Я було теж сунувся за ними, але тут пролунала всім відома фраза:
— А вас, громадянине Еех, я попросила б залишитися!
— Так, тітонько! Я вас уважно слухаю.
— Якщо чесно, я захоплена твоїм умінням маніпулювати людьми. Спритно ти запудрив голову цій роззяві з опікунської ради. Але зі мною цей номер не пройде!
— Ну, по-перше — не роззяві, а місіс Садам. Турбота про дітей навіть із такою купою нікому не потрібної бюрократичної тяганини залишається турботою — і професією, гідною поваги, — це я сказав нарочито голосно, тому що дами, які щойно пішли, все ще крутилися на сходовому майданчику і, напевно, дещо чули. — А по-друге, нічого лаяти моє вміння маніпулювати. Он навіть у вас уже не викликає відторгнення те, що я зву вас тітонькою.
— Громадянине Еех, а що ви все-таки мали на увазі, написавши на листівці ту дивну фразу? — раптом заговорила Анна, викликавши вже явну хвилю невдоволення на обличчі мадам Судді, але та і цього разу промовчала.
— А чого так офіційно? Після того що між нами було, можеш звати мене хоч би ведмежам, або кошенятком.
— Невже між вами вже щось було? — підскочила жінка, суворо глянувши на Аню, яка вмить почервоніла. — Чи цей одоробло знову взявся за старе…
— От чому одразу — одоробло! Ви ж знаєте, що Анна мені подобається, і нічого не матиму проти того, щоб вона мене так називала. А що ж стосується моєї фрази, яка не зовсім моя і в оригіналі звучить дещо інакше…
— Так і знала, що десь здер! — ствердно кивнула суддя.
— Додайте це до переліку моїх обвинувачень… так ось, скажи мені, Аню, — для чого ти пішла служити в поліцію?
— Щоб, дотримуючись букви закону, захищати життя і здоров'я людей та служити своєму народу.
— Які величні слова — от би всім мєнтам їх у вуха. Ну а далі що… в кінці?
— Ну-у, я навіть якось не замислювалася… завжди, поки зможу, буду так робити, без будь-якої кінцевої мети…
— Загалом, ти сама ж і відповіла на своє запитання. Служити й захищати — ось твій уділ. І не замислюватися, що буде в кінці, або який він буде, і чи буде взагалі…, тому що попереду є тільки шлях, на якому тобі доводиться битися за життя простих людей, і це не мета — це довга і важка дорога…
— Це мій шлях! Я зрозуміла тебе, Стрілку! Мета не має значення, тому що в кінцевому підсумку після її досягнення вона перестає бути такою. Важливий тільки шлях, правильний чи ні — вирішувати тобі. І хлопчині на початку життя не варто зациклюватися на якійсь меті, важливо обрати шлях, яким іти! Як же це… сильно, монументально… але чи зрозуміє він щось у шістнадцять років?
— Ну, якщо вірити його матусі, що той неабиякий хлопака розумака, то повинен зрозуміти. До речі, на моєму шляху з'явилася маленька мета. Тітонько, а можна я Аньку поцілую?
— Ні! Вона на службі. У вільний від роботи час займайтеся своїми дурницями. Хоча… і після служби теж не рекомендую. Нічого мені своїми блудливими промовами збивати співробітників зі шляху істинного… Тьху на тебе, окаянний!.. Уже й мене… Загалом так! Упереджуючи твої претензії щодо нібито неправильної процесуальної дії суду, у пред'явленні обвинувачень та винесенні заочного вироку без твоєї присутності… якщо ти уважно читав звід правил і законів, то там є пункт, який говорить: "Якщо регіон входить у червоний або помаранчевий режим небезпеки через надзвичайні зовнішні обставини, представникам вищого ешелону влади при департаменті юстиції дозволяється одноосібне прийняття рішень із подальшим винесенням вироку за основним зводом порушень цього законодавства, а також у прямому контролі за виконанням винесеного вироку. Вся процедура має відбуватися за повного сприяння із Системою". Тут зрозуміло?
— Зручно. Штовхнув хтось у черзі, сказав: "Винен!", тут же й пристрелив, та ще й відос для Системи записав!
— Ну, по-перше, Система не схвалить таких дій і навіть покарає за свавілля. По-друге — щоб уникнути подальших непотрібних і дурних запитань, я хочу запитати: громадянине Еех, у вас є документи, що посвідчують особу неповнолітньої особи, на ім'я П'яточка, яка перебуває при вас? Скажімо, реєстраційний номер, свідоцтво про народження, свідоцтво про смерть батьків, документ, що свідчить про те, що дитина є абсолютною сиротою і не має інших родичів? А може, ви вже подали заяву до опікунської ради на удочеріння цієї особи чи хоча б отримали право опіки над нею, навіть тимчасове? Ні?
— Ну, якщо на те пішло, у мене навіть на мене немає документів.
— І не треба. Усі системні реєструються відразу ж після появи в регіоні й автоматично фіксуються в її базі. Ну а раз немає на дівчинку жодних документів, то я все ж таки зачитаю обвинувачення з подальшим вироком.
Загалом і в цілому, ви обвинувачуєтеся в незаконному утримуванні неповнолітньої особи без відповідного дозволу законодавчих органів влади, особи без належних документів, що посвідчують особу. А також у перешкоджанні владі у виконанні їхніх службових обов'язків, а також у невиконанні особливих усних приписів, котрі є обов'язковими до виконання, але були проігноровані вами. За всіма цими статтями ваш вирок склав би рік тюремного ув'язнення, але... зважаючи на те, що більшість часу ви брали участь у місіях, пов'язаних із захистом міста та його мешканців, а незаконно утримувана вами особа перебувала в належних умовах та з належним доглядом, то попередній вирок буде замінено п'ятнадцятьма добами арешту або 75-ма годинами громадських робіт, а дитина буде вилучено і її помістять до державної установи. Ну а якщо ви маєте намір знову перешкоджати виконанню вироку, то, маю надію, Система оповістила вас про наслідки.
