Ну та гаразд. А що вам ще здалося дивного, коли ви зайшли до будинку полковника?
— Та там багато чого дивного було, крім, звісно, такої величезної кількості зомбі. Ну, по-перше, чому полковник так повільно перетворювався, адже я з ним не менше десяти хвилин спілкувався. По-друге, чому, поки я не вбив останнього інфікованого, не міг ні у вікно вистрибнути, ні двері відчинити. Скло стало таким же твердим, як і цегляна стіна: хоч стріляй, хоч ногами гепай — результат один.
— Є якісь ідеї з цього приводу?
— Є, тільки я вам про них не розкажу. Он Степанову й так багато чого підказав, а він мені пару бутербродів затиснув.
— Це правда, майоре?
— У Стрілка… тобто у громадянина Ееха є певна схильність передбачати деякі події, що згодом справджуються. У зв'язку з цим я запропонував йому стати нашим позаштатним співробітником з особливих справ із повним окладом і вільним графіком виконання службових обов'язків.
— І ви, громадянине Еех, знали, що щось подібне почне коїтися в нашому місті?
— Що значить знав? Лише припустив. Адже якщо зомбі кілька років поспіль день за днем штурмують бідне місто і з землі, і з повітря, а це не приносить жодного результату, то цілком природно, що той, хто за всім цим стоїть, оговтається і змінить тактику. І якщо по-розумному, то почне капостити зсередини: спочатку потроху, а далі все більше й більше, поки не винищить нас дощенту.
— Звідки такі думки? І взагалі, з чого ви взяли, що за цим хтось стоїть?
— Тому що мутації стають дедалі кращими та досконалішими. Ви бачили рештки щура-мутанта, якого я нещодавно завалив неподалік від західної стіни? А тіла Мисливців чи їх самих наживо не доводилося зустрічати? Скоро від людини фіг відрізниш. І зауважте: вся ця хрінь з еволюцією відбувається в досить короткі терміни. У природі таке неможливо. Як і повне припинення організованих нападів полчищ тварюк на наші рідні пенати. Невже ви всі подумали, що вони весь час, удень і вночі, нападали, нападали, а потім раптом взяли й самоліквідувалися? Так теж не буває! І я, як запеклий оптиміст, котрий вважає, що ядерна бомба завжди в господарстві знадобиться, навигадував собі, що вони почнуть викидати щось хитріше. На цю думку мене наштовхнули ще й дивні викрадення мутантами наших дітей. Навіть прийшла така ідея: а чи не для того вони їх крадуть, щоб згодом виростити людиноподібних шпигунів з якоюсь керуючою біохрінню в голові для інфільтрації в наші лави? Адже тут усе можливо, це вам не Земля, хоча навіть там примудрялися творити казна-що.
— Цілком логічно міркуєте, громадянине Еех, — почухав своє підборіддя Володимир, замислено втупившись у стіну.
Логічно чи не логічно, їм добре міркувати — мабуть, на вечерю натріскалися від пуза, а я вже настільки зголоднів, що навіть спати захотів. Що й продемонстрував оточуючим, голосно позіхнувши та ще й потягнувшись до хрускоту.
— Бачу, хлопець уже втомився і демонструє нам намір припиняти будь-які розмови. Ну що ж, гадаю, на сьогодні нам цілком достатньо інформації для роздумів, а якщо під час розслідування виникнуть додаткові запитання — ми вас обов'язково повідомимо. Не смію більше затримувати.
— Ну нарешті, а то я вже думав проситися у вас на нічліг. До речі, а можна вашим душем скористатися? Бо боюся, жоден візник не погодиться такого мене "красивого" везти.
— Гаразд, я проведу, — погодився Степанов. — Але май на увазі: пральня у нас теж уже не працює, якщо надумав ще й пратися.
— Сполоснуся весь, руками викручу і поїду як є, надворі поки не так уже й холодно. Доброї ночі, Володимире, не нудьгуйте.
— А все-таки, юначе, якби ви були на нашому місці, з чого б розпочали розслідування?
— Що, від Степанова заразилися чужі ідеї красти? Ну, по-перше, я б підвищив усім позаштатним співробітникам департаменту оклад щонайменше вдвічі…
— Якщо ваша версія в процесі слідства виявиться хоча б наполовину правдоподібною, а надалі відбуватиметься щось аналогічне, я особисто клопотатиму про таку надбавку, присягаюся Системою.
— Хм, ну а по-друге, я б уже зараз почав підстраховувати вищий керівний склад як департаменту, так і інших структур. Не знаю точно як… ну, до прикладу, приставив би до кожного цілодобову охорону, щоб вели спостереження і за будинком, і за самим суб'єктом. Запровадив би обов'язкове сповіщення кожного про прибуття до постійного місця проживання — хай віддзвонюються, скажімо, черговому округу, який вестиме спеціальний журнал. Системні — внутрішнім зв'язком, а місцеві, я чув, теж декотрі мають якісь прилади для оповіщення. У кого немає — забезпечити, ну а якщо не вистачить на всіх — призначити в кожному районі міста наряд, який об'їжджатиме потрібні адреси.
— Ви думаєте, вони почнуть знищувати керівництво, щоб, так би мовити, обезголовити суспільство і посіяти паніку та хаос?
— Ну, якщо судити з останньої події, то саме такий висновок і напрошується. Припустимо, замість мене до полковника пішла б Аня... тобто я хотів сказати, капітан Анна, то вважайте, це мінус два офіцери, як пити дати, можна списувати з рахунків. Вона хоч і маг вісімдесятого рівня, але не заточена на ближній бій, а з її силою й спритністю, зомбі швидко розірвали б нашу Аню на частини.
