Я йшов і подумки хрестився.
Також перед походом мені представили інших моїх супутників. Баффі виявилася правою, всі як один з обличчями, що свідчили про бурхливе кримінальне минуле. Голені, худорляві з повним набором відповідних татуювань, та й прізвиська говорили самі за себе. Головного, за сумісництвом танка, звали Різаний 77, його найближчого помічника, воїна-мечника — Баку 203, прізвиська інших у мене відразу ж вилетіли з голови. Наші з ними стосунки не склалися ще з самого початку, як тільки я з'явився.
— О, всі курочки вже зібралися, можемо починати! — голосно повідомив Різаний своїй братві, побачивши мене.
Ті голосно загоготали, причому кожен додав до коментаря ще щось своє.
— Ага, тому півники так заметушилися! — також голосно відповів я, киваючи в їх бік.
Ох, як же вони всі підскочили і кинулися в мій бік, довелося навіть трохи відступити і витягнути револьвер, щоб уникнути бійки.
— Е, ви що, хлопці — ні з того ні з сього налетіли як півні?
— Мля Різаний, його в натурі треба прямо тут валити! — закричав хтось із них.
— Але спершу, самого призначимо в півні! — вторив йому сусід.
— Тобто до себе, візьмете? — знущався я.
— Не народ, та він, здається, взагалі без гальм. — заговорив Баку, дістаючи свій меч, і при цьому звертаючись до своїх. — Правильно хлопці кажуть, валити його прямо тут, і без жодного жалю, нам з таким точно не по дорозі.
Але довго я йому говорити не дав, бо теж почав сердитися.
— Це з якими "такими" тобі не по дорозі, а, морда косоока? — сказав і штовхнув його стволом револьвера в плече, і так з кожним словом відштовхуючи все далі, абсолютно не звертаючи уваги на його меч. — А ти сам по життю хто будеш? Ти з однією обоймою проти натовпу мерців стояв? А з мутантами вдвічі вищими за тебе за рівнем, мах на мах виходив? Та ти ще тільки в ср.ці був і лайно бачив, коли я з Гунявим і Воротом по данжах бігав.
— А підтвердити свої слова можеш, чи фуфло гониш? – здригнувся Різаний, відсуваючи Баку і стаючи переді мною віч-на-віч.
— За свої слова відповідаю. – чітко вимовив йому в обличчя, і пошаривши в системі, скинув в чат загону коротке відео, де я прикриваю очі мертвому Вороту.
Народ навколо замовк, Баффі, яка стояла недалеко від мене, почервоніла як помідор, не знаючи, куди подітися і як вирішити конфлікт, що виник. Зрозуміло, що за фактом вона є лідером загону, і всілякі тертя та непорозуміння повинна врегулювати одноосібно. Але це фактично... а якщо відверто, то лідер з неї – ніякий, дана ситуація чітко розставила всіх по своїх місцях. Та якою б вона не була лідеркою, але в житті дівчина моя хороша сусідка, приятелька, і... груди у неї офігенні. Так що нехай не червоніє, нікому я її в образу не дам. А себе тим більше.
— Де це сталося? — вже зовсім спокійним голосом поцікавився Різаний.
— У міській каналізації, на нижніх рівнях. — не вдаючись у подробиці, коротко відповів я йому.
— Так ось де він зник! — вигукнув хтось, ну ти поглянь, як всі його добре знали, мабуть, з однієї зграї.
— Останнім часом тільки й говорив, що вліз не в свою справу і тепер йому не жити. — випалив Баку.
"Ось чому він хотів втекти!", подумалося мені, за ним, мабуть, давно вже полювали і тільки в підземеллі за допомогою Женця наздогнали. Значить, це через нього стільки народу поклали, може, підкинути Степанову інформацію до роздумів. Хоча краще не треба, це його робота, і за неї він гроші отримує, ось нехай сам і здогадується, а я краще притримаю цю інфу на всяк випадок, може, знадобиться коли.
— Ну що ж, згинув і згинув, мир його праху, всі там будемо. Між нами то як? — запитав я.
— Ну так-то претензій особливих більше немає, тільки з півнями ти трохи палицю перегнув. — відповів Різаний, озираючись на своїх.
— Ну ви теж не за здоров'я почали!
— Та розводили тебе, що ж відразу то обзивати народ лихими словами. — втрутився Баку.
— Прийнято. Тоді за косяк, після проходження данжу, проставлюся в найближчому шинку, ну або самі виберете, де.
— Оце справа. Це вже схоже на діалог. Ну тоді мир? — проголосив Різаний, простягаючи руку.
— Мир. — відповів я, потиснувши руку ватажкові, а за ним і всім іншим.
— Хлопці, а може підемо вже? — не сміливо запитала наша лідерка. — А то час підтискає, завдання може зірватися.
— Ходімо, моя ціпонько! — вигукнув Різаний під дружний регіт братанів, і підморгнувши мені, додав. — Ух, яка краля, що спереду, що ззаду — все при ній!
Я кивнув йому з напівпосмішкою, щоб відстав, і ми нарешті рушили до місця призначення. Хоча, як виявилося, воно починалося недалеко від воріт, хвилин двадцять ходьби швидким кроком.
За цей час наша компанія підійшла до краю високої скелі, ну, як високої – трохи вище стіни, з абсолютно вертикальними, ніби спеціально обтесаними схилами, гладкими та без видимих виїмок – нізащо не піднімешся. Простягалося це природне явище, одним краєм впритул впираючись у міську стіну, метрів на триста в південному напрямку, і було природною перешкодою для заражених. Під нею була розміщена невелика військова база, обнесена триметровим кам'яним парканом з безліччю бійниць і баштовими гарматами невеликого калібру – так, друга лінія оборони. Всередині знаходилася двоповерхова будівля казарми, штаб, колодязь і кілька допоміжних споруд, таких як кузня, в якій поки суть та діло, я встиг полагодити свої бідові кеди, відклавши за ремонт п'ятдесят срібних.
