Ти дивись мені хлопче...
— Дивись на що…, як ти дядечку, незабаром помреш від старості. — пожартував я.
— Можливо. — спокійно сказав старий, дістаючи з-під прилавка двоствольну рушницю, з обрізаним стволом і прикладом... та обережно поклав її на стіл.
— Ну, я прямо в західний вестерн потрапив ... до таверни дядечка Ау. — я підняв руки перед собою, долонями вперед. — А з якого дива така занепокоєність дівчиною яка навіть не зайшла до вас вельмишановний дядьку з ружжом, привітатися? Може через свій вік та катаракти що йото супроводжуює ви помилилися і прийняли чужу небогу за свою. Чи може, у вас деменція або на старості років "дах" почав протікати, і ви записуєте кожну зустрічну людину в родичі. Як же ви тоді не впізнали свого єдинокровного племінника? Алло! Дядьку! Це я твій улюблений племінник, якого ти вже ні хріна не пам'ятаєш, я прийшов у гості, дай мені трохи грошей!
— А дві гарячі оливки в лоб, любий племінничку, ти часом не хочеш отримати? — він ніби випадково поклав руку на зброю. — Раз я кажу, що ми родичі, то так воно і є, і з моїм "дахом" все добре. А не зайшла вона... Тому що, посварилися, колись... Та це не означає, що я дозволю її ображати. Знаючи вашого системного брата, де багато таких, хто любить познущатися з нас, місцевих жителів, а ще й на біду, може десь нишком затягти в своє лігво якусь дівчину, зґвалтувати, а потім викинути як сміття. Ми ж для вас, ці... Як їх... "НПС", "боти", гра... Перезапишемося!
— Оце так! Як же тут все запущено. Зайшов називається по хлібчик... Дивишся до кінця дня мене ще за групове зґвалтування пристрелять. – похитав я головою. — Дядьку я її лише жартома в щічку поцілував, бо ми заприятелювали й вона провела мене до вашої крамниці, порадивши як не надто дорогу і де все є. А ви мене вже вбивати зібралися. Якщо ви з кожним покупцем так, то й не дивно що сюди ніхто навіть не заглядає.
— Гаразд, хлопче, вибач дядечкові якщо щось не те... – знітився він, ховаючи зброю під прилавок. — Можливо, я справді трохи того... перегнув, як то кажуть. Просто не все йшло гладко в моєму житті з вашим системним братом, того подекуди зриваюся.
— Та ні, які образи, у тебе ще нічого. Он я якось в бібліотеку зайшов, так там заявили якщо вчасно книжку про колобка не поверну, вони мені очі шилом повиколюють, а ту книжку мені в…
— Добре, добре! Таки добряче лишнього нагородив, вибачаюсь ще раз. Але ти на себе с боку поглянь. Викапаний душогуб, ще й з тих пропащих, що на наркоті сидять…
— А чого це одразу пропащий, та ще й наркоман? Ти старий, не суди по штанях... До речі, про штани! Я б хотів якийсь одяг... Щоб це було дешево і практично.
— Поки що я можу запропонувати лише звичайний одяг, без параметрів, бо на інший у тебе наразі немає грошей.
— А з чого ви взяли що немає?
— А що є?
— Ні. Але...
— Ото ж бо.
— Сандалії, літні, міцні, п'ятнадцять мідяків. Штани... хороші, без дірок з ременем, двадцять два мідяки. Футболка майже нова, бавовна, не спітнієш, за вісімнадцять віддам. На цьому поки все. А потім глядиш, якісь корисні речі з мертвих впадуть або раптом розбагатієш... то приходь до мене, може буде щось корисне.
— А-а...
— Для зброї також є кулі 44 калібру. Дам десяток по півтора мідяка за штуку.
— І — і...