— Ну а що стосується самої події в будинку?
— Для початку почав би трясти знайомих магів і заклиначів на предмет умінь, що замикають просторовий енергетичний контур. Можливо, таку штуковину і наклали на будинок полковника. А потім входить собі чоловічок, вимовляє слово-ключ або здійснює дію-ключ, хоп… контур замикається, і з дому вже ніяк не вибратися, а далі спрацьовують якісь механізми, що відкривають тимчасові портали й випускають зомбі. До речі, мені здається, що ключем служив портфель господаря, може в ньому був якийсь папір з потрібним знаком або предмет якийсь. Але це тільки мої припущення.
— Чув, Степанов? Про всяк випадок треба перевірити цю версію. Як тільки проведеш громадянина Ееха до виходу, відразу біжи в особняк Жерара і знайди цей клятий портфель, тільки все зроби сам, нікого не залучаючи до цієї справи, адже якщо там виявиться щось подібне, значить, у нас завівся щур, що все це і зробив. Ну а щоб закрити контур, треба було знищити всіх зомбі до останнього? — з останнім реченням він знову звернувся до мене.
— Не думаю. Там, напевно, було обмеження за часом. Далі б контур, напевно, самоліквідувався, випустивши мерців на вулицю, де вони б влаштували несусвітний хай, поїдаючи та інфікуючи всіх підряд, що призвело б до пожеж і руйнувань і, можливо, повністю б замело всі сліди їх появи. Піди потім зрозумій, коли цілий квартал зруйнований, звідки взялися інфіковані. Але це знову-таки, тільки мої припущення, які до того ж висвітлюють мій вчинок у дуже привабливому для мене світлі.
— А може, все так і було. Тоді за те, що допомогли уникнути численних жертв і руйнувань у місті, чекайте нагороди від Системи. — зауважив особист.
— Нагорода – це, звичайно, добре, але у мене на язику постійно крутиться одне незручне питання, я весь час хочу поставити його Степанову, але соромлюся, тому що ми ніби друзі...
— Чому ми так наполегливо допитуємо вас про ваше бачення слідчих дій у деяких справах, до яких ви були причетні? Мовляв, невже ми настільки тупі і непрофесійні, що самі без підказок, тим більше від підозрюваних, не можемо вести справи.
— Ну, якось так.
— Що ж, цьому є своє пояснення, і воно криється в катастрофічній нестачі кадрів, причому кваліфікованих. Народу в поліції охорони, патрульній службі, в штурмових групах у нас надлишок. А ось слідчих, оперативників та експертів вкрай мало. Інколи навіть поділитися своїми думками ні з ким. У нас на одному з районів всього лише два оперативники працюють, а в районі кілька десятків тисяч мешканців. І зауважте, звичайні злочини нікуди не поділися, хоч місто більш-менш спокійне, якщо врахувати його становище, але все одно, щодня відбуваються і вбивства, і пограбування, і зґвалтування, і кожна така справа вимагає свого ретельного розслідування. Муніципалітет запитує нас по кожному пункту, а яку відповідь можуть дати дві людини, які по вуха загрузли в усьому цьому лайні. А тут ще й інфіковані так невчасно почали мудрити зі своїми клятими контурами. А якщо згадати, скільки за останні декілька років досвідчених співробітників загинуло, та й до всього ще й начальник поліції потрапив під підозру в скоєнні низки тяжких злочинів, а з ним потягнулися ниточки до безлічі службовців відділу — і це вважай знову нам у мінус. І зауважте, ніякої школи поліції або іншої подібної інституції у нас не існує, поповнення чекати нізвідки, а щоб організувати подібну установу, буде потрібно чимало коштів, людей і часу. А у нас немає ні того, ні іншого. Ось і пробуємо потроху викликати людей на відверті розмови, якщо можна так висловитися, інколи трапляються досить кмітливі суб'єкти на кшталт вас, які мимохідь видають цілком робочі версії, з якими потім можна працювати. Здавалося б, дурість несусвітня, але іншим разом так запрацюєшся, що в голову зовсім не лізе нічого путнього, тоді і такий метод себе цілком виправдовує. Як то кажуть, у нашій справі всі засоби прийнятні. Так ось і живемо.
— До речі, громадянин Еех до вашого приходу висловив цілком слушну думку, як через муніципалітет можна залучити деяку кількість фахівців з області ясновидіння. — похвалив мене Степанов.
— Це щоб злочини легше було розкривати?
— І навіть більше того, працювати на випередження.
— А як змусити тамтешніх радників погодитися вам допомогти, теж придумали.
— Є одна тема в розробці. Якщо все пройде як нам треба, то з'явиться досить переконливий аргумент для плідної співпраці.
— Я бачу, ви вже знайшли спільну мову, друзі-товариші, раз плануєте справи на такому рівні. Що ж, дійте. Фортуна любить сміливих. Ну а поки давайте розходитись хто куди. І, Степанов? Обов'язково сьогодні ж знайдіть той портфель, нам потрібно найближчим часом зібрати якомога більше доказів у цій справі, щоб до ранку хоч про якусь виконану роботу могли відзвітувати перед радою. На цьому поки все. Доброї ночі, громадяни.
— Який же він нудний, Степанов. Якщо що, надалі не приводь його до мене на допити, краще відразу саджай, без суду й слідства.
— Така прерогатива тільки у суддів, та вищої управлінської ланки.