Але тому було байдуже, хто і як на нього дивиться, він відразу побіг вперед.
— Що, обіс…ся ментяра? — презирливо констатувала вона.
— Не зовсім. Це я так розпорядився, просто від когось чув, що дівчата вашої... як його... орієнтації, просто шикарно цілуються. Ось і вирішив, щоб у разі чого... ну якщо зі мною щось трапиться, ти була поруч і як би це сказати... востаннє, поцілувала мене. Але тільки по-справжньому, з язиком... ну, як тільки "ви" вмієте.
— От ти придурок! Іди знаєш куди!..
— А чого відразу, придурок! Нормальне передсмертне бажання! А скажи... коли Беня тебе лапав, у тебе всередині зовсім-зовсім нічого не тьохнуло?
— Ще слово, і я вб'ю тебе швидше, ніж та невідома фігня до тебе дістанеться!
Знову йдемо. Мовчки. І досить швидко... схоже, Тихон знає тут все, як свої п'ять пальців, і, можливо, зуміє вивести нас на поверхню до того, як невідомий ворог відновить свої напади. Хвилини йшли за хвилинами, поворот за поворотом, і нічого не відбувалося. Я вже почав сподіватися на сприятливий результат, як позаду вкотре пролунав проклятий тріск. Попереду приречене виття Василя, плач Чіки, а ми з Олівією дружно обертаємося і починаємо стріляти вдалину, не шкодуючи патронів. Свист і шум. Сильний порив вітру перекидає нас на спини, а попереду лунає новий передсмертний крик. Мінус один інженер. Та з нами просто хтось грається, безжально знищуючи по одному.
Поки дісталися до зали, де, за словами провідника, був вихід нагору, невідома тварюка, обдавши черговою хвилею крові, забрала ще одного майстра і до того ж самого Тихона. З цивільних залишився тільки, від страху спіймавший гикавку Бенічка, якого щойно неабияк знудило, від чого ледь тримався на ногах, і якого треба було за будь-яку ціну врятувати... інакше завдання вважатиметься проваленим. От насмішила Система... тут би ще самим вижити.
— Ну все, народ! – раптово заявив Гунявий. – Покедава, зараз кожен сам за себе! Стрілок! Ти з нами?..
Я озирнувся на переляканих стажистів, тремтячого Василя, плачущого Беню – і заперечливо похитав головою.
— Ну як знаєш.
І він разом з Воротом, вправно обходячи численні агрегати, поспішили до сходів, що вели нагору. Я вже подумав, що їм кінець, але побачивши, як ті вправно забралися до люка і відкинувши його, зникли в лазі, тільки сплюнув. Може, варто було піти з ними, наплювавши на рівні й на термін. Що там той тридцятий рівень, з моїм досвідом боїв, за тиждень рейдів наберу стільки ж і навіть більше. А термін, ментам доведеться скоротити, адже ніхто не попереджав, що нас просто на просто пошлють на забій, борючись з невидимим противником, якого навіть побачити неможливо, не те, що хоча б раз зачепити, хоч чимось. Але знову глянувши, як біля мене присіла Олівія, тримаючи зброю напоготові, іноді кидаючи погляд у мій бік, чекаючи подальших розпоряджень. На двох блідих і нещасних стажистів, які чомусь ховаються за моєю спиною тридцятого рівня, а не за спиною своєї наставниці сімдесятки, причому Чіка ще й міцно так вхопилася за мою футболку, напевно, забруднивши її своїми закривавленими ручками. Виберемося – змушу відпирати!
А ще ззаду, біля стіни, мало не обійнявшись, тремтять і плачуть бідолаха Беня і колишній конвоїр. Ну і як їх тут кинеш, разом будемо прориватися або гинути.
