Адже якщо логічно прикинути: то раз нога біля підборіддя, то все інше — трохи нижче. Але, на подив, так нічого і не намацав, крім свого ж живота. Не зрозумів. Може, сповзла вниз і треба шукати десь під ковдрою?
Загалом, повністю прокинувшись від неясності ситуації, підняв голову і відкинув ковдру, щоб подивитися, що там і як. Ну а там все в стилі П'яточки, яка спала, практично повністю зарившись головою під подушку, ліву ніжку відкинувши далеко назад, а праву уперши мені підборіддя. При цьому ставши уві сні на повний шпагат, від чого я і не міг її намацати через такий перекіс. Теж мені, гімнастка недороблена. Напевно, приснилося, що Сам на кухні готує її улюблену кашку, ось і понеслася душа в рай, розвалившись уві сні на все ліжко. Сфотографував це творіння на пам'ять, витягнув з-під подушки і притягнув до себе під бік, наостанок легенько полоскотавши п'ятку, викликавши потішне тоненьке "і-хі-хі-хі-к". Посміявся сам, обійняв рукою, обережно притиснувши до себе, та так і заснув знову.
Зараз, згадавши маленьку нічну подію, знову не стримав посмішки, ласкаво погладив маленьке м'яке вушко, викликавши у малої милу посмішку з кумедним зубчиком що вічно стирчить назовні, загорнувши її зручніше в ковдру так, щоб ні з одного боку не дуло, позіхнув і навшпиньки поспішив до виходу.
Але навіть не встиг відчинити двері, як повз промайнула постать Самай в нічній сорочці. Одна рука її була притиснута до рота, а іншою вона намагалася триматися стіни, щоб у темряві ні на що не натрапити і не впасти. Через секунду з боку ванни долинули важкі блювотні відлуння. Отакої, ось і попустували. Це вже вдруге я застаю її в такому стані, і головне, що почалося це все недавно, буквально тиждень тому. Може, від П'яточки чимось заразилася? Хоча мала, якщо щось не так, то в основному тільки дристає, та й мене б, напевно, щось прихопило, хоч мені що тому солов'ю... Або це я сам через постійні контакти з мерцями приношу в дім стійкий і дуже неприємний дух, від якого її зносить. Сам вже звик, та й мала, не один місяць блукаючи по підворіттях, теж адаптувалася до всього, а ось Сам, не звикла до такого амбре, стала схильна до блювотних рефлексів. Може, випросити у Степанова ту мазь, що він в ніс собі пхав, щоб мою смаглявку не мучило так? Загалом, прикривши двері в спальню, тихо попрямував у ванну, щоб підтримати дівчину і, якщо що, бігти будити Баффі.
— Сам, з тобою все гаразд? Це вже вдруге тебе так трясе. Як би не дуже гарна тенденція, може, все-таки збігати за Баффі?
— Не турбуй дівчину, зі мною іноді таке буває. Це, напевно, через твій вчорашній запах. Я ввечері виносила речі в прання, ось він мені і в'ївся в ніс. Не бійся, зараз все пройде. А як там маленька, вона вчора так наполегливо рвалася до тебе, не зважаючи ні на які мої вмовляння, що мені довелося відпустити її. Добре хоч переповити дала себе, а то колишня пелюшка вже зовсім мокра була.
— Що її як і раніше проносить?
— Та ні, з цим все вже більш-менш гаразд, просто часто пісяє. Баффі приходила і наклала ще раз Мале зцілення, але каже, що, аби повністю позбутися цієї недуги, потрібно Велике зцілення, а вона ним поки не володіє. Треба знову Айболита кликати.
— Ну, заради такої справи можемо і покликати, тільки щоб працював, а не біля тебе увивася.
— Як приємно, коли ти ось так ревнуєш мене. Значить я тобі не байдужа. Не бійся, мій ревнивцю, навіть з безперервним потоком своїх витіюватих компліментів йому все одно нема на що розраховувати, мені подобається зовсім інший чоловік, правда трохи безрозсудний і шалений, але тільки йому належить моє серце.
— Ах ось воно що! Так, а ну зізнавайся, я його знаю? У тебе з ним вже щось було?
— Тихо, дурнику, не кричи. Дитину розбудиш. Проведи мене краще до ліжка, а то щось ноги не тримають. — вона ніжно притиснулася до мене, сховавши обличчя на грудях.
— Точно Баффі не кликати?
— Точно, вже проходить, просто треба трохи полежати. А ти сам що так рано прокинувся, ввечері виглядав таким втомленим? Може теж ще лягай доспати, чи сьогодні знову на цілий день кудись зібрався?
— Залишилося ще кілька незавершених справ, і буду збиратися в рейд за місто полювати на мерців. Треба грошей заробити, а то зима на носі, а у нас по шафах з одягу все літнє, замерзнемо до біса.
— Ну, нам з Самі на зиму теплих речей вистачить з головою, це у вас з П'яточкою — одні тільки сарафанчики і футболки. Добре, що ти про це вже зараз почав думати — дорослішаєш, стаєш більш відповідальним. Як з'явиться вільний час, виберемося в місто і одягнемо вас з малечею, щоб стильно і по сезону.
— Що значить нас з малечею? А ви що, з Самі в старих речах ходити зібралися? Я бачив ваші "теплі речі", наполовину поїдені міллю. Раджу сьогодні ж викинути їх у сміття, або краще роздати жебракам.
— Одягнути всіх чотирьох, влетить тобі в досить пристойну суму, я б на твоєму місці не поспішала так сильно витрачатися. Золото може і для чогось іншого знадобитися, тим більше через місяць треба буде вносити передоплату за житло. Краще тітоньці Поллі переплатити трохи більше, щоб вона могла на зиму запастися достатньою кількістю вугілля для котла, щоб хоч вдома було тепло. А ми з донькою поки що в старому походимо, тим більше, що воно зовсім і не поїдене міллю, я одяг постійно провітрюю, до твого відома.