На порозі штабу, бравий офіцер видав нам гайд на завдання, при цьому відчитавши Баффі за запізнення. Після чого ми й взялися до патрулювання.
Маршрут дозору проходив спочатку біля гори, яка поступово знижувалася і плавно переходила в рукотворний паркан, висотою метрів чотири, зверху густо обвитий колючим дротом. Довгі залізні труби, на яких трималася конструкція, були вбиті в землю і залиті бетоном. Сам паркан – залізна прямокутна рамка, з завареною в середині решіткою з арматури, і до того ж стягнута з обох боків, дротяною сіткою зі сталі. Через кожні два метри до паркану приварені залізні опори, щоб було неможливо його повалити. А по низу, на додаток, стояли барикади з каменів або мішків з піском, десь півтораметрової висоти, додаючи паркану надійності. Так, на перший погляд, споруда добротна, надійна, ніякий зомбі не проскочить, хіба що мутант. Але я бачив штурм стіни... і якщо тут збереться така ж юрба, то вони навіть не помітять цього загородження. Як, напевно, в той день, коли неподалік звідси стався прорив. Правда кажуть, що десь вже почали будувати стіну з каменю, на зразок міської, але, щоб огородити таку величезну територію, то ого скільки ж знадобиться ресурсів і людей, я вже не кажу про час. Тому поки що обходилися тим, що є. Іноді зовні виривали глибокі ями, ставили кілки, або зводили додаткову лінію парканів, але то так – від поодиноких груп зомбі. Хоча, з іншого боку, і цього вже було не мало, допомагаючи утримувати сади та засівати поля, щоб годувати багатотисячне місто.
Наша група патрулювала, розділившись на дві команди, я з дівчатами попереду, а через кілька метрів від нас перевальцем крокували братани. Вони про щось весело гоготали, час від часу "вибухаючи" гучним сміхом. Коротше, не патрулювання, а літня прогулянка.
— Як добре, що ти погодився вступити в наш загін. — ледь чутно промовила Баффі, злегка притиснувшись до мене. — Я навіть не уявляю, що б ми без тебе робили.
— Та взяла б і скасувала рейд.
— Ти що! Я пів року вже роблю один квест, і ця соціалка мені як повітря потрібна. Якщо провалю нинішнє завдання, все доведеться починати спочатку.
— Іноді краще втратити півроку, ніж провести три ночі з цією гоп-компанією. Звідки вони взагалі взялися, більш нормальних що, зовсім-зовсім, не знайшлося?
— Уявляєш! Абсолютно. Були тільки ті хлопці, з якими ми домовлялися з самого початку, але вони чомусь перед самим виходом категорично відмовилися і навіть чути нічого не хотіли, пославшись на якесь нове завдання що раптом з'явилося, і типу воно настільки рідко випадає, що пропустити, це означало б кінець всьому в плані прокачування. Нісенітниця, звичайно, рідкісна, але про те. Ось після них, як відрізало, крім цієї п'ятірки, жодної заявки, я навіть в загальний чат кидала повідомлення про набір, думали хоч по одному наберемо, але теж глухо.
— Дивина якась, начебто просте завдання, платять непогано, народ повинен в черзі вишиковуватися, а тут повний нуль. Дивно. — Я знизав плечима.
— Ось-ось!
— Еех, а ти що маєш намір робити після зміни? — це Саті приліпилася з правого боку, ще й за руку вхопилася.
— Спати піду.
— Можемо зависнути у мене. Я живу недалеко від південних воріт, хата велика, є де розгулятися, правда ліжко одне, зате широке, помістимося.
— У тебе ж ще диван був. — визирнула Баффі з-за мого плеча.
— Він зламався, і до того ж жахливо скрипів. — не розгубилася та. — Не буду ж я гостя вкладати спати на поламаний диван, і взагалі, а чого нам соромитися, ти казала, що він один, ось і я теж самотня, а що заважає двом самотнім, молодим і симпатичним людям спати в одному ліжку.
Я хотів було запитати, а де це вона побачила відразу двох симпатичних людей, я ще як я, але ось другого — впритул не спостерігаю, хіба що Баффі. Але передумав, все-таки в одному рейді, навіщо налаштовувати народ проти себе, і так невідомо, чого чекати від бандитської п'ятірки. А та й не думала відставати, навпаки, стиснувши мою долоню, нахилилася і почала легенько покусувати моє вухо. Я аж стиснувся весь всередині, не знаючи, що робити, тому що вона, користуючись тим, що почало темніти, практично повисла на мені, і все не вгамовувалася, шепочучи:
— А ти знаєш, що дівчата з тонкими губами, краще за всіх цілуються, а подивися який у мене язичок...
Я навіть очманів, побачивши її язик, повністю висунутий з рота, вона вільно діставала ним і до носа, і до рота, і навіть до вуха, прямо як та ящірка. Та, побачивши моє здивоване обличчя, подумала, що я в захваті від її "достоїнства" і тут же почала вилизувати моє вухо, однією рукою, залазячи мені під майку. Заледве вдалося від неї вирватися, пославшись на те, що нібито за парканом когось побачив.
Всі напружилися, почали висвітлювати те місце ліхтариками, і я під шумок перекинувся до Баффі.
— Ти чого сказала їй, що я самотній, не могла збрехати, що, мовляв, одружений, купа дітей, весь у боргах, до того ж алкаш.