Але я на сто відсотків впевнений, що і по трупах вона ще й як нишпорила, оббираючи тих до нитки. Не з лихих спонукань, просто жила в такому світі.
— Тому ти хочеш її віддати!
— Якщо не почне змінюватися. Я зовсім не бажаю з любові до неї жити відлюдником, боячись завести друзів або привести в дім гостей, тому що не буду знати, що їй в наступну мить може спасти на думку. Я прийшов у цей світ, знищувати чудовиськ, а не вирощувати їх.
— Стрілок, ти мене лякаєш!
— Не бійся, мала, стрілок дитину не образить! Ще поміркую як з нею обійтися.
Коли дісталися до ринкової площі, то відразу ж поринули в щільний натовп, різноманітного народу. Довелося і поштовхатися, і посваритися з незадоволеними відвідувачами ринку, поки не вибралися на більш-менш порожнє місце, шумно видихаючи й здригаючись.
— Ні, треба було брати П'яточку з собою, вона своєю черговою посмішкою розлякала б зустрічних людей, звільняючи нам дорогу, не довелося б працювати ліктями.
— Знаєш, мені здається, ви варті один одного, просто ти вмієш стримуватися до пори до часу, а їй поки не зміг прищепити цю чесноту, з огляду на те, що сам ще хлопчисько.
— Про що ти?
— Тому що ти ще той бешкетник, тобі тільки дай волю поглумитися над кимось.
— Ну ось так завжди, щоб хто не накоїв, крайнім завжди залишаюся я. Нам до речі куди?
Самай' акі гончак, відчувши здобич, стала цілеспрямовано просуватися в потрібному напрямку, через якийсь час привівши нас до лавки з різноманітним кухонним начинням, в тому числі і з чайними сервізами. Я не горів особливим бажанням заходити туди, тому що цінності в даному предметі не бачив ніякої, на мій погляд, вони практично всі однакові, і яка різниця з якої чашки пити, аби не протікала. Але дівчина заперечила і заявила, що одній вибирати не годиться, потрібно ж з кимось порадитися, довелося поступитися. В результаті ми добрих пів години переглядали всілякі чашки та блюдечка, шукаючи ідеальне поєднання кольорів і форм, моя допомога зводилася до того, що мені тикали черговий виріб, я говорив, нормально, а Самай', критично оглянувши його, повертала назад. Коли перелік зразків підходив до кінця, дівчина раптом побачила "той самий" і захоплено ахнувши почала мені демонструвати майже такі ж, як і попередні, кружки й блюдечка. Ну, а я, щоб швидше закінчити з такою нудною покупкою, теж почав вихваляти цей шедевр, ще й цокаючи язиком, ніби був у захваті від неперевершеного творіння.
Радісна Сам тут же розпорядилася упакувати покупку, і продавець озвучив ціну, почувши яку я ледь не завив. Майже двадцять золотих! З чого ж такого надзвичайного це творіння зроблено, що коштує так, ніби само наливає в себе чай. Але стримався, доведеться платити і дорого за витівки моєї ненаглядної малої, щоб наше життя знову пішло своєю чергою. Яка ще домогосподарка потерпить, щоб на її життя зазіхали в її ж будинку. Інша нас як мінімум вигнала б геть, попри солідну передоплату, і була б у своєму праві.
Далі хотіли піти пошукати торт, але я несподівано побачив інший заклад, з назвою "Фотосалон", і потягнув дівчину всередину, окрилений миттєвою ідеєю.
Увійшовши в двері з дзвіночком і розсунувши щільні штори, ми опинилися в невеликому фойє, обвішаному дзеркалами і фотографіями розміром зі стандартний портрет. Самая' відразу почала причепурюватися, обтрушуватися, розправляти непомітні складочки на одязі, здувати з плеча невидимі пилинки. Я тільки пригладив рукою, ледь пророслу щетину волосся на голові, і кликнув в нікуди:
— Ми прийшли!
Власник фотосалону не змусив себе довго чекати, і через хвилину виринув з невеликого аркового проходу. Маленький, худенький дідусь з гривою сивого нечесаного волосся, на носі окуляри в круглій оправі, біла сорочка з елегантною хусткою на шиї, зверху чорний фартух і такого ж кольору старі нарукавники з нижнього боку, протерті до блиску. Він, злегка примружившись, оглянув нас з ніг до голови і, посміхнувшись, запитав:
— Бажаєте сімейний фотопортрет?
Оскільки він звертався головним чином до Самай, дівчина, дещо розгубившись і сильно почервонівши, почала безпорадно озиратися то на мене, то на нього.
— Так, бажаємо! — ствердно відповів я йому, при цьому злегка підвищивши голос, щоб привернути увагу. — Тільки у мене питання: ви працюєте на виїзді?
— Звичайно, правда за окрему плату, але вона досить помірна, практично тільки покриває дорожні витрати.
— А яка вартість самого портрета?
— Це залежить від розмірів, ось можу запропонувати вам і вашій дамі детальний прейскурант.
— Ти хочеш зробити наш спільний фотопортрет? — прошепотіла Сам.
— Разом з тітонькою, щоб остаточно "добити" її, мовляв, вона теж є частиною нашої родини. Ну яке самотнє жіноче серце встоїть проти такого.
— Який ти все-таки безчесний любитель пограти почуттями інших, особливо жіночими серцями.
— Не я такий, життя таке! — відповів я, потім глянувши на прейскурант, вибрав відповідний і віддав фотографу. — Ось такого формату нам, мабуть, підійде, люб'язний. І було б добре, якби ви під'їхали за цією адресою, годинки через дві.
— Чудово. Тоді будьте ласкаві через дві години бути відповідно одягненими та вибрати місце, де будемо робити фото.
