– вигукнув я. – До речі, народ, поки я не захопився їжею – що це за ярмарок такий сьогодні, у мене по зовнішньому чату вже задовбали про нього патякати?
– Це найбільший ярмарок у нашому місті! – вигукнула Самі, сідаючи біля мене за стіл. – Він проводиться раз на рік, і там є все, чого немає на звичайних ярмарках: і циркові виступи з клоунами та акробатами, і безліч каруселей з величезним колесом огляду, і ще багато чого іншого цікавого. Правда, він уже кілька років не проводився через постійні напади інфікованих, але цього року управителі міста вирішили провести цю подію. Правда, я все це дуже смутно пам'ятаю, але мені здається, що було дуже весело.
— Тому що це було чотири роки тому, і ти була ще дуже маленькою, — пояснила Самая', накладаючи переді мною тарілки, заповнені їжею з п'янким запахом.
— Якщо це настільки рідкісна подія, то чого, чорт забирай, ви сидите вдома, а не пішли веселитися? — здивувався я, запитально поглянувши на обох.
— Тому що ти з ночі втомлений і хочеш відпочити, а ми ніби як разом, і не хочемо залишати тебе одного. Нічого, наступного року підемо, якщо все буде добре.
— Ну ти зовсім ку-ку! — вигукнув я, вказавши відповідним рухом пальцем по голові. – Який наступний рік! Так народ… слухай моє оголошення! Їмо і всією зграєю рулимо на Великий Ярмарок – я пригощаю!
— Ура! – вигукнула Самі, підхоплюючись зі стільця.
— А як же?.. – тихо запитала Самая', очима вказуючи в бік спальні.
— Самі, а скажи-но мені, що зараз робить П'яточка? – запитав я у дівчинки.
Та відійшла трохи назад, так щоб став видимий коридор, з хвилину розглядала щось там, а потім приклавши долоню до рота, тихо прошепотіла:
— Здається, підслуховує.
— Ну що ж, зараз будемо вчити її робити правильний вибір. — промовив я до Самі, а потім голосно оголосив список сьогоднішніх справ. — Отже, вирішено, всі ми йдемо сьогодні на ярмарок, але... тільки ті, хто зараз обідає, як всі нормальні люди за цим столом. Тобто – я, Самі, і Самая', ну а ті, хто не бажає сидіти з нами за одним столом, мабуть, нас не люблять і не хочуть бачити, тому ми можемо їх і не брати. – я зробив паузу, прислухаючись, чи немає якихось рухів у кімнатах. Поки тихо, ну тоді зайдемо з козирів. – Тоді, якщо всі, хто йде зі мною на ярмарок, зібралися, хочу коротенько розповісти, що ми там будемо робити, щоб не плутатися. Спершу йдемо на каруселі, де Самі покатається на конячках або на слоненяті, це вже на її вибір, і там я куплю всім смачну і солодку, їстівну вату...
— У-у-у-у-ю! — долинуло тоненьке завивання звідкись із глибин коридору, я зробив знак дівчині, щоб вона не реагувала.
— Потім ми покатаємося на колесі огляду, де на самій висоті можна побачити все місто, і, можливо, навіть вдасться розгледіти наш будинок і тітоньку Поллі у вікні. А потім я поведу всіх у найкращу кав'ярню, щоб наїдатися найсмачнішими тістечками й величезними порціями холодного і солодкого морозива!
— І-і-і-і-і!! — завивання почало набирати обертів.
— А потім ми ще трохи погуляємо, я куплю всім по кульці, яку ти хочеш, Самі?
— Жовту, як сонечко! — вигукнула та, дивлячись на мене палаючими очима.
— Самі куплю жовту, як сонечко. Самай ‘— червону і гарячу, як її палке серце...
— А собі? — промурмотіла дівчина, обійнявши мене за голову, зовсім розтанувши від моїх слів.
— Поб'ю продавця і заберу собі всі кульки. А потім ми сядемо на красиву карету, запряжену двома конячками, чорною і білою, і будемо кататися по нічному місту, махаючи всім перехожим.
