Але тут все залежало від взаємин з цим самим командиром, ну або від його совісті.
Ще однією "фішкою" загального чату стала можливість спостерігати за кількістю переможених нами та нашими товаришами ворогів.
У цьому загоні на першому місці опинився, звичайно ж, Атом, який знищив вже більше тридцяти ворогів. Не відставали від нього й інші. І тільки навпроти мого імені стояв гордий нуль. Можливо, я пацифіст.
Але Анк, який не вірив ні в який пацифізм, прислухався до прохання Аеліти і щедро відсипав мені шість десятків патронів під моїм кольт.
— Лови у рюкзак, малий. — пророкотав він.
— Є!
— Ну раз є то чого став та й стоїш? Стріляти треба! І не думай про кулі, коли розбагатієш, тоді віддаси.
Я кивнув головою у відповідь і почав заряджати зброю. Ну, а після зарядки, що робити? Правильно, можна і постріляти. Стиснувши руків'я револьвера обома руками (добре пам'ятав про віддачу), направив його на найближчу мішень, і натиснув на спусковий гачок. Гуркіт пострілу, хмари пилу і запах пороху – попав, ні? Звичайно ж я влучив, як не влучити з відстані якихось жалюгідних шести-п'яти метрів. От тільки в тіло, а це, судячи з сердитого шипіння дівчини, поруч з якою весь час перебував, все одно, що не влучив, тільки витратив кулю. Ну, як то кажуть, не будемо "робити" нерви дівчині. Адже від нервів псується краса. А я б не хотів, щоб така краса зів'яла через мене. Тому став цілитися більш обережно, намагаючись міцніше тримати зброю в руках.
Але, як з'ясувалося, одного бажання недостатньо. Якщо всі ваші характеристики на нулі, а сам ти по життю нікчемний стрілок, то як би ти не цілився і не надавав собі грізного вигляду, буде як буде. Зброю через сильну віддачу після кожного пострілу підкидало вгору, збиваючи її з прицілу, і потрібен був час для повторного прицілювання. Так що ні про яку швидкість і точність говорити не доводилося. А після другого перезаряджання руки взагалі почали втомлюватися і тремтіти. Крім того, клятий сморід різав очі й змушував задихатися. Що ще більше позначилося на точності.
Але все ж двох якимось чином таки вдалося "завалити". І то хліб.
А за спиною Аеліти, як виявилося, було цілком безпечно. І якби не сморід та необхідність весь час стріляти, я б навіть почав відчувати себе комфортно. Вона жваво вражала ворогів своїми "вогняними кулями", навіть пропалила одну з голів, наскрізь — залишивши величезну, розплавлену дірку в черепі.
І якось так вийшло, що дівчина, і я з нею, чомусь чи то в запалі бійки, чи ще щось, змістилися трохи вліво, перебуваючи дещо осторонь від основної групи. І саме в цей момент допустима кількість стримуваних загоном зомбі перевищила критичну масу — це якщо говорити сухою мовою фактів. А якщо простіше — вони прорвали оборону загону і кинулися в наш бік.
Близько двадцяти-тридцяти осіб, мчали зі спринтерською швидкістю з нелюдською люттю в очах, і досить швидко наближалися. Двох-трьох дівчина зрубала відразу після "прориву", кілька підпалила. Але це їх не зупинило.
Дивлячись на спотворені обличчя, що наближалися, спраглі плоті, і розуміючи, що проти всього натовпу нас всього лише двоє, і допомоги чекати нізвідки, хотілося кинути все і бігти. Бігти, щодуху, закинувши кудись кляту зброю і навіть не озираючись назад. Але... Завжди є одне – дране "але"! Просто я ніколи не зміг би пробачити собі, залишивши дівчину, та якщо навіть і не дівчину, а просто будь-яку іншу людину на поталу скаженим істотам. Як говорив класик, "хто я – людина чи тварюка тремтлива?". Тому, сумніви геть, приціл в голову зомбі, і е-е-ех... Де наша не пропадала!
