Поки не пообіцяєш більше не дражнити й не знущатися з П'яточки, їжі не отримаєш.
– Якось одразу й апетит пропав. А взагалі з якого це дива ти тут розкомандувалася? Вона моя, а не твоя, і те, що ти сприймаєш за знущання та обзивання, насправді є здоровим прагматизмом і реальним поглядом на життя з дещицею повсякденного життєвого гумору, притаманного кожній нормальній сім'ї. Але тобі, яка все життя провела, бачачи одні тільки булки та батони – цього не зрозуміти. І якщо на те пішло, я й не збирався жерти твою страву, у мене ще залишилися огірки та півкільця ковбаси – на якийсь час вистачить!
– На який час?.. Поки виразку не заробиш!
– Дві в мене вже є. А де дві, там і третя особливо не нашкодить.
– Ти просто неможливий, – не змогла втриматися від сміху Самай'. – Ніби дорослий мужик, а насправді хлопчисько-переросток, та ще й злоєхидний до неможливості.
– І не тільки… загалом кажучи в мене дуже паршивий характер – просто нестерпний. Тільки П'яточка і може мене такого терпіти, тому я її нікому не віддам – вона моя. Хоч і засранка.
– Ну взагалі-то, поки що… твоя! Не забувай, що за нею вже їдуть!
– Нічого… відіб'ємося! Треба буде – всіх перестріляємо!
– Навіть не думай показувати зброю… тільки погіршиш ситуацію! Будемо вести діалог тихо і мирно, може домовимося! І взагалі!.. Досить тут вихилятися, і йди сідай їсти, я для кого це все наготувала. Я ж знаю – бачила, який ти ненажерливий, ковбаси йому вистачить!.. Хіба що на один зуб.
– А ти справді хотіла мене поцілувати?..
– Тобі почулося!
Самая' виявилася, права в тому, що я страх який ненажерливий. Тому що поки до будинку під'їхав кінний екіпаж із чиновниками та поліцією, встиг ум'яти дві тарілки курячого супчику, велику порцію печеної картоплі із зеленню та куркою, а наприкінці ще й добрий шматок яблучного пирога з узваром. П'яточка, побачивши, як я жадібно наминаю наготоване Самай', закидаючи за обидві щоки, нарешті заспокоїлася і, беручи з мене приклад, взялася до їжі. Але оскільки її годувала дівчина, посадивши собі на коліна, то такого неподобства дозволити собі не могла, а сьорбала суп через рівні інтервали, проковтнувши повністю попередню порцію, і час від часу підставляючи мордаху для витирання спеціально для неї приготовленою хусточкою.
І коли у вхідні двері подзвонили місцеві представники влади, яким відчинила тітонька Поллі, одразу ж вкрай здивувавшись від таких відвідувачів, ми з Самай', яка несла дівчинку, вже спускалися сходами, перебуваючи у доброму гуморі, назустріч непроханим гостям. Самі, яка, поки я спав без задніх ніг, встигла побувати в школі, повернутися, поїсти та зробити уроки, і яка, перебуваючи в дитячій, читала якусь дорослу книжку – ми вирішили не брати з собою, як то кажуть – заради спокою!
В поштиво відчинені нашою господинею двері, чинно увійшли пані Суддя у своєму незамінному чорному костюмі, за нею поважна пані в манірній сірій сукні та окулярах, завершувала процесію, сувора і мініатюрна Анна, яка ледь виднілася з-за спин своїх огрядних супутниць.
– Ба-а!.. Кого я бачу!.. Дорога тітонько, ви в гості чи вам знову хтось підпалив будинок, і ви, як завжди, маєте намір повісити всіх собак на мене. Тоді я змушений вам знову повторити, що до тодішньої пожежі я не маю жодного стосунку, і офіційно заявляю, що не збираюся оскаржувати ваш спадок і відбирати ваш фамільний замок, нехай ним подавиться ваша дочка – алкоголічка, яка, напевно, і винна в підпалі. Мабуть, як зазвичай перебувала у своєму традиційно неадекватному стані, і заснула з цигаркою в ліжку – от і спалахнуло. – не давши опам'ятатися, я відразу почав верзти всяку нісенітницю, абсолютно збивши всіх з пантелику.
– Мадам… це ваш племінник? – перепитала жінка в окулярах, здивовано дивлячись на мадам Суддю.
– Не зважайте. А ви, громадянине Еех, здається, кудись зібралися… про втечу я сподіваюся не помишляли.
– А чого мені боятися… тітонько? – я підійшов до жінки майже впритул, і зверху вниз, твердо глянув їй у вічі.
– Між іншим, мадам, у вас неймовірна зовнішня схожість із вашим племінником, – знову втрутилася жінка в окулярах. – Одразу впадає в око ваша спорідненість.
За її спиною пирхнула Аня, прикривши рот і швидко відвернувшись, щоб приховати напад сміху.
– Місіс Садам, не забувайте, навіщо ми сюди прийшли. Ну а ви, громадянине Еех, сподіваюся, в курсі, чому ми тут, чи зачитати офіційне розпорядження?
– Хочете – зачитуйте, а хочете – ні, мені що вперше терпіти від вас усілякого роду утиски, – байдуже відповів я і злегка нахилившись убік невідомої місіс Садам, напівпошепки, довірливо повідомив. – Усе через те, що тітоньчина сестра – моя мати, всупереч її бажанню, вийшла заміж за мого батька. І хоч вони давно вже на небесах… мир їхньому праху, та неприязнь перейшла на мене і триває досі. Звісно, трохи прикро, адже інших родичів у мене немає, і тітонька – єдина рідна людина… але як кажуть – силою не бути милою. Отак, от…
І я, потупивши погляд, сумно зітхнув. А місіс Садам після моїх слів лише скоса, з осудом в очах, глянула на суддю і теж сумно зітхнула, але коментувати нічого не стала. Анна, не витримавши, вискочила за двері й метнулася кудись за ріг.
