І ще раз. Насправді він чудово тамував спрагу і чудово пасував до солодкої пахлави.
Було шумно, весело, і Любаша відчувала себе частиною цієї великої, дружньої родини. Вона зрозуміла, що Крим — це не тільки море і сонце, але й нові друзі, нові смаки та нові пригоди, що чекають на кожному кроці.
Розділ 9. УРА! МАМА ПРИЇХАЛА! АБО "В НАС БУДЕ КУЛЬТУРНА ПРОГРАМА!"
Вечір після смачної вечері був наповнений теплими розмовами та запахом моря. Зірки яскраво сяяли над головою, а вогнище догорало. Любаша, пригорнувшись до батька, відчувала себе абсолютно щасливою.
— Доню, є в мене для тебе новина, — сказав батько, обіймаючи її міцніше. — Завтра вранці приїжджає мама!
Очі Любаші спалахнули від несподіваної радості.
— Мама? Справді? Ура!
— Справді, справді. У неї почалася відпустка. Але це ще не все. Я зняв для нас номер у Феодосії, в готелі "Асторія". Ми з тобою на ці два тижні переїжджаємо туди. Буде культурна програма!
Радість Любаші трохи змішалася з легким сумом.
— Два тижні? А як же Світланка, Оленка, дядя Микола, тітка Клава? І Умка?
— Друзі нікуди не дінуться, Любаша. А Умка залишиться тут, з тіткою Клавою і дядею Миколою. Вони її доглянуть. А я буду весь день працювати тут, а ввечері та на вихідних — приїжджатиму до вас у Феодосію.
Любаша зітхнула, але думка про Феодосію та маму швидко перемогла сум.
Наступного ранку Любаша прокинулася раніше звичайного. Зібравши невелику валізу, вона вже сиділа біля воріт бази, чекаючи на батька. Умка, наче відчуваючи розлуку, жалібно скиглила і терлася об її ноги. Тут до неї підбіг Вадик, який цього ранку мав трохи втомлений вигляд.
— Любаша, ми тебе чекатимемо! — вигукнув він. — Я Дімі вже сказав, що ти точно повернешся з новими легендами! Не забудь нам розказати!
— Обов'язково! — засміялася Любаша.
Вадик зник за рогом.
На залізничний вокзал Феодосії приїхали рівно за десять хвилин до прибуття поїзда. Коли з-за повороту з'явився пасажирський поїзд, серце Любаші забилося швидше. І ось вона! Мама! Втомлена після довгої дороги, але сяюча, з оберемком сумок і незмінною посмішкою.
Любаша кинулася їй на шию, відчуваючи знайомий запах її парфумів та тепла рідної людини.
— Моя дівчинко! Як же я за тобою скучила!
— Я теж, мамо! Мамусенько моя!
— Це ж від бабусі з тіткою Ніною! — мама підморгнула Любаші. — Бабуся передала банку домашнього варення з білої черешні! А тітка Ніна — свою фірмову домашню ковбасу. Сказала, щоб тато не схуднув тут без мене.
Всі засміялися.
Готель "Асторія" розташовувався за п'ятдесят метрів від вокзалу. Це була старовинна чотириповерхова будівля, що пам'ятала ще царські часи — фасад прикрашений витонченими ліпними елементами та ажурними кованими балконами. Всередині пахло старовиною, чистотою і легким ароматом свіжої фарби, змішаним із запахом буфетної кави. Номер був невеликим, але затишним, з високими стелями, великим вікном, що виходило на центральну вулицю, і двома ліжками з накрохмаленими простирадлами. А ще тут був кольоровий телевізор, що дуже порадувало Любашу.
Після швидкого перевдягання і прощання з татом, що повернувся на роботу, мама дістала з сумочки невеликий блокнот.
— Ну що, Любаша? Ми ж обіцяли собі культурну програму? Тож починаємо! Спочатку — в гості до Айвазовського!
Феодосійська картинна галерея імені Айвазовського здавалася живою, наче сама була частиною моря, яке так майстерно прославляла. Зайшовши всередину, Любаша одразу відчула особливу атмосферу — тишу, легкий запах старої олії та полотна.
