І якщо по факту, то я все-таки не самотній, а проживаю з Самай'. — прошепотів я їй на вухо, стежачи очима, щоб до мене випадково не підкралося лихо носате.
— Ну. по-перше, ви з Самай' не одружені, а по-друге, як я можу обманювати своїх подруг. — стала Баффі на принцип, от дурненька.
— Через твою правдолюбність мені її тепер всю дорогу на собі тягати чи що?
— А чим вона тобі не до смаку, он і висока, і фігуриста, до того ж блондинка. Адже вам, чоловікам, подобаються блондинки.
— Ні. Нам подобаються лисі горбаті карлиці, ти трохи відстала від часу.
— От ти смішний, чим же тобі Саті не сподобалася?
— Добре, раз все зайшло так далеко, то я повинен зізнатися, що насправді мені подобаєшся ти, Баффі, і я хочу, щоб ти стала моєю дівчиною.
— Правда! Ой, як приємно. Але вибач, я не можу стати твоєю дівчиною, адже Саті перша заявила на тебе свої права, і з боку це буде виглядати так, ніби я відбиваю хлопця у своєї кращої подруги.
— Знаєш, Баффі, ти мені більше подобаєшся п'яною, от чесне слово.
Вона хотіла, напевно, запитати чому, але в цей час ми підійшли до умовної точки, від якої треба було повертатися назад.
Подолавши перший відрізок, народ, а особливо урки, вкрай розслабилися і почали чіплятися до дівчат. Баффі і Саті поки не чіпали, так як вони знаходилися поруч зі мною (Саті таки знову дісталася до мене, повиснувши липкою п'явкою), зате почали смикати й робити непристойні пропозиції Чібі й Мон. Особливо діставалося товстушці Мон, на яку запав сам Різаний. Він то непристойно жартував, описуючи її принади, то відверто лапав за всі випнуті місця. Дівчина була в розпачі, на очі виступили сльози, але поки що терпляче зносила всі його непристойні зазіхання, нервово кусаючи губи. Баффі, що йшла трохи попереду мене, низько опустила голову, знову почервонівши, вже від обурення, але не ризикуючи щось сказати, боячись виникнення конфлікту.
Ну то вона, а я ж завжди за бійку, тому мовчки зарядив револьвер, і вже хотів було витягнути його на білий світ і, сказавши пару ласкавих слів бандиту, почати розбірки, але тут з темряви, прямо нам назустріч вийшла група людей. Їх теж виявилося десять, напевно, та група, що патрулює наступний відрізок периметра. На мій неприємний подив, обличчя зустрінутих нами чоловіків теж не відрізнялися добротою і лагідністю. Суцільно розбійницькі пики, з кривими посмішками. Як і їхній лідер, який стояв на два кроки попереду. Високий, чорноволосий, з пасмами ледь сивого волосся. На лівій щоці обличчя, жахливий шрам, що досяг ока і перетворив його на білувату сліпу дірку. Незважаючи на теплу ніч, одягнений у чорний, довгополий плащ.
— О, Одноокий! — вигукнув Різаний, залишивши на час у спокої свою жертву, яка в ту мить опинилася за моєю спиною. — Яка несподівана зустріч! Тебе яким вітром занесло в наші краї?
— Та так, проходив з хлопцями повз, вирішив на вогник заглянути. А це хто з тобою? Може, представиш нам своїх друзів, особливо милих дам.
— Обов'язково! Але спершу хочу тебе познайомити з нашим стрілком. Поганяло Еех, сороківка, і нібито наш хлопець.
— Так чого він стоїть як укопаний, нехай підійде, привітається з людьми як годиться, раз "наш хлопець".
"Викликай підмогу!" кинув я в особисті повідомлення, Баффі, на що та відповіла: "Вже".
Сам же повільно підійшов до Одноокого і нерішуче простягнув йому руку. Чому нерішуче? Та, тому що нутром відчував – зараз щось станеться. І виявився правий.
