Судячи зі звуків, що долинали з ванної кімнати, за відром і ганчіркою доведеться йти самому, але залишати лису бешкетницю одну без нагляду не варіант, тому схопивши за руку потягнув за собою на кухню. Були б хвостики, тягнув би за них. Ех, не судилося! Але дівчинка й так не розуміючи, куди я цього разу її веду і що планую далі з нею робити, знову почала підвивати, при цьому смішно тупцяючи розчепіреними ніжками, ніби їй клізму в зад вставили й забули вийняти. Мабуть, ходити на двох ногах їй стало незвично, ось і крутило кінцівки, але з чого раптом таке миттєве перетворення цілком людської, хоча й не зовсім нормальної особистості в істоту з реальними звірячими звичками. Напевно, біль, який заподіював їй божевільний кочегар, разом з повною безвихіддю, був настільки сильним, що свідомість сама по собі відключила людський розум, залишивши тільки звірячі інстинкти, щоб максимально продовжити життєвий цикл даного індивідуума. Але якщо він не включиться найближчим часом, то моя чистенька затишна квартира перетвориться на авгієві стайні. Якщо говорити простою мовою, мала її повністю засере. А як казав один кіношний доктор: "Голова — справа темна, і дослідженню не підлягає", то цього включення можна й не дочекатися, тому що їсти, спати й гидити, де захочеться та коли захочеться, є найлегшим і найпрямішим шляхом до повної деградації, і якщо нічого не робити, то, можливо, я вже ніколи не побачу П'яточку такою, якою вона була раніше. Тому, як можу, так і буду привчати своє жабеня до загальнолюдських цінностей, навіть якщо доведеться іноді накручувати до почервоніння маленьке рожеве вушко.
Поки Сама́я у ванній гучними звуками лякала мій унітаз, я знайшов маленьке відро, набрав у нього води й закинувши туди ганчірку, сунув під пахву совок, рушив назад до кімнати, ні на хвилину не випускаючи стрижену пройдисвітку, що не припиняла перелякано скавчати.
Коли Сам, ледь тримаючись за стіну, вийшла з ванної, в кімнаті панував повний порядок. Разом з зарюмсаною П'яточкою що не припиняла скиглити мені на вухо, вилив всю гидоту в унітаз, потім кинувши ганчірку й совок в те саме відро, засипав їх хлоркою для дезінфекції і залив водою. Далі вмився сам, заразом вимивши заплакану й сопливу мармизу, натерши так, що мала почала смішно фиркати й пирхкати. Але, зрозумівши, що буря минула, вкотре заспокоїлася ще й почавши бавитись, бризкаючись водою в різні боки, і зовсім забувши, як не більше п'яти хвилин тому ошаліло верещала на всю хату. Витерши мармизу до рум'янця на щічках, взяв її на руки і вийшов на кухню.
— А зараз мадам П'яточка йде долучатися до горщика... З тобою все гаразд? — я стурбовано глянув на бліду, все ще важко дихаючу дівчину, яка сиділа на стільці, підперши голову рукою, і абсолютно не звертала уваги на киплячий вміст двох каструль. — Ти захворіла? Давай я збігаю за Баффі, вона в будь-якому випадку допоможе, а якщо не зможе, покличемо Айболита. Хрін з ним, нехай фліртує, паскуда, аби з тобою все було гаразд!
— Стій, стрілку! Не треба, нікуди йти, зараз все мине. Та й куди ти з голою дитинкою зібрався бігти, у неї ж запалення ще не повністю пройшло, взагалі й мочити її не треба було.
— З тобою справді все гаразд? Сам навіть не думай мені брехати, якщо не добре і щось болить, краще звернися до цілителя, вони будь-що можуть вилікувати за кілька днів, ну хіба що крім зомбі-вірусу?
— Та справді, любий, справді. Припини трястися за мене, як за маленьку, бачиш, вже все минуло, краще обійми. І дитину теж, адже ти пам'ятаєш, як вона любила обійми й поцілуночки.
