Люди відразу підхопилися з-за столів, і багато хто кинувся в той бік, до того ж здалеку почулися поліційні свистки. Звідкись взявся потужний прожектор і освітив верхівку колеса, висмикнувши з темряви людину, що борсалася, прив'язана за ноги до однієї з перекладин, яка і видавала крики та завивання. Через якийсь час спільними зусиллями поліції та персоналу його вдалося зняти і бідолаху повели до карети швидкої допомоги, практично повз нашу кав'ярню, з опухлими підбитими очима, переламаним, кровоточивим носом і відсутністю передніх зубів, до того ж він притримував і колисав свою праву руку, чи то зламану, чи то вивихнуту.
— Мамо, це ж той дядечко, що обзивав П'яточку. Що з ним сталося? — голосно прошепотіла Самі, вказуючи на потерпілого.
— А ти хіба не бачиш. З гойдалки впав. Ай-я-яй, який необережний дядечко! — відповів я замість дівчини, а потім знову звернувся до Сам. — Так, про що ти там говорила, щось про чоловіків?
— Забудь, я просто прикусила свій гострий язичок і доїдаю тістечко.
Дівчата назамовляли стільки, що ледь змогли все доїсти, та й то на останніх порціях ні-ні та й залишалися сирітські шматочки недоїдених страв. У всіх, крім П'яточки. Та хоч і не чудила цього разу, але й залишати за собою хоч щось їстівне навіть і не думала, тому повністю почистивши свої порції, вона почала хижо придивлятися до залишків на столі.
— Як у неї може стільки влізти, це ж протиприродно? – здивувалася Самая'.
— Синдром бродячої собаки. Вони їдять постійно, можуть не можуть — про запас. Тому що завтра, можливо, не дістанеться нічого. Сподіваюся, вона самостійно відвикне від цієї дурної звички, інакше доведеться обмежувати силою.
— Який жах, при таких обмеженнях можливі істерики й нервові зриви. Все це дуже погано може позначитися на дитячій психіці.
— Головне, щоб нервовий зрив не стався зі мною, тоді постраждає не одна психіка. А її істерики ми переживемо. До речі, а що це там таке танцює народ, на кантрі схоже?
— Це наш народний танець сальтапо, танець швидкий і парний, але вивчити його легко. Якщо хочеш, можу навчити! — запропонувала дівчина, і при цьому її очі засяяли так яскраво, що я зрозумів — доведеться вчити, і, можливо, допізна.
— Танці — це, звичайно, добре. Але куди подіти дітлахів, Самі з П'яточкою не впорається в жодному разі.
— А нехай ідуть з нами, там є маленький майданчик для дітей, нехай теж потанцюють. — Самая' хотіла танцювати, і її було не зупинити.
Все виявилося, як і передбачала дівчина. Танець я освоїв швидко, і вже на третьому колі хвацько витанцьовував з розчервонілою партнеркою. П'яточці теж сподобалися танці. Хоча для неї це було, взятися з Самі за руки й кружляти до упаду, що з нею час від часу і траплялося. Розкрутившись до такої міри, що верх мінявся з низом, вона юзом відлітала під ноги танцюючим, при цьому гарненько приклавшись різними частинами тіла до твердої поверхні. Падала, але знову підіймалася і, кривлячись, інтенсивно почухуючи забите місце, бігла до Самі, щоб продовжити божевільну свистопляску. Швидкі танці змінювалися повільними, моя партнерка увійшла в раж до такої міри, що абсолютно не бажала залишати танцмайданчик. Але коли час почав наближатися до півночі, я вирішив припиняти веселощі, тим більше що навіть мала втомилася стрибати й кружляти, ухайдакавшись до того, що впала задом прямо на підлогу і впираючись у дерев'яну огорожу вся червона як помідор, важко дихаючи, осоловілими очима з нерозумінням дивилася на світ, що кружляв навколо неї. Я легенько обійняв дівчину і потягнув до краю майданчика, поки ми не опинилися біля "вбитої" П'яточки і Самі, яка присіла біля неї й жалісно гладила дитину по голові.