Я плечем притулився до бетонного стовпа і на хвилину уявив... як лежу в труні біля ратуші, натовп народу навколо, серед них безліч знайомих облич, всі суцільно похмурі й сумні. Поруч з моїм тлінним тілом найближчі – плаче і вбивається в красивій весільній сукні Анька, яка так і не дочекалася весілля, поруч обійнявшись здригаються в приступах ридань Самая' з Самі, причому матуся одягла настільки обтислу і напівпрозору сукню, що мені хочеться встати та підійти втішити її. Біля голови, схлипує лялечка Іві, й обсипає мене пелюстками троянд з букета, який я їй подарував, і який тримає, опустивши погляд, скрипаль Ілій – а з якого це біса, він крутиться біля неї, я ж навіть для себе ще не вирішив, хто стане дамою мого серця, і варто було мені героїчно загинути, як ця падла вже підкочує до моєї малої. Ні, мазурику, як тільки почнуть труну забивати, я тебе за собою потягну, будеш мені на тому світі сольфеджіо здавати. Далі бачу, до тіла підходить Баффі вся в сльозах, і в легкій літній кофтинці з глибоким декольте без спідньої білизни, схилилася над труною, та так що стало наполовину видно її шикарні груди, схопила мою холодну руку і почала голосити. Ну-у ж, сусідко, притисни руку до своїх грудей, щоб я хоч у посмерті відчув їх тепло і габарити, я навіть готовий підвестися, попри трупне заклякання, щоб тобі сильно не нахилятися, але тут мене відволікло незрозуміле чавкання, прямо біля вуха. Скосивши очі, бачу задоволену мордаху П'яточки, всю замащену шоколадним морозивом, яке вона їсть прямо ротом з тарілки, паралельно запихаючи у свою широку пащеку, кремове тістечко, що дістала з повністю заяложеної передньої кишені, і яке, судячи з усього, там не одне. І головне, жере не пережовуючи, а прямо ковтаючи при цьому ще й голосно відригуючи й пускаючи гази з єхидним хихиканням. Ах ти ж мала капосниця, та хто тобі дозволив ганьбити мої охололі останки!.. Ну все... тримайся!
Я здригнувся і, відкривши очі, конвульсивно направив зброю перед собою.
— Щось почув? — прошепотіла Олівія, яка стояла поруч на одному коліні і пильно вдивлялася в темряву.
Матір рідна, я що задрімав, і вся ця хрінь мені наснилася! От дурень, заснути, коли поруч бродить смертельно небезпечна хрінь, яка за короткий час вирізала половину загону. Ні, так можна дійсно докотитися до гробової дошки, треба взяти себе в руки й вибиратися звідси. А ось П'яточка у мене обов'язково отримає за свої витівки, навіть якщо й уві сні чудила, щоб знала — зміюка тризуба.
— Та ні, почулося. — відповів я тій, щоб хоч щось сказати, а потім вхопивши якусь думку запитав. — Народ, а що може так швидко рухатися?.. Я маю на увазі вміння, навички або може еліксири такі бувають.
— Є й еліксири, і вміння. — відповіла Чіка, притискаючись до моєї спини, ще трохи і мені її нести доведеться. – Уміння – "Стелс" називається, прокачується, в основному призначене для шпигунів, розвідників і злодіїв. Але чула, що стрілки теж використовують, ті, хто з легкоюствольною зброєю, в інших обмеження за класом. І еліксири теж є, тільки я забула, як називаються, та просто вони короткочасної дії, так довго використовувати "воно" не змогло б, хіба що запаслося достатньою кількістю.
— А що йому протистоїть, адже у Системи завжди є захист від будь-якого вміння або хоча б нейтралізатор?
— Є таке — "Ехо тиші", воно універсальне, але дороге. — діловито шепоче мені мала.
Ти дивись, як швидко оговталася, он чоловіча половина (ну крім мене), вся в істериці, і навіть красень-воїн сидить тихіше миші. Хоча, напевно, коли в клані красувався перед дівчатами – рот не затикався. А ця – напомаджена, все мені по поличках розжовує, як ніби в парку на лавочці спілкуємося. Що тут сказати – молодець!
