Так чого він хоче, такого неприйнятного?
— Він хоче... фото...
— Чого, кого?.. Говори швидше, я не впевнений, що ця тварюка скоро не повернеться...
— Він хоче фото моїх... моїх грудей.
— Тільки це, а я вже подумав, хтозна-що... то давай швидше фотографуй і підемо надеремо дупу клятій тварюці!
— Гей! Що значить "тільки це"?.. Взагалі-то "це", як би моє особисте... а якщо він ці фото в загальний чат викладе?
— Ну мала, тут вже вирішуй сама, я не буду тебе змушувати... принаймні у нас є ще дві гранати, використаємо їх. Тільки боюся, щоб від повторних вибухів тут все не зруйнувалося, заваливши й нас заодно.
— Добре, я згодна... тільки я не можу сама себе фотографувати, а дзеркала немає.
— Он Зерга попроси або краще Олівію, вона все-таки дівчина... майже.
— Зерг потім цілий рік всім хвалитиметься, що бачив мене напівголою, а Олівія... вона так дивиться... загалом я не хочу, щоб вона це робила.
— От, гріхи мої тяжкі. Добре! Давай все зробить безстатевий і німий стрілок Еех, е-ех!
Вона відразу ж розстебнула подаровану мною куртку, показавши свої, досить непогані принади. В момент зробивши пару фото, скинув їй на пошту, яка тут внизу, між нами, чомусь працювала. Як потім мені пояснила Чіка, це через те, що ми перебували в одному загоні, і сама Система забезпечувала нас комунікацією. Я подумав, що, якщо виберуся, пораджу Ані, саме для таких випадків тримати нагорі зв'язкового, який значиться в загоні.
— Все! Уміння у мене! — вигукнула Чіка. — Кому кидати?
Вона застигла в нерішучості, адже уміння підходило і мені, і Олівії, але остання була її наставницею і сокланом. Потім я краєм ока помітив, як лиса киває дівчині в мій бік, після чого у внутрішньому чаті заблимало віконце пошти.
(СИСТЕМА) Ви вивчили Уміння: "Поклик Тиші", 6-го рівня. При використанні можна з 60%-ю ймовірністю зняти покрив з противника, що застосовує навички "стелс" і "інвіз". На високих рівнях, може збити каст заклинань. Перезаряджання 4 хвилини.
— Так-с, а тепер всім підйом! Зброю привести в бойовий режим і повільно рухаємося до сходів. Зерг, штовхни там цих двох, нехай поворухнуться, а то залишимо до біса!
"Ті двоє", почувши, що їх можуть залишити, опинилися біля сходів першими, ми підійшли лише через кілька секунд. Василь з Беньою, вхопившись за перемички сходинок, почали підійматися одночасно, штовхаючись і заважаючи один одному.
— Наступною йдеш ти! — звернувся я до Олівії. — Приймаєш своїх стажистів і готуєш позицію, якщо через хвилину після всіх я не з'явлюся, закривайте люк і рухайтеся без мене.
Та, не кажучи ні слова, розуміюче кивнула і полізла вгору. Вона практично вибралася, і я підштовхнув до сходів Чіку, як знову пролунало тріщання, майже поруч...
Я тут же кинув заклинання "Поклик тиші" і побачив ворога...
Високий... вище двох метрів, чотирилапий, а на руках по два довгих кігті серпастої форми. Рухався гнида по стінці, розчепіривши лапи так, що одні чіплялися за труби під стелею, а інша пара практично діставала підлоги. Пересуваючись, він при цьому крутив своїми жахливими серпами, як пропелерами, видаючи характерне тріщання. Чимось він або воно нагадувало мені Женця, тільки цей був повністю чорним. Ну що ж, жниварів ми вже били, повинні впоратися і з цим.
Думки пронеслися за частку секунди, а я вже почав стріляти в монстра без зупинки.