— Ну що, П'ятуха – так бідося танцювала, що всі боки обідрала? — підколов я, нахилившись над дитинкою.
Та, важко піднявши на мене очманілу голівку, розтягнула рот у "п'яній" посмішці і знову важко опустила її вниз.
— Все, коні здохли, головне тепер їй пити не давати, щоб не запалилася. І взагалі, дами, давайте закругляємося, он північ б'є на ратуші, і скоро все навколо почне перетворюватися на гарбузи. – оголосив я.
Самі почала підіймати П'яточку, а її маман потягла мене в бік майданчика, де музиканти оголосили останній танець. Довелося танцювати, хоча їх кантрі або як воно там називається, вже дзвеніло у мене в голові, але моя дама ніяк не хотіла зупинятися. Через це ми ледве встигли зайняти останній непоказний і перекошений екіпаж. А ще через кульки, які я пообіцяв купити, але так і не спромігся. На щастя, ми встигли ще застати продавця, але, на моє нещастя, він встиг скрутити мотузки кульок в єдиний вузол і заклеїв його липкою стрічкою, щоб трималися щільною купою. Розв'язувати все заново, щоб витягнути пару кульок, він не хотів ні в яку, тому, щоб не розчаровувати дівчат, довелося купити всю купу, до неприхованого захоплення останніх і спритного продавця, зокрема.
Тому наш непоказний екіпаж повільно котився нічним містом у супроводі величезної купи кульок і купи щасливих і галасливих дівчат, які сміялися і розмахували руками з приводу і без. Ну що ж, за загальними підсумками, вечір можна назвати вдалим, попри цілу низку дрібних інцидентів, але з ними було навіть веселіше. Тому я вже не міг дочекатися, коли вляжуся у своє м'яке ліжко, і тільки нехай хоч хтось спробує мене розбудити...
Доклигали без пригод, і як тільки візник зупинився навпроти будинку, я по-швидкому почав висаджувати моїх розпалених нічною поїздкою, невгамовних пасажирок. Коли всі опинилися на твердій землі і візник, отримавши оплату, пошкандибав геть, і ми дружною юрбою ступили на бруковану стежку, що вела до ганку, я раптово зупинився і звернувся до П'яточки, яка ледь шкутильгала переді мною:
— П'яточко, а нумо почекай, я тут згадав, що у мене є для тебе сюрприз!
Як йшла вбита, так за секунду відразу перемінилася. Спина вирівнялася, очі заблищали, ручки стиснула від передчуття, але стрибати й верещати не поспішала, пам'ятаючи попередній "сюрприз". Самай' з донькою теж зацікавлено зупинилися і втупилися в мене очима, чекаючи, що я цього разу викину. Я ж, граючи за минулим сценарієм, засунув руку в праву кишеню і почав повільно витягати її назад.
— І хоч ти неабияк попсувала нам нерви за сьогоднішній вечір, і взагалі по життю повністю відморожена, а ще засранка, гадина, нечупара і неслухняна шибениця, а також...
— Еешик, вже перебір. — нагадала Самая'
— М-да, але ми з тобою все одно які-не-які, дружбани...
— Стрілок!
— І десь місцями, в деякі моменти, особливо коли ти спиш, я навіть тебе трошки люблю... тому у мене для тебе ось... па-пам!
І я, витягнувши руку з кармана, без зайвих зволікань розтиснувши кулак, показав невеликий скляний виріб у вигляді усміхненої жаби, зроблений з великою майстерністю і прискіпливістю до деталей. До всього іншого у земноводної був білокурий чубчик, невідомо для чого прироблений, але для мене якраз в тему, та ще з-під верхньої губи у неї стирчав самотній зуб, що надавав виробу зовсім комічний вигляд. Я натрапив на неї в сувенірній крамниці, коли йшов від колеса огляду, де розібрався з недавнім кривдником, і вона мені так сподобалася, що я відразу ж купив, не торгуючись.