— Е-е-е-е-е-г-е-ге!!! – завивання перейшло в доброякісне гучне ридання, а слідом за ним з'явилася і сама господиня, тупаючи худенькими ніжками по підлозі в одних трусиках і маєчці з однією впавшою бретелькою, що оголювала кістляве плічко, лівою рукою витираючи заплакані оченята, а в правій тягнучи бідну Мимру.
Продовжуючи ревіти, підійшла до столу і зупинившись біля мене, пускаючи соплі і захлинаючись від плачу, почала витирати ліктями мокрі очі, і в проміжках між цими рухами, поглядаючи на мене в очікуванні вироку. Тут першою не витримала Самая' і кинулася витирати їй ніс хусткою, паралельно вимочуючи нею струмки сліз.
— Дядько Еех?..
— Просто Еех, я ще дуже молодий, всього на пару років старший за тебе, і набагато молодший за твою матір...
— Зараз хтось буде ревіти разом з П'яточкою!
— Еех, а хіба тобі не шкода П'яточки? — не вгамовувалася мала.
— А її що, хтось побив, чи голодом морить, чи у неї немає в що одягнутися, а може ходить брудна і смердюча? Ні.
— Вона хоче з нами на ярмарок.
— У-у-у-у!
— Тобто слухатися вона не хоче, поводитися як нормальні люди не бажає, і навіть сісти з нами за стіл і пообідати як дружна сім'я, їй теж не до вподоби, а як на ярмарок то починає істерики влаштовувати. Ти вважаєш це правильним?
— Але вона ж маленька...
— Ти не набагато старша за неї, як на мене, але чомусь так себе не поводиш. Чому, Самі?
— Я не хочу засмучувати маму, бо я її люблю.
— Ну а П'яточко, мабуть, зовсім мене не любить, бо їй байдуже, засмучуся я чи ні.
— І-і-і-і-і! — новий напад ридань і сопель, з якими Самая' вже не знає, що робити.
Але дивлюся, попри істерику, підійшла до мене, обійняла за ногу і, сховавши обличчя, продовжує нити. Відчувши, що можу піти на ярмарок з повністю промоклими штанинами (запасних немає), відразу відриваю малу від ноги.
— Так, а ну перестала ревіти, пішла у ванну вмилася, витерла обличчя і вже в нормальному вигляді з'явилася до мене. — віддав я їй розпорядження суворим голосом.
Зрозуміла, відразу замовкла, але все ще шморгаючи й хлюпаючи носом, побігла у ванну. Ну і як зазвичай, Самая' кинулася за нею, щоб допомогти і, звичайно, посюсюкати. Ну а поки їх не було, ми з Самі гарненько наїлися, і я, розвалившись у кріслі, почав чекати свою істеричку.
Хвилин через десять дівчина винесла її на руках і, опустивши на землю, легенько підштовхнула в моєму напрямку. Малявка, вся опухла і червона від плачу, засунувши вказівний палець в рот, боязко підійшла і зупинилася в пів метра від мене.
— Ну що земноводна, слухатися будеш?
— Еех, а людина не може бути земноводним. — заявила Самі.
— Як це, не може? А ти поглянь на П'яточку, начебто стоїть на землі, а виливає з себе потоки рідини. Он у мене вся штанина промокла, у твоєї мами хустка, плюс сукня на плечі, а скільки рідини залишилося у ванній, навіть боюся уявити. Ну то може вона бути земноводним чи ні?
Самі впала в ступор, дивлячись то на дитину, то щось згадуючи у себе в голові. Ну а я продовжив розбірки:
— То що – слухатимеш? – ствердно киває.
— Бешкетувати і влаштовувати істерики – перестанеш? – киває.
— Тоді пішла і швидко викинула свою коробку, ну або покладеш куди Самая' скаже, а потім сідаєш за стіл і швидко їси, разом миємо посуд, і як блискавка одягаємося і поспішаємо на ярмарок, тому що часу мало, а перепробувати всього належить багато.
