Припини… все вже позаду. Здох гад! Он лежить внизу, смердить. А ми живі, здорові! – але вона продовжує кричати.
Та що ж таке! Можливо у неї, як то кажуть — посттравматичний стресовий розлад чи як там?.. Але глянувши вниз, все розумію… Який там до біса розлад... монстр, перед тим як завмерти під дією мого заклинання, встиг відрубати їй обидві ноги... по коліна. Ось бідолашна від болю і кричить, стікаючи кров'ю, а мені зверху спершу не було видно, того й ніс всяку нісенітницю, замість того, щоб швидко тягнути її нагору. Ну нічого, зараз виправимо.
— Тримайся мені за шию, рідна, зараз я тебе витягну, а там тобі допоможуть. — примовляю я, заводячи одну її руку собі за шию.
Вона, видно, потроху приходить до тями, бо іншою вчепилася в мене з такою силою, що я навіть задихатися почав. Нічого, стерплю. Намагаюся швидко перебирати руками і ногами, при цьому стараючись притримувати покалічену дівчину, щоб вона часом не впала. Нарешті добираємося до верху, а там вже якісь люди підхоплюють поранену і пропонують допомогу мені. Але у мене ще одна незакінчена справа, і я знову ховаюся в темряві люка і лізу вниз. Через в'їдливість характеру треба забрати тіло жниваря і пред'явити мадам Судді — але нагорі... при численних свідках, і негайно, поки вони не прислали групу зачистки, яка швиденько позбудеться зайвих доказів. Зістрибнувши вниз, озираюся, а в що б мені загорнути не маленьких розмірів тушу ворога. Але не знайшовши нічого щоб підійшло, знімаю з себе комбез-штани, які залишилися від спецодягу, і залишаюся як завжди в кедах і закочених поношених штанях — все як завжди! Зв'язую тіло монстра штанинами, туди ж кладу знайдені обрубки ніг Олівії (раптом знадобляться), закидаю все це собі за спину і крекчучи як старий дід лізу назад нагору, глянути в нахабні очі тітоньки суддівської і запитати, що це за такі громадські роботи, вона мені підігнала.
Розділ дванадцятий
Нагорі, незважаючи на ранню годину і вихідний день, вже організовано комітет з зустрічі в особі Ані, мадам Судді та ще якогось хлопця. Навколо люка на відстані в декілька метрів поставили яке-не-яке оточення з пів дюжини поліціянтів. Глядачів майже не видно, тільки-но відбило шосту ранку. На тротуарі стоїть ліхтарник з двірником, та з іншого боку пара спортсменів-бігунів із системних, ось і вся публіка. Поруч група цілителів акуратно вклавши Олівію на ноші, тягне її до пікапа з емблемою "світлих", біля якого тулиться Чіка, щось пояснюючи високому і міцному блондину. Якийсь старий дід обійняв Беню і щось заспокійливо говорить йому на вухо, при цьому погладжуючи по голові. На краю тротуару, майже біля люка, сидить Василь і, закинувши голову, дивиться в небо, радісно посміхаючись. Ну і я, природно, стою з тушею за спиною і вітально махаю рукою комітету на зустріч. Вони стоять, не рухаючись, і тільки глипають у мій бік. Ну що ж... я не гордий, можу і сам підійти. Так і роблю, при цьому з гучним видихом скидаю їм під ноги свій трофей.
— А вам, дорога тітонько, чого це з самого ранку не спиться. — кажу я замість привітання, і тут же додаю. — А-а розумію, старість не в радість — то в боці заколе, то ноги на погоду крутить, який вже тут сон. Але це ще нічого – ось коли настане деменція і ваші хлопці замість того, щоб тинятися без діла, будуть півдня нишпорити по місту в пошуках вас – отоді весело стане.
— У нас виліковується ця хвороба. – теж не вітаючись відповідає вона.
— Так! Ну сподіваюся, що ваш випадок виявиться особливим. А мені, до речі, теж не спиться... ось лажу по лайну, виловлюю всяку живність... загалом весело проводжу час. Не бажаєте приєднатися?
— Ви знімали на відео все, що там, внизу, відбувалося? – суворо запитала вона.
— Гей! Чіка! А хто цей чувак, що з тобою базікає? Якщо він з ваших, то скажи, що я знайшов ноги Олівії, якщо треба, то нехай заберуть, а то в смітник викину. — раптово закричав я, проігнорувавши питання судді.
Блондин жваво обернувся, почувши мій крик, і, зрозумівши суть питання, одразу ж попрямував до мене.
— Здрастуйте, мене звати Азріель, я номер два в клані "Світлих", і, як розумію, це ти допоміг нашим сокланівцям вибратися з нічної колотнечі. — привітав він мене, абсолютно не звертаючи уваги на представників влади, що стояли поруч.
— А у вас що, всіх за номерами рахують — хм, зручно. А якщо я, скажімо, виявився, шістсот шістдесят шостим, але як православному мені не подобається цей номер... то чи зможу його змінити?
— Ну-у, взагалі-то у нас не рахують за номерами, я сказав так, щоб позначити свій статус у гільдії...
— А-а, зрозуміло... — розчаровано простягнув я, і почав сильно тупотіти ногами по дорожньому покриттю, намагаючись струсити налиплий бруд зі свого взуття.
Той почав розлітатися в різні боки, змусивши блондина номер два відскочити на добрий метр назад і навіть позадкувати мадам Суддю.
— То що?.. Ноги забирати будеш, ще нормальні, навіть не посиніли, та й черевики на них дорогі, якщо дівчині кінцівки не врятують, то хоч на пам'ять залишить або замінить на щось корисне.