— Попередня оплата потрібна?
— Ми беремо половину, якщо вас не обтяжить.
Розрахувавшись і залишивши адресу, ми покинули фотосалон, маючи намір йти за тортом.
— Ти, сподіваюся, не проти моєї ідеї з сімейним фото? — запитав я у дівчини, правда вже тільки після того, як формат, час і ціна були узгоджені.
— Я навіть мріяла про щось подібне, тільки є одне, але... — вона на секунду завагалась, а потім продовжила. — Мені для портрета потрібна нова сукня — це раз, тобі в будь-якому випадку доведеться купити тоді костюм, інакше будеш виглядати як не від світу цього — це два, ну і природно дівчаткам треба купити щось під колір і фасон моєї моделі — це три. Все перераховане може влетіти тобі в копійку, ні, я звичайно теж дещо готова виділити, просто у мене залишилося не так щоб багато... Але ти сам подумай, ти в майці, я у звичайній літній сукні, у дівчаток взагалі немає нічого такого, щоб ошатного.
— Ясно! Ну що ж, згорів сарай, гори й хата! Тільки Сам, мила, кохана, я все куплю і сам оплачу, але тільки давай по-швидкому, адже нам ще торт купувати, та й тітку Поллі одягнути, напевно, знадобиться.
Якщо Самай' гарненько попросити, при цьому назвавши милою, коханою, вона перетворюється на ураган. Ураган, який видув у мене з кишені п'ятдесят золотих монет, і це ми ще торт не купили. В результаті сама дівчина прикупила червону вечірню сукню, яку, до речі, вже давно собі придивлялася, просто не могла, та й не наважувалася придбати. Мені взяли світло-коричневий костюм — трійку, фіолетову темно-червону сорочку з запонками, і бордову краватку з позолоченою шпилькою, ну і на довершення нарешті сподобив купити собі пару коричневих черевиків. Дівчатам відразу ж знайшли практично однакові червоні сукні, більш-менш відповідні розміру, в комплект до них йшли стрічки з трояндами, вишиті як справжні, які одягалися на голову. Самай' так сподобався цей аксесуар, що і собі захотіла, та на жаль...
На тортик теж пішло не багато часу, на нашу радість, в крамницю тільки-но занесли партію найсвіжіших тортиків, серед яких ми вибрали найбільший і через наявність рідкісних інгредієнтів найдорожчий. Ну і як зазвичай, на додачу ще купу різних тістечок і цукерок для затравки. Тут я теж залишив п'ять золотих. А ще десятка піде на фото в трьох примірниках, один для тітки Поллі, два вирішили залишити собі. Чому два? Тому що взяли до уваги наявність П'яточки в будинку, і вирішили перестрахуватися. У підсумку набігає пристойна сума, і все через одну ранкову витівку, ну нічого, бриджі стрілка, що я витягнув у малечі з віртуальної кишені, підуть в рахунок компенсації. Цікаво, на скільки слотів у неї віртуальний рюкзак, як би це перевірити?
Коротко кажучи, коробок і коробочок набралося стільки, що у зворотній шлях теж довелося наймати візок. За допомогою візника завантаживши все добро в багажне відділення, ми, нарешті, сіли і розслабившись поїхали додому. Правда Самая' попросила зробити невеликий крюк і заїхати до школи, в якій навчалася Самі, оскільки уроки добігали кінця, тож ми так і зробили. Шаленому собаці сім верст не крюк!
В результаті, поки під'їхали до будинку, залишилося всього пів години до приїзду фотографа, тому в будинку почався жахливий переполох. Тітонька, як тільки почула, що ми хочемо включити її у свій сімейний фотопортрет, спочатку розридалася, а потім раптом заохала і заахала, почала метатися по кімнатах, шукаючи, у що вона повинна одягнутися на цей захід. Довелося кликати на допомогу Баффі для повної інспекції всіх шаф в її будинку. Ми ж швидко піднялися до себе нагору, одягати малечу і одягатися самим. Поки Самай' почала возитися з донькою, я пішов подивитися, що робить моя бідова П'яточка. Тихо відкрив двері, чекаючи побачити що завгодно, а побачив лише як вона, згорнувшись клубочком, тихо сопіла на підлозі в кутку кімнати, де я її залишив стояти.
— П'яточко, підйом! На нас чекають великі справи! — голосно, але без запалу вигукнув я.
Малючка від несподіванки підскочило на ноги і сонна, ще не знайшовши рівноваги, стукнулося лобом об стіну, від чого її відкинуло назад, при цьому гарненько приклавшись потилицею до сусідньої стінки, після чого впала на коліна, обличчям в кут, і, чухаючи потилицю, почала поглядати в мій бік, в якому я настрої, і чи не помітив я, що вона заснула.
— Якщо нікого не вб'єш, то сама вб'єшся! П'яточко, пора б уже вибрати золоту середину.
Почувши слово золото, вона тут же почала вивертати кишеню, показуючи, що більше нічого не залишилося, а всі золоті монетки віддала мені.
— М-да, і з розумінням у тебе все ой як запущено. Гаразд, вставай з колін, душогубка, і бігом до Самай', митися і переодягатися, ми йдемо в гості до тітоньки Поллі, будеш просити у неї пробачення. — У вигляді прощення передбачався, покаянний вигляд малявки, сльозливі обійми і коробка цукерок у вигляді сердечка.
Поки Самай' возилася з дівчатками, я зв'язався з Баффі і запропонував поспілкуватися на предмет данжу, в який вона пропонувала сходити. Та відповіла, що теж запрошена на чаювання, там, мовляв, і поговоримо, бо вона теж переодягається.