Я так і не зрозумів звідки, але по мені прилетіла така плюха, що всі сенсори системи завили про критичний стан здоров'я. На весь "екран" палала червона цифра 2%. Далі я опинився на землі, хоча сам момент падіння вислизнув з моєї уваги. Свідомість помутніла, віддаючи кривавими спалахами, я лежав на спині й ледь міг думати. Поруч пролунали дівочі крики. Краєм ока помітив, як Саті раптово клонувалася, і всі п'ять копій кинулися рубати бандитів. Виявилося, вона зовсім непогано володіла бойовим мистецтвом бою на мечах, і спершу давала гарненького жару, але ворогів було в рази більше. Спочатку від удару блискавки зникла одна копія, потім під градом крижаних стріл розтілесилась інша, а в кінці її просто вирубав руків'ям меча ударом по тім'ячку Баку, що підкрався ззаду. Вона впала як сніп сіна, і її, взявши за ноги, відтягли до мене і кинули поруч. І в смерті мені доведеться перебувати поруч з нею. От лажа.
— Так, страшненьку залишимо на кінець. Трієчнику, а йди но сюди, будеш сторожити стрілка. Як почне заповнюватися житуху, відразу лупи його по чому попало, намагайся тримати здоров'я, на рівні двох-трьох пунктів. Да, і ствол у нього забери. – розпорядився Різаний.
— А чого я? – загудів той.
— Про косяк свій, пам'ятаєш? Ось стій і мовчи!
— А навіщо тобі стрілок? – запитав Одноокий.
— Хочу розпитати опісля. Нібито вів якісь справи з Гунявим, може виявитися корисним, та примкне до кодли. Бачиш, який міцний, ще й в поняттях тямить, язик підвішений як треба, згодиться для справ наших нагальних. Правда, з цими дівками знається, може згодом наробити дурниць, якщо зовсім дурнем виявиться. Ну тоді вчинимо як завжди, чик по горлу і за паркан. А до ранку мерці або падальщики, все розтягнуть, навіть кісток не залишиться. Так, а тепер до справи. Спершу я користую пухкеньку вузькооку, дуже люба вона мені. Одноокий почне з чорненької – на екзотику потягнуло. Цицькату і чувирлу тримаємо на другий круг, ну або на третій, там подивимося.
Потім я втратив їх з поля зору, але зате почув крики Мон і Чібі.
Здоров'я, завдяки регенерації, почало відновлюватися. Помітив, як мигнуло 3%, а через хвилину 4%. Якщо так піде і далі, то можна буде і "порипатися". Найнебезпечнішими супротивниками на цей момент були Одноокий і троє поплічників з його команди. Він 65-й, решта трохи нижче. Їх треба було валити в першу чергу. Біда тільки в тому, що при рівні життя не більше 5% не можна було активувати жодне вміння, не знаю у кого як, але у мене чомусь так, і навіть рюкзак, були не активні. Тому я чекав і молився цим п'яти відсоткам, як ніколи в житті. Але як тільки шкала мигнула п'ятіркою, в мою голову врізався страшний удар, потім ще кілька по корпусу, і так до тих пір, поки життя знову не пішло до 2%. Мене викрутило на бік, і я встиг помітити, як напівгола Чібі, відкинувши ногою Одноокого, який відчайдушно кричить, відганяючи щось від свого обличчя, тікає в ніч, світячи красивими дівочими грудьми, і як їй на переріз вискакують троє. Потім побачив, як безвільно гойдається голова Мон, між пухкими ніжками якої влаштувався Різаний і з викривленим ротом, ритмічно рухаючись на дівчині, що втратила від жаху свідомість.
