– Як же мені тебе шкода... але що вдієш, мабуть, ми – твій хрест.
У цей час П'яточка, яку я все ж опустив на підлогу, підбігла до мене і, обхопивши мою ногу, теж почала її гладити, мабуть, таким чином показуючи, що їй мене теж дуже шкода через те, що в мене є така, як вона. Ой-йой!.. Гла́дити тобі цю ногу – не перегладити.
Оглядаючи житлоплощу, ми нарешті дісталися до ванної, в якій виявилася купа замоченої білизни та бідові колготки. Дівчина глянула на мене з німим питанням в очах, а з якого такого переляку я проти ночі затіяв прання.
— Це не моє. Це — її! — я одразу ж обрубав претензії у мій бік.
Але що ж зробило це кудлате непорозуміння, яке не далі, як пів години тому стояло струнко, втиснувшись в стіночку, боячись підвести на мене погляд. А та, дивлячись на Самай' і одночасно вказуючи пальчиком у мій бік, почала корчити страшні гримаси й зрештою, раптово зробивши різкий рух уперед, при цьому видавши незрозуміле "а-а-а", показала на свою попку і брудні колготки у ванній. Коротка пантоміма зводилася до того, що це я налякав її бідненьку до всрачки. Ну артистка... і ябеда!
— І щоночі дверцята шафи зі страшним скрипом відчинятимуться самі собою, і звідти... — зловісним голосом почав оповідати я страшну історію.
П'яточка голосно заверещавши, миттю втекла до своєї кімнати, при цьому грюкнувши дверима і скрипнувши ліжком. Самай' лише закотила очі й, опустивши колготки назад у воду, запитала:
— Чому тільки колготки, а решта де?
— Сукня в моїй кімнаті, вона не постраждала, частина речей у кошику для прання, а труселя опинилися в такому жалюгідному стані, що я їх ф'ють... — і невизначено махнув рукою в бік вікна.
— Ти серйозно?.. — обличчя дівчини стало таким, ніби вона одночасно хоче і плакати, і сміятися. — Мені здається, сусіди навпроти дуже "зрадіють" тітоньчиним новим квартирантам. І не раз завітають до неї, щоб поділитися цією "радістю".
— Нехай доведуть, що воно наше!
— Наше не наше, головне, щоб будинок не спалили. А то мені знову доведеться шукати житло, але вже з трьома дітьми.
— Ха-ха! Як смішно, зараз прям обхезаюсь від сміху.
— Ну, судячи з усього, це у вас сімейне.
— Не сімейне, а заразне — передається від людини до людини.
— Ти про що це? — переставши потішатися наді мною, зацікавилася Самай'.
— А ось зараз вилетиш у віконце слідом за труселями, і у польоті зрозумієш, "про що це"! — і тут же підхопив дівчину, закинув на плече і потягнув до вікна. Вона голосно завищала, почала брикатися і закликати мене не божеволіти, а негайно поставити її на підлогу. Поносив, повертів трішки, але все-таки довелося поставити звідки взяв, тому що з'явилася Самі й повідомила, що П'яточка заховалася під ковдру і навідріз відмовляється звідти вилазити. Самая' глянула на мене докірливо своїми величезними чорними очима, постукала пальчиком по моєму лобі і пішла в дитячу розбиратися, що там та як.
Ну а я вирішив скористатися моментом, поки всі десь там... швидко забіг у свою кімнату і з розгону застрибнув у ліжко, де блаженно розтягнувся і заплющив очі. Заплющив і тієї ж миті відкрив!
У двері спальні хтось тихенько постукав, після чого їх легенько відчинили, явивши моєму погляду обриси Самай' з П'яточкою, яка боязко ступала перед нею і спідлоба пильно зиркала в мій бік.
— Ще не спиш?
— З самого вечора... і дотепер. Скільки там у нас натікало... а, нормально, всього лише четверта година ночі.