— Її звуть П'ятка, і вона тепер твоя! — додав я, чекаючи, що ж буде далі.
Побачивши подарунок, вона спочатку недовірливо поглянула на мене, потім обернулася до дівчат, напевно, чекаючи від них підтвердження, що все, що відбувається, це справжня реальність, а не просто чудовий сон, потім тремтячими ручками потягнулася до іграшки, обережно взяла її, притиснула до грудей і, схлипнувши, заревіла, та ще й на всю вулицю. А далі ще гірше, чомусь впала на коліна, розкинувшись, як та сама жаба, склавши ручки перед собою долонями вгору, на яких сиділа радісна квакуха, і дивлячись на саморобку, розплакалася вже зовсім гірким плачем, ніби та корчилася в передсмертних судомах.
Я стояв ошелешений, дивлячись на ревучу дівчинку, і зовсім нічого не розумів. Подивився запитливо на Самай' з донькою, мовляв, що не так? Але вони були не менш здивовані, ніж я.
— А чого ви дивитеся, нормальна ж жаба, он і посміхається навіть... — невпевнено промовив я, щоб хоч щось сказати.
А П'яточка тим часом трохи заспокоївшись, підвелася з колін і, тримаючи жабеня на правій ручці, лагідно погладила його лівою, акуратно торкаючись, ніби гладить живу істоту, потім кілька разів ніжно поцілувала, час від часу схлипуючи й шморгаючи сопливим носом, акуратно поклала її в передню кишеньку, наостанок ще сильно і любляче притиснувши обома ручками до мокрої щоки. А в кінці погладивши саму кишеньку, ніби жаба жива і починає сновигати, опинившись в темряві, кинулася до мене. Я задоволений собою, підхопив малявку на руки і зі стійкістю самурая почав зносити десятки обіймів і сотні слинявих поцілунків в усі місця мого стійкого обличчя. Я вже було подумав, що на цьому все і закінчиться, але тут на підмогу П'яточці кинулися Самая' і Самі. В результаті я опинився в обіймах трьох особин жіночої статі, що дещо вибило мене з душевної рівноваги.
— Так, пані, а нумо перестаємо псувати мій з таким трудом вистражданий образ, грізного і нещадного стрілка, а то якщо хтось із зомбі побачить, взагалі перестануть на мене нападати, і почнуть обзивати — цілувашкою!
— Як би я хотіла, щоб це сталося. — промурмотіла Самая', додаючи свою порцію ніжних поцілунків.
— Опам'ятайся, жінко! Це мій хліб! І взагалі, ходімо вже додому, Самі завтра до школи, хоча, зважаючи на сьогоднішні обставини, могла б і не йти на заняття.
— Ой, я б не хотіла нічого пропускати, без особливої на те причини, потім дуже важко все пропущене наздоганяти. Нічого, ще не дуже пізно, встигну виспатися. — впевнено заявила Самі, відкидаючи мою пропозицію, на яку погодилися б 99% всіх інших школярів.
— Сам, якщо ти зможеш виховати таким чином і П'яточку, я за життя поставлю тобі пам'ятник!
Отак жартуючи між собою, ми підійшли до ґанку, Самая' відчинила двері, впускаючи радісних дівчаток, я трохи затримався на сходах, витираючи рукою обслинене обличчя, як раптом за спиною почув знайоме:
— Вітаю! Мене звати Василь! Допомога потрібна?
Навіть не обертаючись, я швиденько шмигнув у двері, поспішно заштовхуючи дівчину, яка нічого не зрозуміла, пояснивши свою поспішність дощем, що починався.
— Я нічого не чую, і, на мою думку, там взагалі ніякого дощу немає, а хтось з тобою розмовляв.