— похитала головою капітанша.
— Там все було настільки зіпсоване, що довелося викинути, залишилося тільки взуття. – пояснила Баффі.
— Нормально, тягни сюди. Вася! А нумо знімай штани! – крикнув я під диван.
— Так, залиш бідного Василя в спокої. Я тут при нагоді прикупила тобі майку і твої улюблені бриджі. Це подарунок. – зупинила мене Аня від спроби пограбування ближнього свого шляхом позбавлення верхнього одягу, і дістала з віртуального рюкзака червону футболку і світло-коричневі бриджі.
І тут же вискочило повідомлення від системи:
"Північний ураган" — Одяг. Верх. Клас — стрілець. 40-й рівень. Фіолетовий. 300 одиниць міцності. Сет "Півночі". Додаткові оцінки:
+29 балів до Атаки.
+23 балів до Атаки.
+25 балів до Захисту.
"Північний ураган" — Одяг. Низ. Клас — стрілець. 40-й рівень. Епічна. 400 одиниць міцності. Сет "Півночі". Додаткові оцінки:
+ 37 балів до Атаки.
+ 33 балів до Атаки.
+ 31 балів до Захисту.
+ 38 балів до захисту.
+ 32 балів до захисту.
— Велике-велике спасибі! Анька, ти — найкраща! А чому оцінки тільки в атаку і захист? — поцікавився я.
— Особливості сету, майже в кожному лише по два основних параметри, рідко в яких є три. Шкода, що не змогла знайти сет однакової категорії, ось тільки таке було. До речі, ти помітив, що на штанах вискочила п'ята додаткова оцінка? Уяви, скільки деяким коштує золота і нервів, щоб домогтися додаткової оцінки, а тут все сталося з першого разу!
— А все чому?..
— Знаю, знаю, тому що ти красунчик, везунчик и взагалі, хлопець хоч куди.
— Взагалі-то я хотів сказати, що якщо вже такій красуні не щаститиме, то решті й зовсім ловити нічого, але так як озвучила ти, теж непогано.
— Виходить, що я сама себе позбавила компліменту, так?
— Гей, а трусів все одно немає!
— Ну, не подумала я про них! Припини істерити і одягайся так, без них. По дорозі заїдемо і купимо.
Довелося одягатися без нижньої білизни, а ось взувала мене в мої улюблені кеди, Баффі, бо скільки я не намагався зігнутися, щоб взутися і зашнуруватися самостійно, щоразу падав на ліжко, кривлячись від болю. Вставав теж за допомогою дівчат, як і робив свої перші кроки після тижневого лежання. Довелося з півгодини походити по кімнаті, щоб більш-менш мати можливість самостійно пересуватися, хоч і страшенно кульгаючи. Коли я вже міг хоч якось ворушити ногами, не кривляючись і не ойкаючи, дівчата дали добро на мій вихід у світ. Баффі вирішила залишитися, бо треба було комусь дочекатися майстрів, яких викликали для ремонту вибитої двері. Я на прощання вдячно обійняв її і поцілував у щоку, під пронизливим поглядом суворої Аньки, яка з великими труднощами і міцно стиснувши зуби дозволила мені зробити цей акт вдячності. І не давши більше ні секунди часу, ніж належало з її точки зору, схопила мене під руку, і ми повільно поплелися до виходу. Але тільки дошкутильгали до порога, як з кімнати долинуло:
— Це я, Василь! Допомога потрібна!
— Твою мать, за розмовами про Васю зовсім забули. — вигукнув я. — Гей, підпільнику, давай вилазь, з нами поїдеш, а то повернеться Саті і влаштує тобі: "Допомога потрібна?", а вона, це тобі не лікарня для душевнохворих, з її рук так просто не вирвешся.
— А ти звідки знаєш про її вибрики? — смикнула мене за руку капітанша.
— Так, вчора ледве вирвався і то за допомогою он того, "піддиванника". Але ти тільки не думай нападати на дівку, її й так природа обділила, може тому така ласа до чоловічої статі. Кожному ж хочеться стосунків. Васю, ти вилазиш чи ні? Довго тебе ще чекати чи ти там яйця відіклав, тепер висиджуєш?
— Я Василь! Допомога потрібна!
Виявилося, що останню фразу бідолаха вимовляє не питаючи, а сам потребуючи допомоги, бо дійсно втрапив у халепу. Справа в тому, що продірявлений диван настовбурчувався знизу купою пружин, які від часу та навантажень повискакували наскрізь. Під нього він ще якось примудрився заскочити, а вже там, крутячись та повзаючи, намертво зчепився своїм одягом із закрученим дротом, і тепер навіть зрушити з місця не міг. Але на цьому його біди не закінчились. Справа в тому, що проклятий диван був зроблений з якогось страшенно важкого матеріалу, і підняти його ніхто в цій кімнаті не міг. Я через рани і так ледве ходив, а у дівчат виявився недостатньо прокачаний параметр – Сила. Ну Баффі зрозуміло – навіщо цілителю надмірно прокачувати цю опцію, хіба що для того, щоб можна було завантажити в себе по максимуму всілякі зілля та еліксири, або щоб витягнути пораненого з поля бою. А ось про Аню я й не подумав би, що Сила у неї на досить посередньому рівні. Як же тоді вона змогла такі здоровенні двері вибити з пари ударів? Все виявилося гранично просто. За класом дівчина була магом двох стихій – повітря і вогню, Сила їй була потрібна остільки-оскільки, як і Баффі, головним її пріоритетом виявилася – Атака, і підпараметр відповідно до цього класу, – Потужність. І двері, як виявилося, Аня вибила навиком повітря "Повітряний таран", основою якого і були останні два параметри. Отака-то хімія.
