Сірого кольору сувора сукня, тонкі щільно стиснуті губи, окуляри на пів обличчя в товстій потворній оправі і щільно затягнуте в хвіст довге русяве волосся. Загалом, як є — сіра миша. Непрезентабельне, абсолютно без слідів будь-якої косметики суворе і бліде обличчя, сірі косоокі очі, що не моргаючи дивляться так, ніби мене не повинно тут бути апріорі, а те, що вони бачать перед собою, — всього лише швидкоплинна ілюзія, викликана ранковим недосипом.
— Доброго ранку! — перервав я тривалу тишу. — Мила дівчина, що б ви порадили почитати для загального інтелектуального розвитку?
Очі "милої дівчини" вийшли за розміри непривабливої оправи окулярів, а ілюзія почала перетікати в мінливу форму психосоціативної дереалізації. Просто кажучи, вона стала наяву бачити те, чого насправді не може бути.
— Дівчина! Ау! — клацнув я пальцями перед її носом. — То я можу скористатися послугами вашої бібліотеки, щоб ознайомитися з подібними виданнями?
— Т-т— так! Так, звичайно! Вас цікавить якийсь конкретний напрямок?
— Ні, ні! Не обтяжуйте себе. Мені щось загальнофілософське, типу роздуми про марність буття, духовні пошуки сенсу життя, ну або людство в пошуках істини як форми ідеального існування. Дівчино! З вами все гаразд? Чорт! Де тут у вас вода?
— Ні, ні, ні! Нічого не треба, я вже в порядку, просто сьогодні з ранку якось дуже душно.
— Так. А мені здалося, що перші заморозки вдарили. Он на траві досі іній видніється.
— Ой, правда? А я й не помітила. Може, захворіла, бо щось то в холод, то в жар зранку кидає.
— Тоді краще не затягувати, і звернутися до лікаря, щоб звичайна застуда не призвела до ускладнень. Якщо бажаєте, можу порадити хорошого?
— Ні, ні, не варто! Ви краще сідайте, де вам буде зручно, а я постараюся знайти щось підходяще з тієї царини, яка вас цікавить.
Сказала і, почервонівши, кинулася в перший-ліпший прохід, нібито виконувати моє побажання. Ну а я, вибравши перше-ліпше місце, сів на стілець і, підперши рукою щоку, почав відчайдушно позіхати в очікуванні замовлення.
Хвилин через десять дівчина нарешті зволила з'явитися в залі, важко несучи перед собою добрий десяток товстих книг у старих потертих палітурках, які насилу з великою потугою вивалила переді мною, видавши гучний подих полегшення.
— Якщо вам знадобиться щось ще — звертайтеся! Я буду у себе за столом.
— Дуже дякую, мила дівчино. — чарівно посміхнувся я їй у відповідь і відразу з головою занурився в читання, зовсім не звертаючи уваги на те, як бібліотекарка, червона від збентеження, хитаючись немов п'яна, ледве дійшла до свого столу і, знесилено плюхнувшись на крісло, залпом осушила дві великі склянки води, після чого почала час від часу крадькома поглядати в мій бік, при цьому покусуючи свої тонкі губи.
Дві години я вивчав принесену працівницею бібліотеки об'ємну літературу найдикішого й найбожевільного змісту, який мені коли-небудь доводилося вичитувати з книг, але результату так ніякого і не досяг. Можливо, я не з того почав, або це був завідомо хибний шлях, і читанням книг ніякого параметра не підняти, хіба що власну ерудицію і грамотність. Але не може такого бути, щоб у здоровенному місті бали Інтелекту можна було підняти у одного лише Соломона. Цікаво, а що читають системні, які приходять сюди в гонитві за прокачуванням, адже не один же я такий розумний, що додумався піднімати дану характеристику читанням книг. Треба запитати у бібліотекарки:
— Дівчино, а дівчино, можна вас попросити підійти до мене?
— Так, так, звичайно. Чи можу я вам ще чимось допомогти?
— Скажіть, будь ласка, якщо це, звичайно, не секрет, а що читають інші системні, які книги у них найбільш затребувані?
— Складне питання, навіть і не знаю, що відповісти... Різне читають, так відразу і не пригадати. Невже в тих книгах, що я вам принесла, нічого потрібного для вас так і не виявилося?
— На жаль, і боюся, що знайти те, що шукаю, самому мені буде не під силу. Тому і подумав: а може, піти протоптаною стежкою і зрозуміти, в якому напрямку рухаються інші.
— Якщо ви хоча б приблизно підказали мені, що конкретно для себе хочете знайти, то, можливо я й допомогла б вам відшукати потрібне?
— Боюся, так відразу і не пояснити... Розумієте, ось прожив я чверть століття, вбивав монстрів, потім до ранку гуляв з друзями, прокидався в обіймах різних жінок, і коли одного разу поглянув на себе в дзеркало... то нікого там не побачив. От якось так, якщо ви розумієте, про що я?
А що їй скажеш? Мовляв, треба знайти таке чтиво, яке прокачує характеристику — Інтелект, і бажано, щоб з тієї книги побільше балів отримати. Так, більшість місцевих, тісно спілкуючись з нашою братією, були в курсі основних потреб системних, але залишалося ще безліч людей, які вважали наші суперможливості особливостями виду, і почни їм розповідати про параметри, руни і зілля — вважатимуть такі балачки п'яним маренням і в кращому випадку не стануть тебе слухати, а в гіршому — ще й повідомлять куди треба. Те саме і з цією зачитаною бібліофілкою. Краще втюхати їй добру порцію хитромудрого марення, ніж конкретно пояснити мету своїх пошуків. І на подив, цей метод приніс свої плоди...