— Мала! Якщо відіб'ємось, ти мене поцілуєш? — крикнув я дівчині на вухо.
— Цією рукою! — Вона підняла залізний кулак. — Прямо між очі!
І запустила блискавку в найближчого мертвяка, від удару якої його буквально розірвало на шматки. Здорово ж вона прокачала свій Навик. Мені б так.
Але поки що все, що я міг робити, це продовжувати стріляти, намагаючись влучити істотам у голову.
Шість пострілів. Перезаряджання.
Шість пострілів. Перезаряджання.
Шість пострілів. Перезаряджання.
Руки почали тремтіти все сильніше, скоро я взагалі не зможу тримати важку зброю. Я пообіцяв собі, що якщо виживу, то обов'язково прокачаю свою СИЛУ і ВИТРИВАЛІСТЬ.
Патрони почали закінчуватися. Останнє перезарядження. Але... Так і не встиг вистрілити. Зомбі закінчилися.
Останніх трьох, які побігли до нас, наздогнав Атом і відрубав їм голови. Одним ударом... Відразу три. Потужний чувак, нічого не скажеш.
Почало світати. Нагорі, на стіні, здавалося, що теж вже відбилися, бо шум зменшився, а той, що залишився, перетворився на радісні вигуки.
Тут, внизу, ніхто не поспішав радіти. Весь загін скупчився приблизно в десяти метрах від нас і з найжвавішим інтересом спостерігав за тим, що відбувається. А все тому, що Атом який повільно наближався до нас чомусь виглядав не зовсім задоволеним здобутою перемогою. І дуже-дуже, злим.
— Що не так? Милий! — запитала Аеліта, здивовано дивлячись на злісного воїна.
Дивлячись на них, обох разом, я теж почав замислюватися, як вони могли бути парою? Так, варто визнати, було в ньому якесь первісне чоловіче начало. Сильний, мужній, харизматичний... Але, як на мене, вони зовсім не підходили один одному. Дюймовочка і Камаз. З вугіллям.
— Милий! — тим часом КАМАЗ, тобто Атом, геть оскаженів. – Який до біса милий після того, що сталося. І коли це ви встигли знюхатися з цим виродком? (Цікаво, а чому він так про себе говорить?). І головне, як!.. За такий короткий час ви вже встигли майже сексом, зайнятись з ним, на очах у всіх! Невже три роки наших с тобою стосунків псу під хвіст, варто лише було з'явитися цій жалюгідній "нулівці"! (А, так це про мене).
— Я вже четвертий "апнув", якщо що. — сказав і потроху, не поспішаючи, почав рухатися в бік майстерень, а точніше, проходу між ними, подалі від гріха.
Чому це все почалося, я зрозумів лише тоді, коли заглянув у чат загону. Ці, покидьки... під час бійки встигли ще й попліткувати. Альф – той самий білявий маг води, про якого я думав, що він не балабол, все-таки виявився ще тим балаболом. Він, гад такий, з побаченого, зумів виліпити коротку плітку з додаванням барвистих і красномовних скріншотів. А народ як народ – хтось щось неправильно зрозумів і представив свою версію, звичайно, трохи прикрашену. А інший взагалі перевернув все з ніг на голову, що, напевно, і розлютило надмірно ревнивого вожака.
Поки "солодка парочка" лаялася один з одним, з'ясовуючи стосунки, я встиг сховатися між двома будівлями, і вирішив провести ревізію залишків і здобичі, що випала мені від убитих зомбі. Гроші, як я вже сказав, були розділені відповідно до кількості вбитих осіб, як і кулі. Всього іншого — судячи з невпинної лайки, я не побачу. Навряд чи Атом настільки благородний. Ну, і пес з ним — нехай подавиться. Хоча навіть найдешевший "шмот" для мене був би в радість.