— А коли це я вперше перешкоджав владі?
— А сьогоднішній влаштований тобою балаган — що як не перешкоджання владі? І це після того, як я, сподіваючись на твій здоровий глузд, відмовилася від поліційного ескорту.
— Як це мило з вашого боку, вельмишановна тітонько, щоб вам усе життя, шишками ср.. ти! Тільки малу я вам усе одно не віддам!
— Тобто ти маєш намір чинити опір?..
— Я думаю, мадам Суддя, дитина не потребує такого термінового вилучення, оскільки її утримання я вважаю більш ніж задовільним, — втрутилася місіс Садам, яка зненацька з'явилася. — Тим паче що настали вихідні, й оформити її буде вельми проблематично через відсутність офіційних осіб.
— Добре! Я згодна з вами. Але в понеділок о восьмій ранку, громадянине Еех, ви, щоб як штик стояли біля дверей до опікунської ради, де місіс…
— Боюся, в понеділок теж не вийде, у мене об'їзд усіх сиротинців, а це — на цілий день, — оповістила її кураторка.
— Добре, тоді у вівторок. І щоб без запізнень, інакше тобі вже ніхто не допоможе. Так що можеш поки радіти, дівчинка до вівторка твоя, але от що до тебе… збирайся, поїдеш із нами, твоє покарання починається просто зараз.
— Що, поїдемо в тюрму? Гаразд, піду візьму запасні труси й зубну щітку.
— Ні, ні, ніяких трусів. Брати з собою нічого не треба, хіба що крім зброї. Я сподіваюся, у тебе достатньо патронів.
— Патронів, для чого?..
— Для невеликої справи. Я взяла на себе сміливість і замінила тобі тюремний термін на громадські роботи. Шкода, щоб хлопець із такими талантами безцільно провалявся на нарах, краще нехай вчергове послужить місту. Анна дорогою введе тебе в курс справи.
— А це надовго, а що як я зголоднію?
— О-о, не турбуйся, до ночі будеш удома!
Довелося змиритися, та й то лише через попередження від Системи про повне занулення. Хоча, думаю, мадам Суддя злукавила, сказавши, що тільки зі шляхетних міркувань не взяла з собою ескорт. У них з Анною, напевно, в обох уже під сотий рівень, і якби я почав рипатися, миттю б мене спеленали й оком не змигнули б. Залишуся з Анькою наодинці — поцікавлюся їхніми рівнями, так, задля інтересу.
Зробивши сумне обличчя і набувши жалюгідного вигляду, пішов прощатися зі своїми дівчатами. Для більшого ефекту ще й слиною зробив на щоках патьоки від сліз і, шморгаючи носом, завалився до хати.
— Ну що там? — підбігла до мене Самай' з малою на руках, яку так і не відпускала.
— П'яточка з нами до вівторка. Якщо у вівторок уранці не з'явлюся до опікунської ради для оформлення — заберуть з кінцями. Ну а я… — і тут я, знову сумно зітхнувши, промовив ледь не плачучи. — А мене забирають до в'язниці, холодної та похмурої, яка розташована глибоко під землею і куди не проникає жоден промінчик світла, і де я, можливо, помру. Прощавайте, мої дорогі, можливо, бачимося востаннє…
— Е-е-е! — гучний рев заповнив усі куточки кімнати та, напевно, проникнув далеко назовні.
Це П'яточка, почувши таке моє похмуре майбутнє, впала в істерику, а Самая' почала сердито шипіти на мене, мовляв, навіщо треба було таке морозити, як вона тепер заспокоїть малу. Я шепнув їй у відповідь, що в неї освіт на десятьох, нехай викручується, інакше за цей місяць уріжу платню як гувернантці, бо вона недбало ставиться до своїх обов'язків. Дівчина закотила очі, потім стукнула мене кулачком у плече і врешті смачно цмокнула в губи. Я ж, розтягнувши губи в задоволеній усмішці, ущипнув її за бочок і цмокнув малу в заплакану щічку, чим викликав нову хвилю завивань, і до всього дівчина раптом обома ручками вчепилася в мою футболку, та так міцно, що ні туди і, ні сюди. Так ми й спустилися вниз до самого екіпажу, в якому вже розташувалися мої провожаті, де мені нарешті вдалося вирватися з чіпких ручок і, цмокнувши ще раз своє жабеня, спритно застрибнув й усівся біля Анни. Візник відразу шмагнув коней, і ми досить жваво помчали в невідомому напрямку. Помчали б… якби П'яточка якимось дивом не вирвалася з рук Самай' і не припустила за нами, волаючи, як пожежна машина. Правда, бігла не довго, поки не спіткнулася і як справжня земноводна не гепнулася на всі чотири кінцівки, ще й розпластавшись, як жабенятко. Суддя і місіс Садам, які сиділи ззаду і почали озиратися, побачивши таке дійство, одночасно крикнули кучеру зупинитися і мало не силоміць виштовхали мене з мого місця, наказавши піти й заспокоїти дівчинку.
Довелося йти та заспокоювати свою маленьку істеричку, заприсягтися, що надвечір щоб не сталося, буду вдома. Начебто повірила, але знову відмовлялася відпускати, обхопивши шию і руками, і ногами. За допомогою дівчини, яка підбігла, ледве-ледве, з проханнями і твердими запевненнями, що все буде добре, вдалося відірвати її від мене, хоча потім обидві ще довго махали вслід.
— Ніколи не бачила подібної прихильності, особливо маленької дівчинки до чоловіка.