Я тоді ще здивувався, як таке може бути, але потім все забулося і втратило для мене своє значення. Адже в моєму житті з'явилися досі небачені монстри, яких доводилося майже щодня мочити, — розповів я історію про першого жителя Терри, якого зустрів відразу після появи, та мною ж і вбитого, про що я свідомо промовчав, щоб уникнути зайвої тяганини. — Це раз! Потім я "замолоду" взявся виконувати завдання міста з тих, що висять на кожному ринку на дошці оголошень. Там у компанії незнайомих мені хлопців та під проводом представника правопорядку, якогось містера Блока, пішли відловлювати в занедбаний район східного кварталу безпритульну дітвору. Де мені довелося неабияк побігати за дрібним гаденям на ім'я Спритний Чом.
— Ага, чув про такого, його дійсно неможливо наздогнати. А як тобі це вдалося?
— Волею випадку. і мені тоді ще здалася дивною його нелюдська спритність. І якщо хлопчака трохи розпитати...
— Тільки його знову доведеться ловити. Місяць або більше того, як втік з притулку, і я чув, знову почав красти. Але ось наздогнати його ніхто з моїх так і не може, вже думаємо, кого з системних найняти.
— От я й займуся.
— По руках!
— Тільки як ваш позаштатний співробітник з повною зарплатою, зарахований рівно три тижні тому. І щоб твоя совість тебе не сильно мучила, гроші із зарплати можеш перерахувати до фонду відшкодування збитків, завданих громадському туалету в приміщенні міської ратуші невідомими особами.
— Ти мене поки що ні в чому не переконав, щоб піти на службове зловживання. Сьоми, з твоїх слів, давно немає в живих. А як то кажуть: немає тіла — немає діла. Спритний Чом, десь собі бігає, і, можливо, швидкий від природи, а не внаслідок зовнішнього впливу. Що ти ще маєш сказати?
— Є ще певний крамар, який дуже навіть може володіти даром передбачення, але я не думаю, що він у цьому зізнається, та й не хотілося б його підставляти, бо дядько мені симпатичний. Тому вважай це не доказом, а просто якимось дрібним мазком, що доповнює загальну картину. Але найголовніше — це моя мала. Вона місцева, і у неї є рюкзак!
— Та й не дивно, у багатьох дітей є... Стій! Ти хочеш сказати, що всередині — просторовий рюкзак?
— Ну ясно, що не полотняний. Я не знаю, як зараз, але, коли вона прийде до тями, я попрошу її продемонструвати цю фішку. Але тільки пообіцяй мені, що її знову не заберуть у мене і не піддадуть жодним дослідженням, інакше я розлючуся настільки, що це може перерости в збройне протистояння з вашим департаментом, всупереч усім заборонам від Системи.
— Сань, ти мене зовсім за людину не вважаєш? Я б ніколи не дозволив собі знущатися над дітьми, навіть заради закону. Краще відразу кулю в голову, як ти говорив: "Честь — нікому" ... І хочу тебе заздалегідь порадувати, а заодно як майбутньому співробітнику, відкрити маленьку службову таємницю. У нас в штаті є системна з даром "Бачення", і вона може визначити, чи є у кого-небудь хоч якісь надможливості, чи ні, лише поглянувши на людину і пару хвилин поговоривши з нею про щось своє. Так що, якщо покажеш їй свою дитину, а заодно і Спритного Чома, то все відразу стане ясно. Але навіть якщо дар і виявиться, я все одно не бачу в цьому всесвітньої змови.
— А ось для цього тобі всього-на-всього треба запросити крамаря Сугура до себе для надання свідчень. І в цьому не буде жодних перевищень повноважень. Просто ти зобов'язаний у законному порядку реагувати на вчинені правопорушення, інакше виходить, що даремно твої співробітники їх виявляють і по півночі строчать службові доповіді, щоб ти тільки перекладав їх зі стопки в стопку, не доводячи до логічного завершення.
— Гаразд, гаразд, нехай буде по-твоєму. Я, запрошу твого крамаря на бесіду, щоб потім начальство раптом не запитало, чому ми працюємо абияк, коли вже навіть у держустановах відбувається повний безлад. Тільки що це дасть? Я на сто відсотків впевнений, що він нічого не скаже і вже тим більше нічого не підпише, та ще й з адвокатом припреться, який потім півроку буде морочити голову, щоб я вибачився перед добропорядним громадянином за необґрунтовані звинувачення, а заодно вимагатиме, щоб відділ оплатив моральну шкоду.
— Ну, тут у тебе будуть цілком обґрунтовані претензії у вигляді моєї заяви про напад даного громадянина.
— Тільки чому так пізно згадав?
— А тому що зопалу мені начебто і не було завдано будь-якої істотної шкоди, і тільки через деякий час, коли став почуватися зле, вирішив звернутися до правоохоронних органів зі скаргою на цього нехорошого чоловіка, через якого навіть у такому святому місці не можна нормально в туалет сходити. А разом зі скаргою приніс ще й підібрані мною на місці злочину докази у вигляді колби із залишками невідомої рідини, яка випадково випала з кишені нападника, на якій є його відбитки. Адже вони є?
— Там два види відбитків, але чиї вони — поки не відомо, тому що ні твоїх, ні крамаря у нас немає. Але це недовга справа: твої ми можемо сьогодні ж зняти, а його — під час допиту.
— Нічого проти не маю, аби справа вигоріла.
— Тепер що стосується справи. Ти поки пиши заяву на свого кривдника, у якого ти дружину звабив...
