Коли нам треба щось дізнатися від конкретної дитини і ми впевнені, що вона знає те, що нам потрібно. То ізолюємо її від інших і з дитиною працює психолог по крапельці "видоюючи" потрібну інформацію. Ну не будеш же ти їх катувати. Але якщо хочеш і тобі стане легше, то давай з'їздимо.
Сиротинський притулок №2 знаходився за високим цегляним парканом, обвитим колючим дротом, і великими залізними воротами, з маленькою хвірткою з турнікетом, за яким стежив величезний чоловік пенсійного віку з обрізом під боком. Він похмуро оглянув поліційне посвідчення дівчини і, кинувши на мене підозрілий погляд, пішов сповістити когось із персоналу. Хвилин через десять, мужик повернувся в супроводі огрядної дамочки, яка представилася як головна вихователька, і яка теж прискіпливо оглянула посвідчення, потім хмикнувши запитала, а що нам, власне, знадобилося від їх притулку у вихідний день за відсутності господині, і решти керівництва. Аня розповіла прискіпливій виховательці, що в їхньому закладі зникла дитина, в пошуках якої зацікавлені високопоставлені особи, і якщо доведеться, то вона приїде сюди і з господинею, і з добрим десятком копів, які перевернуть тут все догори дном, після чого одній дбайливій співробітниці доведеться шукати інше місце роботи. Тільки після цього вона дозволила нам увійти, хоча з зовнішнього вигляду було ясно, що дамочка нам зовсім не рада.
Зовні будівля притулку нагадувала тюремну установу, як і всередині. Важкі двостулкові двері з величезними навісними замками, з додатковою залізною перегородкою, і так скрізь. А на вікнах взагалі подвійна решітка, з зовнішнього боку вікна і з внутрішнього, з вузькими отворами, через які навіть П'яточка навряд чи пролізе, хоча, як я переконався останнім часом, для малої не існувало нічого неможливого. Ми йшли по похмурому широкому коридору з заґратованими вікнами з одного боку і з деякою кількістю високих і міцних дверей з іншого. Скрізь на виходах до сходової клітки або переходу в інший коридор стояли міцні ґратчасті загородження з невеликим столом, за яким знаходився черговий, чоловік, або жінка передпенсійного віку і досить міцної статури. Загалом, у них тут все серйозно, так просто втекти, здавалося малоймовірним. Куди ж тоді примудрилася пропасти трирічна дівчинка?
Через хвилину нас привели до дверей, за якими зараз проводила вільний час група дітей, в якій деякий час провела і П'ятачка. Жінка, не стукаючи, з наскоку рвонула двері на себе і чітко карбуючи крок увійшла всередину, ну і ми за нею, звісно.
Всередині, приміщення разюче відрізнялося від похмурих коридорів і зовнішнього вигляду настільки, що я навіть здивувався. Вибілені у світлі кольори стіни й стеля з яскравим світлом газових ламп, з намальованими на них різноманітними малюнками, що зображують дивовижних милих звіряток і яскравих природних пейзажів. Під стіною йшов ряд низьких стелажів з безліччю дитячих іграшок, а посередині кімнати знаходилося з десяток невеличких столиків, за якими, по четверо осіб, знаходилися дітлахи віком від трьох до десяти, і тихо мирно займалися хто чим під наглядом, худорлявої, рудоволосої в великих потворних окулярах моложавої жінки з міцно стиснутими тонкими губами. Я поцікавився у виховательки, чому така різниця у віці і як можна тримати малюків з дорослими дітьми, адже старші в будь-якому випадку будуть ображати малюків. Вона пояснила, що це група, так би мовити, попереднього набору, де діти, які щойно потрапили до притулку, проходять тижневу адаптацію з необхідним переліком медичних процедур, тільки після цього їх розподіляють по групах відповідно до віку. А за дисципліною в цій групі стежать аж двоє досвідчених вихователів з багаторічним стажем, на що я зауважив, що бачу тільки одного. Старша, трохи поміркувавши, відповіла, що друга жінка на сьогодні відпросилася, бо у неї захворіла дитина, і сама господиня дозволила їй не виходити на роботу, але для того й існує посада старшого вихователя, щоб в екстрених випадках заміщати таких співробітників, ось вона в міру сил і допомагає своїй колезі. Після чого представила нас рудій і дітям, які замість дружнього привітання почали хихикати, а від десятирічних хлопчаків на адресу Ані посипалися непристойні жарти, які, втім, не дуже її й збентежили. Головна суворим голосом зробила їм зауваження, але хлопці лише опустили голови, продовжуючи хихикати. Потім жінка, пославшись на зайнятість, покинула нас, залишивши під опікою молодшої виховательки Цилі.
Аня, не звертаючи на неї уваги, почала задавати дітям навідні питання, але, як і попереджала, ніхто нічого не бачив і нічого не пам'ятає. І тут я раптом помітив у однієї малої знайому іграшку, сильно кульгаючи, я підійшов до її столика і, придивившись, зрозумів, що бачу ляльку, точнісінько схожу на Мимру, і навіть на подолі сукні впізнав темну пляму розміром з монету, яку П'яточка поставила, коли фарбувала своє волосся невідомою речовиною, копіюючи мене і ледь не вбивши тітоньку Поллі.
Дівчинка років восьми, зі світло-рудим довгим волоссям, великими яскраво-зеленими очима, білосніжною шкірою і чуттєвими червоними губами, побачивши, як я дивлюся на ляльку, що лежала біля неї, схопила її й, притиснувши до грудей, впевнено сказала:
— Це моя лялька, мені її подарували. — Голос грудний, оксамитовий, напевне мала, коли виросте, буде зводити чоловіків з розуму пачками.
