Вона чомусь теж не поспішала відсуватися.
— Це якесь непорозуміння, нонсенс, парадокс! — перебуваючи в прострації, повільно виголошуючи слова, сказала жінка, потихеньку приходячи в себе.
Самая', зрозумівши помилку, кинулася витирати кров з обличчя тітоньки, але та, замахавши руками, переконала дівчину, що впорається сама, нехай подбає про дитину. Та так і зробила, підхопивши розгублену П'яточку, яка одуріло дивилася на сліди своєї діяльності, і побігла нагору. Я неохоче відірвався від сусідки, яка пригрілася біля мене, підійшов і підняв зброю, відкинув барабан, прокрутив, кхм... всього один патрон – був. Пощастило тітці, будь їх хоча б два і кінець... зараз співали б заупокійну, якщо в цьому місті існують такі обряди.
— Це ваше, тітонько Поллі? — запитав я, піднявши пістолет за дуло.
— Ні, звідки раптом у мене таке, дівчинка звідкись принесла і запропонувала пограти в вас і зомбі. Я повинна була зображати інфіковану, і іноді гарчати, заняття не важке, а дівчинці в радість, бігала по всій кімнаті, ховаючись, а іноді вискакуючи й цілячись в мене з цієї штуки, вимовляла "иш-иш" ніби стріляючи, поки нарешті не вистрілила... це була чашка з мого улюбленого сервізу.
— Я куплю вам іншу, навіть кращу, а на додачу замовлю величезний торт як компенсацію.
— О-о, не варто...
— Зараз же попрошу Самай' потурбуватися, вона краще знає, що і де можна купити. — запевнив я.
— А я піду подивлюся на ваші порізи, якщо нічого складного, то за пару хвилин і сліду не залишиться. — заявила Баффі, протискуючись повз мене, опинившись навпроти, раптом зупинилася і сказала. — До речі, якщо ти сьогодні не зайнятий, можу запропонувати сходити в один нескладний данж!
— Давай я спершу піду до себе, одягнуся і розберуся зі своїми схильними до злочинів домочадцями, а потім навідаюся до тебе.
— Добре, тільки не забудь. Для мене це дуже важливо.
Зайшовши у квартиру, хотів було зайти у ванну, але звідти доносився плескіт води й задоволене фиркання малолітньої злочинниці, яку Самая' взялася відмивати від невідомої субстанції, при цьому щось тихо виговорюючи. А П'яточка як П'яточка, у своєму репертуарі, ніби нічого не сталося, весело сміялася і раділа ласкавим дотикам ніжних рук дівчини, при цьому ще верещала і плескалася руками по воді. Васю я побачив крізь відчинені двері дитячої кімнати, сидячого на стільці й уважно читаючого якусь книгу Самі. Ні, ну ти поглянь на нього, я сплю в кухні на підлозі, а він до всього іншого ще й просвічується. Я тут же знову зв'язався з Анею і зовсім не радісним голосом повідомив, що Вася знову у мене і це починає вже трохи напружувати, і якщо у нас таки відбудеться заповітне побачення, то ми будемо на ньому втрьох. Вона у відповідь посміялася, сказала, що вишле наряд, і, якщо буде час, заїде в лікарню прояснити ситуацію.
Потім я почув, як з ванної кімнати виходить Самая' з малою і поспішив до них.
П'яточка, задоволена з рум'янцем на щічках, вимита і чистенька, щось радісно щебетала, перебуваючи у дівчини на руках, закутана в м'який махровий рушник. Але побачивши мій похмурий погляд, відразу затихла і сховала мордочку, ткнувшись Самай' в шию.
— Одягай П'яточку в домашнє, зараз приїдуть за Василем, а після мені знадобиться твоя допомога в пошуках відповідного чайного сервізу і якісного торта. Буду підлещуватися до тітоньки Поллі.
