Хоча вона якраз нафантазувала собі щось більше, і сама ж у це повірила. Взагалі-то я зовсім не проти закрутити з нею повноцінний роман, і навіть десь у далекому майбутньому зовсім не проти побачити її в якості своєї законної дружини. Красива і розумна, а ще турботлива – чим не дружина! Але такі ж почуття у мене і до Самай', так що поки не розберуся сам у собі, краще цю тему не зачіпати. Тим більше і Баффі як бойова подруга і дівчина мені дуже навіть імпонує. Коротше, тільки час розставить все на свої місця, ну або я втечу від усіх, прихопивши в продуктовій сумці білобрисе жабеня.
— Добре, будь по твоєму, але ми ще повернемося до цієї розмови. А ось що стосується твоєї малечі, то новини не дуже хороші, я б навіть сказала – зовсім нехороші.
— Поясни?
— У вівторок, оскільки ти не з'явився в опікунську раду ні вранці, ні в обід, та й взагалі зник і перестав виходити на зв'язок, до будинку, де ти проживаєш, з'явилися представники опікунської ради і вилучили дівчинку для оформлення в сирітський притулок. Я знала, що в цей день ти повинен владнати свої справи з опікою і хотіла особисто проконтролювати весь процес, але мені несподівано з самого ранку поставили завдання очолити команду по зачистці східного кварталу від залишків банди Одноокого, і повністю довести справу до логічного завершення для передачі її до суду. А перед цим мадам Суддя ще й посадову догану мені вліпила, мовляв, після тісного спілкування з тобою я перестала належним чином виконувати свої функціональні обов'язки, і що цей рейд, якісно доведений до позитивного фіналу, мій шанс виправити своє похитнуте становище.
— Коротко кажучи, стара гримза вирішила таким чином прибрати тебе, щоб не змішала всі плани. Та що ж їй від нас з малою потрібно, що вчепилася акі пітбуль. Ні, пора нанести розлюченій тітоньці візит на місце роботи й прояснити ситуацію. Ну і що далі?
— Три дні я возилася з проклятими бандитами, основну частину яких ти так героїчно перестріляв, хоча досі ніяк не можу збагнути, як це тобі вдалося?
— Багато в чому завдяки ось цій вертихвістці. — вказав я на Баффі, але не вдаючись у подробиці.
Цього разу неприємна назва мала зворотний ефект, хоч дівчина і знову почервоніла, але в цей момент вже від задоволення. Як то кажуть: "Навіть "привіт" можна сказати так, щоб образити людину. Навіть "сволота" можна вимовити так, що він розтане від задоволення".
— Хоча чому я дивуюся, сама ж була свідком прориву на плантаціях і того, що ти там витворяв.
— Анечко моя ненаглядна, ти не відволікайся, а давай розповідай далі.
— Загалом, поки ловили, поки допитували, проводили опитування свідків, пошуки жертв, слідчі експерименти, протоколювання – минуло три дні. На четвертий день справу передали до суду, і я нарешті змогла взятися за пошуки дівчинки, і цього разу мадам навіть не згадувала про мене, не те щоб заважати в чомусь.
— А те, що мене обстріляли в данжі, знала?
— Відразу після того, що сталося, я повідомила Аню по відеочату про те, що сталося. Через пів години вона примчала з групою підтримки, та ще й допомагала перетягувати тебе до Саті додому. – втрутилася Баффі.
— Коли я побачила тебе всього закривавленого, думала, що це кінець, на тобі живого місця не залишалося. Досі ніхто не розуміє, як тобі вдалося вижити.
— І знову-таки всьому виною ця прошмандовка Баффі. Ось всюди вона повинна влізти! За що ж ти так зі мною, якого чорта зцілювала, інших справ що, не було? У чому я перед тобою винен?
— Ну все, скільки можна мене підколювати? Зрозуміла я, зрозуміла, що наговорила дурниць, я вже вибачилася. Тепер що, до кінця днів будеш мені це згадувати?
— Поки ти з висоти свого звання і службового становища, не зрозумієш, що ми, дрібні людці, всякі там: стрілки, цілителі, заклинателі — теж люди і вміємо відчувати, і теж маємо гідність.
— Ти коли-небудь зведеш мене з розуму, стрілку!
— Не тебе першу! Он один з ваших вже ховається під дивним з зозулею в голові, після наших спільних пригод.
— Зовсім не смішно. Але давай слухай далі. Загалом в опікунській раді я дізналася, що якусь неповнолітню П'яточку оформили в дитячий притулок № 2, куди відразу ж і попрямувала. Там підтвердили, що третього дня до них дійсно надійшла дівчинка з таким ім'ям, німа з початковою стадією дистрофії, хоча на момент прийняття досить доглянута і добре одягнена. Попросила привести її, щоб поспілкуватися і переконатися, що дитина перебуває в прийнятних умовах. Але господиня притулку заявила, що на цю мить не може показати дівчинку через те, що вона зникла, про що та відразу ж заявила в опікунську раду.
— Вона що, втекла? — підхопився я, так різко, що в нозі знову щось стрельнуло, але зціпивши зуби та не дозволивши крику болю вирватися назовні, знову впав на подушку.
— Обшукали всю будівлю притулку плюс господарські приміщення, але ніде не змогли її знайти. Я побувала і в тебе вдома, і навіть лазила на ту занедбану будівлю з павуками. Її ніде немає.
— Вона ховається, не хоче показуватися на очі. Мені терміново треба додому, і якщо що, то знову пройтися по руїнах, де вона жила. Баффі, як скоро я можу встати?