— Відкрий в віртуалі "торгівлю" скину детальну карту міста та його околиць, а також мапу підземних каналізаційних ходів, згодиться. Мало у кого така є, а вартує лише десять мідяків. І моя тобі порада – поки намагайся на стіну не лізти й тим паче на прориви. Ти стрілок ближнього бою, судячи зі зброї. І таким хлопцям там робити без хорошої броні та прокачаного захисту, нічого Ти краще місяць-два, побігай по місту, виконуй дрібні доручення, збирай гроші, хоча б на фіолетовий шмот, і рости за рівнями. А потім глядиш, і на інфікованих можна сходити.
— Ой-йой! Я ж про спідню білизну забув, сподіваюся, ви вже додумались до трусів.
— Отакої, я йому про гриби, а він мені про пироги... Труси йдуть в комплекті зі штанами, чорні, "сімейні". У дядька Ау можна знайти практично все, що душа забажає.
— Троянди, червоні, сто одна штука... Організуєш? — спитав я.
— Оце так! Широка ж у тебе душа, з розмахом! Кого збираєшся обдаровувати такою красою?
— Ну, не тебе ж... для неї!
— Для Івлінки! Ти ж говорив що ви тільки друзі, з яких таких пір "просто" друзі дарують один одному такі не дешеві подарунки? І це до того ж що в самого ледь вистачило грошей на самі копійчані штані? Щось я вже нічого не розумію.
— Так вперше ж зустрічаємось, треба, щоб пам'ять залишилась на все життя! Відтак хоч якісь приємні спогади будуть у малої про системних, не те що в тебе. То що? Зробиш?
— Можу, чому б і ні. Тільки ціна питання! Такий букет обійдеться тобі в кругленьку суму... Приблизно, золотий за штуку. Навіть якщо я зроблю знижку собі в мінус , то це все одно вийде не менше вісімдесяти п'яти монет за букет. Де візьмеш такі гроші? І навіть якщо десь дістанеш, чи не краще купити хорошу броню з високими параметрами? Можеш навіть не в мене, пройдешся по інших торговцях, на ваш системний аукціон заглянеш, хоча навряд чи щось знайдеш дешевше, ніж у нас. Головне не поспішай, подумайте про це. Хоч ваш брат і не боїться заразитися від укусу, але ж все одно ви смертні. Який сенс, якщо завтра ти прийдеш з цим букетом на побачення, ну порадуєш дівчину на один день, а потім раптом згинеш, тому що занесло тебе нещастя без екіпіровки на бій проти кількох мертвих, і яка їй тоді від того віника буде радість, ну а тобі й поготів. Кумекаєш? Отже, що скажеш — замовляти букет?
— Авжеж, дядьку! — безтурботно випалив я, хоч і зачувши ціну, у мене похолола спина. Однак. Як сказав "а", кажи й "б". – Понти — дорожче грошей. Ну згину, ну то й що ... Один раз вже помер, помаленьку звикаю? Біда не в смерті, а в, тому що я нічого путнього не можу пригадати про своє минуле життя. Жив як всі – сірою масою. Робив те що треба і як треба, і ні разу не наважився зробити те що хочеться. То грошей не вистачало, то боявся чужої думки й загального осуду! І ні щоб плюнути на все, та зробити так, як я хотів. Немає грошей — оформити кредит, забити на роботу, та й піти світом мандрувати, і не перейматися про те, що подумають люди або боятися наслідків. Тепер тільки так і буду жити, робити те, що хочу і як хочу. Отак-от!
— Якийсь ти чудний... А ще кажеш, що то у мене протікає дах. Ну, то дивись, це вже на твій розсуд. Отже, на коли потрібен букет?
— Завтра на вечір. Гроші будуть. За знижку буду вдячний. А поки що хотілося б сходити в лазню та переодягнутися.
— Лазня до речі, зовсім поруч, як пройдеш повз два будинки, прямо до неї і втрапиш. Громадська, безплатна, в два мідяки обійдуться тільки банно-мильні засоби. І ще одне... Хоча б ім'я своє скажи? Буду потім розповідати знайомим, мовляв, знав одного дивака, таке чудив!