— Невже залишиш її одну вдома? — стурбовано поцікавилася дівчина, повільно прямуючи до дитячої.
— І тільки нехай спробує кудись зникнути, відразу викликаємо опікунську службу, і нехай забирають до притулку, бо те, що сталося у тітоньки Поллі, вже не жарти.
— Ти впевнений у своєму рішенні, стрілку?
— Двома сантиметрами правіше, і тітонька вже лежала б у труні, малу забрали в інтернат з негативною рекомендацією, без права на опіку, ще й поставили б на поліційний облік, після досягнення повноліття. Мене точно, до в'язниці за недбале ставлення до вогнепальної зброї, що призвело до летального результату, ну а ти, опинилася б з Самі на вулиці. І все, що мені так подобалося, що я вже почав відчувати своїм домом, пішло б прахом.
— Але ти її теж любиш...
— І тебе люблю, і Самі, і навіть тітку Поллі. Але вона ж нічого не хоче розуміти, все тільки руйнує. І з кожним разом все гірше і гірше, а далі що? Спалить будинок... вулицю? Або якимось чином відкриє ворота під час нападу зомбі. Я вже нічому не здивуюся. Це не коліно розбила, чи нові шпалери олівцем обписала, на кону було життя людини. Коротше, якщо не зміниться, їй одна дорога. Бити я її не хочу, та й нема чого там бити, а виховати, мабуть, несила, навіть з твоєю допомогою.
— Як знаєш, дивись, щоб потім не пошкодував. — дорікнула мені Самай'.
— А якби на місці тітоньки була Самі, вони ж теж часто грають, і постріл виявився точним?
Дівчина зблідла і, нічого не відповівши, віднесла перелякану П'яточку в дитячу.
Звідти я виводив її вже гарненько викрутивши ліве вухо, в колготках і сорочечці, прямуючи до своєї кімнати. Вона шипіла від болю, піднімаючись на носочки та хапаючись руками за мою, щоб полегшити біль. Побачивши таке, досі спокійно сидівши на стільці, грамотій Вася, підскочив, упустивши книгу на підлогу і заволав, що він Василь, і допоможе, почав метатися за моєю спиною, голосячи не гірше П'яточки. Опинившись з малечею всередині, я підвів її в куток, і присівши навпроти почав ставити питання, однією рукою відганяючи колишнього копа, який метушився позаду.
— Звідки у тебе зброя?
Вона, опустивши очі в підлогу, стала крутити пальці на руках, при цьому надувшись і натужно сопучи, носом. Я пальцями стукнув її по підборідді, змушуючи підняти на мене очі.
— Я тебе питаю! Звідки, зброя! — підвищую голос, у відповідь вона тільки захлюпала і почала плакати, поки не голосно, але з неї станеться.
Ззаду, почувши плач, заплакав і Василь, впавши на коліна і голосно скиглячи.
— Так, перестань плакати і чітко відповідай на питання, інакше збираємо твої речі й веземо до притулку. – від переляку вона почала задихатися, але плач стих, хоча повністю і не припинився. – Ще зброю маєш?
Вона заперечно похитала головою.
— А патрони?
Дивлюся, лізе в бічну кишеню сорочки і дістає жменю різнокаліберних патронів. Я офігіваю і сам лізу в її кишені, але, на подив, нічого там не знаходжу. Незрозуміло.
— У тебе були сірники, де вони?
Знову лізе в порожню кишеню і дістає напівпорожню коробку. Та що за хрінь коїться, я ж тільки що там шарив.
— А що ще у тебе там є, ну діставай все!