— Добре повоювали! — перервав Альф мої розрахунки. — Круто тримався, холоднокровно, хоча і нуль, а твій підкат до Аеліти – це взагалі БОМБА. Народ під враженням. Лови запит в друзі, коли будеш вільний, можливо, десь перетнемося, вип'ємо пива!
Спочатку мені хотілося висловити йому все, що я думаю про нього, і про його довгий язик, і про те, з ким би він йшов пити своє довбане пиво... Але, потім я подумав і змінив свою думку. Не він же кинув дівчину в мої обійми й змусив її поцілувати. А те, що він розтріпав ... Так він і слова нікому не давав, що буде мовчати. А так зробив мене популярним, принаймні в межах команди. Ну, я й прийняв — дружити. Може бути, ми дійсно навіть вип'ємо, хоча я й не великий любитель алкоголю. Тому що так то, веду, а точніше, вів — здоровий спосіб життя, то й зараз не збираюся сильно змінюватися. Хоча хлопець начебто простий, без зайвих понтів.
— Ну, ось і все! Я побіг, якщо що, "стукай" в "приват". – він раптово почав кудись поспішати і швидко побіг до інших, які, в свою чергу, дружнім табуном рушили за своїм розлюченим ватажком.
А я вже було подумав, що він (Атом) зараз ще трохи посвариться з дівчиною, дійде до точки кипіння, і піде бити мені морду. Ні, видно, вирішив не зв'язуватися з "нулівкою", і не витрачати на дрібноту ні часу, ні сил. Ну, або Аеліта зуміла його переконати, не трогати недоумкуватого бідолаху, що більш правдоподібно. Та в будь-якому випадку обидва варіанти для мене в радість. Хоча, радіти ще рано...
У моєму напрямку йшла розлючена дівчина, мало не пихкаючи вогнем. Так ось чому Альф так швидко зрився. Це він просто від гріха подалі. Ой-йо-йой! Вона мене зараз спалить... потрібно рятувати себе, улюбленого.
-Я ні в чому не винен, це злі підступи ворогів! Я зробив все так, як ти веліла. І тільки завдяки твоїй мудрості ми перемогли. Правда, ми молодці! — випередив я можливу гнівну тираду, з наступним можливим побиттям.
Допомогло! Я й справді, збентежив дівчину своєю балаканиною, настільки, що вона навіть сповільнила ходу.
— Знайди собі тихе місце, почитай правила, вивчи закони, покращуйте свої характеристики і навички, ну а загалом — прокачуйся, зомбі вистачить на всіх. Це я процитувала частину привітання для новачків, з яким ми зустрічаємо, новоприбулих. Є ще багато чого, але у мене немає ні часу, ні бажання переказувати все. А від себе особисто додам лише одне..." — перед цим дівчина говорила досить спокійно. Але в кінці... — І ніколи – чуєш мене, більше ніколи не потрапляй на очі ні мені, а ні моєму чоловікові Атому. Тому що твоя удача може раптово, в якийсь неочікуваний момент, закінчитися!
З цими словами вона обернулася і пішла за своїми.
— І все-таки я тобі подобаюся! Ти запала на мене. — крикнув я їй услід.
Дівчина зупинилася. Повільно повернулася, обдивилася мене згори вниз і повернувшись, додала:
— І купи собі нормальні штани, нещастя!
Розділ третій
Теж мені, модель від кутюр! Хоча, з іншого боку, одягтися в щось більш загальноприйнятне таки варто. Тим більше, що в й кишені завівся який-не-який дріб'язок. Хоча поки що невідомо, які тут розцінки, може грошей у мене лише на хот-дог. Потрібно терміново шукати магазин, ну або аналог йому.
Пройшовши добру сотню метрів і не побачивши в стінах жодного проходу, ні праворуч, ні ліворуч, я вирішив запитати про них у першого-ліпшого співрозмовника.