А Володимир, до слова, тому такий і нудний, що мітить на місце начальника поліції.
— А у вас що, дійсно настільки серйозний кадровий голод, що працювати ні з ким?
— Ще й який! Я особисто зараз веду вісім справ одночасно. Від такого обсягу інформації іноді плутаю прізвища підозрюваних. А ти мені ще й торочиш постійно, ніби глузуєш: "збери команду аналітиків, медіумів з оракулами"… Та нам би хоч якогось зачуханого дільничного з самого задрипаного села Система підкинула чи хоч контуженого шерифа із штатівських містечок у чотири будинки — в землю б їй поклони били.
— Ну що тут сказати: "І один у полі воїн, якщо в полі один". Ти, до речі, Аньку не бачив?
— У черговій кімнаті на тебе чекає, бідового.
— З чого це я раптом став бідовим, а, Степанов?
— Ну а як же, здавалося б, попросили тебе про дрібницю — передати людині портфель з паперами, що здавалося може бути простіше. Так ти й там примудрився таких справ накоїти, що весь департамент на вухах стоїть.
— Ах ти ж морда лиса! Так виходить, це я в усьому винен, що ви замість начальства, монстрів у себе вирощуєте? Мабуть, тому й обертаються, що зажерлися ви тут! Он, мені навіть бутера нещасного западло було залишити... До речі про начальство... Тримай, це, пляшечка з давньою сімейною настоянкою від усіх хвороб, мені Жерар її передав, перед тим як упокоїтись. Здай про всяк випадок в лабораторію, може щось виявлять.
— Чому ж ти раніше про неї не згадував?
— Просто з голови вилетіло, та й не до того було. Але, трохи поспілкувавшись з тобою, і зрозумівши, що ти теж хворий, та ще й на всю голову; ось тут і згадав про неї. І моя тобі порада: перед тим як здавати, відсьорбай трохи, може, хоч це тобі допоможе.
— Шкода, що ти не випив, може, тоді у мене сьогодні була б спокійна ніч.
— Ось у чому справа! А я все голову ламаю, чому тебе так довго тримають, а це ти прання затіяв? — зауважила Аня, коли я сідав до неї в двоколісний візок.
— А у тебе я бачу гарний настрій? Ех, треба було їхати як є, ти б завтра не тільки форму прала, але ще й тарантас свій шкребла б як оскаженіла.
— Чистка і ремонт двоколки входить до переліку держпослуг. А навіщо мокре на себе одягав, чому у Степанова нічого сухого не випросив?
— А що у нього з одягу можна взяти мого розміру? Хіба що носовичок, а бродити вночі по відділі та шукати потрібний розмір штанів, мені вже якось лінь було. Ваш особист так задовбав мене своїми розмовами, що я після нього мало хреститися не почав, та поклони бити, радіючи чудодійному визволенню. А ти говориш сухе... добре хоч взагалі на людину схожий, правда запашок все ще присутній.
— Тільки чомусь нічого по-людськи у нас з тобою не виходить. Хотіла хоч один вечір удвох як слід провести, та й то все пішло шкереберть. Це доля нас так випробовує чи ми просто не створені одне для одного?
— Слухай, а у тебе ж вдома гуска в духовці пеклася! Вона часом не згоріла, та ще й разом з будинком?
— Невже тебе тільки це зараз турбує? Я взагалі-то говорю про нас з тобою, про нашу подальшу долю.
— Цікаво, а дружина вашого полковника Жерара, теж чимось подібним в невідповідний час починала йому мозок виносити? Типу: треба думати про майбутнє, ми ще по іпотеці не розрахувалися, а у нас син росте, а там онуки підуть, яку пам'ять ми їм про себе залишимо... А тут бац — і всі разом померли, і нікому вже нічого не треба, ні їм самим, ні синові, ні ще ненародженим онукам, а через місяць про них взагалі ніхто не згадає.
— Ти до чого?
— А до того, втіха очей моїх, що треба насолоджуватися моментом і жити, поки живеться. Я нічого не маю проти планування майбутнього, але все і завжди треба планувати з поправкою на смерть. Бо ми, на жаль, смертні. А на твоє запитання, чи створені ми одне для одного чи ні, у мене є проста відповідь. Уяви, що два місяці тому щось пішло не так і ми не зустрілися з тобою біля тієї злощасної лікарні, і мене б не було з тобою поруч, коли треба було занести портфель в особняк полковника Жерара. Яким би зараз був результат?
— Я була б мертва!
— І не просто мертва, тебе б зжерли живцем купа скажених тварюк, і, як мені здається, таку смерть не кожному ворогу побажаєш. А так ти їдеш на власній бричці в свою затишну квартирку, ціла і здорова, та ще й з таким красенем-джигітом поруч. Яких тобі ще знаків долі треба? А ось те, що бідний гусак загинув марною смертю, так і не виконавши свого призначення, — це вже не є добре!
— Хоч ти і балабол та нечупара, але в той же час великий молодець і розумник, двома фразами розвіяв всі мої сумніви і підняв настрій. За це теж хочу тебе втішити і повідомити, що нічого страшного з твоїм гусаком не сталося, можеш не турбуватися. Я попросила сусідку доглянути за тим, як птах готується, і щоб, коли дійде до потрібної кондиції, відразу вимкнула духовку. Так що, якщо хочеш?..
— Ще й як хочу, але тільки давай вже не сьогодні, бо сьогодні вже занадто пізно, а вдома на мене чекає одна непередбачена обставина, яка, напевно, вже хвилюється і через це може накоїти що завгодно.
— Тоді давай, все перенесемо на завтра, тільки боюся, що заново розігрітий гусак втратить свій первинний смак.
