Чи жилося простіше, та веселіше! Але хай там що, проблеми будемо вирішувати в міру їх появи. Тепер головне без пригод дістатися до магазину дядечка Ау та одягнути малечу, у якої, до речі, почалася якась словесна діарея, а вірніше, звукова. Часто повторює починаючи пищати тоненьким голоском якесь "у-у-у", то тицяє на себе "и-кає", "а-кає", махає руками, зображуючи в повітрі якісь фігури, ще й своїм розмахуванням боляче влупила мені в око. Я нічого не зрозумів з тої пантоміми, і оскільки вона стала надто активною, то щоб не кричати й не лаятися, знову запхав її в сумку. Яку я, до речі, не викинув. А що – міцна, в око не впадає, містка. У господарстві згодиться. Та й для інших потреб ідеально підходить. На дівчисько, щоб не дратувала — шикнув, і сказав, що знову летить пташка. Вона відразу ж затихла і згорнулася калачиком, і тільки злякані очі лупляться на мене з глибини. Благословенна тиша. Я легенько закинув сумку на плече, благо довжина ручок дозволяла, і з комфортом, прискоривши крок, рушив до мети, яка, до речі, була практично в декількох кварталах. Мала сиділа і не смикалась. І як це мені раніше не спало на думку транспортувати її в такий спосіб. Тепер завжди так робитиму — а якщо підросте, куплю більшу сумку.
За кілька хвилин я вже підходив до такої омріяної крамнички. Вхідні двері виявилися відчиненими, з-за них обережно виглядав сам господар з обрізом у руках. Чогось побоювався.
— Агов хазяїне! Знижки, акції, списані товари – в наявності є? Зустрічай оптовика!
— Та тихо ти! – шикнув той, і стволом показав, щоб швидше заходив.
Я сперечатися не став, і швиденько заскочив у прочинені двері від гріха подалі.
— Пролетіла тут парочка страхомордих, щойно. От і чатую чи не вернуться назад. А ти, дивлюся знатно з ними поцапався?
— Ну, ти ж мене вже повинен знати. Де кіпіш, там і я.
— Що є, те є! Чув вже… і про кінні забіги містом, і що Товстяку Хопу тарантас ущент розніс. Ти що — хотів на ньому полетіти за літунами, що взявся ганятися як навіжений, переполохавши пів міста.
— Ну, так злетів же, і навіть пролетів трохи. Гарний був тарантас... а що Хлоп, претензії виставив?
— Хоп він, а не Хлоп! А за претензії наразі нічого не чув. Його поки що тамтешні візники встигли вже затягнути в місцеву чарочну і вшановують безоплатно, в обмін детального переказу про те, як на його візку сам Великий Стрілок літав. Ось як набриднуть їм його побрехеньки, тоді всяке може бути, з уявою в нього туго.
— А що правда літав? Це коли ... переді мною чи що?
— От пройдисвіт! Ти чого прийшов, і чому сумка ворушиться?
Я зняв торбу з плеча і поклав на прилавок.
— Тому що в сумці у нас... прошу любити й жалувати, неперевершена... — я зробив театральний жест, очікуючи, що мала з цікавості зараз вискочить звідти як чортик з табакерки, але пауза щось затяглася. Я тицьнув сумку рукою, чого завмерла там. — Гей неперевершена! Вилазь давай!
Дивлюся, заворушилась. Несміливо висунула голову з уже однією кіскою, інша розплелася і перетворилася на сплутану грудку волосся, від цікавості роззявила рот відсвічуючи єдиним переднім зубчиком, і почала озиратися на всі боки. Мені вже набридло таке її довге з'явлення народу, тому схопив за ще цілу кіску і потяг угору, витягаючи з сумки. Вона невдоволено перекосилася, зашипіла і вхопившись за мою руку, почала брикатися.