— Ну, з моїм шармом... Шарм, до речі, — це те, чого ти зовсім позбавлений. І я в сотий раз повторюся, що нікого не зваблював, просто прихистив після того, як вона пішла з дому, усвідомивши, з яким виродком живе. А будеш нудити — то й твоя теж від тебе піде, бо ти теж не красень.
— Так, громадянине Еех, давай не відволікайся — пиши і намагайся, щоб все відповідало встановленим пунктам. А ще ти повинен підписати ось тут. Це рапорт про твоє зарахування позаштатним співробітником до департаменту юстиції. Тільки там, де дата, ми поки нічого писати не будемо, а також у графі "оклад" теж зробимо пропуск. Тому що якщо крамар виявиться винним лише в протиправних діях, що завдали незначної шкоди муніципальному майну, і ні в чому більше, то ти будеш зобов'язаний відпрацювати в нашому відділі не менше пів року, без посадового окладу, перебуваючи лише на утриманні. Тобто годувати і за встановленим мінімумом одягати тебе ми будемо, а ось зарплата піде на погашення моральної шкоди крамарю і як штраф за неправомірні дії щодо добропорядних громадян міста.
— Згоден.
— І ми не оплачуємо орендоване житло. Для особового складу існують казарми, а сімейним надається гуртожиток із загальною кухнею і туалетом.
— Ну а як же інакше. Тільки дивись: під час допиту ти обов'язково повинен нам влаштувати очну ставку.
— Цей пункт обов'язковий в процесі дізнання, так що не переймайся. І по можливості я залучу когось із сторонніх як понятих, щоб тобі було спокійніше. Але тільки врахуй: якщо облажаєшся...
— Що, перестанеш зі мною вітатися і на всіх парканах почнеш писати, що Стрілок — ніякий не герой, а всього лише дрібний капосник, придатний лише на те, щоб зваблювати чужих дружин і влаштовувати такі ж дрібні капості їхнім чоловікам?
— Як мінімум перестану тягати тобі з кухні бутерброди. Але ось тільки поясни мені, що ти маєш намір всім цим дійством мені показати? Я, звичайно, дещо здогадуюся, але хочу почути від тебе: що, на твою думку, має статися?
— Нове зіткнення між системними і місцевими, але тільки цього разу нападуть вони.
— Це ти так жартуєш? Але для чого це місцевим потрібно?
— Ось для цього я до тебе і звернувся. Ти тактик, ти повинен з'ясувати подробиці і запобігти бійні.
— Ти в цьому так впевнений? Навіть якщо просто взяти твої слова на віру, яка може бути причина для такого серйозного конфлікту? Ми ж живемо мирно, захищаємо їх від інфікованих, часом навіть ціною життя... Невже вони нам не пробачили минулої образи?
— Я ні в чому не впевнений, Степанов. Ти, головне, не тягни з допитом, бо потім може бути пізно. А там вже дізнаємося, що місцевому люду потрібно: або помститися, або просто почати ділитися владою і повноваженнями. А може, й зовсім вигнати всіх системних з міста, тому що небезпека начебто минула. Он деякі вже не бояться і за міські ворота виходити, та порпатися в залишках у пошуках здобичі. Хоча може бути й таке, що мої підозри і яйця виїденого не варті, даремно тільки кіпішую.
— Так, ти мені це кидай давай! Раз вже почав, то і доводь до кінця. А ось щодо решти... Ти вважаєш, що інфіковані незабаром повернуться?
— Упевнений. І це буде щось нове і ще веселіше, так що тобі й твоєму відділу варто було б підготуватися. Я думаю, попереду нас чекають непрості часи.
— До чого готуватися, Стрілку?
— Ну ти й запитав... тут можна гадати — не перегадати. Створи аналітичний відділ з пари розумних хлопців, якщо у вас, звичайно, поки такого немає, і нехай розробляють правдоподібні робочі версії з чіткими й продуманими варіантами нейтралізації як наслідків, так і можливості запобігання ймовірній загрозі. Ну і у зв'язку з їх висновками реорганізовуй внутрішню й зовнішню структуру департаменту, щоб у разі небезпеки бути готовими до протидії будь-яким видам загроз, а не тільки в свисток свистіти та строєм марширувати. Я б на твоєму місці більше залучати системних почав з найрізноманітнішими можливостями, але суворо підзвітних перед Системою, щоб уникнути свавілля й непокори.
— Так може, візьмешся?
— Ти що, хворий? У мене ж П'яточка! А морока з нею вимагає стільки сил і самовіддачі, що керівництво відділом зійде за легку й приємну відпустку. Так, ніби все написав, підписав. Давай ще відбитки перевіримо, щоб мені спокійно спалося, та й піду я — треба ще кудись зайти.
— Знаю я твоє "кудись". Знову підеш Ані голову морочити.
— Ти давай не бурчи, а справу роби. Я тобі ідею підкинув, тепер думай, як все правильно зробити, щоб запобігти кровопролиттю. І якщо все зробиш належно, гляди й до кінця року полканом станеш. Тоді я точно з твоєї лисої голови не злізу, але свої законні сто грам так чи інакше з тебе витягну.
— Якщо швидше в труну мене не заженеш своїми божевільними ідеями, які, на жаль, дуже часто справджуються.
За хвилину до кабінету підійшов огрядний чоловік у зашморганому халаті невизначеного кольору і зняв мої відбитки, намастивши руки якоюсь темною гидотою, що не відразу змивалася. На тому ми зі Степановим і попрощалися, домовившись, що він не буде затягувати з допитом крамаря, а я постараюся якнайшвидше зловити Спритного Чома, щоб уже почати збирати доказову базу моєї фантастичної версії.