— Ну вибач, просто П'яточка не хоче лягати з нами, а проситься до тебе, але тільки перед цим хоче щось сказати. Я не зовсім поки що розумію її жести й міміку... щось про чай, мене, Самі й незрозумілу шафу. Може, ти знаєш, про що вона?
— А-а... це існує така давня казка — стара-престара. А може, й не казка..., тому що свідки тієї історії однієї страшної ночі, всі до одного — згинули. І ніхто їх більше ніколи не бачив…
Очі у малої знову округлилися, і вона машинально відступила, назад, затиснувшись між ніг Самай', при цьому зі сльозами на очах і відстовбурченою нижньою губкою, благально замотала головою, просячи не розповідати більше таких казок. А згори на мене дивилася ще одна пара очей, щоправда, без сліз, але теж із проханням перестати дражнити малу. Ну як тут відмовити?
— Але як мені відомо, цю казку зазвичай розповідають на ніч маленьким, неслухняним дівчаткам. Самая', ти таких знаєш чи може щось чула про них?
— Жодної не знаю, і навіть чути не чула про таких!
— Ну тоді обійдемося без казок, і всі дружно ляжемо спати, — позіхнувши, підсумував я, запрошуюче відгорнувши ковдру.
Маленьке, біленьке привиденятко жвавенько метнулося від дверей, шмигнуло мені під ковдру і, скрутившись грудочкою, забилося під пахву.
— Але все ж таки, одна неслухняна дівчинка в цьому будинку є, — прошепотіла Самай' від дверей. — Щоправда, не зовсім маленька, зате дуже любить страшні казки.
Після чого вона спокусливо вигнула спинку і повільно провела рукою по стегну.
Ах ти ж зараза така!.. І це тоді, коли в мене під боком дрімає маленьке лихо.
— Що ж, якось розповім тобі одну з таких. Але затям — якщо обгидишся, я за тобою прибирати не буду!
— Фу, ну от як можна дівчині таку гидоту говорити, особливо коли вона на романтику натякає. От тепер я з тобою точно не розмовляю. На добраніч, маленька, нехай тобі сняться солодкі сни. І ви, мужчино... теж — спіть уже.
Фиркнула і пішла, щоправда, дверима грюкати не стала, а тихо причинила, знову показавши мені язика.
— І попу мити тобі теж не буду, — крикнув я їй навздогін, а потім уже просто розмірковуючи про себе вголос. — Хоча попа там офігенна, таку ще пошукати. Так-так, П'яточко, дивовижна в Самай' попа, не те, що в тебе — два часнички, та й ті вічно обі...рані. А що це в нас за пузичко з-під маєчки вилізло, а ну ми його зараз... кусь.
І почав лоскотати її за животика. А та із задоволенням взялась верещати, хвицятись ніжками ще й до всього слинячись немов слимак на капусті, а як тільки припиняв, відразу ж хапала за руку і тягнула назад до черевця. Так тривало деякий час, поки малявка, хихикнувши, не видала гучне "пук", тим самим, жорстко зіпсувавши повітря.
— Фу-у! П'яточка! Ти якого дідька знову повітря зіпсувала? Хочеш на горщик?.. Ні! А якого лішого так газуєш. Потравиш нас усіх до чортової матері!
Вилаявшись, я почав щосили махати руками у бік відчиненого вікна намагаючись швидше вигнати отруєне повітря. Та, побачивши мої дії, підскочила на ноги та почала здійснювати такі ж рухи, не скільки допомагаючи, а лише для того, щоб просто помахати та побалуватися. Нарешті, коли стало більш-менш вільно дихати, я стомлено рухнув на подушку і важко зітхнув. П'яточка в тому ж стилі беркицнулась мені під пахву, і теж стомлено зітхнула. Я чутливо хлопнув її по дупі, щоб не кривлялася, вона задоволено захіхікала і обернувшись до мене обличчям, та закинувши ніжку на живіт, відразу засопіла. А за нею відрубався і я.
І цього разу мені наснився сон...