— Ще хоча б годину, піна сама скоро відпаде, це означатиме, що ти можеш вставати на ноги, але ходити довго ти не зможеш, процес відновлення триватиме тиждень, не менше.
— У мене є особистий двоколісний візок, якщо треба, підвезу куди скажеш. — нагадала Аня.
— Чому вона втекла з притулку? Її ображали?
— Господиня так прямо і не відповіла, але судячи з усього — так. Тому що наступні два дні дівчинка провела в лазареті, якого ступеня тяжкості побої вона отримала, мені теж повноцінної відповіді не дали, але, якщо треба, я зможу отримати від них точні і вичерпні відомості.
— Треба, Аня, треба. Інакше питатиму я, і це нікому не сподобається. А куди поділася Самай', чому про неї нічого не чую, ти щось приховуєш від мене.
— Нічого не приховую і не збираюся. Просто все має свій час. А що до Самай', то це друга погана новина. Її заарештували.
— А ось зараз не зрозумів?..
— Якийсь крамар Сугур Лапау, законний чоловік, як я розумію, звинуватив її в крадіжці значної суми грошей із сейфа. Написав заяву на власну дружину в департамент поліції, паралельно подавши скаргу в муніципальну раду, а також ініціюючи процес розлучення, де виявив бажання стати особистим опікуном для дочки Самі, з огляду на те, що її мати останнім часом вела аморальний спосіб життя, втікши з дому і співмешкаючи з молодим коханцем, тобто з тобою.
— Так Сам що, у в'язниці?
— Поки в камері попереднього ув'язнення. Але завтра має відбутися суд, а там з огляду на повний перелік доказів, свідчень і показань свідків, довгого засідання не передбачається. Розгляд буде коротким, а вирок однозначним. І потім її відразу із залу суду переведуть на постійне місце відбування покарання, до міської в'язниці.
— Все один до одного. Ні, завтра точно треба йти й душити за горло пані суддю.
— Ти що, теж хочеш до в'язниці? — занепокоїлася Аня.
— Не бійся, у мене, здається, вимальовується план.
— Ти краще нічого не плануй. Самай' ти ніяк не витягнеш з в'язниці, там все за законом, не підкопаєшся. Хіба що спробуєш викрасти, чого я б тобі не радила. Там купа високорівневих пасток і захисний периметр із семи рівнів, та охорона 150+, а начальник в'язниці і його заступники — взагалі двохсоті, як би це двозначно не звучало.
— Рідна, ну ти мене зовсім за дурня тримаєш, думаючи, що я зібрався штурмувати міську в'язницю. До речі, а тих підставних копів, що в мене стріляли, знайшли.
— Це виявилися переодягнені люди з банди Одноокого, ми їх зловили, і вони у всьому зізналися.
— У чому зізналися?
— У тому, що Одноокий завжди тримав їхню групу в статусі поліцейських, поблизу, так би мовити — в резерві, на випадок непередбачених обставин. І вірчі грамоти від муніципалітету з міською печаткою, теж він діставав, але з ким із ради їхній ватажок контактував, негідникам невідомо. А щоб допитати радників, мого статусу поки не вистачає, цим будуть займатися інші люди.
— Якщо, звичайно, справу не спустять на гальмах.
— Повір, не спустять. За тебе заступилися практично всі глави топкланів, та й решту теж. А більшість радників рве і мече провести серед них службове розслідування і в найкоротші терміни відшукати "щура" і покарати за всією суворістю закону. А це — смертна кара. І тобі б по-хорошому відсидітися та перечекати, поки не знайдуть і не покарають винних, які напевно захочуть з тобою поквитатися, але ж поки ти не знайдеш своїх дівчат, ти ж не заспокоїшся.
— Думаєш, якби ти зникла або опинилася за ґратами, то я сидів би склавши руки?
— Хотілося б вірити, що перевернув весь світ у пошуках мене.
— Перевернув, і ще б гарненько струснув. Ну гаразд, піна начебто відійшла, гайда збиратися. Спочатку їдемо до мене, якщо малої там немає, валимо на занедбаний завод чи фабрику, не знаю, що там раніше було.
— Багатоцільова фабрика, де виробляли практично всі предмети домашнього та державного вжитку, від квіткових горщиків до меблів та одягу.
— А чого ж закинули таке хороше виробництво?
— Не знаю, напевно, через епідемію. Знаю тільки, що в той час практично все виробництво перенесли в гори, що примикають до частини південної стіни. — Аня знизала плечима, встаючи з ліжка.
— А, так ось звідки беруться зброя і боєприпаси, ну і звичайно всілякий військовий і цивільний ширвжиток.
— Ну так, а ще дещо каравани купців з інших міст привозять, а ще частину товарів доставляють на бронепоїзді.
— На чому!
— Ти не помилився, на величезному бронепоїзді, обшитому сталевими плитами, заговорений рунами й магічними заклинаннями. З великою кількістю збройових веж і кулеметних "гнізд". Він курсує по безлічі міст, а у нас зупиняється на залізничному вокзалі, що знаходиться в кінці східної частини плантацій. — пояснила дівчина.
— Я б сказала, що там не просто вокзал, а ціла фортеця зі стінами нітрохи не меншими за наші, та ще й з усіма зручностями для тимчасового проживання. — додала Баффі.
— Офігенно, що у вас є всього різного, про що я й чудом не чув, – промовив я, насправді вражений новою інформацією.
— Так, так, стрілку, цей світ складається не тільки із зомбі та війни. Він набагато більш багатогранний і неозорий, – урочисто підсумувала Аня.
— Так, я не зрозумів, а де мої труси? — вигукнув я, теж зібравшись було встати, але вчасно згадавши, що повністю оголений.
— М-да, хто про що, а голий про лазню.