І понеслося! Спочатку на світ з'явився мій подарунок — скляна жаба, за своїм звичаєм вона почала її цілувати й гладити, але я плеснув по руках, від чого та мало не впала на підлогу, чим викликав нову порцію плачу, і ззаду теж. За сірниками з'явилася голка з нитками, жменя різноколірних ґудзиків, дві жмені монет різного номіналу, серед яких виблискувало і срібло, і навіть золото, купа шпильок, дві різнокольорові стрічки в коси – синя і зелена, розкладний ножик і ще купа різного мотлоху. А під кінець, повністю мене шокувавши, ледве витягнувши з крихітної дитячої кишеньки чоловічі бриджі темно-сірого кольору, і, судячи з усього, мого розміру. У вікні системи спалахнула назва знайденого предмета:
Одяг. Низ. "Штани вітру" 50 рівня. Клас – стрілок. Легендарні, масштабовані. Незнищенні. Сет "Вітру".
— Трясця! П'яточко, у тебе що — є віртуальний рюкзак, ти що, мать твою... напівкровка? Але як таке може бути?
Та нерозуміюче знизала плечима, продовжуючи хлюпати носом.
— Значить так! Все це добро я вилучаю. Ти стоїш в цьому кутку на колінах... — я повернув її в потрібну сторону і силою притиснувши опустив на коліна. — і чекаєш мене. Коли приїду, вирішу, що з тобою робити. Але якщо я прийду, а тебе тут не буде, можеш вже більше і не приходити — тебе ніхто не прийме.
Почувши останні слова, вона сховала голову в кутку і гірко заплакала, вірніше продовжила плакати, тільки цього разу взявши більш, високу ноту. Влаштувавшись біля неї, заголосив і Василь, виявляючи солідарність до пригнобленої П'яточки. Я, недовго думаючи, схопив його за комір і потягнув з кімнати, той у відповідь влаштував таке виття, що навіть сусідка Баффі прибігла з сусідньої квартири і почала дивитися, як я витягую блаженного, що пручається і хапається за відкоси, чинячи шалений опір. На щастя, до цього часу прибули поліціянти й, підхопивши у мене свого колишнього побратима, потягнули його до виходу. Той, не перестаючи вити, ковзав ногами по гладкій підлозі, не бажаючи йти, і весь час озираючись на мене, чи не передумаю!
Звичайно, я не передумав. Тому що всі, ой як мене вже задовбали, щоб я не намагався зробити хорошого, у відповідь одні лише проблеми. Провівши наряд до порога і переконавшись, що Василя посадили в карету, вирішив почекати Самай' на вулиці. Вона вийшла через пару хвилин, дещо засмучена і задумлива, на щастя, повз проїжджала вільна двоколісна бричка, яка ще й пригальмувала біля нас, і червономордий візник, дихнувши перегаром, поцікавився, чи не треба нам кудись, я вирішив, що з мене не убуде, якщо трохи проїдемося, тому кивнувши, ми сіли в тарантас і неспішно рушили в бік ринку.
— І все-таки мені шкода П'яточку, вона так щиро радіє будь-якій події, а як зворушливо поводиться, коли розхвалюють її нове вбрання. — засумувала Самая', схиливши голову мені на плече.
— Ти маєш на увазі ці невинно опущені в підлогу оченята і ладно складені худенькі ручки на фартушку, одна на іншу. Та ще маніпуляторка й актриса, а як вона ласкаво цілує жабеня, ніжно погладжуючи і при цьому ридаючи.
— А може вона просто весь час мріяла про сім'ю, де всі люблять один одного, і на знак цього дарують милі дрібнички. Може холодної сніжної ночі, заглядаючи в освітлені вікна щасливих людей, бачила щось подібне, і її вразило, в який радісний захват приходили люди, отримуючи подарунки, особливо дітлахи, такі як вона. Дивилася, мерзла і мріяла опинитися на їхньому місці. І ось коли ти нарешті сподобивсь зробити їй приємне, вона не витримала надлишку почуттів і розридалася? – висловила дівчина свій варіант.
— Ну може й так, але все одно цей цирк з невинним личком, у неї в крові. Так вона виживала на вулиці, тиснучи на жалість і випрошуючи, коли поїсти, а коли пару монеток.