Отримуй!
— Іу-іу-іу! У-у-у-ю-ю-у! — дрібна засранка, навряд чи відчувала хоч якісь болісні симптоми, але вила так, ніби я її справді шмагав що є сили.
Добре хоч все це бачила Сама֜я, інакше знову б почала мене лаяти, що я знущаюся над дівчинкою. Вона й так безперестанку смикала, щоб я вже витягав малу звідти і йшли б їсти, довелося закінчувати клоунаду і піднявши дошку, витягати замурзане щось, назовні, аби передати в руки дівчині, яка знову пішла з нею у ванну, але перед цим наслухавшись жалібного схлипування упереміш з "іу-іу" і недвозначним тиканням пальчиком в мою сторону, після чого йшла неодноразова демонстрація абсолютно неушкодженої попки, мовляв, який біль я їй заподіяв і які жахливі рани завдав, практично несумісні з життям, і все це супроводжувалося жалісливо-сумним виттям нещасної жертви. Ах ти ж жаба лиса, так скоро дочекаюся, що вона на мене заяву в поліцію накатає, мовляв, займається домашнім насильством з особливою жорстокістю. Дивись ще й до кочегара на пару помістять, на вічне ув'язнення. Ну нічого, актриса погорілого театру — чекай відповідь.
Коли посідали за стіл, їжа практично охолола, але я сказав, щоб не підігрівала, бо й так ледве стримував себе, аби не накинутися на ситні наїдки, на які розстаралася Сам. Мала, яка зрадницьки перейшла на бік Сама́й, сиділа в неї на колінах повискуючи та нетерпляче підстрибуючи, вимагаючи чергової порції ласощів, іноді затихаючи, спіймавши на собі мій важкий похмурий погляд, після чого повільно сповзала вниз і ховала мордочку в дівчини під рукою.
Ми переодягли її в нову сорочечку, щоправда, трохи закачавши рукави, а також "запечатали" в пелюшку, яку після демонстрації прутика зі старого віника вона з "радістю" наділа, не чинячи жодного опору, лише прикриваючи ручками зад. Тому зараз можна було більш-менш безпечно годувати, не побоюючись сюрпризу, та й самим хоч трохи розслабитися після ранкової біганини, яка показала, що не така вже й П'яточка ненормальна і як мінімум зберегла свої колишні риси характеру — хитрувати, прикидатися та пустувати, звичайно, не найкращі, але дають надію, що з часом і решта "чеснот" підтягнуться.
Поївши, Сама́я відпустила П'яточку на підлогу, щоб побігала, поки вона збирає посуд зі столу, а я залишився сидіти, щоб доглядати за всюдисущим лихом, яке оклигало, і поки мала, наївшись і не бажаючи нікуди бігти, залишалася біля столу, повзаючи рачки за дівчиною, почав підкидати в руці невеликий тенісний м'ячик, який знайшов у комірчині. Підкидав, ловив, підкидав, ловив, поки не помітив, що малеча, переставши бігати за Сам, плюхнулася задом на підлогу і з цікавістю, аж роззявивши рота, спостерігає за моїми діями, при цьому рухаючи головою вгору-вниз, невідривно стежачи за м'ячиком. Он як — подобається. А я взяв та й кинув його в бік протилежної стіни, щоб подивитися, що вона робитиме. Кинув навмання, але навіть сам не очікував такого ефекту. Мала, стрімко підстрибнувши з пробуксовкою, кинулася за ним навздогін, не розрахувавши швидкості, врізалася лобом об стінку, гепнулась на спину, почухала рукою забите місце, перевернулася на живіт і з виваленим язиком знову кинулася наздоганяти м'яч, що відскочив від стінки і котився назад до мене. Наздогнала майже біля самих моїх ніг, але випадково наступила на нього рукою і через це знову розтягнулася на підлозі, на додачу ще раз добряче забивши дурне чоло. Але підвівшись і знову почухавши голову, почала стрибати навколо мене, вимагаючи кинути м'ячик ще раз. Ну а я, щоб потроху прилучати її до людських манер, удав, що нагинаюся, але ніяк не можу дістати м'яч з підлоги. Мала аж попискувати почала від нетерпіння, і бачачи, що я ніяк не можу дістати її жаданий предмет, взялася хапати його ротом, щоб подати мені в руку. Але хоч рот і був неймовірно широкий, все ж для м'яча виявився замалий. Вона і так пробувала його схопити, і сяк, все одно той ніяк не бажав піддаватися і закочувався все далі під стілець. Нарешті терпіння у малечі урвалося, і вона, сердито фиркнувши, схопила його рукою і подала мені. Ай да я, ай да молодець, який, однак, прогрес за один раз. Ну а далі протягом усього часу, поки Сама́й домивала посуд на кухні, панував відносний спокій, який порушував лише глухий звук гумового м'ячика, що стрибав по хаті, та радісне вискання й гучне тупотіння від столу до стіни і назад.