— Загалом це П'яточка, так її звуть. І вона моя ... е-е ... просто моя! — І я різко притиснув дитину до себе, так що вона навіть гикнула. А потім радісно заусміхалася, показавши решту два зуба. – А цього дядечка, П'яточка, звуть – Ау. Взагалі казати АУ, прийнято, коли заблукав у лісі. Але тут по ходу людина по життю заблукала. От і ходить – аукає.
— І нічого не вдієш… е-ех! До речі, вперше бачу, щоби дітей у сумці для продуктів носили. Тато з тебе ще той.
— Вона ж майже гола! В який інакше спосіб пронести її через все місто. А так — зручно і ніхто не бачить. До речі, ми тому до тебе і заявилися — треба б на малу щось з одягу підібрати, може понишпориш у своїх засіках. І ще – дитячий горщик, а ще банно-мильне приладдя…
— Для дівчинки, у плані миття – нічого не підійде. Щітки та мочалки жорсткі, а мило та шампунь, щипатися будуть. То тільки тобі якщо що. Для неї потім в інших лавках потрібне щось знайдеш, або в мене можеш замовити, але то, потім. Патронів наприкінці тобі відрахую. Одяг верхній для тебе теж є ... фіолетовий, три оцінки на захист. Тобі на раз вистачить.
— Чого це, на разу! Може й довше поношу.
— Сумніваюся. На твоєму місці я б із півсотні штук за раз прикупив, та й не парився. Ага… бритву ще тобі пошукаю, ти ж у нас піжон, вусів та бороди не носиш, як справжні чоловіки!
— Зате крихти та залишки їжі, ними не збираю. Та й вошам нема де розгулятися. І тютюном не несе, коли цілуюсь. І соплі на них узимку не замерзають. І…
— Ща стрельну!
— Так що там по дитячому одязі, щось є?..
— На, тримай мішок. Одяг не весь новий – але цільний і чистий. Там всякого на дрібну знайдеться, правда ідеально навряд чи сяде — худюща вона в тебе — чисто скелет.
— Нічого! Були б кістки, а м'ясо наросте. Мамзель, вибирайте барахлішко на свій смак, і трусів більше набирай ... а то сцишся як садовий шланг.
Я висипав на прилавок вміст мішка, і П'яточка одразу ж пірнула в нього з головою, не скільки вибирати речі, а лише заради пустощів. Довелося витягати її звідти й затиснувши під пахвою підбирати на власний смак. Речей було багато, але як казав старий, більшість виявилися занадто великі на неї. Та все ж таки ми накопали білі дитячі трусики, білі колготки і таку ж маєчку — хотілося б звичайно темнішого кольору, але вибору особливого не було, і так добре, що вже одягнена буде. Знайшлася так само сорочка зі смішним мереживним комірцем, не біла, але й нічого позитивного — лише жовтого кольору. А в особливе захоплення, малечу привели: бордова розкльошена спідничка типу комбінезон, на двох підтяжках і з великою кишенькою посередині з нашитим на ній метеликом, і сині лакові черевички зі срібною пряжечкою. У запас залишилися тільки білі колготки, які я теж взяв. Взувшись і вдягнувшись, радісна малявка почала красуватися, кружляючи та дефілюючи по всьому прилавку, щасливо повискуючи й слинячись. Довелося прикупити ще й парочку хусток — спеціально для слинявої. Ми зі старим для порядку позахоплювалися її обновками, причому туфельками і метеликом — кілька разів, під акомпанемент радісного щебетання і сміху, потім я опустив її на підлогу і взявся за розбір решти замовлення та розрахунок.
Поки мала була зайнята собою і милувалася своїми обновками, я поцікавився, що такого цікавого з'явилося в крамниці за останній час. Цікавого було багато – але те, що було в наявності, або було занадто дорого для мене, або я до того ще не доріс за рівнями. Тому щоб хоч щось поліпшити, вирішив перепаяти камінь рун із третього на четвертий. Адже, по суті, навіть мінімальна прибавка може врятувати мені життя.
