Перед тим як піти, я ще раз міцно потиснув слідчому руку, щоб і на його долю залишити трохи клопоту з незмивною фарбою, і пішов собі. Але як тільки за мною зачинилися двері, в голові пролунав "дзинь", і перед очима з'явилося Системне сповіщення:
(СИСТЕМА) Увага! Пункт 1 — Ви взяли на себе зобов'язання в найкоротші терміни розшукати неповнолітнього безпритульного хлопчика на прізвисько Спритний Чом і доставити його до департаменту юстиції для визначення та виявлення в біополі даного індивідуума присутності унікальних функцій.
Пункт 2 — За вашого повного сприяння, певний крамар Сугур на подальшому допиті в департаменті юстиції повинен визнати свою причетність до організації або групи осіб, що складаються з корінних жителів Терри, які готують збройне протистояння із застосуванням особливих здібностей, що можуть спричинити численні жертви як з одного, так і з іншого боку.
Увага! Якщо пункт 1 або пункт 2 не будуть виконані протягом трьох днів, до вас будуть застосовані штрафні санкції у вигляді Шестимісячних робіт на користь департаменту юстиції, без виплати заробітної плати. Ваше тимчасове утримання (харчування, обмундирування, ліжко-місце в казармі) візьме на себе фінансовий відділ департаменту юстиції.
У разі якщо буде виконано Пункт 1, але не Пункт 2, покарання залишається колишнім. Якщо буде реалізовано Пункт 2 без Пункту 1, завдання буде зараховано як виконане не повністю. У цьому випадку покарання до вас не буде застосовано, оскільки Пункт 2 вважається пріоритетним, але й заслуженої нагороди ви не отримаєте.
У разі виконання Пункту 1 і Пункту 2, в найкоротші терміни, а також в отриманні необхідної інформації в повному обсязі, вас чекатиме відповідна нагорода від муніципальної влади міста і окрема — від самої Системи.
(СИСТЕМА) Здійснюйте різноманітні героїчні діяння на благо міста, і на вас чекатимуть цінні та унікальні нагороди, гідні відважних героїв!
От як настрочила Система, так настрочила. Хоча, якщо подумати, то досить гранично точно й доступно пояснила мені, що робити, і що мені за це буде, ну, або не буде. Що ж, щоб не затягувати, аби потім в останній день не бігати, харкаючи кров'ю, та намагаючись встигнути зробити потрібне, з жахом відраховуючи останні секунди, — доведеться починати вже із завтрашнього дня. А для цього треба відвідати Аньку, яка за родом своєї діяльності повинна володіти інформацією, де на цей момент мешкає спритний поганець, або хоча б знає того, хто може хоч щось знати. Тим більше ми й так домовилися після спілкування зі Степановим, зустрітися і трохи погуляти. Ну ось і все, план подальших дій окреслений, тепер піду шукати симпатичну капітаншу, а далі — як вийде.
Довго шукати Аню не довелося, бо вона сама мене знайшла. Я навіть трьох кроків не встиг зробити, як мало не налетів на дівчину, що раптово вискочила з-за рогу коридору. Побачивши мене, вона хотіла було кинутися мені на шию, але тут позаду з'явилася парочка молоденьких копів, які з цікавістю поглядали на мою даму серця. Ну і що ти їм на це скажеш? Адже дівчина настільки гарна, що я сам ледве стримуюся, щоб не затиснути її в обіймах. Ось тому й вибір у мене — ох і нелегкий...
Ми, ледь торкаючись рук, поспішили до виходу, щоб вже там знайти затишне містечко і віддатися волі почуттів, не боячись сторонніх очей. Тому йшли, швидко розмовляючи про всякі дрібниці, Аня — переважно про робочі будні, а я — про витівки П'яточки. І вже біля самого виходу, коли дівчина, не втримавшись, схопила мене за руку і потягнула за собою, нас наздогнав черговий поліцейський і, відкашлявшись, голосно повідомив, звертаючись до начальства:
— Мадемуазель капітан, вас біля головного входу чекає якийсь хлопчик на ім'я Мишко. Каже, що ви знайомі, тому що два тижні назад повертали його рідній матері, після помилкового викрадення Стрілком. Вибачте, звичайно, але це він так сказав.
Остання фраза була адресована мені, тому що, вислухавши доповідь чергового, Аня почала сміятися, хоча особисто я нічого смішного так і не почув.
— Ні, ну до чого ж нахабний шибеник, я тепер, завдяки його порожній балаканині, прославився серед вашого контингенту викрадачем малолітніх дітей, а там дивись ще й у педофілії запідозрять. — скаржився я дівчині, коли нам довелося повернути в бік головного входу, щоб дізнатися, чого знадобилося хлопчику від капітана поліції.
— Ну що ти так переживаєш, він же шестирічний хлопчик, що думає те й каже, ніхто його слова серйозно не сприймає. Тим більше пів міста разом з усім контингентом департаменту юстиції знає, що ти ще той бабій! — останню фразу вона вимовила, пильно дивлячись на мене, але я, злий на хлопчика, навіть не звернув на це уваги.
Взяв та й випалив:
— Ну хоч це-то добре! — тільки потім зрозумів, що сказав, і злякано втягнув голову в плечі.
Але було вже пізно.
— Стрілку! Що значить "добре"? Я цю фразу сказала просто так, сподіваючись, що ти заперечиш і кинешся мене запевняти, що нічого подібного не було й бути не може. А ти, навпаки, ще й задоволення отримуєш від того, що тебе можуть вважати безсоромним розпусником.
— На мою думку, краще так, ніж педофілом.
— На твою думку, краще взагалі було б мовчати й нічого не говорити. Взяв і такий день зіпсував.
