Людина, що випила не в міру, одразу показує свою сутність, свою внутрішню істину. Коли по життю завжди спокійний, але як вип'є – починає буянити, значить і по життю буйний, тільки приховує. І від такого можна будь-якої миті чекати, коли спалахне.
— Кажеш істина у вині… а як же тоді, вода – основа життя?
— А тут все просто. У вині істина, у пиві – сила, а у воді – мікроби.
— Що ж, випиймо! – хмикнув дід.
Випили. Посиділи. Помовчали. Потім ще по одній, і знову помовчали. Подивився на годинник… і почав збиратися, а то так досиджуся, що всі ятки почнуть зачинятися.
— Що, боїшся міру втратити? – примружившись, спитав Соломон, побачивши як я підіймаюся із землі.
— Те, що не в міру – те на шкоду! – відповів я, потягнувшись.
А винце нічого собі так – міцненьке. Своїх грошей варте.
— Забираєш? – спитав старий, вказавши поглядом на пляшку.
— Та ні! Залиш у себе. Може якось зайду – доп'ємо. Або пригостиш добру людину, якщо вважатимеш за потрібне. Ну або сам пригостишся, якщо вважаєш, що добра людина. Як вийде.
— Ну тоді, бувай! Якщо будеш поруч – заходь. Поговоримо про щось іще. – мовив мудрець, пихнувши на мене клубом диму.
Я ледь не закашлявся, і з чого мені здалося що дим зовсім не їдкий і не смердючий. Хотів було сказати, що курити шкідливо – але змовчав. Не моя це справа – дід життя прожив, нехай пихтить. Махнувши тому на прощання рукою, поспішив у бік магазинчиків одягу, може щось таки підберу.
Як і минулого разу – тільки відійшов, в голові знову дзенькнуло.
(СИСТЕМА) Ви отримали нагороду: Зірка стихій – доповнення до сутності. Складається з п'яти слотів для п'яти каменів – стихій. Легендарна. Якість – незламна. Масштабована.
Ого! А це що таке мені випало? Ні, те, що це слоти для каменів стихій – і так зрозуміло. Та й написано чітко. Але чому п'ять?.. Що за п'ята стихія? Повітря, вогонь, вода, земля… а п'ята що – кохання, чи що, як у фільмі "П'ятий елемент". Але що гадати – зайду до дядечка Ау, та й поспитаю. А заодно можна каменів інших стихій, прикупити. І якщо вони будуть теж, як і вогонь, спрацьовувати одночасно з пострілом, то в мене з'явиться неабияке таке собі масове ураження. Загалом – непогану штуку мені підкинули, який же я молодець що здогадався проставитись.
Порадів. Попосміхався сам собі – але, коли перехожі почали підозріло коситись у мій бік – опам'ятався, і поспішив у своїх справах.
Крамницю запримітив здалеку. На фасаді біля вхідних дверей, висів різноманітний дитячий одяг. Те, що треба! Спритно лавіруючи серед натовпу, майже дійшов до місця призначення, аж раптом!.. Оп-а-ча! Біля мене пройшла дівчина, зі знайомими рисами обличчя. Самая'! От пощастило – як то кажуть: "на ловця і звір біжить". Про всяк випадок (щоб уникнути скандалу) глянув чи біля неї не вештається якась особа чоловічої статі, на зразок чоловіка. Навіщо ж дівчину компрометувати – на людях. Наче нікого, тільки веде за руку дівчинку шести-семи років – мабуть, донька. Сама ж дівчина, одягнена в настільки обтисле та приталене плаття, яке ідеально підкреслює її принади, що всі чоловіки як один – зачаровано повертають голови слідом. І я, в тому числі. Дивовижно красива і сексуальна жінка – просто дах зносить. Чому вона досі, заміжня за місцевим пекарем, а не дефілює в розкішному вечірньому платті, усипаному діамантами, під руку з якимось відомим головою топ клану – вище мого розуміння.