— Іван Костянтинович Айвазовський, — тихо почала мама, зупинившись перед першою залою, — народився тут, у Феодосії. Майже все життя малював море. Уявляєш — близько шести тисяч картин!
— Шість тисяч? — Любаша навіть зупинилася. — Це скільки ж треба фарби?
Мама засміялась.
— Кажуть, він малював море по пам'яті. Закривав очі — і відтворював кожну хвилю.
— Як це — по пам'яті? — Любаша нахмурилась. — Море ж щоразу інше. Навіть сьогодні зранку воно було інше, ніж учора ввечері.
— Ось саме тому він і геній, — сказала мама просто.
Кожна картина була як окреме вікно у морську стихію. Шторми, де хвилі здавалися живими і готовими поглинути кораблі. Спокійні заходи сонця, що фарбували небо в неймовірні кольори. Але одна картина вразила Любашу до глибини душі.
Це була "Серед хвиль". Вона займала майже всю стіну величезного залу, і Любаша, зупинившись перед нею, відчула, як дихання перехоплює. Величезна хвиля, що зависла в повітрі, здавалася прозорою, вона ніби світилася зсередини, переливаючись усіма відтінками синього, зеленого та срібного. Любаша майже чула гуркіт води, відчувала солоні бризки на обличчі. Вона стояла зачарована, не в силах відірвати погляд.
— Неймовірно, так? — прошепотіла мама.
— Мамо, — сказала Любаша після довгої паузи, не відриваючи очей від картини, — а він бачив шторм ось так, зсередини? Чи просто здогадався?
— Мабуть, і те, і те, — відповіла мама тихо. — Ось чому не можна відірватись.
Після галереї вони сіли в затишному кафе біля набережної. Офіціант приніс морозиво – дві великі вазочки з тертим шоколадом та смаженими горішками, тістечко "картопля" та кофе для мами.
Потім гуляли по місту і дійшли до старовинного будинку Олександра Гріна — письменника, що писав про мрії та далекі країни. Любаша відчувала, як цей день розширює її світ, наповнюючи його новими враженнями і знаннями. Вона була щаслива.
Розділ 10. ВЕЧІРНІ ПРОГУЛЯНКИ ТА "ТАНЦЮРИСТ ДИСКО"
Коли сонце вже повністю сховалося за обрієм, у двері готельного номера постукали. Це був батько — у пильному робочому одязі, але посміхнений.
Після гарячого душу він вийшов акуратно побритий, з вологим причесаним волоссям. На його сильно засмаглому обличчі виділялися білі плями від щойно збритої бороди, яка встигла трохи відрости за час польових робіт. Мама подивилася на нього і засміялася теплим, щирим сміхом.
— Нічого, сонце все виправить, завтра знову загорить! Зате який ти відпочилий!
— Ну що, мої дівчатка, готові до вечірньої прогулянки?
— Так!
Вечірнє повітря Феодосії було наповнене прохолодою моря і запахом квітів з клумб. Проходячи повз літній кінотеатр, де біля входу висіла яскрава афіша, вони побачили, що через десять хвилин починається сеанс.
— О, дивіться! "Танцюрист диско"! Пам'ятаєш, Вов, ми хотіли його подивитися?
— Ого, індійський фільм! А ну, пішли! Любаша, хочеш у кіно?
Любаша не дуже розуміла, що таке "Танцюрист диско", але кіно є кіно. Кивнула з ентузіазмом.
Зал був просто неба, з дерев'яними лавками. Фільм почався — і Любаша відразу розгубилась. Герой плакав. Потім раптом танцював. Потім знову плакав. Потім знову танцював, але вже в іншому костюмі та з іншою дівчиною. Мама й тато поруч пошепки підспівували, явно знаючи кожну пісню.
— Мамо, — нахилилась Любаша, — а чому він весь час плаче і танцює одночасно?
— Це Індія, доню, — серйозно відповіла мама, не відриваючись від екрану.
— Зрозуміло, — так само серйозно кивнула Любаша, хоча нічого не зрозуміла.
