– а та, не звертаючи ні на що уваги, продовжувала тягнути до мене відстовбурчену долоньку, при цьому аж підстрибуючи від нетерпіння.
— Точно не цілувалися? – вже почавши сумніватися, але все одно бажаючи повністю переконатися, не відставала Самай'.
— Та кому я нафіг потрібен! – підвищив і я голос. – Он брудний весь, смердючий... прокляття! Ще й штани порвав – знову нові купувати! До речі, а що це з малою? Чого вона руку мені тягне, ви що, поки мене не було жебрати вчилися? Справа, звичайно, потрібна, ніхто не знає, коли знадобиться, тим більше з непоказною П'яточкіною мордахою, є всі шанси взяти чималий куш. Але мені здається, поки рано про це думати. Начебто всі живі-здорові, одягнені та взуті, чого ще треба?
— Це їй Самі розповіла, як мій чоловік, часто зустрічаючи нас зі школи, дарував доньці якісь маленькі подаруночки, всілякі милі дрібнички. Ось П'яточка, наслухавшись її розповідей, теж чекає від тебе подаруночка.
— А-а, ось воно що! П'яточка хоче подаруночка? — я плеснув себе по лобі.
— І-і-і-я! – аж завищала малючка, почувши від мене довгоочікуване слово, водночас аж дриґаючи ніжками від нетерпіння.
— Ну звичайно ж у мене є подаруночок для такої слухняної і хорошої дівчинки. – мало не наспівуючи, промовив я, доводячи малу практично до несамовитості. – Але де ж він? А – а, знаю, він у мене в кишені. Зараз я його дістану, і ми разом подивимося, і що ж таке дістанеться П'яточці.
Ух, як її накрило від очікуваного сюрпризу. Оченята горять, тонкий вереск переходить на ультразвук, а саму мотає з боку в бік, як наркомана під час ломки. Ну а я повільно запускаю праву руку в кишеню, і так само повільно дістаю звідти щось стиснуте в кулак. Малючка, видавши черговий блаженний вереск, щасливо плескає в долоні. Я ж, злегка зігнувшись, тягну стиснутий кулак до її обличчя, наближаючи кульмінаційний момент, вона хапає ручками кулак, намагаючись розтиснути його, при цьому радісно верещачи, але я не розтискаю руку, поки вона не опиняється під самим носом у малечі.
— Так що ж там у мене для П'яточки... а ось що у мене для П'яточки! — і я формую з кулака дулю і тикаю їй прямо під ніс. — Гарний подаруночок, на тобі ще один!
І друга дуля тикається їй прямо в око. Настрій у дівчинки відразу падає до нуля, і вона, вирячивши вмить намоклі очі, зиркає на Самай', збираючись влаштувати істерику. Ні, мила, навіть і не думай, я прийшов втомлений і злий, а за такого розкладу краще поводитися тихо.
— Ану швидко пішла додому! І якщо ще раз побачу тебе на вулиці в такому вигляді, зніму ремінь і перетворю твій хирий зад в криваве шмаття. — рявкнув я, та так несподівано, що підскочили обидві.
Мала намагається стрибнути на руки до дівчини, але я перегороджую їй дорогу, хапаю за вушко, незважаючи на болісне шипіння, повертаю її в бік будинку і легеньким копняком підштовхую в потрібному напрямку.
— І навіть не думай лізти, скаржитися до Самай', інакше відправлю її додому і ти більше ніколи з нею не побачишся. А тепер геть, на горщик, потім у ванну мити зад і чистити зуби, і щоб я тебе цілий день не чув і не бачив!
П'яточка голосно ревучи, кинулася в бік відкритих вхідних дверей, залетівши в хол, підбігла до сходів і смішно перекидаючи худенькими ніжками почала підійматися нагору.
— Тобі треба голову лікувати — стрілку! — сумно зітхнувши, промовила дівчина, яка спостерігала цю сцену з боку, але що головне, розсудливо не втручаючись.