Але, з іншого боку, добре, що не дефілює, тому що саме допоможе мені з моєю проблемою. І більше не зволікаючи, поспішив за нею слідом. Наздогнавши й наблизившись майже впритул, трохи змінивши голос, ніби ненароком поставив запитання:
– Дівчино, а дівчино – не підкажете дорогу до вашого серця?
– Що? Куди? – здивовано промовила вона, повертаючись до мене зі збентеженим виглядом.
– Невже не пам'ятаєте мене! Це ж я, той хлопець в обладунках на білому коні, що часто з'являюся до вас уві сні.
– Ой! Привіт! А я тебе навіть не впізнала, – вигукнула дівчина, розгледівши мою прикриту кепкою фізіономію. – А ти як завжди – все жартуєш. І як зазвичай, ходиш брудний і у всякому лахмітті. Одружуватися тобі треба – жартівник!
– Сказала дівчина, ще не здогадуючись, що розмовляє зі своїм майбутнім чоловіком.
– Дивись, а то договоришся, що опинишся зі мною перед вівтарем, і не думай, що після цього життя твоє перетвориться на солодкий мед.
– Який я буду злизувати з твого смуглого і шовковистого тіла, – доповнив я, та ще і язиком продемонстрував свої сороміцькі дії.
– Тихо, дурнику! Дочка ж поруч. Вона в мене вже досить доросла і все розуміє.
– Привіт, маленька принцесо! Ого яка вона в тебе гарна – прямо як ти! Як справи, мала? Хлопчики у школі, напевно, вже навперебій рвуться з тобою дружити, еге ж?
Дівчинка, навіть попри свою смагляву, як у матері шкіру, густо почервоніла, потупивши очі, але ствердно кивнула.
– Так, шановний серцеїд, годі бентежити мою доньку. Он всю аж у фарбу загнав, і їй рано ще думати про хлопчаків, ми цікавимося винятково навчанням.
– А Єфим і Тоні вчора навіть побилися через мене! – раптом повідомила мені дівчинка, виглянувши з-за матері.
– Самі! – вигукнула Самая', — округливши очі. – Це що за новина, ти чому мені про це не розповіла?
– А вони не сильно побилися, тільки трішки, – відповіла та, знову потупивши очі.
Але потім крадькома глянула на мене, мовляв, як я сприйняв цю новину. Я ж теж крадькома підняв схвально великий палець і підморгнув їй. Мала радісно посміхнулася і, підморгнувши мені у відповідь, одразу ж потупила погляд. Звісно, наші маніпуляції не вислизнули від уважного погляду Самай', яка тут же взялася нас шпетити:
– Ану негайно припиніть мені тут переморгуватися – обоє! Це що ще за змови! Ти краще скажи мені, як твоя принцеса поживає? Я сподіваюся, з П'яточкою усе гаразд?
– Це вона то принцеса! Це скоріше бридкий і противний Я – в дитинстві! А як поживає… та все нормально, що їй станеться. Он нещодавно стріляти навчилася…
– Що?
– Потім розповім. Ти мені краще підкажи – а для дівчинки її віку можна сукні й усі ці штуки купою брати? Головне ж, щоб розмір підходив — правильно. Чи там потрібно за кольором, та фасоном фільтрувати?
– З глузду з'їхав – купою брати! Звісно, потрібно, щоб усе відповідало кольору та стилю – це ж дівчинка. І що ти маєш на увазі під словом "штуки"?
– Ну-у, увесь гардероб в асортименті. Взуття, спіднє, сукні, бантики, рюшечки, засоби особистої гігієни.
– А ти ще про це все, не потурбувався?
– Коли-и! Увесь у справах! У наявності тільки те, що на ній, і запасні колготки.
– Зовсім біда! – з докором глянула в мій бік дівчина. – Але нічого, час ще є. Гроші маєш у достатній кількості?..
– А в достатній кількості – це скільки?
– Усі!
– Думаю, вистачить…
– Тоді ходімо. Самі – ти мені допомагатимеш!
