Як в кінці вулиці перед виїздом на невелику площу з фонтаном, побачив розпряжену підводу для вантажоперевезень, типу арби, з нахилом у мій бік. Добрі люди поставили її перед самим виїздом, щоб не заїжджати на саму площу, але при цьому розминутися з нею на повній швидкості було практично неможливо. Необхідно було гальмувати, але коні перестали слухатися і з піною у роті неслися як очманілі. Настав час позбутися їх. Але вбивати бідних тварин я не збирався, а просто взявся розстрілювати механізм упряжки, що знаходився попереду і трохи знизу воза, та складався з якихось дерев'яних палиць і ременів. За пару пострілів з 44-го калібру від механізму залишилися тільки одні фрагменти, все інше розлетілося дрібними трісками. Але я домігся свого. Коні, опинившись звільненими від упряжі й тарантаса, відчувши свободу, наддали і почали швидко віддалятися, їм вже нічого не загрожувало, хіба що – запаляться. А ось мені пощастило менше... якою б хорошою не була ідея, звільнитися від конячок, і тим самим знизити швидкість, щоб уникнути зіткнення з іншим возом, але все ж швидкість зменшувалася занадто повільно, тому, що я розігнався знатно, навіть обігнавши зловісну птицю, яка вкрала мою П'яточку. Пора було застосовувати вміння часу і покинути небезпечний транспорт, але в цей момент біля мене щось крякнуло, і я, глянувши праворуч, побачив летючу тварину, яка зрівнялася зі мною і злісно дивилася в мій бік. Цієї миті вистачило, щоб праве колесо тарантаса в'їхало на похилу арбу і проїхавши по дощатій підлозі, таратайка разом зі мною злетіла в повітря.
Я начебто і не застосовував ніяких умінь, але час для мене – чомусь зупинився. Як у сповільненому кіно, спостерігав, як разом з возом пролітаю над фонтаном, а біля мене на відстані витягнутої руки летить, здивовано крякаючи, огидна зубата пика, спантеличено дивлячись у мій бік. Трохи далі внизу помітив різноколірний навіс з цупкої тканини над входом до якогось закладу, під яким юрмилися люди, а спереду їх прикривала парочка системних, які з роззявленими ротами дивилися на мій політ. Я бачив це все, але цього разу не розгубився й активував "зупинку часу". Як завжди, все навколо завмерло, а я, не гаючи часу, вихопив у монстра з лапи сумку і кілька разів вистрілив у нього. Далі, відштовхнувшись ногами, зробив довгий стрибок у бік навісу.
А далі, як по писаному... пташка, що отримала в тіло і в потилицю добрий десяток куль, зраненою тушкою впала у фонтан. Тарантас теж впав вниз, але трохи далі, від удару розлетівшись в різні боки, в тому числі і в людей, що стояли під навісом, і якби системні не зметикували виставити енергетичні щити, то могли б бути постраждалі. Я ж, завдяки своєму стрибку і чималому везінню, плюхнувся на навіс, і з "пружинивши" просто з'їхав вниз, спритно зістрибнувши на ноги, при цьому, дбайливо притиснувши сумку до грудей. Озирнувся. Так-так... накоїв я справ, ще до недавнього часу чистенька площа з милим фонтанчиком, виявилася завалена купою уламків, а у фонтані в передсмертній агонії, підіймаючи хмару бризок, здихало погане чудовисько. Ну нічого – приберуть якось без мене. Я оглянув себе... порізаний, наче голився напідпитку, причому голив і руки, і ноги. Футболка взагалі – порізана на клапті. Відразу зняв і кинув під ноги.
Потім з тривогою заглянув у сумку. Зіщулилася в маленький жмуточок, зігнувши тоненькі ніжки і підтягнувши колінця до самого підборіддя обхопивши їх ручками, лежить на дні й дрібно тремтить, ні на що не реагуючи. Бідолашна – видно, від страху прихопило. Я акуратно витягнув її з сумки, під гучне ахання натовпу, і притиснувши до себе пішов у бік крамники дядечка Ау. Яка знову виявилася найближче. За відчуттями – як пів міста проїхав, а за фактом, тільки кола мотав.
У цей час позаду щось закрякало і бухнулось об каміння. Я озирнувся і побачив пошарпану горгулью, яка ніяк не бажала помирати, ще й якось зуміла вибратися з фонтану і повзла в мій бік, гнівно скалячи зуби і волочачи задні ноги за собою. Я, не роздумуючи, кинувся до неї й щосили вдарив монстра ногою по голові, так що уламки черепа розлетілися в різні боки. Тільки після цього тварюка нарешті здохла. Я зі злості ще й плюнув на труп, скільки ж вона мені сьогодні нервів вимотала. І тут в голові – пролунав дзинь.
НАВИК – ЧУдан (6 рівня) (Удар ногою по корпусу), епічний, масштабований, час перезаряджання – 40 хвилин.
НАВИК – Трейсер 2-го рівня.
Опа-па! Додатковий бонус! Зовсім навіть непогано. Правда, рівня жодного не дали, хоча я знатно монстрів перемолотив. Ну не плакати ж тепер. Краще піду за покупками, поки знову чогось не сталося.