Але поступово щось відбулось. Музика захопила. Яскраві костюми, неймовірні повороти долі, герой, який боровся за справедливість і при цьому встигав танцювати, — все це засмоктувало. До кінця фільму Любаша вже стежила за сюжетом з відкритим ротом і щиро переживала, чи врятується герой.
Після фільму всі вийшли на набережну. Батько задумливо дивився на море.
— Все-таки вони там усі дуже довго танцюють, — сказав він нарешті.
— Бо жити треба яскраво, — відповіла мама.
— А я думала, що так тільки в кіно буває, — сказала Любаша. — А виявляється, ні. Тут теж так.
— Де "тут"? — перепитав батько.
— Ну, в Криму. Теж яскраво.
Батько й мама переглянулись і засміялись. Любаша не зовсім розуміла, чому, але це було приємно.
Було тихо. Чорне, оксамитове небо зливалося з морем, і лише де-не-де мерехтіли вогники далеких кораблів. Легкий бриз лоскотав щоки, приносячи солоний запах води. Це був ідеальний вечір.
Розділ 11. НІКІТСЬКИЙ БОТАНІЧНИЙ САД: ПОДОРОЖ МОРЕМ ДО ЗЕЛЕНОГО ДИВА
Наступний ранок у Феодосії був сонячним і свіжим. Батько ще засвітло поїхав до "Любави", а мама з Любашею ще трошки повалялися в постелях.
Після легкого сніданку в готельному буфеті, де пахло свіжою випічкою та кавою, мама оголосила план на день.
— Ну що, моя мандрівнице? Сьогодні у нас особлива культурна програма! Ми попливемо на катері до Нікітського ботанічного саду! Це недалеко від Ялти, справжнє диво природи.
Очі Любаші спалахнули. Подорож на катері!
Вони пішли на міську пристань. Там вже стояли пасажирські катери, що переливалися на сонці білими боками. Коли катер відійшов від берега, Любаша вибігла на палубу. Вітер весело тріпав її волосся, а солоні бризки летіли в обличчя. Феодосія віддалялася, перетворюючись на смужку будинків на обрії, а море відкривалося у всій своїй величі. Чайки летіли за катером, кричали, наче вітали їх.
Коли катер наблизився до селища Нікіта, Любаша побачила зелені схили, що спускалися прямо до моря. Вони висадилися на невеликому причалі. Вже з перших кроків Любаша відчула, що потрапила в інший світ. Повітря було густим і насиченим ароматами: тут пахло хвоєю, там — трояндами, далі — якимись незнайомими, солодкими квітами.
— Любашо, — сказала мама, зупинившись біля входу, — цьому саду вже більше двохсот років. Його створили, щоб збирати рослини з усього світу.
— З усього? — перепитала Любаша.
— З усього. З Африки, з Америки, з Азії.
Любаша подивилась на дерева навколо з новим почуттям. Виходить, оце дерево — може, з Африки? А оте — з Америки?
— І вони тут просто живуть собі разом?
— Живуть, — усміхнулась мама. — Як ви на базі.
Вони взяли екскурсію з гідом. Любаша ішла і слухала, крутячи головою в усі боки. Велетенські кедри, бамбук, що виріс вище дерев — вона тягнулась до нього рукою, але не дістала. Алея кипарисів тяглась угору, рівна, як лінійка. А потім вона побачила кактус заввишки з дядю Миколу — і зупинилась.
— Він живий?
— Живий, — підтвердила гід.
— І йому не боляче — такому великому?
Гід, схоже, почула це питання вперше. Засміялась.
— Думаю, він дуже задоволений.
Особливо вразив розарій. Там було стільки різних троянд — червоних, білих, рожевих, жовтих, з різними відтінками і ароматами! Мама фотографувала Любашу на "Зеніт", обіцяючи, що потім вони надрукують фотографії і вклеять в альбом.
І саме в розарії трапилась кумедна пригода: Любаша так захопилась нюханням однієї надто пахучої троянди, що схилилась до неї майже носом у пелюстки… і не помітила, як поруч повільно сів джміль.