Ми стовпилися втрьох біля нещасливого дивана, не знаючи, що робити, а Василь, бачачи, що допомоги ніякої і не передбачається, почав помаленьку завивати і з кожною хвилиною все сильніше і сильніше.
— Треба чекати майстрів, вони точно піднімуть це непорозуміння, я маю на увазі диван. — сказав я. — Тільки ось коли вони з'являться, адже сьогодні як-не-як, законний вихідний, люди могли й загуляти. А нам чекати теж не з руки. Мала напевно голодна і втомлена, зараз заб'ється в якусь нору, ніколи не дочекаємось. Мені б не хотілося, щоб вона ночувала на вулиці. Доведеться Баффі тобі потерпіти його ще деякий час, а там, як тільки звільниться, зв'яжешся з нами, під'їдемо, заберемо пружиноподібного.
Але мерзенний Вася, почувши, що я все-таки збираюся йти без нього, влаштував такий галас, що його, напевно, було чутно навіть на вулиці.
— Якщо він не заспокоїться, зараз хтось із сусідів точно викличе поліцейський наряд. — вимовила Аня.
— Так це ж добре, допоможуть диван підняти. — зрадів я.
— А заодно потім напишуть рапорт, описавши всю ситуацію і навколишнє оточення в найдрібніших подробицях, який потім опиниться на столі у мадам Судді, і я отримаю другу догану.
— Заперечуючи, пропонуй! Залишити це виюче чудовисько Баффі, теж не варіант.
— Я б могла напоїти його снодійним або, в крайньому випадку, вколоти. – запропонувала цілителька.
— А що? Як варіант! – підтримав я цю ідею.
— Ну а якщо сьогодні ніхто не прийде через вихідний, так і просидить до завтрашнього дня. Я можу розпиляти диван навпіл, є така навичка, але треба, щоб Василь не ворушився, інакше втратить кінцівку.
— А може, покличемо когось із друзів, — жалібно промовила Баффі, чи то переживаючи за диван, чи то за блаженного.
— Поганий тон кликати друзів у недільний день, тягати стопудову меблі. І де тільки Саті його надибала, — пробурмотів я, тому що так у мене ніяких друзів і немає, он, хіба що Вася, та й того придавило диваном, кого кликати. – Рубай, Аню цю хрінь до чортової матері, потім відшкодую Саті його вартість. Баффі, будь ласка, допоможи мені лягти на підлогу, буду заговорювати цього невгамовного.
Тільки я за допомогою дівчини розпластався на підлозі, тільки почав заспокоювати волаючого бідолаху, як поруч щось завищало, немов увімкнувся деревообробний верстат. Частина дивана впала, позбавлена опори, як і шафа з одягом, що стояла навпроти, склавшись ніби картковий будиночок, перед цим виплюнувши купу порізаного одягу.
Після таких варварських дій, нам нарешті вдалося перевернути половину розпиляного дивана набік, і повозившись деякий час, звільнити знеможеного чудилу з чіпких кінцівок скручених пружин. Той, зі сльозами радості на очах, не встаючи з колін, кинувся обіймати мою поранену ногу, як часто любить це робити П'яточка. Що ж вони всі причепилися до моєї стражденної кінцівки – як люди, так і кулі?
Якось обтрусивши пил з його одягу й привівши до більш-менш прийнятного вигляду, ми попрямували до виходу, як знову завмерли на місці, побачивши на порозі застиглу в німому потрясінні господиню квартири, що приголомшено дивилася на вчинений нами погром.
— А що це ви зробили з моїм будинком? – не своїм голосом пролепетала Саті.
— Та ти не переживай, тут тільки підмести та пил протерти — і все стане як раніше. – заговорив я, намагаючись підбадьорити розгублену дівчину.
— Добрий день! Я Василь! Допомога потрібна? — вставив і Вася свої п'ять копійок.
— Яка допомога... та тут все заново перебудовувати треба. — заскиглила та, безпорадно впавши на ліжко.
Загалом добрих пів години ми ще заспокоювали нещасну Саті, при цьому мені довелося урочисто заприсягтися та запевнити її, що оплачу весь ремонт і покупку нових меблів замість зіпсованих. Аня, яка брала участь у погромі, також приєдналася до цієї обіцянки, заявивши, що поділимо суму навпіл. Тільки от якщо подумати, то моя провина — це лише дірка в стелі, все інше — її рука, як і Василя, який досі значиться в поліції, поки перебуває на лікарняному, але що поробиш? Як чоловікові, мені зовсім не личить розмінюватись на дрібниці і ділити печенюшки, тому оплачу якось сам, зате потім Аньку розкручу на могорич, адже вона мені за звання так і не проставилася. Після наших обіцянок, Саті стала потроху приходити до тями, та так швидко, що як тільки Аня з Баффі почали щось обговорювати, не звертаючи на нас уваги, тут же притиснулася до мене і прошепотіла, що пробачить мені частину боргу за ремонт, якщо я пообіцяю випробувати разом з нею новий куплений диван на міцність. Щоб хоч якось відчепитися, мені довелося прикинутися, ніби ступив на пошкоджену ногу і театрально скорчившись від болю, почати стогнати. Аня миттєво підлетіла до мене і, підхопивши під руку, голосно попрощавшись з усіма, потягнула на вихід. Я теж з жалюгідним виглядом помахав дівчатам рукою, шкутильгаючи за своєю капітаншею, при цьому встигнувши кивнути Василю, щоб рухався за нами. На сходовому майданчику ми зіткнулися з трьома міцними чоловіками з місцевих у робочому спецодязі, це, мабуть, була викликана нами ремонтна бригада.