По площі йде дитя маленьке
Повз фотографій на алеї.
Ті кроки ніжками дрібненько
Відлунюють, немов в музеї.
З світлин — і погляди, й усмішки…
Навік застигли ті обличчя.
Кому за 20, більше трішки…
Вже дивляться із потойбіччя.
Пройшов недовго, зупинився
Перед портретом свого брата.
І на колінця опустився…
- Як схожий братик ти на тата…
Позаду плаче мати в тузі,
Від горя вся вона зігнулась.
- Дивися — поряд твої друзі,
Що в бій пішли й не повернулись.
Ти знаєш, брате, дуже скоро
Я виросту й солдатом стану!
Тремтітиме від мене ворог!
Бо в мене сила, мов в Титану!
Я дітям покажу світлини,
Де друга витягнув із бою.
Їх дядько – то Герой країни!
Ми всі пишаємось тобою!
А як загину у руїнах,
За землю, брате, в ріднім краї,
Я знаю — ТАМ мене зустрінеш!
Обіймеш й поведеш до Раю.