Якби вдалося довести його навмисно неправдиві пророцтва, та й ще зроблені на чиєсь замовлення... розстрільна стаття. Може ще й тому, він хотів втекти – молодець, що відмовився.
— Ну так не зовсім дурень, припускав, чим це може закінчитися, там би все по-серйозному закрутилося. Адже якщо мадам Суддя не дає мені ні дня спокою і все через те, що я прихистив бідну сироту, не оформивши офіційно, то вбивством конвоїрів з подальшою втечею — взагалі!..
— Я знаю, за якою статтею звинувачення ти проходив, поки так героїчно не скостив собі термін, і чесно кажучи, дещо здивований, зайвою, так би мовити, упередженістю мадам до твоєї особи. Але у нас не заведено втручатися в справи суддівські, хоча...
— А що там з допитом, комісар... тобто майор Мегре, якщо чесно, я вмираю від втоми, ще трохи й засну за твоїм столом.
— Знаєш, а називай мене просто – Степанов. Прізвище у мене таке було на тому світі, і багато хто так до мене звертався. Так що якщо немає свідків, то називай мене тільки так, мені це буде звичніше, та й тобі зручніше.
— Якщо чесно – то по прізвищу набагато краще. Не знаю, навіщо тобі знадобилося "Мегре" називатися, бо так – якраз впору. Ну і, якщо пішов такий танець, можеш теж мене Олександром називати або Саня, щоб простіше і коротше.
— Буду мати на увазі – Сань! А те, що Мегре назвався – так це від несподіванки. Коли перед очима починає різна нісенітниця виникати, мимоволі запанікуєш, не те, що комісарським ім'ям – дятлом, назвешся!
— А що, в комп'ютерні ігри ніколи не грав — не знаєш, як це відбувається?
— Які ігри! Я тільки-но закінчив інститут, з відзнакою, між іншим, то так у роботу впрігся, що світу білого не бачив, не те, що в іграшки грати. Я до тридцяти років, через роботу навіть сім'ю не завів, позаяк зі служби не раніше десятої йшов, а то й за північ, бувало. Отак от. І те, що спати хочеться до нестями, теж вірю, тому пара питань і біжи до подушки.
— Питай, чого вже.
— А скажи-но, у вашій групі тільки Гунявий поводився підозріло, ну типу його поганих передчуттів... інші нічого такого не говорили, ну або поводилися якось дивно?
— Хочеш знати, чи не було там підсадного чоловічка? Думаю, що ні. Та й хто ризикне сунутися в підземелля, знаючи, що там на тебе чекає вірна смерть.
— Може, когось в темну розіграли?
— Ну, якщо подумати, то єдине, що мене трохи напружувало, та й всю групу теж, то це численні несправності, через які нам довелося лізти на нижні рівні, де все і почалося... Слухай... а як так вийшло, що при постійній профілактиці механізмів, за один день раптом наламалося стільки всього?
— Ось і я про те ж саме. Плюс так вдало збіглося відключення зв'язку. І до речі, щоб якась тварюка проникла всередину міста через впускні колектори, потрібно пройти кілька рівнів захисту. Плюс кожен такий канал закріплений за одним з топкланів, які несуть особисту відповідальність за кожне проникнення, тому якщо з'ясуємо, через яку трубу він проник, і якщо це була технічна затримка або помилка через людський фактор, клан обійдеться величезним штрафом і санкціями, ну а якщо побачимо диверсію, то справа дійде до розстрільних статей і повного розформування гільдії, тому важко повірити, що хтось добровільно піде на такий ризик – хіба що божевільний.
— А як можна приманити монстра — одинака, є такі навички, чи там на живця ловлять.
— Та там навіть не треба нікого приманювати, вони постійно крутяться біля водовідводу, від простих мерців і до стрибунів з мисливцями, і варто тільки на пару секунд відключити захисні механізми, як мінімум добрий десяток тварюк відразу ж опиниться в наших підземних комунікаціях. Міський муніципалітет не зміг своїми силами забезпечити цілодобову охорону трубопроводів, тому за допомогою Системи це завдання перейшло до створюваних кланів і гільдій, як обов'язковий соціальний проєкт.
— Коротше, як я зрозумів — вчора або готувалася диверсія, щоб затопити місто в лайні, і тим самим зробити життя всередині, досить некомфортним — це, м'яко кажучи, а жнець повинен був перешкодити ремонтним бригадам усунути пошкодження. Або монстра заманили спеціально, щоб прибрати когось із нас, ну а якщо загине вся група, то так буде навіть краще, відразу і не збагнеш, що метою був хтось один, легко можна списати на випадкове проникнення. Але піди ще знайди такого монстра як жнець-диверсант, щоб один міг з дюжиною людей впоратися, хоч і не сильно рівневих, але скажімо простого стрибуна, здатні винести одним махом.
— Всі ці нюанси ще належить з'ясувати. А у тебе дивись як кумекалка здорово працює, відразу дві робочі версії підніс мені як на блюдечку. Та й по данжу здорово розклад обґрунтував — молодець!
— Гони половину зарплати!
— Правда я і сам додумався до вищезгаданих варіантів, і вже працюю в цьому напрямку. Але тобі як новачкові, даю десять балів, і відразу ж хочу поцікавитися — чи не маєш бажання вступити в наші ряди, такий як ти, нам би знадобився.
— Ага, щоб красти мої версії...
— Та ні, чесне слово, прийшов до тих же висновків, можу Системою поклястися...