Поки Самая' годувала дитину, ми з Самі перемили весь брудний посуд, викликавши сльози розчулення на обличчі дівчини, а потім пішли по черзі вмиватися і переодягатися. Хоча слово одягатися, зводилося для мене до: накинути нову темно-вишневу футболку, випустивши поверх штанів, і ще раз гарненько почистивши брудні кеди, які і взув. Може, дійсно треба було купити той костюм, а до нього пристойне взуття, а то з красунею Самай' буду виглядати як пацан, що прибився збоку. Ну та нічого, діло до вечора, а темрява все приховає.
Розділ тринадцятий
Через годину, ми галасливою юрбою вивалилися з квартири, вбрані та взуті й готові веселитися до упаду. Самая', незважаючи на прохолодні вечори, одяглася зовсім по-літньому, в білий і довгий сарафан, з відкритим верхом на бретельках, і довгим, до самого стегна, розрізом, крізь який іноді показувалася струнка ніжка в білих босоніжках, мабуть, сподівалася, що ввечері я буду її обіймати, щоб зігріти. Своє чорне волосся вона зібрала на потилиці в довгий хвіст. Схоже одягла і Самі, тільки біла сукня мала верх, з комірцем як у сорочки, але без рукавів. І такий же довгий чорний хвіст. Виглядали офігенно. П'яточку одягли в синій комбінезончик — спідничку і такого ж кольору сандалики, червону картату сорочку з коротким рукавом і червону косиночку з візерунком, з боків якої випустили білобрисі хвостики. Тітонька Поллі, побачивши наше щасливе сімейство, мало не розплакалася і, побажавши найкращого проведення часу, довго махала нам рукою.
— Треба буде влаштувати їй сімейне чаювання, з тортом і всілякими смаколиками. – заявила Сам. – До речі, ти стільки всього пообіцяв мені й дівчаткам, а сам маєш уявлення, у скільки тобі це обійдеться, я як я, але перед дітьми буде незручно, якщо не виконаємо все обіцяне. Можу дати тобі частину грошей, якщо треба.
— Я, звичайно, люблю поприколюватись, але те, що я сьогодні перерахував, нам цілком по кишені і ніяких грошей від тебе не треба, я ж чітко сказав, що пригощаю. І ще я помітив, що ми всі смачно і ситно їмо, але звідки з'являються продукти на приготування взагалі не в курсі. Так ось я не хотів, щоб ти витрачала всі свої гроші на їжу для нас усіх, ти поки не працюєш і не маєш постійного заробітку, так що економ, ще знадобляться. Скажеш скільки треба на тиждень на прожиток, я дам. І до речі, квартира, не рахуючи цього місяця, сплачена на декаду вперед, так що, якщо що...
— Я не хочу слухати про "якщо що", і те, що ти дбаєш про мої гроші, мене дуже тішить, але я теж маю честь і гідність і не хочу прославитися нахлібницею, так що покупка продуктів залишається за мною.
— Але я хочу їсти втричі більше, ніж всі інші, а тут вже ніяких грошей не напасешся, так що частину грошей я все одно буду тобі давати. Тому що я люблю яловичину, а вона дорога, і рибу люблю, вона теж не дешева, отже тут буде, по-моєму.
— Гаразд, з цим згодна, порахую, у скільки нам виллється твій ненажерливий апетит, і відразу повідомлю тобі.
Отак-от, не хочу у них останні гроші забирати, бо якщо щось трапиться, дівчатам треба буде на щось жити, а так просто їм гроші з неба не впадуть.
У спокійному і статечному ритмі ми дотьопали до кінця вулиці, де я тут же зупинив чотиримісний екіпаж з візником, і щоб не пхатися в центр на громадському транспорті, або ще гірше — йти пішки, я заплатив тому пару срібняків, і ми з комфортом покотилися на Великий Ярмарок.
Через пів години їзди, під час якої мені доводилося міцно тримати П'яточку, бо вона все норовила, комусь помахати рукою, чомусь озирнутися назад, поскиглити, просячи пересісти до кучера і покерувати конячками, загалом ні хвилини спокою.