— Я зрозуміла! Ви шукаєте себе в цьому місті пороку й розпусти, і вирішили почати зі знань. І це правильно, шлях знань найважчий і в той же час найдостойніший. Він відкриє перед вами безліч доріг, серед яких ви обов'язково знайдете свою. Я зараз!
Сказала і побігла, щоб за п'ять хвилин, вся радісна і розчервоніла, практично підстрибуючи, підлетіти до мого столу і вивалити три книжки, які мало чим відрізнялися від попередніх.
— Ось це — книга про природу людини, її психологічну карту, особливості мислення, різнобічне вивчення емоційного фону, взаємини між людьми, вплив соціального середовища на особистість. Багато хто з системних цікавиться цією інформацією. Ось ця книга — про природні явища, їх виникнення, закономірності, а також можливості як фізичної, так і емоційної взаємодії з людиною. Теж досить часто цікавляться нею. А ось ще одна... навіть і не знаю, як її охарактеризувати...
— Про що вона?
— У тому-то й справа, що в ній дуже багато порожніх сторінок, а якщо і зустрічається текст, то дуже дивний і незрозумілий. Цією книгою теж цікавляться, правда, не так жваво, як першими двома, але після першого ж прочитання більше ніколи про неї не згадують. Я якось взяла її почитати заради інтересу, але, крім розлогого тексту і двох безсонних ночей поспіль, під час яких я прокидалася вся в поту від жаху, ніякого сенсу від ній не знайшла.
— Це книга жахів?
— Та ні. Я ж кажу, там зовсім мало тексту, а сенсу в ньому ще менше.
— Гаразд, залишайте, я подивлюся всі три, може, знайду щось для себе.
Ну що ж, це вже хоч щось, більш-менш я починаю все ближче підбиратися до наміченої мети. Правда, перші дві книжки явно розраховані на магів, ясновидців та іншу подібну братію, що працює з різного роду заклинаннями, пов'язаними з природними явищами та людською природою, а ось третю треба почитати.
Саму оригінальну назву, прочитати було неможливо через незрозумілу мову, яка являла собою набір перекручених мотузок. Хоча хтось або дуже розумний, або занадто зухвалий підписав внизу чорнилом: "Книга води". Чому "води" — мені зараз і належало з'ясувати. Можливо, була занадто жалісливою або, як казала бібліотекарка, занадто страшною, хоча те й інше призводило до одного й того ж ефекту — сліз. А що сльози, як не вода? Тому, мабуть, і назва така.
Перевернувши обкладинку, я натрапив на порожню першу сторінку, за нею йшла третя, четверта, п'ята і так далі — все абсолютно порожнє і без тексту. Тільки на дванадцятій мені вдалося натрапити на коротенький виклад, незрозуміло для чого написаний:
"Створення істотою розумною тимчасових періодів є не що інше, як визнання смерті з її повною матеріалізацією в середовищі проживання даних індивідуумів і впровадження абстрактних понять переваги цієї негативної субстанції над первинним джерелом".
(Система) Ви отримали 5 балів до Інтелекту.
Бінго! Ось так відразу і цілих п'ять балів, та я зараз розцілую непоказну бібліотекарку до непритомного стану. Але замість цього почав як оскаженілий перегортати щільні сторінки в пошуках решти нісенітниць, щоб заробити ще дармових балів. Але, на моє величезне здивування, більше ні слова тексту так і не вдалося знайти. Я добрих півгодини гортав прокляту книгу, починав і з середини, і з кінця, навіть перевертав догори дриґом — усе марно. Напевно, з цією книжкою не все так просто, як мені здалося спочатку. Може, бали нараховуються тільки раз на день, але тоді для цього треба постійно ходити в цей заклад, а мені якось не дуже хотілося. Треба запитати, може, якщо стати постійним читачем бібліотеки і залишити свої дані, то можна якусь літературу брати додому на час? Сказано-зроблено.
— А скажіть-но, мила дівчино, чи можна у вас на деякий час брати книги додому?
— Невже щось із вибраного мною вам сподобалося? Тільки не кажіть, що це та жахлива книга. Я б вам не радила більше її відкривати. Але це ваша справа... А для того, щоб мати можливість брати книги додому, треба стати нашим постійним читачем. Для цього потрібно заповнити членський квиток і внести перший і єдиний внесок у розмірі п'яти мідних монет. Це що стосується хороших новин...
— Не зрозумів? А що в бібліотеці може статися поганого?
— У самій бібліотеці — нічого. Просто в нинішній непростій ситуації із інфікованими, книги вважаються безцінним народним надбанням. І винос будь-якого примірника суворо регламентується тимчасовими обмеженнями і грошовою заставою, а в разі будь-яких порушень — суворо переслідується законом. Простіше кажучи, можна взяти всього одну книжку, терміном не більше п'яти днів, при цьому залишивши заставу в розмірі п'ятдесяти золотих монет.
— Ух ти! Ви, шановна, як озвучили суму, так я прямо істину уздрів . Менше з тим, гроші, звичайно, величезні, але що не зробиш заради знань.
— Якщо у вас фінансові труднощі, і ви не маєте змоги внести таку суму, то бібліотека може надати можливість зменшити заставу вдвічі і більше разів, якщо візьметеся виконати її завдання.
— Якщо ви про — пил протерти з усіх полиць і книг, то тут я пас, краще грошима дам.
— Зазвичай наші завдання пов'язані з пошуком зниклих або вкрадених книг.