— Заберу звичайно... наші все пришиють. Дякую, що прихопив. — промовив він і, схопивши кінцівки, пішов до свого транспорту.
— Гей! Другий! — знову крикнув я.
— Я Азріель в...
— Гарні у вас дівки в клані. З такими можна і в більш серйозні місця ходити. Не підведуть.
— Інших і не тримаємо. Якщо захочеш – приєднуйся. Щовівторка і щочетверга ми збираємо рейди в розломи. Для стрілка завжди знайдеться місце, щоб ти знав...
— Запам'ятав, Другий! – відповів я, той хотів було знову виправити мене, але секунду подумавши, махнув рукою і пішов далі.
Я ж, підійшовши до судді, продовжив розмову:
– Тітонько, я, мабуть, піду – втомився як собака. Тільки хотів прояснити одне питання. У скільки оцінюєте тушку чорного жниваря, задарма як минулого разу – не віддам.
— Власне, ти засуджений до громадських робіт примусово, а в таких випадках всі знахідки, трофеї, скарби — вилучаються на користь міста. — посміхнувшись, сказала вона. – Тож про жодну нагороду не може бути й мови. Ну а якщо щось не подобається, можеш оскаржити моє рішення в суді, позови від системних приймаються щопонеділка з десятої до четвертої. Але... З огляду на те що тобі й твоїй групі довелося замість стандартної відпрацьованої процедури зіткнутися з непередбаченими обставинами – такими як масовий напад щурів і зіткнення з некласифікованим мутованим інфікованим, високого рівня і набором умінь, несумісними з базовим оснащенням групи, та ще й знищити ворожу сутність і при цьому врятувати ключових персонажів, то у вигляді винятку деяке заохочення від керівництва міста тобі все ж належить. По-перше – термін твоїх штрафних робіт, можеш вважати завершеним, ну а що, по-друге – ти дізнаєшся від Системи, тому що я і так витратила з тобою купу часу, і у мене, на відміну від деяких, вихідних днів – немає, і найближчим часом не передбачається.
Висловившись, жінка відвернулася, підійшла до Ані і незнайомого чоловіка, відразу заговорила з дівчиною, але так, щоб було чутно мені:
— Аню, прошу від себе особисто – простеж, щоб цей недотепа у вівторок з'явився в опікунську раду і зробив там все як треба, щоб нам з ним більше не мати ніяких справ. А то, у нього, навіть найзвичайнісінькі громадські роботи, з простими й дрібними завданнями, перетворюються на катастрофу!
— Я тут до чого? Треба було мене закрити на п'ятнадцять діб, всім би спокійніше було! – не втримався я від репліки на свій захист.
— Упевнена — зроби ми таким чином, і зі стовідсотковою ймовірністю стався б землетрус, який дощенту зруйнував би цю державну установу. Так, і ще приберіть вже це... з очей геть, нехай експерти займуться ним! — сказала, як відрізала, і більше не промовляючи ні слова, попрямувала в бік ратуші.
Під "цим" пані Суддя мала на увазі здобутий мною трофей підземного монстра, і кілька копів відразу ж почали метушитися навколо залишків, на ходу намагаючись збагнути, як його транспортувати і не забруднитися при цьому. А Аня з незнайомцем рушили до мене. Та не зробивши й кроку, як застигли в русі, і на мене посипалися повідомлення від Системи:
(СИСТЕМА) Термін виконання громадських робіт – закінчено, з огляду на здійснені вами благодійні соціальні дії на користь міста. Відповідно до цього, вам надається одне з трьох (на вибір) заохочень від міського муніципалітету:
Повний комплект, стрілка (варіативно – від зеленого до епічного).
Тримісячна оплата житла (що не перевищує п'ятдесят золотих за місяць).
Піврічне харчування у всіх закладах громадського харчування міста, на одну особу (винос приготованих страв – суворо заборонений).
Прохання, зробіть ваш вибір.
Прикольно! Такого виду нагород мені ще не доводилося зустрічати. І що вибрати... Найпривабливіше це, звичайно, отримати на шару комплект стрілка, особливо якщо трапиться епічний або хоча б фіолетовий — обидва коштують чималих грошей, і дають солідну надбавку до характеристик, плюс якийсь бонус за сет. Але з моїм везінням, боюся, отримаю або синій, або взагалі — копійчаний, зелений. Значить, викреслюємо... Харчування теж виглядає дуже апетитно, і в прямому, і в переносному сенсі, але мені не подобається, що всього на одну персону. Що я сам піду жерти, а скажімо П'яточка, буде в вікно заглядати й облизуватися. Ні – не піде. Залишається тільки тримісячна оплата житла, що зараз буде як ніколи до речі, адже все бабло я витратив на вміння "Поклик тиші", яке допомогло знищити проклятого монстра. Вирішено.
(СИСТЕМА) Ваш вибір зроблено. Здійснюйте різноманітні героїчні діяння на благо міста, і ваші нагороди будуть ще ціннішими та унікальнішими!
І знову дзинь…
(СИСТЕМА) Ви знищили – інфікований мутант, Жнець-диверсант. 65-й рівень. Життя 3450/3450.
Ви досягли 40-го рівня.
Вільних розподільних очок: 80
Нагорода за вбивство монстра: 300 золотих(Нормально так... живемо!)
Нагорода за вбивство монстра: Уміння — "Стелс". Рівень – 1-й. При застосуванні приховує вашу присутність від усіх видів спостереження на 10 секунд.