За женця не отримав ані навика, ані уміння і навіть жодної драної, шмотки, хоча там мало б випасти багато чого смачного. Невже всі мої потуги так мало принесли користі? Ну й біс із ними, не плакати ж тепер. Хоч золота набив на півсотні золотих і те – хліб. У гілці розвитку класу "Зброя ближнього бою, вогнепал" на 25-му рівні дали Навик"скорочення часу перезаряджання у 2 рази", дуже і дуже хороший Навик. Револьвер і так перезаряджався досить швидко, а тепер взагалі ця процедура буде блискавичною. Ну а на 30-му рівні дали ще один хороший Навик до зброї, називався він – "Розумна куля". Під час пострілу куля могла самостійно змістити траєкторію польоту на цілих 10 сантиметрів, на всі чотири сторони, дивлячись куди ухилитиметься жертва. У перспективі, якщо Навик розвивати, він міг взагалі перерости в неперевершено забійну річ.
Після перегляду Навиків та підрахунків золота, взявся розкидати очки таланту. У Захист закинув 20 очок, тому що без своєї футболки у мене там маячила нещасна десятка. Також по 20 очок вирішив закинути вАтаку і Дальність, тому що давно час збільшувати забійну міць, та й дальність на додачу – п'ять метрів не відстань – "стрибуни" заплюють. Ну і як зазвичай – залишки в Інтелект, параметр, який поки що ніяк себе не проявив, але хоча б потроху треба і його прокачувати, щоб не вийшло як у прислів'ї: "Доки грім не вдарить, мужик не перехреститься".
Після всіх маніпуляцій вийшло якось так:
Клас: Стрілець – стихійник, Ім'я – Еех. Рівень – 30
АТАКА – 33,4 (+12 зброя)
СИЛА – 41
СПРИТНІСТЬ – 10 (+15 взуття, +11 зброя)
ВИТРИВАЛІСТЬ – 31
ЗАХИСТ – 30 (+17 зброя)
ІНТЕЛЕКТ – 10
ЗДОРОВ'Я (ЖИТТЯ) – 380/380
Швидкість – 18,4% (+30 зброя)
Дальність – 48,4% (+14 зброя)
Влучність – 3,4%
Вільних доступних балів: 0
УМІННЯ – "Темпу с станс (Зупинка часу)" (можливість зупинити час на 3 секунди), міфічне, масштабоване, час перезаряджання – 23 години.
НАВИК – ЧУдан (6-го рівня) (Удар ногою по корпусу та ногах), епічна, масштабована, час перезаряджання – 40 хвилин.
НАВИК – Трейсер 2-го рівня.
Зірка стихій (спеціально для каменів стихії, активна) – Камінь вогню 4-го рівня (активний).
Ну поки все... можна вставати, тільки треба глянути що там за іконка з повідомленнями так вимогливо блимає. Клацнув, відкриваючи останнє... від Анни!.. "І позаяк протягом дня ти не зволив з'явитися до опікунської ради, і ніяк не реагував на мої повідомлення, то до тебе направляється сама мадам Суддя, для конвоювання до місця громадських робіт, та представник опікунської ради для вилучення дитини та супроводу її до спеціалізованого закладу для дітей-сиріт. P.S. Як я розумію, ти після вчорашнього проспав весь день. Тому і не реагував на мої дзвінки та повідомлення. Якщо прокинувся, то піди хоч умийся та поїж. Який ти, однак!.."
(СИСТЕМА) Увага! Увага! Громадянин Еех! За порушення місцевих законів, департамент юстиції в односторонньому порядку засуджує вас, до п'ятнадцяти діб арешту або на 75-ть годин громадських робіт – на розсуд влади. Вирок набирає чинності з моменту його прочитання. Порушення чи непокора цій постанові або опір представникам влади – тягне за собою повне обнуління рівнів та тюремне ув'язнення на строк до двох років.
— Самая-я'! — заволав я, схоплюючись з ліжка, на ходу влетівши у штани, і стрибаючи на одній нозі, незграбно плутаючись у штанині, поскакав на кухню.
Дівчина в короткому домашньому халатику вправно поралася, розпинаючись між столом та плитою, розчервонівшись від жару і біганини, і весь час то торохтячи каструлями, то як дятел стукаючи ножем по дошці, щось нарізаючи. Аромат у повітрі стояв — запаморочливий. Як і зовнішній вигляд господині, побачивши яку я спершу застиг, захоплено дивлячись на карколомну красуню, яка, помітивши мій хтивий погляд, манірно повела плічком, скромненько потупивши очі... але потім, опам'ятавшись, знову закричав:
— Самая'! Все пропало! Нам триндець! — і таки вцілив у прокляту штанину, ставши твердо на ноги.
— Зупинись. Видихни. А тепер давай все по черзі! — привела вона мене до тями, вмить ставши серйозною.
— До нас поліція їде, разом з опікунами. Мене до в'язниці, П'яточку до сиротинця.
— Е-е-е! – заревіла П'яточка, почувши, що її збираються забирати в дитбудинок.
Досі вона бадьоренько, в одних трусиках тупотіла босими ніжками всюди слідуючи за дівчиною, мов наглядач, час від часу підіймаючись навшпиньки, щоб зручніше розгледіти чим та займається, при цьому діловито заклавши обидві ручки за спину, як справжня господиня дому, але не скільки допомагаючи, а більше плутаючись під ногами та стягуючи зі столу те, чого не треба, але яке всевидяча Самай' встигала, лагідно примовляючи, — відібрати. Та от після того, як я озвучив новину, її діловитість одразу кудись пропала, і відчайдушно заливаючись сльозами та виводячи гучні рулади, кинулася геть із кухні в бік кімнат. Щоб за хвилину, не перестаючи завивати, з'явитися знову, згорбившись і правою рукою тягнучи по підлозі нічний горщик, тереблячи на весь дім кришкою, а в лівій тримаючи свою ненаглядну Мимру.