— Сама руна 3-го рівня – тридцять золотих. Камінь спайки раджу брати на 100% варіант вдалого сплаву. Хоч він і коштує десятку золотих – але в такій справі краще перестрахуватися. – повідомив господар, вислухавши моє прохання.
— А який ефект вони дають?
До п'ятого – рандом. З п'ятого знаю точно… куля, влучаючи в ціль, до шкоди ще й випалює плоть у радіусі десяти дюймів. Із шостого – випускає додатково з кулею вогняну кулю, пропорційну до кулі за шкодою. Сьомий – постріл супроводжує блискавка. Восьмий постріл повністю запалює жертву, вогонь з якої перекидається на сусідів. Таке собі міні ураження по площі. Дев'ятий – уже кілька вогняних куль. Десятий супроводжує горизонтальна блискавка, що пропалює кілька тіл поспіль. Ну а якщо коли-небудь доростеш до одинадцятого, то, як я чув, постріл супроводжуватиме масова шкода блискавками по площі, з 50%-ю імовірністю викликати займання цілей із можливістю перекидання на сусідів.
— От би мені такий камінчик! – захопився я. – А скільки він приблизно коштує?
Не знаю. Ніколи не було в продажу. Тут краще дві десятки спаяти. Щоправда, в цьому випадку камінь спайки дає всього десятипроцентну ймовірність вдалого сплаву.
Жорстко, звісно, але в разі успіху…
Договорити я не встиг…, тому що буквально в десяти сантиметрах від нашого місця розташування рвонув прилавок. Причому знизу вгору, зробивши в стелі неабияку діру й обдавши нас густим шаром пилу, штукатурки та дерев'яних трісок, а в самому прилавку зяяла рвана діра розміром з футбольний м'яч.
Що за чорт! – вигукнув старий, відкашлюючи густий шар опадів.
Я ж, запідозривши недобре, почав вдивлятися в отвір крізь шар пилу, що осідав, у неприємному передчутті… ну так і є! Я різко смикнув рукою в діру й хапнув одну нестерпну особу прямо за вухо, і викрутив його так, що жаб'ячу мордочку перекосило від болю, та так – що вона, примруживши одне око, почала знову шипіти й беззвучно відкривати-закривати рот, видаючи щось на кшталт "і-тя-тя", але брикатися навіть не намагалася, куди там… і так мало не дугою вигнулася. Піднявши таким чином шкідницю крізь діру, в яку вона вільно пролізла, я ще раз для профілактики крутнув нещасне вушко, викликавши новий перекіс мордочки звук "і-і-і", та й відпустив. Кричати й лаятися на людях не буду – вдома що не будь придумаю."
— Дядьку! Ти чим свій обріз заряджаєш? Збідненим ураном – чи що! – зате вилаявся я на господаря.
— А чим ще вас, системних, проймеш. Ви ж прокачані – от і доводиться викручуватись!
— Ти серйозно?
— Жартую я, жартую. Тобі що можна, а мені ні. Скажи краще за що малій так хрящик то накрутив? Он аж вушко посиніло. Воно ж дитя нерозумне. Пояснювати треба, що й до чого, а не займатися рукоприкладством.
І він несподівано притиснув дівчисько до плеча, ласкаво погладжуючи по спині. А та — гадина, скорчивши скривджену гримасу і випнувши нижню губу, раптово пригорнулася до нього, та ще й почала гладити по лисині здуваю з голови пил, при цьому час від часу похмуро зиркаючи в мій бік.
— Слухай! А коли такий розумний, то забирай її собі, а я ще й приплачу… на біса мені така збитошна. А так прийду додому… тихо, спокійно. Спи скільки хочеш, їж, коли заманеться!
Дивлюся, завмерла ... почала прислухатися.
– А що! Буде тобі їжу пережовувати… хоч постій – там що в неї що в тебе, вітер гуляє.