— А чого там лікувати! Там як у пісні: "Тільки небо, тільки вітер, тільки радість попереду". Ти мені краще скажи, чому вона у тебе одна по вулиці бігає, та ще й напівгола. А якби під колеса екіпажу, що проїжджав на великій швидкості, потрапила, або знову нагрянули літуни, та навіть підлітки, що проходили повз, могли її легко образити – штовхнути або ще щось гірше. Це коли я поруч вона така смілива, а насправді всього лише жалюгідне облізле кошеня, яке може лише забившись в кут безпорадно шипіти й тремтіти від страху.
— Вибач, стрілку', але стежити за нею, коли тебе немає вдома, це надзвичайно складно. Начебто сидить собі спокійно грається з лялькою, або бавиться з Самі, але не встигнеш озирнутися, а її вже немає. Це я втретє за нею вибігаю. О шостій, як прокинулася, так і вилітає на вулицю, і начебто всі двері зачинені на ключ, а вхідні взагалі для неї занадто важкі, самій відкрити не під силу, але при цьому примудряється опинитися зовні, та ще й посеред дороги, хоча я щоразу намагаюся пояснити, що по дорозі ходити не можна.
— А як тоді вона опинилася на вулиці, якщо все навколо зачинено? Може, через вікно... хоча навіть якщо з першого поверху стрибне, то як мінімум наб'є синців і ґуль, та на вигляд ніби ціла.
— Я й сама гублюся в здогадках. Спершу, як вона зникла, я весь будинок обшукала, розбудила і Баффі, і тітку Поллі, вже зневірилися знайти, поки сусідка заледве не притягла її до наших дверей, так вона брикалася і вищала як несамовита. Ледве заспокоїла, сказавши, що якщо поспить ще трохи, то вже і ти прийдеш. Начебто повірила, вляглася між мною і донькою, але варто було мені трохи задрімати, як її вже немає. І головне, вилізла нікого не розбудивши, хоча і я, і Самі – спимо дуже чутливо.
— Диверсант росте. Гаразд, пізніше розберемося, як вона назовні виходить. Бо втомився як собака. Практично цілу ніч з групою таких же бідолах, бігали по каналізації відстрілюючи щурів та всяку нечисть.
— Ти серйозно?
— Як ніколи. А ти говориш, цілуєшся, цілуєшся... а мені б зараз теплу ванну, поїсти й спати, спати, спати.
— Бідненький ти наш, і скільки тобі ще так — терпіти?
— На щастя, вдалося завалити один рідкісний екземпляр, і мадам Суддя, порахувала мій вчинок достатнім, щоб закінчити з покаранням. Тільки суворо наказала у вівторок з самого ранку, з'явитися в опікунську раду.
— Це дуже хороші новини. А щоб у вівторок все пройшло як треба, я сама візьму справу під контроль, якщо треба розбуджу, а ні витягну сплячого за ноги на вулицю і відвезу прямо до дверей потрібної установи.
— До речі, знову повертаючись до вулиці... якщо ще раз побачу тебе в такому вигляді на дорозі, — я вказав на її короткий халатик. — Я тобі твій "пухнастий" зад... хоча його шкода, він гарний. Коротше, щось тобі та надеру!
— Фу, який ти вульгарний і жорстокий. Я ж не спеціально. За твоєю невгамовною пасією бігла, коли було переодягатися. І взагалі, перш ніж претензії висувати за мій зовнішній вигляд, спершу за собою дивись. Роз'їжджає ні світ ні зоря з підозрілими молодицями напівголий в одних штанях, і, як мені все-таки здається, ще й цілується з ними!
— Справедливо, уїла! До речі, пора закінчувати розмови про поцілунки... — і я, миттю притягнувши Самай' до себе, почав цілувати її всюди, починаючи з губ і поступово опускаючись все нижче, починаючи від ніжної шиї і в кінці опинившись в районі трохи розкритого вирізу в районі грудей.