Ух, як він засіпався... ще б пак – 44-й калібр, та з близької відстані, та ще й злегка "розкачаний". Тримай тварюко... за всіх! І тут він знову зникає... і знову тріск, свист, вбивчий порив вітру і новий вереск Чікі, знову залитої кров'ю, в пошматованому на шматки вже моєму спецодязі, з оголеними грудьми і... немає Зерга. Та що ж це за дежавю таке, я поспіхом знімаю з себе свою чергову улюблену футболку і швидко одягаю на напівоголену дівчину, хапаю її за талію і кидаю вгору на сходи. Слава богам, вона прийшла до тями і, вхопившись за перегородку, почала підійматися. Я слідом.
Встиг. Вискочив. Відразу ж зачинив люк і озирнувся. По залі метаються Василь з Бенчиком, не знаючи, в який бік бігти. Біля входу в лаз стоїть Олівія і, обійнявши дівчину, дивиться на мене. Очікуючи...
— Зерг... не встиг. Мені шкода... — а що ще сказати.
Але сумувати і віддаватися відчаю ніколи. Чудовисько хоч і отримало кілька ран, все ще живе і досить спритне. Потрібно шукати вихід.
А чого його шукати, у мене ж є віртуальна карта, причому детальна, з каналізаційними ходами в тому числі. Я швиденько активував її, знайшов наше місце розташування і найближчий вихід. Ну нарешті!.. Хоч якісь радісні новини. Вихід... або правильніше сказати — вилаз, знаходився зовсім недалеко.
— Так, народ! Здається, я знайшов вихід. Побігли.
Ще й як побігли... рвонули, як гончі пси, добре хоч у потрібному напрямку. Це я про Беню і Василя. Ми з дівками ледь їх наздогнали, і то тому, що на одному з поворотів Василь, відчайдушно скрикнувши, дав задній хід, при цьому врізавшись у мене з подальшим болючим падінням.
А за поворотом нам довелося побачити те, що так налякало Василя і викликало новий напад блювоти у Бені. Навіть Олівія, відвернувши голову і прикривши очі Чікі, постаралася швидше пройти жахливе місце. Я ж на хвилину затримався, дивлячись на величезне тіло Ворота, що знаходилося в сидячому положенні біля стінки, порізане до такої міри, що ребра стирчали так, ніби їх хтось вирвав зсередини, оголюючи закривавлені нутрощі. А в відрізаних по лікоть руках, що спочивали на колінах, знаходилася голова Гунявого... хороший виявляється медіум... був.
Добігли! Сходи довгі, люк високо... метрів десять. Але Василь і Беня нікого не чекаючи і не боячись висоти, полізли як оскаженілі.
— Чіка, а ти чого чекаєш? Письмового запрошення, швидко дуй за ними! Олівія, ти наступна... ну а я за вами.
— Стрілок, а у тебе залишилися ті фотографії... ну, що ти робив внизу? — раптом прошепотіла Чіка, притиснувшись до мене.
— Мала, навіщо вони мені, я ж бачив все наживо. До того ж я не збоченець, як той продавець умінь.
— На пам'ять. Я скину тобі їх на пошту. А коли виберемося, може зустрінемося... А ще ти говорив, що розберешся з торговцем, якщо він виставить ті фото в загальний чат.
— І дотримаю свого слова, якщо він засвітить твої циці, я відстрілю йому його п..ю!
— Ой, правда! — вигукнула вона і поцілувала мене в щоку, потім подумала і ще раз в губи, а потім обернулася і спритно полізла вгору, виляючи своєю вгодованою...
Далі, дочекавшись, поки ми з Чікою нашепчемося, полізла Олівія, на щастя, без зайвих слововиливів. А ззаду почало доноситися невблаганне тріщання. Не встигаємо. Я схопив дівчину, яка вже лізла, за ногу... вона зупинилася і мовчки подивилася на мене зверху вниз...
— Повертаю тобі гранати, що залишилися, – кажу я їй. – Якщо що... кидай вниз і тікайте!