— Так, вірю, я — вірю! Це характер у мене такий зловредний, тому навряд чи піду до вас на службу, колеги в перший же місяць завиють від обурення і влаштують масові протести проти моєї особи в їхніх рядах.
— Ну все-таки подумай. І до речі, я на твоєму місці поводився б обережніше, хто знає!
— Ти думаєш, що це полюють за мною? Та кому я нафіг такий потрібен, без банківського рахунку та в одних драних штанях. Ні-і-і, маячня – сон сивої кобили!
— А ось тут ми подивимося, потрібен ти чи ні. Після нічної події в живих залишилося п'ятеро. Якщо з нинішнього дня всілякі спроби завдати комусь із вас будь-якої шкоди припиняться, значить основною жертвою був хтось із загиблих і визначальною стане версія про диверсію. Ну а якщо найближчими днями, кому-небудь з вашої п'ятірки доведеться погано... тоді все стане більш-менш ясно.
— Щоб таке провернути, треба мати найширші зв'язки або самому сидіти на верху. А оскільки я тут без року тиждень, то навряд чи встиг завести таких могутніх ворогів.
— Значить, ти ще не знаєш так добре людей, як знаю їх я. Міг просто на когось косо подивитися або випадково віддавити улюблену мозоль, щоб тебе зарахували до особистих ворогів. Так що не надто розслабляйся і будь насторожі.
— Буду намагатися, а тепер може я піду, якщо питань більше не маєш?
— Звичайно, йди, тільки у мене буде до тебе ще одне прохання. – Він заплескав руками по кишенях штанів, щось шукаючи, потім стукнув себе по лобі й поліз у ящик столу, дістаючи якесь широкоформатне фото. — Це для сина, йому поки що всього лише три роки, але для свого віку він надзвичайно кмітливий хлопчина, а ще щосили наслідує тебе, може, напишеш пару слів для майбутнього покоління, ну або хоча б залиш автограф.
— Син мента, наслідує злісного правопорушника... оце прикол! Давай, підпишу звичайно ж, тільки потім не скаржся, що хлопчина пішов по похилій.
Степанов сунув мені фото мого протистояння з женцем на полі бою, з гучним девізом "Ти не пройдеш!", (вже й таких встигли нашльопати, швидко тут, одначе малий бізнес працює) ну я й накидав: "Душу — Богу, життя — Батьківщині, честь — нікому!".
— Гаразд, бувай, Степанов! Тримай хвіст пістолетом!
— Знаєш, Саня... відтоді, як ти з'явився в місті, народ якось піднявся духом, хоча деякі й називають тебе позером, але багато хто повірив, що далі все буде добре — що ми прорвемося і заживемо нормальним життям.
— Збіг, Степанов – що може зробити одна людина, не сміши мене!
— А на стіні самотужки протистояти стрибуну, а зіткнутися сам на сам із женцем в чистому полі, попереду всієї армії, а на летючому возі в повітрі пристрелити літуна, і навіть перебуваючи в каналізації по вуха в лайні, як в прямому, так і в переносному сенсі, не побоявся смертельного монстра і поліз назад за пораненою дівчиною. І це все на низькому рівні, без смертельних супер умінь, і навіть без будь-якої броні... хто ти насправді, а Сань, невже той самий — Великий Стрілок!
— Брехня це все, про стрілка, просто в тяжкі часи, людям потрібен герой, який їх врятує і покарає зло, а якщо його немає, то вони придумають такого. Цього разу чомусь до мене причепилися, дещо додумали, десь прибрехали, ось і виходять казочки для дітей, не думав, що й такий дорослий та серйозний дядько як ти, на них поведеться.
— Ну-ну, будемо вважати, що викрутився. Тримай перепустку, на виході покажеш.
— Бувай. Проводжати не треба, де вихід, я запам'ятав.
Цілу годину я промурижився у Степанова на допиті, від чого практично повністю перейшов у сонний режим, ледь пересуваючи ноги. Хоча майор мене вразив своїм підходом до допиту. Він не тиснув авторитетом, не грав у доброго – поганого поліцейського, не доводив до нападу божевілля, повторюючи раз за разом стандартні питання, а просто вів невимушений діалог, виводячи допитуваного на відвертість, при якій той добровільно і з власної волі розповідав, що знав і не знав, при цьому ще й допомагаючи слідчому будувати цілком адекватні версії того, що відбувається. Ну що тут сказати – професіонал високого рівня. Але я ані краплі не шкодував, що був повністю відвертий з копом. Тому що в місті не повинно бути страху і крові, і будь-хто, хто зі мною згоден, апріорі стає моїм союзником, якому я буду допомагати чим зможу.
Перед входом було порожньо. Та й скільки не кинь поглядом, всюди ні душі. Сьома година ранку, недільного дня – єдиного вихідного, в який народ намагається виспатися, особливо робочий люд, який цілий тиждень гарує, як коні. Але куди ж поділася Аня, яка обіцяла дочекатися мене? Може, досі бігає і ловить божевільного Василя.
Але пройшовши кілька метрів, в одній з широких ніш будинків, де поліція влаштувала стоянку для своїх транспортних засобів, на невеличкому вільному п'ятачку знаходилася моя лейтенантка, і щось тихо наспівуючи, легенько кружляла в уявному танці, до того ж широко розкинувши руки, не чекаючи, що в такий ранній недільний ранок хтось може стати свідком її короткої хвилини слабкості. Я тихо підкрався і, виглянувши з-за рогу, хотів було пожартувати над нею. Але поглянувши на її радісне й щасливе личко, передумав, хоча і мав повне право зіпсувати їй настрій після всього пережитого за сьогоднішню ніч.