— Припини, ненормальний! Ох... нас можуть побачити, підуть дурні розмови... ну, будь ласка, припини. До того ж ти весь брудний і пропах порохом.
— А ще вульгарний і жорстокий розпусник.
— І в чому я не права? Ти навіщо крутиш маленькій дулі, коли вона так щиро раділа можливому подарунку. Краще б сказав, що він в будинку, а я б швидко щось придумала. Вона ж так чекала тебе...
— Якщо мене будуть любити і чекати тільки через подарунки, тоді для чого така любов, скажи мені Сам? А якщо наступного разу, в якості, подарунка принесуть мене — безногого, безрукого або сліпого... тоді як? На цьому вся любов і закінчиться?
— Навіть не смій про таке думати, не те, що вимовляти вголос! — розпалившись, дівчина миттю знітилася, знову ставши маленькою і ніжною.
Незважаючи на амбре, що відгонило від мого немитого тіла, вона притиснулася обличчям до моїх грудей, обхопивши торс руками.
— Разом зі мною, сьогодні з каналізації, винесли молоду дівчину, яка втратила ноги, і це, не рахуючи купи трупів і місцевих і системних. А ти кажеш не думай, не говори. Час зараз такий, до всього треба бути готовим. Тому і хочеться, щоб тебе чекали вдома, просто, тому що люблять, і неважливо — багатий ти чи бідний. Бо, коли я піду у свій останній похід, через долину смерті, хочу, щоб в кінці була надія.
— Все замовкни, а то я зараз розплачуся. — вона легенько плеснула мене долонею по грудях, шмигнувши носом. — І взагалі, досить стирчати на вулиці, ходімо вже в будинок, знімеш з себе весь цей мотлох, а я поки наберу ванну, потім буду тебе годувати.
— До речі, хочу зауважити, я запросив вас із Самі до себе пожити, не в обмін на якісь послуги. Ти не зобов'язана щось для мене робити. Просто живи й займайся своїми справами. Не треба прибирати, готувати або мити П'яточці зад. У тебе є дочка, і є про кого піклуватися, не треба ще й нас шебутних собі на спину звалювати. Ми з малою не пропадемо.
— А мені подобається для тебе готувати. Ти їси мою їжу, як ніби нічого смачнішого не їв за все життя – це так приємно!
— Але це дійсно так! Ти шалено смачно готуєш, я інколи боюся взяти додаткову порцію, бо раптом зірвуся і вже не зможу зупинитися. Після чого перетворюся на товстого і неповороткого слона, який тоді з мене, стрілок.
— Ти станеш наймилішим товстесеньким слоненятком. — промурмотіла дівчина, знову притискаючись до мене.
— Тільки хобот у мене буде не на носі...
— Нічого не хочу чути, ні про які хоботи та іншу нісенітницю, і взагалі, комусь дуже хотілося спати! Тому швидко, митися, їсти і на бокову! – сказала, і схопивши мене за руку, потягла до ґанку.
Подальші дії відбувалися практично на автопілоті. І як я несамовито відтирався у ванній пінною мочалкою, через раз плескаючи собі в обличчя крижану воду, щоб не заснути. Як швидко закидав в себе купу приготованих Самай' смаколиків. І як фінал – пірнаю в ліжко і широко розкинувши руки, блаженно засинаю.
Не пам'ятаю, скільки я спав, але добре усвідомлюю, що прокинувся від того, ніби хтось легенько смикає мене за плече. Я на хвилину прислухався до своїх внутрішніх відчуттів – те, що виспався, зовсім ніяк не відчувається. Боргів у мене поки що немає, всі свої проблеми я успішно вирішив, тож хто б не намагався мене розбудити – відчепіться! Я прокинуся тільки тоді, коли організм сам захоче це зробити. Що й пробурмотів у відповідь на безперервні спроби привести мене до тями.
— Вітаю! Це я, Василь! Допомога потрібна?
Очі відкрилися самі собою.