Ствердний кивок, і вона полізла далі. Почекав, поки підніметься досить високо, і рухаюся слідом, хоча чітко бачу, що не встигаю, тріск зовсім близько. Я, задихаючись від страху, вперто лізу вгору, рвучко хапаючись за скоби, і чую, як тріск дійшов до краю сходів і затих. Кастую вміння і скидаю з чудовиська покрив невидимості, в ту ж мить вистрілюю кілька обойм прямо йому в голову. Щось влучив, щось ні, але монстр верещить, розбризкуючи по стінах згустки чорної крові. Мені вже легше на душі, хоча падлюка ще не думає здихати. Дивлюся на верх – як там справи? А там раптово посвітлішало, наші два "герої" дісталися до верху і змогли відкинути кришку люка, впустивши всередину трохи яскравих променів ранкового сонця. Дивлюся, обидва відразу намагаються пролізти у вузький отвір, ну і як зазвичай в такому випадку, застрягають, відчайдушно горлаючи й дриґаючи ногами. Якщо через дебілів, не встигнуть дівчата, наступна обойма по них і плювати на провалене завдання.
А знизу знову тріск...
— Та що ж ти ніяк не здохнеш! — кричу я монстру і випускаю чергову порцію вбивчого свинцю. Він верещить і падає вниз. Невже все?..
А вгорі знову посвітлішало, схоже брати по нещастю прорвалися, що радує. Бачу, як на секунду затуливши світло в люку зникає Чіка, далі тільки Олівія, якій залишилося всього пару метрів. І тут мою увагу відволікає якийсь рух зліва, повертаю голову і бачу, як за два метри від мене по тонкій трубі, вже навіть не використовуючи свою невидимість, спритно підіймається жнець, практично обігнавши мене. На одній лапі у нього відсутні кігті, видно, я відстрілив, але зате друга час від часу починає обертатися, загрозливо тріщачи. Але головна проблема полягає в тому, що труба, по якій він підіймається, майже в самому верху вигинається в наш бік і йде далі по стіні, проходячи якраз під сходами, і якщо на око прикинути, з якою швидкістю він рухається, то якраз на виході перетнеться з Олівією, яка лізе, навіть нічого не підозрюючи.
— Олівія! Пришвидшись! Він ліворуч! — кричу їй услід, щоб хоча б попередити, але не встигаю.
Жнець не став лізти по трубі, а просто стрибнув на свою чергову жертву, і вчепившись тій в ногу, своєю чималою вагою потягнув вниз, чиркаючи серпами вільної руки по стіні, вибиваючи при цьому снопи іскор. Руки дівчини, не витримавши ваги що раптово навалилася на неї, відпустили залізяку, і вона з жахом в очах, шмигнула повз мене вниз, все ще намагаючись зачепитися руками хоч за що-небудь.
— Стрілок... не кидай мене! Врятуй! — відчайдушно кричить вона, з кожною секундою ковзаючи вниз.
На якусь мить їй вдається дотягнутися до поручнів сходин і вчепитися в них, повиснувши разом з монстром на нозі. Той, побачивши таке, задніми лапами повністю встав на сходи й, не відпускаючи дівчину, "завів" свою серпоподібну молотарку, націлившись перерубати дівчину навпіл.
— Брешеш! Не візьмеш! — кричу я монстру і подумки кидаю заклинання "Зупинка часу".
Все навколо завмирає, і я, швидко прицілившись, випускаю кулі, одну за одною, намагаючись влучати тільки в голову. Стріляю до тих пір, поки не проходить відкат заклинання, а голова чудовиська перетворюється на решето, і воно безмовно падає мертвим вантажем на бетонну підлогу каналізації, видавши глухий стукіт. Тільки бідолашна Олівія, не бачачи, що жниварю прийшов триндець, продовжує кричати як різана. Я спускаюся до неї і обіймаючи починаю заспокоювати:
— Ну все, все!..