Я повернуся до кімнати і подивлюся. – І вона швидко полетіла в мою кімнату шукати свої речі.
Та тільки даремно шукала. Я, після того, як забрав малу з кімнати, подумав і повернувся, щоб забрати її сукню та взуття і занести їх до її квартири. Яку потім зачинив, а ключ повісив за шнурок дівчині на руку.
За пару хвилин марних пошуків вона повернулася на кухню на межі відчаю, я ж, як благородний лицар і гостинний господар, відчинив їй двері у ванну, ще й чистий рушник запропонувавши.
— А ти не будеш настільки люб'язний, піти в мою квартиру і принести мені мої речі? Вибач, звичайно, що морочу тобі голову, я і так буду зобов'язана тобі довіку. Але я не можу піти до себе в такому вигляді, раптом натраплю на тітоньку Поллі, що вона про нас подумає?
— Ну звичайно, які проблеми!
— Ой, спасибі! Який ти милий, – і, стрельнувши в мене повністю зафарбованими в чорний колір очима, зникла у ванній...
Зникла, щоб через пару хвилин голосно скрикнути, вилаятися матюками і вискочити назад.
— А в тебе води в крані немає! – мало не плачучи, вигукнула вона.
— Як немає?! – теж здивувався я і, підійшовши до кухонного крана, почав відкручувати вентиль.
Але, як і у випадку з краном у ванній, тільки протяжний скрип і віддалений виск повідомили про цю проблему. Я лише невизначено знизав плечима і розвів руками, скрушно зітхаючи та співчуваючи її проблемі. Дівчина, ледве стримуючи сльози, плюхнулася на стілець і приречено почала хрумтіти огірком, що лежав на столі серед інших овочів. П'яточка сковзнувши зі стільця, почовгала до неї і, жалісливо глянувши на дівчину, опустила їй голівку на коліно і почала гладити обмальовану ногу. Не знаю, ким насправді були батьки малечі, але мені здається, що вони працювали в місцевому гестапо і труїли людей у газових камерах.
Я хотів був щось сказати, але в цей момент в очах спалахнуло червоним. По всім внутрішньосистемним громадськими каналами пролетіло повідомлення про масовий прорив зомбі на південних плантаціях. І що патрулі топів ледве стримують натиск мерців. Усі гільдії та клани вже формують великі загони й масово висуваються на місце прориву. Ситуація настільки серйозна, що навіть департамент юстиції висилає на місце своїх бійців у великій кількості.
– О, Господи! – вигукнула Баффі, підскочивши зі стільця. – Якщо зомбі заполонять південний регіон, то місту гаплик. Там же величезні території засаджених полів і фруктові сади, та ще й кілька тваринницьких ферм розташовано. Ми всі повільно вмиратимемо з голоду. Я повинна там бути, моя допомога буде вкрай необхідна.
– Ти що, в такому вигляді підеш?
– Плювати! Обличчя вмию з пляшки з питною водою, а там одяг прикриє. Ти просто не розумієш усієї серйозності ситуації! Це не стіна, тут доведеться битися віч-на-віч... відчуваю, багато сьогодні системних поляже на тому клятому прориві. Тьфу-тьфу, щоб не наврочити. Все, я побігла, а ти дивися, сильно не ризикуй, хоч ти й відчайдушний, та ще й везунчик, яких пошукати, але з твоїм рівнем краще бути в задніх рядах. І не думай, що я принижую твої чесноти... просто я вірю в те, що коли ти "виростеш" – то станеш справжнім лихом для монстрів, перевершивши всіх. Все – біжу, біжу!
Теж мені – вірянка. Знала б вона, що в усіх її ранкових негараздах добра частка моєї провини, то говорила б зовсім інші слова – в основному, матірні.
Але сміх сміхом, а мені теж варто поквапитися, інакше пропущу всі веселощі. Та й рівні самі по собі не піднімуться, треба рухатися. Та от одвічна проблема заважала одразу кинутися назустріч пригодам – П'яточка. Вона стояла посеред кухні в одних трусиках і маєчці, і розгублено дивилася прямо на мене. Видно, розуміла, що сталося щось серйозне, тому що мала вигляд – ось-ось розреветься.
Але Баффі має рацію, на кону стояло життя цілого міста і багатьох тисяч мирних жителів, що мешкають у ньому. Якщо зомбаки прорвуться і заповнять собою поля з посівами, що починають дозрівати, та фруктові сади, та парники з ранніми овочами. І це, вже не кажучи про курячі та козячо-коров'ячі ферми. А якщо до всього згадати про сотні робітників, які з раннього ранку працюють на своїх місцях, і котрі опинилися під прямою загрозою бути з'їденими або зараженими, і що багато хто навряд чи встигне добігти й сховатися за стінами та потраплять до зубів мерцям. Після чого стануть ще однією загрозою для міста, поповнивши ряди тварюк, що прорвалися. І навіть якщо системним вдасться утримати місто, то наслідків голоду не уникнути. Вулиці заповняться голодними людьми і десятками виснажених та знекровлених "п'яточок".
Ні таке допустити я не маю права. І навіть попри мій невисокий рівень, там знадобиться кожна куля. Як то кажуть — зі світу по нитці ... Так що, тітонька Поллі — тримайся! Хочеш не хочеш, а тобі доведеться тримати свій фронт тут.
Тому швидко одягнувшись, як-небудь нап'яв на малючку щось з одягу, і підхопивши її на руки, вихором кинувся вниз, і навіть не постукавши — увірвався в покої нашої огрядної господині, благо двері виявилися не замкнені.
— Біда, тітонька Поллі! — відразу закричав я, змусивши завмерти хазяйку з чашкою чаю в руках. – Біда! Все пропало! Тільки у ваших руках порятунок цілого міста, інакше нікому не врятуватись!