— О, П'яточка вже почала збирати свої речі. Бач, як у сиротинець захотілося, напевно, за новими враженнями. — не зміг утриматися я від шпильки, дивлячись як мала творить казна-що.
А та, знову почувши неприємне слово, завила ще голосніше і дотягнувши горщик до середини кухні, демонстративно зняла трусики й вмостилася на горщок.
— Чого це з нею? Від страху пронесло? — звернувся я до Самай' і додав. — Я піду поки в туалет у своїх справах, а ти, якщо не важко, підготуй їй одяг, а то якщо опікуни побачать цю шестикілограмову оказію, то замінять мені тюремний термін розстрілом через повішання з наступним спаленням.
— Добре, тільки ти давай швидше там, а то після того, як вона зробить свої справи, треба малу ще помити. І поки будеш робити свої справи, подумай, що можна придумати, щоб не віддавати її як мінімум до понеділка, а там, ми зранку поквапимось і можливо встигнемо подати документи на опіку.
Я кивнув і попрямував до туалету, геть не звертаючи уваги на ревіння малої, яка, допомагаючи собі худенькими ніжками, загуркала по підлозі разом із горщиком прямо за мною у напрямку туалету. Далі я їй доступу не надав, зачинивши двері перед самим носом, на гачок. Поки я швиденько, здійснював ранкові процедури, вмивався та чистив зуби, мала не перестаючи шкрябалася в двері весь час натужно скімлячи. Навіть попри вмовляння Самай', яка пробувала її заспокоїти. І тільки-но я вийшов плач поновився з новою силою, але вже не такий гучний, бо від своєї істерики стала поступово фізично втомлюватися. Дівчина, підхопивши її на руки, примудрившись ще й горщик підчепити на ходу, швидко кинулася у ванну, приводити малу до ладу. А та, не відриваючи від мене погляду, почала протягувати свою ляльку, чим цілком спантеличила мій мозок. Хоча деяке припущення промайнуло в голові, але озвучити його я вирішив, як тільки обидві вийдуть із ванної. Сам же поспішив ритися в шафі, щоб вибрати більш-менш пристойну футболку, і почистити поношені кеди, які давно потребували ремонту, але, на щастя, поки що трималися купи. Одягнувся за пару секунд, і зайнявся був чищенням зброї, як до кімнати зайшла Самай' з малявкою на руках.
А ту, як перевтілили. Ні, як ревіла, в такому ж дусі й продовжувала виконувати, при цьому розтягуючи до вух і так величезний рот, та в плачі кривляючись, від чого і так не дуже гарненька мордаха, робилася зовсім відразливою. Говорячи про перетворення, я мав на увазі, білосніжні колготки з білими лаковими туфельками та з золотистою пряжечкою у вигляді бантика. Жовтенький у чорний горошок, сарафанчик, з незмінною великою кишенькою спереду та такого ж кольору літня хусточка, зав'язана спереду. Ну чисто тобі – матрьошка.
– А ось і ми! – оголосила дівчина, простягаючи мені П'яточку, яка в свою чергою знову тикала мені кляту ляльку.
– П'яточко, ти що, думаєш якщо будеш самостійно і вчасно сідати на горщик, і не вимагатимеш, щоб я купував тобі іграшки, то тоді я не віддам тебе до сиротинця? – запитав я, перехоплюючи її в дівчини.
А мала, почувши моє запитання, на хвилину затихла й ствердно закивала головою, з надією дивлячись мені в очі.
— Ну і дурепа! Кому ж я тебе, таку сопливу засранку віддам. І перестань ревти, а то зовсім на страшидло перетворюєшся, аж моторошно стає. Добре хоч Самай' гарна — гляну на неї і попускає, а то зовсім би заїкою став. І досить вже тикати мені свою Мимру, твоя вона... твоя. До кінця днів.
— А я вже було подумала: який же він у нас розумний хлопець… як відразу дотумкав, чого мала домагається своїми показними діями з горщиком і лялькою. Захотілося навіть поцілувати від захоплення! Але потім він почав говорити далі, і я зрозуміла, що помилилася — як був телепень, так ним і залишився. – прокоментувала дівчина мій монолог із П'яточкою.
— Так вона і справді не красуня, чого брехати.
— От дати б тобі ополоником по голові твоїй поганої — може, порозумнішав би. І взагалі віддавай її сюди, нехай у мене на руках побуде, задля спокою... — і забравши малу почала з нею сюсюкатися при цьому витираючи соплі. — Кому як, а по мені дуже навіть мила дівчинка, і коли виросте, то ще буде хлопців з розуму зводити ...
— Причому в прямому розумінні цього слова – як побачать, одразу дах поїде!
– А я не зрозуміла!.. Здається, хтось зранку бігав по хаті як оглашенний в одних трусах і кричав: "Допоможіть!"… Зараз уже що… попустило?
– Знаєш як у дітей буває, коли вранці прокидаються і поруч не знаходять мами… одразу впадають у безпричинну істерику, і біжать її шукати. Так і зі мною… прокинувся весь такий самотній і всіма покинутий, от і злякався. Але як тільки побачив тебе на кухні, одразу попустило, та так – що аж їсти захотілося.
– Навіть не думай, що твої улесливі промови пом'якшать мій гнів.