— Бачу, ви знайшли собі цікаве заняття? — запитала дівчина, закінчивши свої справи й підхоплюючи П'яточку з підлоги, бо мала, бігаючи та пустуючи, вже встигла набити собі дві здоровенні ґулі та синець на плечі, але все одно не бажала припиняти розваги.
Ось і зараз, щойно Сама́й відірвала її від підлоги, вона взялася верещати й тріпатися в руках, вимагаючи опустити назад, аби продовжити забаву.
— Ну, якщо вже так, то може я на годинку відлучуся, можливо, вдасться побачитися з Самі, а заразом і продуктів прикуплю. До речі, коли видихнеться, може, все-таки знову спробуєш привчати малечу до горщика.
— Та провалюється ж, завеликий він для неї.
— Я спробую пошукати менший, а ти поки можеш згорнути пелюшку рулоном і обкласти нею краї посудини — вони стануть вужчими, а заодно й сидіти буде м'якше, — запропонувала Сама́й.
— Знаєш, Сам, а це ідея! І якщо спрацює, я тебе потім усю зацілую! П'яточко, за мною! — скомандував я, набиваючи м'ячиком об підлогу. Мала ж, підстрибуючи одночасно з ним і не зводячи з іграшки захопленого погляду, поскакала слідом до нашої кімнати.
Не надто радісну Сама́й я зустрів біля самих дверей із вдоволеною фізіономією, що сяяла від задоволення. Але спочатку довелося все ж вислухати обурені коментарі щодо всіх працівників освіти, які навіть за гроші більше ні в яку не погоджувалися на побачення матері з донькою. Побурчавши та нервово пройшовшись кімнатою туди-сюди, дівчина раптом стрепенулася і з подивом поглянула в мій бік:
— А де П'яточка?
— Ходімо, щось покажу, — загадково промовив я, запрошуючи йти за мною в кімнату.
Відчинивши двері, я заскочив усередину і гучним урочистим голосом проголосив:
— Па-бам! Горшкогиня П'яточка возсідає на власному троні! Прошу любити й славити!
"Пук", "Пирх", "Хі-хі" — такою була відповідь нам із Сама́й від її світлості, причому в такій жорсткій манері, що довелося швидко забиратися з кімнати. Добре хоч вікно залишив відчиненим.
— Який молодець, але як тобі вдалося посадити малечу на горщик? — промовляючи, дівчина ніжно погладила мене рукою по щоці, від чого в мене аж мурашки по загривку побігли.
— Завдяки твоїй ідеї та моєму красномовству й хисту переконання.
— Ну що ж, тоді чекаю від тебе обіцяного подарунка за ідею, — промуркотіла Сам.
У цей час із дверей показалася мала, що тупцяла на чотирьох із голим вихляючим задом. Сам, розчулено глянувши на неї, враз посерйознішала і, перевівши суворий погляд на мене, запитала:
— Стрілку, а чому в дівчинки праве вушко таке червоне?
— Я не знаю, до твого приходу все нормально було.