– А я?
– Стоятимеш осторонь і не заважати!
Щойно ми зайшли до крамниці дитячого одягу, що мати, що донька рвонули всередину з такою швидкістю, ніби там оголосили розпродаж. Поки вони, як фурії, літали по приміщенню з купою одягу в руках, я скромненько тулився біля стіночки при вході, час від часу позіхаючи. Як виявилося, шестирічна Самі не гірше за матір розбиралася в тонкощах нинішньої модної тенденції, даючи досить слушні поради, що до чого пасує і що з чим носити.
Продавчиня, своїм внутрішнім комерційним чуттям розпізнавши гуртових покупців, вивалила перед дівчатами одразу кілька мішків усіляких дитячих сарафанчиків, суконь, хусточок, колготок, сорочечок і маєчок, від однотонних до таких, що поєднували в собі найбожевільніші кольори. Дами одразу накинулися на ту купу і заходилися щось там роздивлятися: одне відкладаючи, інше повертаючи, а потім усе навпаки. Я відчайдушно нудьгував.
Нудна це справа, яке щастя, що є Самая'. Треба буде дівчатам теж проставитися. Зводити в знайоме кафе на морозиво. Можна, звісно, було б і по букетику квітів на знак подяки вручити. Та невідомо, як на такі знаки уваги відреагує їхній татусь. Так що з цим почекаємо. Знічев'я я теж почав роздивлятися дитячий одяг, порівнюючи, що б вибрав я і чому надають перевагу жінки. Он те червоненьке в клітинку – цілком нічого собі так. Широкий білий комірець із рюшами, як у мушкетерів, такі самі білосніжні вироблено манжети, а спереду ще й біленький фартушок на кшталт фартушка, з вишитими на ньому метеликами і квіточками. Він чомусь відкопилювався і заважав детально розгледіти малюнок, я легенько пригладив його рукою, але він знову "відстрибнув", ставши як стояв. Я вже сильніше придавив його, ще й розправляючи рукою – той самий результат. Тоді я взявся за справу обома руками, але так нічого і не домігся. Місцеві виявляється теж уміють партачити. І тут мене осяйнула одна маленька гиденька думка.
— Дівчино! А загорніть-но мені ось цей виріб, просто зараз.
— Вибачте, але там стоїть відбракований товар. На сукні можливий дефект.
— Нічого страшного, головне розмір відповідний. Загорніть, будь ласка.
Самая з донькою на хвилину завмерли, роздивляючись упаковку моєї покупки, потім одночасно закотивши скрушно очі, заходилися далі перекладати барахло.
Загалом, у крамничці ми провели не менше півтори години. Лахів накупили на чотири золотих, причому не забувши й про різні там дитячі шампуні та зубні щітки. А ще опісля забігли до аптеки й на цілий золотий Самая' накупила різних ліків першочергової потреби, попри мої запевнення що в нас у сусідках ціла цілителька. Закінчивши з цим, дівчина, критично оглянувши мій зовнішній вигляд, поморщилася, осудливо похитала головою, обізвала бродягою та чуханом, потім схопила за руку і потягла до магазину чоловічого одягу. Там я придбав добрий десяток спідньої білизни, стільки ж футболок, і дві пари штанів темного кольору. Вона хотіла ще й костюм із сорочкою для мене придбати, але я приклав револьвер до голови та попередивши що моя смерть буде на її совісті, пішов у відказ. Самая' знову облаяла невігласом та безкультурщиною – відібрала зброю, перепросила в очманілої хазяйкою, виштовхала мене з магазину, не забувши звісно прихопити наші покупки. На цьому мої походи по магазинах начебто закінчилися, але дівчатам раптом захотілося самостійно переконатися, чи в прийнятних умовах я утримую малу. Тож довелося забігти в кондитерську крамницю і купити торт, а до нього на додачу всіляких тістечок та шоколадних цукерок, щоб не впасти обличчям у бруд, приймаючи таких дорогих гостей.