Саме тоді мені й спало на думку взятися за її виховання з цього боку.
І ось тепер, після нашої маленької вистави, ми стояли й чекали гучних овацій. Точніше, я чекав, а П'яточці було начхати на аплодисменти — вона оскаженіло теребила ласощі, невідривно дивлячись у мій бік, щоб випросити ще один шматочок.
Але овацій, на жаль, не пролунало. Сама́я спочатку очманіло дивилася на трюки, що виробляла мала́, а під кінець вистави, отямившись, заходилася мене чихвостити, не добираючи виразів.
— Стрілку! Ти хворий? П'яточка тобі хто? Людина чи собака? Як тобі таке взагалі могло спасти на думку?
— Що знову не так? Он чого за пару годин навчилася, та ще й слухатися стала. І знову тобі щось не до вподоби, сама ж казала зайнятися її навчанням!
— До людських наук долучати, а не дресирувати як собаку!
— Ну ти, Сам, і загнула. Може, їй Хемінгуея "Старий і море" почати читати? Та я тільки розпочну його прізвище зачитувати, як вона або одразу засне, або втече до комірчини. Це в тебе Самі мудрувата й до такого звична, а П'яточка проста, як борщ, їй простіше відчебучити щось у такому стилі й за це отримати солодощі.
— Цукор шкідливий дитячим зубам, та й узагалі шкідливий, не знаю, навіщо я його тільки купила.
— Шкідлива поки що, атмосфера в цьому домі, яку ти ж і нагнітаєш. Можеш мені їсти не готувати, піду забацаю собі з десяток бутерів, з головою вистачить. П'яточко! До ноги! — "Тигидим-тигидим".
— Стрілку! Перестань її дресирувати!
Більше ми того вечора не розмовляли, дуючись одне на одного. Але вечерю, яку Сама́й все ж приготувала, змолотив усю, та ще й з добавкою. Зате для П'яточки я тепер перетворився на якусь надприродну істоту з чудовою коробочкою, з якої дістаю ульотні смаколики. Тому вона ходила за мною слідом, не бажаючи покидати ні на мить, і навіть приймаючи лікарське зілля, яким напувала її Сам, цупко тримала мене за руку й одним оком невідривно стежила, аби нікуди не подівся.
Та як би вона віддано не заглядала мені в очі, я все ж послухався Сама́й, і на вечір малій довелося лягати без чергової порції рафінаду. Через це вона довго човгала по мені, принюхуючись то до шиї, то до рук, пирхала, чхала, залазила під ковдру, вилазила з іншого боку і шльопала назад, видивляючись, чи не з'явилися раптом її улюблені ласощі. Але за пів години такої метушні нарешті втомилася і заснула просто на моєму животі, навіть забувши згорнутися у свій улюблений клубочок. Добре ж я її сьогодні поганяв. Спокійна ніч забезпечена.
Поклавши малечу на подушку, я обережно підвівся і став прислухатися, коли Сам проходитиме повз. І щойно грюкнули двері у ванній, а за стіною почулися тихі кроки, я, наче дикий лев, рвонув двері й вискочив у коридор, ледь не до смерті перелякавши бідну дівчину.
— Зовсім збожеволів, дівчинку ж розбудиш, — зашепотіла вона.
— Її зараз гарматами не розбудиш, а от тобі тепер діватися нікуди, ти ж погрожувала вдень мені всипати, ось зараз підемо до тебе в кімнату й подивимося хто кого, смаглявочко.
— Ну давай герою, тільки якщо завиєш, просячи помилувати, то це будуть марні благання, жалю тобі від мене не дочекатися.
Я тут же підхопив її на руки й кинувся до дитячої.
Десь за дві години, обережно вислизнув з кімнати, тихенько причинивши за собою двері. І… трохи все не зіпсував, ледь встигнувши закрити рот рукою, щоб зупинити сміх, що мало не рвонув на зовні.
Бо побачив малу, що стояла навкарачки із заплющеними очима і раз у раз билася головою об стінку, мабуть, маючи намір пройти далі, але спросоння не здогадавшись розплющити повіки й не бачачи перешкоди у вигляді стіни так і перла вперед, у перепону, навіть не замислюючись що варто було б повернути вбік раз вперед не пускає. Ну а якщо брати ситуацію в цілому, то малеча мабуть уві сні не намацавши мене, але через втому так повністю і не прокинувшись, на інстинктах полізла шукати батю. Мене цікавило тільки як вона злізла з досить високого ліжка, не гепнувшись і не забившись, а ще тішило, що не поповзла біс знає куди, потім спробуй вночі відшукай дрібноту.
— П'яточко, я тут… Ау, — напівпошепки звернувся я до непосиди.
Вона на мить завмерла, потім повільно повернула голову в мій бік, прочинила сонні очі, розпливлася в задоволеній посмішці на весь рот, показавши єдиний передній зуб, і, пускаючи слинку, поповзла до мене, причому знову заплющивши очі. Не чекаючи, поки доповзе, підхопив її на руки й поніс до кімнати. Вклавши на подушку, примостився сам і вже було заплющив очі, як малу знову потягнуло на прогулянку, але цього разу недалеко — до мене під пахву. Там вона, трохи покрутивши худенькими сідничками, вмощуючись зручніше, скрутилася в клубочок і вмить затихла.
А потім прийшло повідомлення від Ані:
"Привіт, як твої справи? Чому не пишеш, не дзвониш, напевно, з малою возишся? Ну і як, справляєшся? Тут тобі Степанов привіт передавав, каже, як тільки хоч трохи звільнишся, щоб заглянув до нього на розмову. А від себе додам, що, коли наговоритеся, обов'язково знайди мене. Хочу вже побачитися з тобою, непутящим, і хоч трохи погуляти містом. Тож якнайшвидше приводь П'яточку в норму і біжи до нас, можеш навіть її з собою взяти, якщо не буде на кого залишити — і якщо це взагалі можливо. Люблю! Цілую! Дуже чекаю!"
