Про те, що Гунявий теж володів масовим закляттям, і він, і я, скромно промовчали, а решта по ходу і не помітили. А оскільки самою озброєною групою за зброєю і заклинаннями були "світлі", то нехай і вибирають когось зі своїх.
Олівія відразу заявила, що стажисти ще досить слабкі та недосвідчені бійці, щоб вступати в самостійне протистояння, а вона не може собі дозволити залишити їх без опіки, тому що несе за хлопців відповідальність. Але, оскільки ми є штрафниками, і на нас висить провина перед містом, то нам надається шанс повністю її спокутувати.
Ворот ледь стримав Гунявого, який стрибнув у її бік із заточкою в руці. Ззаду голосно, попереджувально, клацнули затворами конвоїри.
І тут я запропонував кинути жереб, мовляв, на кого випаде той і полізе, а вже разом придумаємо, як його підстрахувати. Хтось відразу ж запропонував для підстраховки кинути туди гранату, але тут знову закипів Тихон і ідею не прийняли. Загалом від мого геніального задуму народ піднявся, і всі знову почали галасувати, вибираючи варіант жереба – чи то папірці в касці, чи то довгі і короткі палички. І тут мій погляд зупинився на Олівії, яка, гордо піднявши підборіддя, іронічно спостерігала за метушнею. А стояла вона практично біля самого чорного зіву розчиненого люка, і тільки ткни…
— Чорт! — вилаявся я, ненавмисно наступивши на огидні залишки, що залишилися від щура, і відступаючи, незграбно повернувся, при цьому легенько штовхнувши Тихона, що стояв поруч.
Той до цього щось тихо пояснював одному з інженерів, теж похитнувся і своєю чергою плечем зачепив бідолаху Беню, який в сотий, раз промовляв молитву, щоб все скоріше вже закінчилося, а оскільки він особливою стійкістю не відрізнявся, та ще й був кволої статури, то від несподіваного поштовху впав прямо на Олівію, що стояла поруч...
Та, не втримавши рівноваги, з гучним криком відразу полетіла вниз, в люк, але інстинктивно встигла схопити Беню за одяг і потягнула його за собою. Два голоси які в ту ж мить заволали як навіжені, злилися в один, і через секунду пролунав гуркіт тіл що котяться по залізних сходах, а потім добірна лайка упереміш з матюками.
— Беня-я! — Закричав Тихон, нахиляючись над люком.
— Світло увімкни-и, там ліворуч тумблер! — закричав я слідом, схилившись біля майстра.
— Яке світло, мабуть, хлопчик вбився! — зі сльозами на очах заголосив Тихон.
Але в цей час в глибині отвору хтось, крекчучи й охаючи, заялозив по залізу і через мить пролунало клацання і з люка линуло таке довгоочікуване світло.
-Бенічка!.. Рідний! Ти живий, ноги руки – цілі! – знову закричав майстер, побачивши, що хтось увімкнув світло.
— А що йому станеться, роззяві кривоногій! – голосно відповіла за нього Олівія і додала. – Спускайтеся давайте, тут чисто!
Тихон в ту ж мить, наче молодий, стрибнув вниз, за ним поспішили і його колеги, далі пішли стажисти, і нагорі залишилися тільки ми – штрафники й конвоїри, які виявилися хлопцями досвідченими, тому що розійшлися в сторони, взявши нашу трійцю під перехресний вогонь. Навіть Гунявий зрозумів, що вплутуватися в зарубу зараз не найкращий варіант, тому, недовго думаючи, пішов за всіма, при цьому проходячи повз, прошепотів мені з посмішкою:
— Ефект доміно! Ну-у й хитрюга ти, паря... той ще лис!
Я тільки невизначено знизав плечима і рушив за ним. Внизу нам з'явився ще один зал, такого ж розміру, що і попередній, але тільки з іншими конструкціями й пристосуваннями. Так само поруч зі сходами стирчав бідолаха Беня, збентежено потираючи праве око і киваючи на якісь питання, які йому задавав стурбований Тихон. Коли він опустив руку, під оком виявився здоровенний набряклий синець, після розпитувань він пояснив, що, падаючи, ненавмисно впав на міс Олівію, причому руками на груди, ось у тієї і спрацювали рефлекси. Народ тут же весело зареготав, а Гунявий ще й від себе додав:
— Хтось сказав, кривоногий... зате руки ростуть звідки треба! — викликавши нову хвилю насмішок і один похмурий погляд від лисої дівчини.
— Після такого ти просто зобов'язаний на ній одружитися! — не втримався від підколу і я, поплескавши почервонілого хлопця по плечу. — Причому бонусом отримаєш ще одну!
Навіть конвоїри повідверталися, задихаючись від сміху. Майстри, похихикавши в бороди, відразу ж взялися до роботи, а ми знову розійшлися по купках. Олівія, проходячи повз своїх "курчат", спеціально зачепила мене плечем, ще й обернулася на ходу, кидаючи багатозначні погляди.
Знову потекли тягучі хвилини очікування, поки інженери щось крутили і вертіли, при цьому лаючись добірним матом на безвідповідальних підлеглих, які так недбало ставилися до своїх прямих обов'язків. Справи у них, напевно, йшли не дуже добре, тому що кілька разів підключали мене з Воротом, щоб покрутити або підняти якусь деталь, з якою не могли впоратися самі або не мали при собі необхідного обладнання. Після пів години метушні, з уривків розмов, ми зрозуміли, що треба піти в ще одне місце, яке знаходиться в цьому ж секторі, але в деякій віддаленості. Наші припущення підтвердив Тихон, прямо оголосивши про це.