— Ага. І гидити де попало.
— Нічого, переживемо і це, просто візьми і постав в тому кутку горщик, а заразом знову покажи, як ним користуватися, а я поки накрию на стіл.
— Тільки не лякай мене так більше.
— Хіба тебе може хоч щось в цьому світі налякати?
— Тільки ти з П'яточкою.
Поки Сам накривала на стіл, гримлячи тарілками та ложками, я витягнув з-під ліжка вкритий шаром пилу горщик, здув пил з кришки й потягнув його до вимитого кутка. Поставив, відкрив кришку і зробив невеликий запрошувальний жест рукою, мовляв, давайте, мадам, сідайте. А та постояла, подивилася на мене з відкритим ротом, потім гепнулася голим задом на підлогу й, схопивши свою праву ногу, почала кусати її за пальці. Ну і що ти будеш з нею робити. Довелося за пахви підняти з підлоги і самому посадити на білий "трон". Правда, я забув, що вона за два тижні ще більше схудла, і отвір горщика виявився вже трохи завеликим для її виснаженої дупці, тому, як тільки вмостив задом на ємність, мала одразу провалилася всередину, склавшись навпіл, та так, що худенькі ніжки закинуло вверх за вуха. П'яточка заскигливши спробувала вилізти самостійно, силкуючись і пихкаючи одночасно, та ще й розхитуючись, вліво-вправо, як на гойдалці, видаючи при цьому гучний стукіт, чутний на всю хату. Та куди там, зад добряче застряг в посудині, а її спроби тільки погіршували ситуацію. Зате мене ця сцена так розвеселила, що я, не поспішаючи рятувати застряглу дитину, почав знімати відео з нею. Ну звичайно, мала, побачивши марність своїх махань, відразу заголосила своє стандартне "іу-іу-іу", тарабанячи нещасним горщиком ще голосніше, на що в кімнату знову влетіла незадоволена Сам і, побачивши те, що сталося, відразу ж накинулася на мене.
— Ну ось що ти знову витворяєш? — заголосила дівчина, але вже без крику, тому що, побачивши таке диво в горщику, їй, напевно, самій захотілося розсміятися, але змогла стриматись, напевно щоб не засмучувати малу і не давати приводу мені поводитися таким чином.
Але долі, напевно, теж стало смішно, і вона вирішила продовжити веселощі, тому що П'яточка, якій ніяк не вдавалося вибратися, попри всі її марні спроби, до того розхитала горщик, в якому перебувала, що він взяв, та й перекинувся на бік, ще й прокотившись по колу, поки не уперся об ручку. Але прокотився він разом з малечею, чергуючи перед нашими очима, то ніжки, то потилицю, то ніжки, то потилицю, поки не зупинився потилицею вниз. І до чого ж це було кумедне видовище, що навіть Сам не втрималася від сміху, хоча й бігом підлетіла виручати нещасну полонянку. А я так взагалі звалився на ліжко, знемагаючи від сміху і раз за разом прокручуючи відео з дівчинкою, що котиться в горщику, спочатку вперед, потім відмотуючи назад.
Сама́й, витягнувши П'яточку з горщика, поставила її на підлогу, притримуючи однією рукою за сорочечку, а іншою взялася поправляти посудину. Але мала, подумавши, що її зараз хочуть назад засунути туди, зашипіла в бік посудини, вискнула і вирвавшись, навкарачки спритно забігла під ліжко, забившись там в найдальший кут, і тільки витріщаючи перелякані очі в наш бік, закопиливши нижню губу під передній зуб. Блін, вона й так не красуня, так ще й дурну звичку набула виставляти на загальний огляд свій нещасний зуб, прямо як баба Яга.
— Стрілку, сміх сміхом, а як ми її тепер звідти витягнемо? Доведеться тобі лізти за нею.
— Навіщо, зараз відсуну ліжко й дістану зверху.