— А який сьогодні день? Невже щось із вашого жіночого репертуару — типу десять днів з дня першого поцілунку, два місяці від першої зустрічі?..
— Стрілку! У тебе що, зовсім немає ні сорому, ні совісті — говорити дівчині таке прямо в очі? Який же ти дурень, а я для тебе ще сюрприз приготувала, а ти за одну хвилину взяв і все зіпсував. Більше не розмовляй зі мною.
— Добре, як скажеш. Тільки поясни мені, з якого саме дня ти ведеш рахунок нашого першого знайомства?
— Ну звичайно, з того самого, коли я тебе заарештувала при виході з міської поліклініки, коли ти ще співав, хоч і тюремні, але такі романтичні пісні. Це було так чарівно. Я запам'ятала цей день на все життя.
— Мабуть, доведеться мені ще раз навідатися в ту поліклініку, тільки разом з тобою. Нехай проведуть повний медичний огляд — чи все у тебе в порядку, особливо в районі голови. Та й мене нехай оглянуть разом з тобою. Бо якщо ти вважаєш той день романтичним і придатним, щоб у майбутньому стати нашою сімейною датою, то ти така ж хвора на всю голову, як і я. Чому я хворий? Та тому що зустрічаюся з тобою та ще й хочу одружитися.
— Правда хочеш? — її блакитні оченята блиснули так сліпуче, що я мимоволі примружився, зате зрозумів, що пробачений і дочекаюся-таки обіцяного сюрпризу.
— О, а он і наш шкет! — замість відповіді я вказав рукою в бік дверного отвору, виходу з приміщення, де на вулиці крутився дрібний негідник, у цю хвилину. старанно стрибаючи на одній нозі, намагаючись потрапити точно на потрібний йому камінь брукованої дороги. — Ти краще йди одна з ним поспілкуйся, а то зараз побачить мене — ще заволає на всю вулицю: "Рятуйте, люди добрі, дитину малу від матусі рідної вкрали!". Піди потім твоїм, що будуть тримати мене на прицілі, поясни, хто з нас двох дурень. Так що я краще тут, за стіночкою, постою, послухаю, чого йому від тебе знадобилося.
— От тобі й маєш! Великий Стрілок злякався шестирічного хлопчика. Скажи комусь — не повірять!
— Ось нікому й не кажи, тоді у всіх усе буде добре. Ти давай не базікай даремно, а йди і дізнайся, чого йому треба, і нехай валить собі, бо я вже не можу дочекатися твого сюрпризу.
— А ти вважаєш, що я тебе вже пробачила?
— Ну а як же Анюточці в такий день не пробачити свого дурненького ведмедика, який повністю розкаявся у своїх словах і тепер дивиться на свою улюблену дівчину відданими й закоханими оченятами. — У кінці я ще й зобразив такий погляд, щоб більш-менш віддано-закоханий.
— Якось на ведмедика з закоханими очима ти не дуже схожий, скоріше корисливо-лестивий погляд хитрого лиса, що бажає скуштувати дармових ласощів. Але нехай буде ведмедик — так приємніше. Ну все, я пішла.
Дівчина, ще раз поглянувши на мене пильним поглядом, у той час як я дивився на неї широко розплющеними невинними очима, змахнула невидиму пилинку з мого плеча і, хмикнувши, пішла до виходу. Ну а я залишився стояти за дверима, якраз навпроти чергового, якому змовницьки підморгнув.
— Привіт, Михайле, мені передали, що ти хотів мене бачити, — першою заговорила дівчина, як на мене, надто офіційним тоном.
Вони відійшли трохи далі й убік від дверей, щоб нікому не заважати, і тому чутність трохи погіршилася. Зате стало видно обох крізь щілину відчиненої половини стулки, даючи мені можливість спостерігати за ними, при цьому залишаючись невидимим. Тому я добре розгледів, як хлопчина в подиві почав оглядатися навколо себе після слів капітана.
— Тітонько-капітане, а це ви до кого звертаєтеся? Тут, крім мене, більше нікого немає.
— Ну а тебе хіба не Михайлом звуть?
— Від народження ніхто так не називав. Завжди був Мишком і ним же помру.
— Гаразд, нехай буде Мишко. — Дівчина повернулася в бік дверей, ніби здогадавшись, що я можу спостерігати за ними, й посміхнулася, таким чином відреагувавши на міркування хлопця. — Так що у тебе сталося: хтось образив чи щось гірше зробили? Ти давай не соромся, розповідай.
— А що там розповідати — і образили, і дещо гірше зробили, та ось тільки не знаю навіть, кому поскаржитися. Хотів до ратуші, до радників піти, та самого не пускають, кажуть, малий ще, а мама боїться до них йти. А більше я й не знаю, куди звернутися — не в очистку ж мені йти зі скаргою, — під "очисткою" він, напевно, мав на увазі відомий департамент, взявши його для порівняння заради жарту, мабуть тим самим показуючи, що незважаючи на негаразди, він все ж мужик і навіть у скрутну хвилину не втрачає сили духу. Хоча весь його вигляд говорив про протилежне.
— То розкажи мені, а я чим зможу, тим допоможу. Або хоч підкажу щось розумне.
— Може, й допоможете, очі у вас добрі і дуже красиві, прямо як у небо дивлюся. — Дивись ти, а малий хоч і шести років від народження, а вже знає, з якого боку до дівчини підійти, щоб собі на користь. — Ви, тітонька, хоч і з поліції, але може знайомства потрібні маєте, адже хто при посаді високій завжди всюди зв'язки має, це всім відомо.
— Щоб знати, допоможу чи ні, треба почути проблему, а ти ходиш навколо і нічого не говориш.