Тут же в нього полетіли звинувачення і докори, що раз тут все так запущено, то треба було починати роботу з ранку з великою кількістю роботяг, а не бродити посеред ночі по коліна у відходах та латати ухайдохані механізми. Той негайно встав у позу і, випнувши груди, почав з піною у роті захищати свої безцінні агрегати, мовляв, час від часу навіть найідеальніші пристрої потребують профілактики й ремонту, і якщо хтось не згоден йти далі, то так вже й бути, нехай валять собі геть, вони й без нашої допомоги обійдуться, але місто буде спати спокійно.
Після його слів відразу ж надійшло оголошення від Системи, що якщо ми кинемо групу інженерів, що виконують ремонтні роботи, без їх згоди, то наша місія буде вважатися проваленою і група понесе відповідні покарання. Які?.. Мені вже було відомо, тому поплювавши та побурчавши для пристойності, ми змушені були продовжити рух.
Йшли мовчки. Щурів, на диво, більше не траплялося, і навіть шереху лап та тонкого писку не доносилося. Та як мені здалося, Гунявий почав нервувати все більше і більше. Без пригод діставшись до потрібної локації, люди Тихона відразу ж накинулися на свої залізяки, почавши завзято крутити вентиль і розкривати панелі з купою дрібних приладів, при цьому бурхливо сперечаючись між собою. А ми, розсіявшись, стали їх охороняти, час від часу поглядаючи в темні провали коридорів.
Чи то від втоми, чи то від злості на майстрів, які задовбали своїми "великими діяннями" на благо міста, але розмови, між нами, якось самі по собі вщухли, як і непристойні жарти з приводу і без, що весь час супроводжували наші пересування. А коли настрій став і зовсім вже гірше не може бути... тут і почалось!
Спочатку з темряви одного з коридорів долинуло підозріле стрекотіння, після чого замиготіло світло... а потім щось "вжикнуло" і тишу залу розірвав несамовитий крик Чікі!
Майстри підскочили, упустивши інструменти, які з гучним брязкотом покотилися по залізних трубах. Ми ж кинулися до дівчини, щоб подивитися, що сталося. Та тремтіла і верещала, обличчя в крові, спереду вся робоча куртка аж до футболки виявилася повністю чимось порвана і порізана, оголюючи добру частину дозрілих дівочих грудей. Але головне... з їхньої трійці кудись зник Омут.
Поки розлючена Олівія бігала по всьому залу, шукаючи підлітка, я зняв свою куртку і віддав її тремтячій Чіці, замість її лахміття, і хоч та виявилася завеликою, та засукавши рукава і застебнувшись на всі застібки, все ж прикрила її принади від сторонніх поглядів. Та з вдячністю поглянула на мене, вже трохи заспокоївшись і переставши ревіти. А я глянув на майстрів і запитливо кивнув, мовляв, що там у них. Ну а ті, збившись в купу, тремтіли не менше за Чіку, і навіть Тихон, розмашисто хрестячись, безпорадно озирався по сторонах, бурмочучи щось собі під ніс. Зрозуміло – ремонт офіційно завершено, треба відводити народ.
— Олівія! – рявкнув я дівчині, яка відбігла. – Швидко назад! Прикриваємо цивільних, розосередимося по колу і тримаємо стрій. Тихон, веди помаленьку назад до люка. По будь-якій рухомій цілі стріляємо без попередження.
— Ми не можемо кинути Омута. Я несу за хлопця відповідальність. – заперечила Олівія і не думаючи виконувати мої команди.
— Добре, бери своїх стажистів і шукайте його, а ми поки відведемо майстрів. – легко погодився я.
— Краще не розділятися! – заперечила вона.
— І що ти пропонуєш — піти нишпорити по темних незнайомих тунелях з купою цивільних на плечах і з невідомою небезпекою попереду, та шукати твого недотепу-стажера. Роби як я сказав, і викликай своїх на підмогу. А ми помаленьку рушимо до виходу.
— Зв'язок чомусь заблокований. – крикнув один з конвоїрів, по-моєму, Крон.
Я глянув на свій внутрішньосистемний чат і теж помітив проблему, що з'явилася невчасно. Працювало все, крім зв'язку із зовнішнім світом, як загальні чати, так і особисті. Дивний збій, і головне, що він так ідеально співпав з раптовим нападом на нашу групу.
Несподівано з боку, де знаходився рятувальний люк, знову пролунало знайоме цокання. Те саме мерехтіння світла, шум, схожий на шелест, різкий порив, настільки сильний, що мене кинуло до стіни, боляче приклавши плечем до бетону. І знову вереск! І знову кров на стіні, на людях...
Цього разу недорахувалися конвоїра Крона. І як минулого разу ніхто нічого не помітив і ні в що не встиг вистрілити. Що ж за хрінь на нас напала, така мудрувата?
— Це там! — раптово заголосив єдиний конвоїр, що залишився, Василь. — Воно попереду! Воно перекрило нам вихід! Ми всі приречені!
— Без паніки, Вася! Тихон, інша дорога є?
— Є, правда доведеться трохи покрутитися, через стояки водонапірних веж, тунелі тут закручені до жаху.
— Веди! Олівія, я сподіваюся, до тебе дійшло, що твоєму стажисту вже не допоможеш, потрібно рятувати інших. Тому ти з Тихоном попереду, а ми з Василем прикриваємо ззаду.
— Я не можу... — раптом прошепотів Василь, весь покрившись липким потом. — Я не можу, я не залишуся позаду, коли воно там...
З тобою все ясно!
— Олівія! Плани змінюються, ти зі мною прикриваєш відхід, Василь з Тихоном попереду. При тріскотінні, відразу стріляємо в бік звуку, навмання!
Та, видно, відразу зметикувала, в чому справа, тому що, не ставши сперечатися, відразу прибігла до мене, при цьому провівши копа зневажливим поглядом.