Але особисто мене вона довела до сказу, я так і бачив за її самовдоволеним виглядом, як вона з єхидною посмішкою підіймає Мимру, що валяється на підлозі випавши з ослаблених від побоїв старшокласників, худеньких ручечок закривавленої П'яточки. Не стримавшись, схопив іграшку й одним рухом вирвав її з чіпких рук, до того ж ще й хльоснув лялькою по білосніжному личку. Дівчинка, ойкнувши, відразу ж схилилася над столом, і її плечі затремтіли від плачу. У ту ж хвилину з заднього столу до мене кинувся хлопчик-десятирічка, теж рудоволосий, можливо брат, й один з тих, хто більше за всіх жартував.
— А ну поверни ляльку, кульгавий! — закричав він, замахуючись кулаком.
Але не пробігши й двох метрів, з запалу невдало ступив на праву ногу так, що щиколотка неприродно вивернулася, і в тиші, що настала, пролунав виразний хрускіт та гучний крик болю з рота зарозумілого шкета. Перелом виявився не абияким, а відкритим, частина кістки прорвала шкіру над щиколоткою й вискочила двосантиметровим загостреним шматком, обдавши підлогу бризками крові. Пацан впав на землю, закричавши, як підрізаний, колишучи поламану ногу, і коли на хвилину затих, я, посміхнувшись, відповів йому:
— Від кульгавого чую.
І розмахуючи лялькою попрямував до виходу.
— Що Великий Стрілок замість подвигів, тепер відбирає іграшки у діточок! — задзявкала на мене очкаста вихователька, проносячись повз, до хлопчика, що катався по підлозі.
— Якщо дізнаюся, що вони били дитину, особисто згодую обох мертвякам, і тебе в тому числі чотириока.
У притулку ми провели ще з пів години, тому що на крики прибігла старша вихователька і, побачивши море крові плюс хлопчика, що валявся, відразу вибігла з класу, щоб через п'ять хвилин повернутися з медсестрою і двома здорованями-охоронцями. Я приготувався до бійки, але тут втрутилася Аня і суворим голосом почала наводити порядок. Пояснила новоприбулим ситуацію, що сталася, яку змушена була підтвердити, очкаста зміюка, кидаючи на мене з-під лоба злісні погляди. Ляльку капітанша оголосила доказом, який вилучає на час розслідування, оскільки в записі прийняття дівчинки П'яточки вона значилася як та, що перебувала при ній. А в кінці ще й пригрозила, що знову з'явиться сюди для більш ретельного розслідування, та ще й прихопить із собою представників фінансової поліції для проведення аудиту щодо фінансової частини сирітського притулку №2. Після чого гордо піднявши підборіддя, попрямувала до виходу, навіть не попрощавшись, ну і я як пошкандибав за нею. Але перед тим, як вийти, кинув останній погляд на клас, де біля рудого що волав як не в собі, присіла його сестра чи хто вона там йому була, й, поклавши руку тому на чоло, дивилася мені вслід поглядом, сповненим ненависті. Дивись, зараза, всього вісім років, а вже вміє ненавидіти по-дорослому, виросте, напевно, мститися буде, ну що ж – я почекаю. А поки склавши два пальці у формі пістолета, похмуро дивлячись в очі рудоволосої бестії, "вистрілив" їй прямо в обличчя, ще й видувши дим з уявного ствола, потім міцно штовхнув плечима бугаїв-охоронців, так що тих аж розвернуло, поважно вивалився у двері. Коли виходив, в голові пролунав знайомий дзинь:
(СИСТЕМА) Навик "Вороток" підвищений до 2-го рівня.
НАВИК — "Вороток", рівень 2-й. Пасивний, при використанні з 10% ймовірністю повертає шкоду як фізичну, так і ментальну, назад тому, хто застосував даний вплив. Легендарний. Масштабований. Час впливу — необмежений.
Я навіть зупинився, з якого такого переляку, цей дивний навик підвищився, ніби нічого не робив і ні з ким не бився. Одне, що ляльку у дівчинки відібрав та охоронців розштовхав. Де ж тут подвиг? Подумав, подумав, та так нічого і не придумавши, пішов далі.
— Тепер куди? — запитала дівчина, дивлячись на мене й при цьому притискаючись щокою до мого плеча.
— Сам не знаю, додому, напевно, куди ще.
— Хочеш поїдемо до мене, подивишся, як я живу.
— Я б із радістю, але раптом мала з'явиться і, не знайшовши мене вдома, знову кудись втече.
— Якщо взагалі прибігала. Мені здається, що господиня притулку, разом з персоналом щось приховують, треба буде все знову перевірити і всіх заново опитати. А заодно і цю руду сімейку. Я бачила їх раніше в групі і навіть на ляльку звернула увагу, але не думала, що вона належить твоїй П'яточці, інакше відразу б за них взялася.
— А хто тобі міг про неї сказати. Я в відключці, Баффі зайнята мною, Самая' в тюрмі. Зате рудий тепер в будь-якому випадку потрапить до лазарету, буде ізольований, так би мовити, від інших і вашому психологу буде зручно вести з ним бесіду. От би малу ще якось розкрутити на розмову, теж напевно дофіга знає.
— Та там всіх трьох треба брати в оборот...
— У сенсі — трьох? А хто третій?
— А ти що, зовсім не розгледів молодшу виховательку, чи ти тільки на її потворні окуляри звернув увагу.