Ніби стою я на стіні в оточенні кількох десятків різномастих системних, а далеко попереду – геть від міста, тікають побиті та понівечені зомбі-мутанти, разом із собою несучи: Самай', П'яточку, тітку Поллі, а кілька простих інфікованих тягнуть стіл, застелений білосніжною скатертиною, та з блюдцями й чашками для чаювання чий брязкіт долинає аж сюди. А весь народ, і я в тому числі – у цей час щасливо кричимо, радіємо, кидаємо конфеті, і пускаємо салюти.
Спав як убитий. Навіть сонячні промені, що повністю освітили кімнату проникнувши крізь відчинене вікно, і явно вказуючи що надворі білий день, не змогли підняти мене з ліжка. Як і безрезультатними виявилися спроби П'яточки змусити розплющити мені очі. Спочатку вона спробувала зробити це вручну, але я перебував на тій стадії сну, коли знаходишся на межі сну і яви, але не можеш визначити, що і де. Піднявши одну повіку, вона бралася підіймати іншу, але коли відкривала другу, то перша знову заплющувалася. Вкрай замучившись робити одне й те саме, вона взялася крутити ніс, поу-гукала в ліве вухо, але бачачи, що всі спроби марні, і я продовжую спати, перейшла до більш радикальних методів і почала стрибати на ліжку. Я ж, зобразивши ніби ворочаюся уві сні, повернувся на лівий бік і ніби випадковим помахом руки, повалив стрибунку на ліжко і міцно притиснув рукою. Мала деякий час крехтячи та вигинаючись, пробувала вибратися з-під руки, і бачачи, що всі спроби марні, для пристойності ще трохи подриґалася, та й заспокоїлася.
Привівши малу в стан тимчасового спокою, я знову почав засинати, і моя рука почала сама собою послаблювати хватку. Дзиґа тут же вибралася і, шмигнувши під ковдру, заходилася вже там копишитися і перекидатися. Я знову схопив непосиду і, притиснувши до себе, продовжив спати, не звертаючи уваги на нові спроби вибратися.
Потім уже крізь сон я почув тихі кроки за дверима, шум води, що тече з крана, і легенький стукіт кухонних шафок, які зачинялися. П'яточка, видно, теж почула ті самі звуки, тому жваво вибравшись із-під ковдри, спустилася по ній на підлогу, потопала босими ніжками до дверей і, обережно їх прочинивши, виглянула назовні. А там, напевно, побачивши Самай' (а хто ж ще міг шастати по кухні), вискнула і, голосно грюкнувши дверима, побігла до неї, нарешті давши мені спокій. Після чого я остаточно відключився, на невизначений час.
Прокинувся задоволений, виспавшись і гарненько відпочивши. Але вставати не поспішав. Згадав, що на останньому прориві апнув тридцятий рівень і вирішив глянути на свої параметри, і трохи там покопатися.
Клас: Стрілок – стихійник, Ім'я – Еех. Рівень – 30
АТАКА – 13,4 (+12 зброя)
СИЛА – 41
СПРИТНІСТЬ – 10 (+15 взуття, +11 зброя)
ВИТРИВАЛІСТЬ – 31
ЗАХИСТ – 10 (+17 зброя)
ІНТЕЛЕКТ – 6
ЗДОРОВ'Я (ЖИТТЯ) – 270/270
Швидкість – 18,4% (+30 зброя)
Дальність – 28,4% (+14 зброя)
Влучність – 3,4%
Вільних балів розподілу: 64
УМІННЯ – "Темпус станс (Зупинка часу)" (можливість зупинити час на 3 секунди), міфічне, масштабоване, час перезаряджання – 23 години.
НАВИК – ЧУдан (6-го рівня) (Удар ногою по корпусу та ногах), епічна, масштабована, час перезаряджання – 40 хвилин.
НАВИК – Трейсер 2-го рівня.
Зірка стихій (спеціально для каменів стихії, активна) – Камінь вогню 4-го рівня (активний).
З новенького хіба що назва — "слот стихій" перейменувалася на "зірку стихій".