Тітонька, яка, мабуть, збиралася спокійно попити ранкового чаю з печивом, спочатку впала в ступор, потім зблідла, почервоніла, і нарешті опам'ятавшись почала допитуватися в мене про подробиці.
— Все місто буде вам вдячне, якщо ви годинку — іншу приглянете за П'яточкою. Вона обіцяла мені вас слухатися і більше не пустувати та не вередувати. — протараторив я, і тут же вручив їй дитину, змусивши впустити недоїдене печиво.
— Але як же, е-е? — почала була вона, та я не давши почати фразу знову зачастив.
— П'яточко! При мені пообіцяй тітоньці Поллі слухатися її в усьому, поки я буду бити поганих зомбі. Ти ж чула, що сказала Баффі – вони прорвалися на плантації, і якщо потраплять у місто... ти пам'ятаєш і знаєш, що буде далі...
Мала, тримаючись однією ручкою за накрохмалений комірець тітоньки, подивилася на мене тямущим поглядом, а потім, потупивши оченята і мило випнувши нижню губку, обійняла товстелезну шию жінки і уткнулася личком їй у плече.
Моя ти розумничка!
Серце тітоньки вмить розтануло від таких проявів почуттів, і вона, ніжно гладячи малу по спині, запевнила, що пригляне за дівчинкою, скільки буде потрібно. І щоб я спокійно, ні про що не переживаючи, біг рятувати місто. От і чудово.
Якщо подумати, то я залишаю П'яточку в найнадійніших руках, адже якщо що – то наша господиня сама зможе стримати хвилю зомбі, і якщо треба, в рукопашну схопиться з Танком, і не факт, що останній візьме гору.
Спершу я стрибнув у двоколку, щоб швидше дістатися до південних воріт. Але доїхавши до центру, ми з нашою двоколкою надійно застрягли в заторі. Невже це біда всіх часів? Розплатившись із візником, я вирішив рухати далі своїм ходом, щоб уникнути усіляких дорожніх казусів. А на майбутнє треба б завести собі їздового вихованця, якщо вони, звичайно, існують. Чути чув, звичайно, але бачити поки не доводилося. Порозпитую на дозвіллі в дядечка Ау.
Поки йшов, згадав що в мене є в "заначці" ще 40 не розподілених балів характеристик. Тримати далі не має сенсу, у бою віч-на-віч кожен підвищений параметр може стати рятівною соломинкою.
Десятка відразу пішла в силу, щоб мати можливість твердо тримати свій револьвер, що славиться сильною віддачею, без жодних вагань, і стріляти, не боячись виляння ствола. Заодно і друга рука звільниться – навіщо?.. Я ще поки не вирішив, може просто в харю дати, або прикуплю другий ствол і приловчусь стріляти з двох рук… от видовище буде забійне, причому як у прямому, так і в переносному значенні.
По п'ятнадцять, закинув у дальність і швидкість, бо відчуваю одним місцем – сьогодні вони мені знадобляться.
Клас: Стрілець – стихійник, Ім'я – Еех. Рівень – 21
АТАКА – 12,4 (+12 зброя)
СИЛА – 41
СПРИТНІСТЬ – 10 (+15 взуття, +11 зброя)
ВИТРИВАЛІСТЬ— 31
ЗАХИСТ – 10 (+73 верхній одяг, + 11 зброя)
ІНТЕЛЕКТ – 6
ЗДОРОВ'Я (ЖИТТЯ) – 270/270
Швидкість – 17,4% (+30 зброя)
Дальність – 27,4% (+14 зброя)
Влучність — 2,9%
Вільних очок, що розподіляються: 0
УМІННЯ – Темпус станс (Зупинка часу), (можливість зупинити час на 3 секунди), міфічний, масштабований, час перезаряджання – 23 години.
НАВИК – ЧУдан (6 рівня) (Удар ногою по корпусу), епічний, масштабований, час перезаряджання – 40 хвилин.
НАВИК — Трейсер 2-го рівня.
Слот стихій (спеціально для каменю стихії, активний) – Камінь вогню 4-го рівня (активний)
Таким чином дальність збільшилася практично вдвічі, плюс чотирнадцять від зброї, що в цьому випадку мені буде дуже необхідно. Трохи – трохи підросла швидкість, зате гарне збільшення знову-таки отримав від подвійної оцінки за Кольт, що відразу збільшувало даний параметр триразово – а це вже не абищо. А ось силу підвищив ґрунтовно – револьвер відчувався в руці як іграшковий. Поки тішився та крутив зброєю насолоджуючись придбаною силою, раптом почув крики і верески, і побачив, як люди довкола в паніці кинулися врозтіч, тікаючи і ховаючись хто куди. Не бачачи ніякої небезпеки – я, злегка спантеличений, але про всяк випадок пригнувшись, спрямував зброю вперед себе.
І правильно зробив – точніше, вчасно. Тому що тільки-но я схилився, одразу за спиною щось крякнуло, пролунало тріпотіння крил, по спині чимось різонуло і полетіло далі. Летючі гади. Видно, атака з повітря сьогодні теж буде мати місце. І не роздумуючи, стрельнув, проклятій "пташці" навздогін. Влучив просто в зад – при цьому постріл супроводила блискавка, вирвавши з мутанта неабиякий жмут м'яса, бризнувши при цьому кров'ю. Та закричала, майже по-людськи, на всю горлянку, і кривобоко вихляючи в повітрі, шугонула кудись за будинки. На жаль – не вбив! Зате образив, он як ревіла, крутячи пошкодженою частиною тіла, та ще й такою інтимною.
Хотів уже було бігти далі, та от же непруха! Моя новенька футболочка, тільки вчора куплена, з потужними 73 очками до захисту, стала повністю непридатною.