— Ах ти ж маніяк ненормальний, та ти так скоро її зовсім безвухою залишиш, вони ж у дитини такі маленькі й ніжні.
— Маленькі, ніжненькі... а мені що робити, якщо вона ні як не хотіла залазити на горщик, навіть загорнутий у простирадло. Ось і...
— Ось і ти в мене зараз отримаєш за такі садистські методи!
— Отак да?
— Отак! А будеш сперечатися, то не тільки отримаєш, а й... і... не отримаєш нічого! Ні їсти, ні... Зовсім нічого!
— Сам, це вже проти правил, так би мовити — удар нижче пояса.
— Тоді бери П'яточку й іди з нею займатися, щоб до вечора… ну, не знаю навіть. Щоб до вечора навчив її ходити на задніх ногах, ой, тобто просто на ногах.
— Не впевнений, що до вечора вийде, це все-таки не тільки від мене залежить, а й від її вестибулярного апарату.
— Гаразд, але бодай спробуй.
— Добре, якщо до вечора я продемонструю тобі нові трюки у виконанні П'яточки, з тебе розкішна вечеря, і готувати ти її будеш у тому своєму коротенькому халатику. Шантажистка.
— Домовилися. Душогубе.
Вечерю Сем готувала в довгому, наглухо застібнутому халаті й з дуже незадоволеним виразом обличчя. Ще й натякнула, що готує виключно тому, що не може дивитися, як я, нездара, давлюся всухом'ятку. А все через що…
Десь за годину до вечері я, гордо задерши підборіддя, велично зайшов до дитячої, де Сама́я сиділа на стільці біля вікна й читала якусь книжку, і урочистим голосом оголосив:
— Увага, увага! Усі, хто зараз присутній у цій кімнаті, стануть свідками неймовірної вистави у виконанні запаморочливої сеньйорити П'яточки! Запаморочливої у прямому сенсі цього слова, оскільки в неї поки що не все гаразд із головою. Отже, ми починаємо! П'яточко! До мене!
Гучний "тигидим-тигидим" долинав із сусідньої кімнати, перейшов у коридор і за мить до дитячої на чотирьох влетіла малеча і, ледве загальмувавши, зупинилася біля моїх ніг, віддано заглядаючи в очі.
— П'яточко! Сидіти! — оп, і дівчинка хряпнулась, дупою на підлогу.
— Лежати! — бебех на спину, та ще й радісно смикаючи ніжками.
— П'яточко! Голос!
— Их-их!
— М-да, над голосом ми ще попрацюємо. А тепер переходимо до складніших трюків. П'яточко! Перекат! — підхопилася, зігнулася, торкнулася головою підлоги, відштовхнулась ніжками й перекотилася, а за мить вже сиділа рівно на попі, широко посміхаючись. — Опля! Ай молодець, моя дівчинка. А тепер головна сенсація вечора! П'яточко! Стояти!
Я виставив руку з грудочкою цукру на рівні грудей, і П'яточка, захоплено верескнувши, підхопилася на ніжки й застрибала, намагаючись дотягнутися до ласощів. Зрештою отримавши їх, вона одразу ж забилася у куток і почала ганяти цукор у роті, перекидаючи з одного боку на інший й водночас намагаючись розкусити твердий рафінад голими яснами.
Про те, що мала фанатітиме від нього, я дізнався сьогодні вдень, коли Сама́й повернулася з магазину, прикупивши коробку цих ласощів до чаю. Я ж, за старою дитячою звичкою, закинув собі до рота два шматочки й заходився хрустіти ними на весь дім, блукаючи кімнатами. Але крізь гучний хрускіт, який сам і створював, почув знайоме причмокування. Глянув униз — і бачу: лисе диво з жадобою дивиться на мене і в такт моєму роту чамкає своїм. Дав один шматочок і ледь встиг руку відсмикнути, коли вона різко вхопила його ротом і, забившись під ліжко, почала жамкати смакоту беззубими яснами.