Але як тільки я посунув його, мала, зрозумівши, що тимчасовий сховок перестає бути надійним, блискавкою шмигнула в бік дверей, встигнувши проскочити між ніг у Сама́й. І побігла в бік кухні.
— Стрілку! Вона побігла на кухню, а там же все гаряче, раптом ненавмисно перекине щось на себе. — вигукнула Сам і побігла слідом.
Ну і я, природно, за ними. Але, опинившись на кухні, крім красиво сервірованого столу з купою паруючої їжі, при вигляді якої мій живіт зрадницьки голосно заурчав, більше нікого не було видно.
— А куди ж вона поділася? — розгублено запитала Сама́й, озираючись навсібіч.
— Тсс… — приклав я палець до губ. Вслухаючись в навколишні звуки.
Спочатку почувся тільки тихий шурхіт, а за ним вже більш гучний звук якоїсь метушні, і врешті з комори долинув гучний переляканий вереск, який перейшов у довге і відчайдушне щеняче скиглення:
— Іу-іу-іу!
— Вона там! — вигукнула Сам.
— І як ти тільки здогадалася?
— Не смішно! Біжи відкривай, з нею, напевно, щось сталося!
Відкривати там, по суті, не було чого, тому що двері і так були прочинені, зовсім трохи, але П'яточці вистачило місця, щоб заскочити туди в пошуках сховку. Я, не роздумуючи, потягнув їх на себе, і нашому погляду знову відкрилося кумедне видовище, від чого я знову відновив відеозйомку.
Малючка забігла в комору не просто так. Напевно, колись вона виявила, що одна з крайніх дощок була погано прибитою, і піднявши її, дитині дрібної комплекції, саме якою і була П'яточка, можна було легко забратися в підпілля. Куди воно вело далі, поки що було не зрозуміло, але, мабуть, саме так мала примудрялася тікати з повністю закритого будинку, щоб вискакувати напівголою на дорогу, аби зустріти мене першою. Зараз же, згадавши, що вона таке вже проробляла, одразу кинулася до старої схованки. Ось тільки цього разу, на іншому кінці дошки стояло напівпорожнє старе відро з різним мотлохом, яке давно треба було б викинути. Воно й зіграло вирішальну роль у затриманні втікачки, яка за старою пам'яттю, підчепивши дошку, кинулася в рятівну дірку, але дошка під вагою відра спружинила назад затиснувши бідоласі поперек, так що ні туди, ні сюди. Голова з тулубом опинилася в запиленому підпіллі, а дві голі щуплі сіднички та пара худеньких ніжок що безупинно дриґалися в повітрі, залишилися нагорі, аби добити мене вбивчо-відпадним видовищем.
— Ну що ти знову смієшся, давай витягуй! Їй, напевно, боляче. — штовхнула мене в бік Сам.
— А я просив її туди лізти? От нехай тепер посидить і подумає над своєю поведінкою, а ми пішли їсти, адже все холоне.
— Іу-іу-іу!
— Яке їсти, давай витягуй, ця дошка їй зараз поперек зламає!
— Та вона взагалі на неї не тисне, просто не дає пролізти, а ця гадина всього-навсього з переляку так верещить. Але коли вже ти так, наполегливо вмовляєш, обіцяючи мені всі задоволення цього світу... Ай! — знову отримавши, замість задоволень, кулачком в бік, я нахилився над вертливим задом, щоб допомогти вибратися, але для початку вирішив провести роз'яснювальну бесіду. — Гей, втікач із Шоушенка, а ну скажи-но мені, куди це ти мала намір втекти?
Питання залишилося без відповіді. Тоді я озирнувшись навколо, знайшов невеличкий прутик від старого віника і почав ним хльостати застряглу дупку — не сильно, заради приколу, ледь торкаючись тоненької шкіри, але при цьому грізно промовляючи.
— А ось тобі, щоб більше не кортіло з голим задом по дому бігати, та підлогу ламати.