"На добраніч, Синьоока. Завтра постараюся зайти. Мала потроху приходить до тями, вже навчилася гавкати й давати лапу. Теж тебе дуже кохаю і ніжно-ніжно обіймаю! Бувай".
Засинав я у змішаних почуттях — як же бути?
Розділ шостий
Сплю я, і сниться мені сон, ніби переді мною безліч доріг і на кожній хтось стоїть та й манить мене до себе. На одній Сама́й, на другій Аня, на третій Івілі, далі Баффі та ще багато хто, а я такий стою на розпутті й годую задоволену П'яточку рафінадом.
Розплющую очі — хоп, наяву теж П'яточка: видерлася мені на груди й дивиться невідривно в обличчя, мабуть, чекаючи, поки прокинуся. Ну що ж — дочекалася. На годиннику, звісно, лише шоста ранку, що підтвердив гучний набат годинника на ратуші, який прогнав залишки сну.
— Тобі чого? — питаю у ранньої пташки.
Дивлюся, злізла з мене і метнулася під подушку, зарившись туди з головою і щось намацуючи руками. За мить вискочила і з усмішкою до вух простягає мені гребінець.
— Жабенятко, цей предмет зараз ні тобі, ні мені нафіг не потрібен. З тієї простої причини, що у нас обох відсутнє волосся.
— Ши-ши? — хитрющі оченята, вже не такі запалі, дивляться віддано й обожнююче, а ручкою мала невміло намагається повторити на собі те, що їй треба, шкребучи гребінцем по шкірі лисої голови.
Ну, схоже, пам'ять починає повертатися, раз згадала про наші ранкові розчісування, що не може не радувати. Аби не зупиняти процес відновлення мозкової діяльності, довелося вставати, щоб, усівшись на ліжку і посадивши малу на коліна, почати легенько водити гребінцем по лисій голові. На диво, навіть така імітація процедури розчісування привела дівчинку в неймовірний захват. Стиснувши кулачки і втягнувши голову в плечі, вона сиділа не рухаючись, заплющивши очі, і лише задоволено вуркотіла, роззявивши рота, з куточка якого текла слина. Час від часу її проймало легке тремтіння, від якого вона видавала тоненьке "і-і-і", пускаючи слинку ще більше. Що ж, ранкова релаксація теж має зробити свій внесок в одужання, і якщо для цього доведеться вставати о шостій ранку — значить, я стану жайворонком.
Наше заняття перервала Сама́й, яка теж прокинулася рано і вирішила тихенько зазирнути до нас, напевно, з метою впевнитися, що я не навчаю малу ще якимось собачим трюкам.
— Ой, а ви вже не спите? Доброго ранку! А що це ви таке робите? — побачивши, що всі вже на ногах, дівчина вільно відчинила двері і, підійшовши до ліжка, присіла поруч, поклавши мені голову на плече.
— Волосся розчісуємо, хіба не бачиш?
— Якби я не знала тебе і малечу так, як знаю зараз, то подумала б, що ви досить-таки дивна парочка, і вас як мінімум варто уникати.
— А дізнавшись, зрозуміла, що ми адекватніші за багатьох інших, хто раніше тебе оточував. До речі, а чого ти дивуєшся? Тобі мати що, ніколи в дитинстві волосся не розчісувала чи ти такого не робиш Самі?
— Звісно ж, моя мама завжди розчісувала мені волосся, і те саме я роблю з волоссям доньки, і так — це приємно. Але ключове слово тут — волосся. А у вас, вибач, але…
— Це називається релаксація або, по-простому, масаж голови. Щоправда, він робиться пальцями рук або спеціальними пристосуваннями, але якщо жабенятку подобається так, то чому б і не зробити їй приємне таким ось дивним методом, чим би дитина не тішилася, аби голови не морочила.
— А чому ти мені ніколи не робив масаж голови, якщо це так приємно?
— Та я не вмію, хіба тільки волосся можу розчесати але найкраще сходити в один із ваших косметичних салонів, там наче практикують таке.
— Якщо чесно, то я там ще жодного разу не бувала. Та й хто б мене туди повів. Подруг не маю, у колишнього чоловіка навіть на нову сукню було не допроситися, навіть коли стара вже зовсім зносилася й була залатана до дірок. А вже на якісь там салони краси й поготів. А просто самій піти — надто дороге для мене задоволення.
— Так це ж чудово! Я маю на увазі, що несподівано з'явився привід зробити тобі сюрприз у вигляді відвідування цього закладу з повним спектром послуг.
— Ой, правда? Ти зробиш мені такий подарунок?
"Пррф", "Хі-хі".
— Так, Сам про салони потім здається, П'яточка готується піднести сюрприз нам. Тягни горщик з-під ліжка, а я поки розповию засранку.
Після всіх ранкових процедур і обмивань, наївшись досхочу, я повідомив Самі, що мені треба терміново відлучитися на деякий час до міста, щоб відвідати департамент юстиції у своїх справах і, можливо, дізнатися якісь новини про її доньку, а точніше про процес повернення дівчинки в нашу сім'ю. Тому було б просто чудово, якби вона наглянула за малою. Дівчина легко погодилася, водночас повідомивши, що присвятить цей час належному навчанню дівчинки по-новому прищеплюючи загальнолюдські цінності, на відміну від декого. Але, йдучи, я все ж шепнув їй на вушко, куди сховав коробочку з рафінадом на випадок, якщо ці самі цінності виявляться для малої не такими вже й значущими.