— Якщо у вас усе, то я візьмуся зачитати список обвинувачень та рішення суду в односторонньому порядку.
— Стоп, стоп, стоп! Що значить в односторонньому порядку?.. Спершу, як мені відомо, мене мають запросити повісткою до вашого департаменту для пред'явлення обвинувачень та надання свідчень. Потім відбувається слідче дізнання для збору доказів, і якщо їх знаходять достатньо для того, щоб можна було передати справу до суду, то тоді й призначають засідання суду з усіма цими прокурорами, присяжними, адвокатами, де і відбувається слухання справи, за результатами якого і виносять вирок. Якось так… а не це ваше непорозуміння! Прийшли, силоміць вдерлися в мій дім, до смерті перелякали жінок і дітей, перебуваючи в неадекватному стані та, можливо, під психотропними речовинами, і починаєте мені погрожувати. Недобре, тітонько… ви занадто захопилися безпідставним цькуванням свого племінника, а це вже пахне зловживанням владою!
— Усе сказав! А тепер будь ласкавий дослухати…
— До речі, мадам Суддя… — перебила її місіс Садам. — Мені теж здається дещо поспішним ваше рішення про вилучення дитини та всі ці обвинувачення. За зовнішніми ознаками будинок вельми респектабельний, і молоді люди, на утриманні яких перебуває дівчинка… а, до речі, молода леді, вас не обтяжить представтеся будь ласка? Просто як член опікунської ради я повинна знати, в оточенні яких людей перебуває сирота?
— Я вас ні в чому не звинувачую, Боже збав! Розумію, що ви повинні робити свою роботу… я ж, згідно з усною угодою з громадянином Еехом, перебуваю при дівчинці в ролі гувернантки з проживанням.
— І у вас є документ, що дає право займатися даним видом діяльності?
— Саме за цією спеціалізацією — ні. Але в мене є свідоцтво про закінчення дворічних спеціалізованих курсів мадам Снов, причому свідоцтво з відзнакою як найкращої учениці всього випуску. І воно дає мені право на викладання окремих предметів у приватному порядку під різні види договорів і звільняє від сплати податків на десять років. А ще в мене є диплом про закінчення піврічних кулінарних курсів школи містера Ла Круа. Ну і, звісно, атестат з відзнакою про закінчення середньої школи № 12.
— Ну, якщо ви закінчили дворічні курси мадам Снов, та ще й з відзнакою… у мене просто немає слів. Там найкращі викладачі з етики та естетики в усьому регіоні, і це, вже не кажучи про навчання таким, предметам як; танці, історія, художня освіта, мовознавство, юриспруденція. Половина зарахованих студентів до цього навчального закладу так і не доходить до кінця навчання. Дуже суворі правила та вимоги. І якщо я побачу цей диплом на власні очі, то в мене всі питання будуть зняті… тобто я не обмежуватиму вас у часі підготовки документів на опікунство. Ще б, звісно, дізнатися спеціалізацію молодого чоловіка?..
— Я простий стрілок.
— Той самий… — пошепки додала з-за моєї спини Самая', при цьому багатозначно округливши очі.
— Що?.. — очі в місіс Садам теж округлилися, і вона раптом почала безпричинно заїкатися та плутатися в словах. — Сам Вели… не можу в це повірити. Мій син шаленіє від ваших діянь. І якби ви написали йому кілька слів!.. Він у мене хлопчик хороший, розумний — теж школу з відзнакою закінчує, але от ніяк не може визначитися з майбутнім… немає мети — як він іноді каже, і від цього почувається неповноцінним. Можливо, ви йому що-небудь підкажете…
— Навіть самій цікаво, що він може підказати, — усміхнулася мадам Суддя, яка до цього перебувала у крайньому ступені роздратування через те, що її весь час перебивають — ну, це якщо судити по побілілому обличчю та щільно стиснутим губам.
А чого вона очікувала, йдучи на зустріч зі мною… що я, відразу побачивши її профіль, упаду на спину і підібгаю лапки? Буцатися зі мною — це треба мати сталеві нерви й неабияку рішучість. Тому що я… цілковитий пофігіст!
— Так, звичайно, місіс Садам, я черкну йому пару слів.
— Будьте ласкаві, ось тут на звороті вашої фотографії.
Я взяв фото і перо, притулив до стінки та вивів: "У стрілка немає мети, є тільки шлях!".
— І що це означає? — здивовано перепитала матуся безпутного юнака.
— Він чоловік — він зрозуміє!
— І що ж цікаво він зрозуміє… що більшість системних після того, як відіб'ють чергову хвилю, весь інший час безцільно тиняються і порушують закон? — в'їдливо зауважила суддя і хотіла знову взятися за свої обвинувачення, як втрутилася тітонька Поллі.
— Місіс Садам, якщо дозволите, то я могла б вас провести в апартаменти, в яких мешкає молодий чоловік із дівчинкою, і все там показати. Не хочу, щоб про мій дім ходили неприємні чутки або лишалися якісь недомовленості. А після, я вас почастую чаєм та печивом, виготовленим за моїм фірмовим сімейним рецептом, такого печива ви ніколи й ніде не куштували.
— Так-так, мені дійсно хотілося б оглянути місце проживання дівчинки, і я з задоволенням прийму ваше запрошення на чай, адже сьогодні від самого ранку в роз'їздах, навіть перепочити ніколи, — пожалілася та.
— Який жах! — сплеснула руками тітонька Поллі й, підхопивши кураторку під руку, повела в напрямку сходів.
Самая' крадькома підморгнула мені і з П'яточкою на руках попрямувала за жінками.