— Наскільки дороге?
— Тут мінімум п'ятий рівень треба брати, а краще шостий, тому що невідома... істота, використовує "стелс" практично постійно і без перезаряджання, а таке можливо тільки на високих рівнях, значить і протиставити треба щось вище середнього, щоб як мінімум існував 50% шанс "вибити" його з цього стану.
— А чого ж відразу не 10-й?..
— До сьомого, ще можна продати-купити, далі тільки самому качати треба.
— Дивна Система!..
— Перші два рівні — зелені, другі два — сині, треті два — фіолетові, далі епічні та легендарні, щоб отримати два останніх, або як я казала — треба прокачувати, або отримати Системою в подарунок за якесь діяння.
— Добре! Зрозумів! Зараз у когось є такий або схожийНавик? — у всіх негативна відповідь, або тихе "ні", або невпевнене погойдування.
— Можна на аукціоні через базу купити й вивчити. — знову Чіка запалює.
— А хіба він працює?
— Так, це внутрішньосистемна опція, а зв'язок проходить по зовнішніх ретрансляторах, тому з нею час від часу трапляються перебої, як у нашому випадку.
— Гаразд, гаразд, а що там з умінням, є в наявності?
— Хвилинку!
Тік-так, тік-так...
— Є! Шостий рівень, двісті золотих, але за сто вісімдесят можна взяти!
— У кого скільки?.. У мене 127!
Виявилося, що це тільки я такий багатий, інші ледве назбирали тридцятку на всіх. І що поробиш.
— Слухай, а інших способів зв'язатися з продавцем не існує?
— Всередині аукціону можливе листування, але воно там обмежене і платне, напевно, щоб системні порожніми балачками "не забивали" сервера.
— Спробуй написати йому, і якщо вийде, то заодно опиши наше становище — нехай підіймає галас.
І в цей час знову почулося таке остогидівши скрекотання. От злий пес!.. Як же невчасно, треба було відразу за Гунявим рвати, а не розмови розводити. І як тепер, викрутиться?
— Давай я стану на передній рубіж, він схопить мене, і на деякий час піде, а ти тоді зможеш здійснити задумане! — раптом запропонувала Олівія, ввівши мене мало не в ступор.
Ну і баби пішли!.. Мужики он біля стіночки туляться, тремтячи від страху, а дівки – хоч і лисі, заради них життям готові пожертвувати. Як це, так?
— Зачекай! Встигнеш здохнути. – зупинив я її, і примружившись запитав. – А чи немає у тебе гранатки?..
— А як же... агрегати?..
— Бенічка потім полагодить, він же талантище!
— Лови в рюкзак.
Тріск тим часом наблизився. Свист, шелест між трубами... а-а на! Гранатку!..
Ба – бах! Рвонуло серйозно, не по-дитячому. Вибухом порозкидало всіляких залізяк упереміш з бетонною крихтою, схожою на шрапнель, і густими клубами їдкого пилу, всюди де лиш було можливо. І серед усього цього нарешті пролунав такий радісний і довгоочікуваний вереск невідомої й невидимої тварюки, до того ж, який швидко віддалявся.
Олівія радісно кинулася мені на шию, але за мить згадавши, що вона не "така", відразу ж відсторонилася і просто поплескала по плечу.
— Мені вдалося зв'язатися з продавцем, і він згоден на знижку, яку ми просимо, але ставить зовсім вже неприйнятні умови. — крізь клуби пилу до мене підійшла Чіка і прокричала все це в моє напівоглухе вухо.
— А те, що нам тут скоро триндець — написала?
— Так, але він не вірить, каже розбирайтеся зі своїми проблемами самі.
— Ось гнида! Ну нічого, якщо виберемося я з ним обов'язково розберуся.