— Як звати… ну, припустимо – Еех!
— Так я й знав! — вигукнув дядько, грюкнувши долонями об стіл. – Ім'ячко, саме для такого як ти. Коли я говоритиму про тебе, в кінці завжди буду додавати: "Так і згинув бідолаха Еех... Е-ех!
І він заіржав на всію крамницю, шо той коняка, мало не розбивши лоба об прилавок.
— Смішно, смішно! Але ось ще один момент... Ні слова про цей букет, Івілі! Хоч ти і кажеш буцімто ви не контачите... Та хто знає, що у вас на думці у "ботів"!
— Я тебе зараз дам "ботів"! — заволав дядьку, вмить почервонівши від злості, та хапаючи рушницю, відразу забувши про жарти. — Я тобі не довбню твою дурну прострелю, а задницю продірявлю. Щоб ти стоячи і їв і спав і навіть с...
Так і не дослухавши що я там ще не мав робити, схопив куплений товар, і вискочив немов ошпарений на вулицю. Подалі від гріха.
Хотів дядько посміятися з мого імені. Отепер хай нарегочеться вволю. Як то кажуть: "Добре сміється той, хто сміється останнім". Правда, незрозуміло, як я буду забирати букет ... Сподіваюся, він до того часу відійде, і не почне стріляти, тільки забачивши мене. До того ж таких грошей у мене ще немає, і я навіть не уявляю, де їх шукати. Можливо, даремно я це почав... з букетом. Дійсно чому б не обійтися звичайним стандартним "віником". Адже якщо по правді, то дівчина для мене ніхто, випадкова знайома, ще й соплячка. Але уявивши, як вона впадає в ступор побачивши таку красу від "бідненького" мене… Це — буде на все життя, навіть якщо в майбутньому у нас нічого не складеться. Тому, зроблю так, як планував... І хто мене осудить — тому камінь в голову.
А ось що стосується грошей... може позичити в Альфа. Ну, напевне, всієї суми у нього і не знайдеться, то може вмовлю, щоб у своїх друзів позичив, а як ні, то віддам свій револьвер під заставу, хоча він і маг, але маг-воїн, а воїни повинні розуміти, що остання зброя не просто так дається під заставу. Насправді справжні воїни ніколи не віддадуть свою останню зброю, але у мене особливий випадок. До того ж який ще з мене воїн, ледве тримаю той револьвер в руках. Дядько має рацію — по-доброму, хотілося б місяць-два побігати по місту з дрібними дорученнями, щоб прокачатися й одягнутися. Хоча якщо з грошима все вигорить, то я влізу в такі борги, що хоч-не-хоч доведеться братися за будь-яку роботу.
Поки думав-гадав, і не помітив, як опинився біля входу в лазню. Ну, судячи з вивіски, ще й англійською "Public bath". Фасад і вхід один в один, як у крамниці дядька Ау. Підвал, сходинки вниз, обшарпані двері. Ну, так, зі своїми фінансами я поки що і не можу потягнути ліпшого, може всередині буде краще.
І як у воду глядів, передпокій, або як це там називають у лазнях, сяяв чистотою. Все оббито деревом, свіжим без гнилі й слідів грибка. Мила дівчина на рецепції, відразу посміхнулася, заговорила:
— Шановний гостю, якщо ви хочете помитися, поголитися, будь ласка, ось в ці двері, тут роздягальня, сусідні двері, душова зала. Бажаєте купити або взяти в оренду банне приладдя ?
— А як можна взяти мило в оренду? Це що, розгорнув пакетик, двічі намилився з нього, загорнув і повернув вам назад?
— Мило пропонується в об'ємі для дворазового використання, плюс пакетик шампуню на такий же обсяг. Якщо хочете більше, за окрему доплату.
— Розумію, що ще входить в пакет послуг?
— Рушник та мочалка, гігієна і чистота гарантовані. За все дві мідні монети.