— Гаразд, потім з барахлом розберемося, ти мені краще скажи, до котрої у першокласників заняття в школі?
— А тобі навіщо це знати? Якщо щось пов'язане з Самі, то вона вже в другий клас перейшла, а там дещо інший розклад занять.
— Ні, на жаль, це поки що не пов'язано з Самі, про неї у мене з'явиться щось конкретне тільки до сьогоднішнього вечора, ну, або в крайньому випадку завтра в обід. Ти не хвилюйся, я вже де треба побігав, щоб швидше вирішити це питання. Не хочу загадувати, але думаю, що до кінця тижня вона вже буде вдома. Головне, щоб П'яточка до цього часу більш-менш прийшла до норми, тому що мені буде важко пояснити Самі, що з малою за цей час сталося і чому вона стала такою.
— Ну, зовні вона стає як раніше з дивовижною швидкістю. Треба постукати по дереву, щоб не наврочити, хіба що волоссячко повільно відростає. А ось внутрішньо... Я що тільки не перепробувала з того арсеналу, з яким починала заняття з донькою — нічого не допомагає. Навіть читати їй вголос намагалася, але, як ти і говорив, що добре для Самі, то для П'яточки зовсім не викликає жодного інтересу. На мої потуги вона тільки відкрито позіхає і починає мучити бідну Мимру.
— А ти що їй читала?
— Он на підвіконні книжка Самі, якою вона останнім часом зачитувалася, перед тим як Сугур відібрав її у мене.
Я взяв книжку і сів на стілець біля ліжка Сам, де щойно допоміг дівчині прилягти, бо вона хоч і робила вигляд, що все вже минуло, але все одно виглядала дещо запамороченою. Прочитавши кілька сторінок, закрив видання і здивовано промовив:
— Ну і книжки вона у тебе читає! Я думав, що це збірка казок або якісь дитячі оповідання, а тут така нісенітниця з хитромудрим текстом і химерними словами, що мені навіть важко уявити шестирічну дівчинку, якій це подобається, та й взагалі щоб щось зрозуміле було в такому чтиві.
— Не шість, а вже практично сім. І вона, як тільки навчилася говорити, відразу потягнулася до наук. Спочатку все, що простіше, а як у шість років пішла до школи, то вже і читати, і писати вміла, а за рік доросла і до таких ось книг. Каже, вони чудово розвивають дикцію та інтелект.
— Справді?
При слові "інтелект", мене осяяла одна непогана думка. А що, якщо читанням складних книг теж можна підняти цей параметр. Тому що вічно бігати до Соломона за дармовими балами мені стало якось соромно. Хтось здивується, мовляв, у тебе все нормально з головою, при чому тут одне до іншого. Але я настільки прив'язався до старого, в спілкуванні з ним знайшовши той спокій і умиротворення, якого так іноді не вистачає в повсякденному житті, що чекати від цих зустрічей чогось ще, для мене стало ніби злочином. Краще спробую знайти інші способи підняти інтелект, а до дідуся зайду просто так: поговорити, а може, заразом прикуплю його улюбленого тютюну, нехай порадіє.
— Сам, можна я біля тебе трохи полежу, почитаю?
— Звичайно, лягай, навіщо питаєш. Мені якраз не вистачало твоїх обіймів.
— А як ти? Вже не нудить?
— Слава небесам, все минуло. Тільки дуже хочеться спати. Давай я до тебе притулюся і годинку посплю. Потім встану, піду сніданок готувати. До речі, у нас продукти закінчуються, треба запаси поповнити.
— Скажеш, чого і скільки треба, я куплю. А зі сніданком не поспішай, спи скільки хочеш.
Півтори години читання, хоч і химерної, але досить нудної книжки, так ніяких очок мені і не принесли. Напевно, не будь-яке читання підіймає характеристики, ймовірно, треба шукати спеціальні рукописи, заточені на прокачування, а для цього варто навідатися до бібліотеки.
Сама́й за півтори години, відіспавшись, бігала по кухні, як ні в чому не бувало — ніби й не хитало її в коридорі з боку в бік, як припадочну. П'яточку ж, рух на кухні не хвилював жодним чином. Зарившись під ковдру, спала як убита, навіть не намочивши пелюшки, що якось і дивно з її нетриманням. Ну що ж, мені ж на краще, переповивати не треба. Тому, кинувши книгу назад на підвіконня, вмився, одягнувся, швидко поснідав і, цмокнувши Сам в щоку, побіг шукати бібліотеку, приблизний напрямок якої мені підказала та ж Сама́й. З її слів я дізнався, що заняття в початковій школі закінчуються приблизно о першій-другій годині дня. До цього часу я вирішив покопатися в будинку книги на предмет видання, з якого можна отримати очки характеристики.
Будівлю бібліотеки знайшов досить швидко. Вона помітно виділялася серед інших споруд своїм старовинним вікторіанським стилем, що характеризувався багатим декором і елементами еклектики, такими як вежі, еркери, балясини, ковані елементи, різнокольорові вітражі та витіювата ліпнина. Я, не особливо задивляючись на зовнішні вишукані орнаменти, відразу залетів всередину, голосно грюкнувши здоровенними дубовими дверима з чудовим ручним різьбленням, і спішно попрямував до столу бібліотекарки. Зараз мене більше цікавив внутрішній зміст об'єкта, ніж зовнішні вишуканості.
Бібліотекарка виявилася абсолютно непримітною особистістю, хоч і досить молодою на вигляд.