Що ж робити? Поки є час, треба якось викручуватися і рятувати себе разом з дівчатами. Але нова порція ударів знову привела мене в напівнепритомний стан. Ні, ніхто не дасть мені останнього шансу, тож дівчата, вибачте, що не виправдав ваших сподівань, та що вже тепер. Раптово я почув відчайдушний вереск Баффі, якийсь рух, крик, і хтось торкнувся моєї ноги. Життя відразу ж підскочило до 90%, але наді мною відразу ж занеслася нога Трієчника, щоб знову вибити з мене дух. Шиш! Я встигаю активувати "Зупинку часу", уміння, до речі, зросло на один пункт, і вже могло зупиняти рухи навколо на цілих чотири секунди, а відкат становив 22 години. У моїй руці миттєво опинився "Сміт-і-Вессон", конфіскований у П'яточки, та заряджений п'ятіркою патронів, вилучених у тієї ж особи, а чого ще треба бідному стрілку.
Миттєве перезаряджання, і я стріляю спочатку в занесену наді мною стопу ворога, а потім і в нього самого. Перша куля пробиває п'яту і вилітає з ноги в районі коліна (а нічого так пушечка, хоч мале та завзяте, як то кажуть), дві наступні кулі летять в пах, ну і решта в підборіддя, вибивши у верхівки черепа шматок кісток упереміш з мізками. Стрибаю, поки ще повністю мертвий Трієчник стоїть, утримуваний тимчасовим парадоксом, я вихоплюю з-за його пояса свій магнум і миттєво вицілюю, високорівневих. Куль не шкодую, у мене їх багато, причому кожна друга безплатна. Трьох вбиваю відразу, четвертого ніяк не можу знайти, тому, щоб не втрачати часу дарма, валю першого-ліпшого. Мінус п'ять рил. І на цьому секунди закінчуються. Все приходить в рух. Але це все навколо приходить в рух, а бандюгани, навпаки, застигають в німому здивуванні, побачивши, як п'ятеро з них одночасно валяться на землю мертвими тушками. Я ж за цей час розумію, для того, щоб перемогти решту десятка, мені знадобиться щось надзвичайне. І тут миготить здогадка, а може не просто дядечко Ау, підігнав мені штани з дивною оцінкою все в спритності, може старий пес все-таки щось знав, або здогадувався. Я більше не роздумуючи, активую систему, і за секунду закидаю всі вісімдесят вільних очок в спритність, доводячи її до двохсотої позначки, і одночасно вмикаючи "стелс", несуся вперед.
Хтось із братви оговтався швидше за всіх і шваркнув по мені "заморозкою", навиком контролю, що заморожує жертву на деякий час, і тим самим знерухомлює. Але трохи не встиг, тільки руку "обпік" морозом, залишивши стікати по ній краплі води. Пара секунд "стелсу" в моєму баченні практично уповільнила оточуючих мене людей, майже до нуля. Я тут же пристрелив чотирьох, а ось п'ятий встиг прикритися магічним щитом, і кулі даремно відскочили від мерехтливої перешкоди. Все, я залишився без навичок і умінь, у відкаті, хіба що "ЧУдан" і "Поклик тиші", але вони зараз не в тему. Зате залишилася спритність, яку я довів до позамежних для мене висот, навряд чи у ворогів, щось залишилися, аби протиставити їй, може тільки в Одноокого, та й то. Ось нею я зараз і скористаюся по повній і, мерехтячи немов фантом, починаю вести безперебійний вогонь.
Ворог, звичайно, теж не дрімає, ось один з них, не перестаючи махає руками, і слідом за його рухами по моїх слідах як з кулемета починають лупати блискавки. Рухаючись, вицілюю цього, "блискоруба", постріл... ех, мимо, зате блискавка від руни, що супроводжує постріл, рубає його прямо в маківку, та так гарненько, що випалює очі. Мінус десять.
І тут мене шарпає потужним повітряним тараном... я відлітаю на кілька метрів і на деякий час втрачаю орієнтацію, розуміючи тільки одне: зупинятися не можна ні в якому разі, і стріляти теж.