— Ось про це тобі треба турбуватися в останню чергу. Я в цій справі не вишуканий гурман, а вічно голодний троглодит, і з'їм все без зайвих понтів. Ти головне не берися нікому нічого передавати. Як зустрінемося — отак-от відразу й рвемо до тебе додому. А далі тільки ти, гуска і я.
— Який же ти у мене все-таки романтик, так би й розцілувала, якби тільки від тебе так не смерділо мерцями.
— Так, я не зрозумів? А з чиєї це вини я так пахну? Ану швидко цілуй, а то зараз пішки додому підеш. Дивись на неї, теж мені чистоплюйка знайшлася, запах їй не подобається, це ти ще моїх шкарпеток не нюхала — ось що стане для тебе справжнім випробуванням нашого спільного життя.
Непередбачена обставина зовсім не хвилювалась, де я тиняюся. Вона дрихла без задніх ніг прямо біля вхідних дверей, на розстеленому на підлозі покривалі в химерній позі, стоячи на колінах, головою впершись в живіт Сама́й, що теж спала поруч, на додачу задерши оголені мацьоні сіднички високо вгору прямо в бік дверей. Рожева сорочечка від такої позиції закаталася їй на голову до всього іншого, оголивши худорляву спинку, і повністю прикривши голівку, що потиху сопіла з-під неї. Знята пелюшка, природно, валялася поруч, а під колінами на покривалі розпливлася величезна мокра пляма.
— Отакої, видовищно ж ви зустрічаєте втомленого батю з роботи. Не вистачає тільки звукового супроводу. — напівголосно пробурмотів я.
— Пр-р-иф, хі-хі.
— П'яточко! А ну на горщик швидко! — гримнув я, не дуже задоволений такою зустріччю.
Мала спросоння підскочила, як підстрелена, не встигнувши ще до кінця розплющити очі, рвонула вперед, прямо на сплячу Сам. Звісно при цьому зачепившись за ту, зробила кульбіт з перекочуванням, дриґнувши в повітрі голими ніжками, глухо гепнулась на підлогу, видала верескливе "ів-ів-ів", і з пробуксовкою, на четвереньках рвонула в бік моєї спальні. Загальмувавши біля входу, по інерції ще й прокрутилася на триста шістдесят градусів довкола себе. Добре хоч зупинило її головою в бік прочинених дверей, які вона на швидкості довідчинила прямо своєю головою, видавши гучний стук дерева об дерево, і за мить заторохтіла на весь будинок своїм горщиком, витягуючи його з-під ліжка. Я думав, вона захоче сісти прямо там, тому пішов слідом, щоб допомогти посадити засранку, аби знову не провалилася задом всередину посудини, та не встиг і кроку ступити, як по новій довелося гучно гаркнути, бо дурепа почала витягувати його в коридор. Та не просто витягувати, як всі нормальні люди, а вчепившись яснами за залізну ручку й задкуючи назад, намагаючись якомога швидше дотягнути його до мене.
— П'яточко! Фу! Ану кинь каку! Руки тобі для чого прикручені? Тільки від глистів закінчили пійло приймати, тепер, знову доведеться по-новому купувати. — лаявся я, відірвавши малу від горщика і закинувши собі під пахву, почав заново прилаштовувати закачане простирадло на обідок горщика, яке впало при такому дикому транспортуванні.
П'яточка остаточно прокинувшись і побачивши, у кого знаходиться під рукою, почала радісно верещати, дригаючи і руками, й ногами, щасливо посміхаючись на весь рот, при цьому нещадно слинячись і гикаючи. Нарешті я завершив споруджувати посадочне місце і всадив язикате опудало на нього задом, наостанок сунувши кулак під ніс, щоб нікуди не рипалася, поки не спорожниться.
— Що у вас тут відбувається? — запитала Сама́я, протираючи очі, розбуджена нашими криками і галасом.
— Що-що, дитинка захотіла какати, а ти спиш п'яна на підлозі, та ще й обісцяна вся.
— Це хто п'яний і обісцяний? — обурено пирхнула Сама́й і кинула в мене перше, що потрапило під руку, тобто зняту пелюшку.
Потім, зрозумівши, чим кинула, опустила очі вниз, і побачивши велику мокру пляму на ковдрі, скрикнула і миттю перевела розгублений погляд на мене.
— Та я ж не винна, що мала вічно її знімає. Просто, напевно вже, занадто велика для пелюшок, ось вони їй і заважають.
— Та годі, сам знаю, що і до чого. Вставай давай. А що це ви мені за презентацію тут влаштували?
— У сенсі, презентацію?
Ну, я їй і розповів, з яким непрезентабельним видовищем мені довелося зіткнутися при вході в квартиру, до того ж ще й супроводжуваним музичним акомпанементом. Сама́й сміялася — ледь за живіт не хапалася, П'яточка почувши сміх і собі взялася верещати й радісно підвискувати їй, як заведена, підстрибуючи на горщику і голосно пускаючи гази. М-да-а, ну й весела у мене сімейка.
— Гаразд, йди у ванну, а я поки розігрію для тебе вечерю. До речі, а чим це від тебе так тхне?
— Краще тобі не знати. Тільки ти так і не відповіла, чого ви біля дверей на підлозі спати задумали? А якби я в темряві спіткнувся і впав на вас? Передавив би неборак до чортової матері.
— Так я тому і лампу не гасила. Але взагалі-то ми не спати тут вляглися, а тебе чекали. Як почало темніти, П'яточка, немов заведена, почала літати по дому. То в комору побіжить, щоб спробувати підчепити прибиту тобою дошку, через яку вона раніше назовні вилазила, то проситься на підвіконня її посадити, аби звідти за тобою виглядати.