Я кивнув у бік натовпу, що мовчки дивився на мене – ніби вітаючись. Народ практично одночасно кивнув у відповідь, а один із системних, високий товстун з довгим кучерявим волоссям і у військовій куртці, ще й підняв великий палець на правій руці, на знак схвалення. Я лише посміхнувся і жваво покрокував у потрібному напрямку, погладжуючи тремтячу, худеньку спинку.
— П'ятюнічка, манюнька моя... ну досить тремтіти, я всіх поганих пташок перестріляв, нікому більше тебе лякати і ображати. А якщо ще прилетять, то я їх з пістолета тиф-тиф! Бачила, як я класно стріляю?
Малявка в якийсь момент починала посміхатися, а потім погляд знову ставав блукаючим і відстороненим. Ніби як попускало, але треба щось таке — суперпозитивне, щоб вона зовсім прийшла до тями.
— А хто знає, куди ми підемо з П'яточкою, після того, як купимо їй одяг? — голосно запитав я, ні до кого конкретно не звертаючись. — Ніхто не знає! І ми нікому не скажемо, що йдемо купувати, гарну — прегарну... Ляльку-у!..
Спрацювало! Бо вона аж підскочила на руках. На обличчі щенячий захват, при цьому, тоненько вищить і плескає в долоні, а потім кинулася на шию обіймати. Як в одну мить, змінилася. Погано, що її, від стресових ситуацій так "кидає" від крайнощів в крайнощі, щоб в майбутньому зовсім кукухою не поїхала. Але будемо сподіватися на краще. Я тільки що згадував про крайнощі, і ось вам нате... дивлюся – відірвалася від шиї і вже сльози на очах.
— Що знову не так? Не хочеш ляльку?
А вона починає пальчиком показувати на мої порізи, при цьому намагаючись торкатися обережно, щоб не зробити боляче. Спочатку на обличчі, потім на шиї, на грудях, на руках. Так-так... знатно мене порізали – пернаті, а точніше перетинчасті. Мала ж ще ніколи не бачила мене такого "порізаного", ось і занепокоїлася – он, навіть почала легенько дути на ранки, щоб не боліли. А я навіть розчулився – приємно, коли про тебе турбуються.
— Та ти не переймайся, нічого страшного. До весілля заживе... особливо до твого!
Ми вже були на півдорозі до мети, як по внутрішньому зв'язку зі мною зв'язалася Аня.
— Привіт, герой! Ти замість того, щоб бігти до мене і разом піти оформляти документи на дівчинку, літаєш на возах? Я вражена.
— Ой, вибач! Я якраз збирався, але тільки вийшов на вулицю, а там таке... а що? Відео вже мережею гуляє? Спритні хлопці — однак. Як монстрів бити, так нікому навіть спину прикрити, он як порізали — а як відеокліпи монтувати, то вони — перші.
— Бідненький. Маленька хоч не постраждала? Як вона взагалі потрапила в ту сумку – і як та сумка потрапила в лапи монстру?
— Це довга історія, розповім при зустрічі.
— Тільки постарайся знайти правдоподібне пояснення, бо відео бачила і пані суддя. А вона, на відміну від городян і більшості системних, розлютилася, побачивши таку безвідповідальність і нехлюйство. Хотіла вже посилати до тебе людей з опікунської ради для вилучення дівчинки. Але потім прийшло повідомлення від системи, що завдяки твоєму втручанню, коефіцієнт жертв і постраждалих серед місцевих жителів у твоєму районі найнижчий. За це і ще за те, що дівчинка не постраждала, вона вирішила дати тобі ще один шанс. Але дивись – не затягуй, завтра як штик, о восьмій ранку будь на місці. Сьогодні вже йти нікуди не треба, всі громадські місця закриті через наліт летючих тварюк, який, до речі, ще не скрізь, припинився.
— Ого!.. Виходить, я більше за всіх пташок перебив! Ну я молодець!
— Отямся, фантазер! Ти перебив не більше п'яти — шести десятків. Багато високорівневих по пару сотень знищили. Мається на увазі, що в районі твого перебування, під час нальоту, бойові дії вів тільки ти і ще парочка низькорівневих хлопців. І серед мирних жителів постраждало всього троє. Один загинув, двоє інших відбулися подряпинами. Для порівняння – в одному з південних кварталів загинуло більше півсотні мирних і один системний, а поранених – сотні. Хоч тварюк тут перебили більше півтисячі. Ось так приблизно йде перерахунок за коефіцієнтом.
— Охрініти! Як це так? У вас що, немає систем сповіщення, а вартові наряди куди дивляться? А топи чого? Як можна було допустити стільки жертв! Та якщо так захищати, то місто скоро спорожніє, одні ми залишимося.
— Ми працюємо над цим. Біда тільки в тому, що напади з повітря почалися зовсім недавно, і ніхто, ніколи не готувався до такого. Ми і так вже трохи набили руку в повітряному протистоянні, раніше жертв було набагато більше. І це ти ще не бачив летючих виверн і драконів.
— І таке є!
— Драконів, слава небесам, бачили тільки здалеку, тому що вони можуть вивергати вогонь. Серйозно. І якщо в казках це звучить цікаво, то в житті — один плювок вогняним валом магічного вогню — порівнянного з напалмом, водою не загасиш, запалює кілька будинків поспіль. Віверни не кращі – теж люблять плюватися, хто чим – одні кислотою, інші піною що миттєво застигає та сковує, треті смертельним газом, типу іприт. Загалом багато чого поганого на наші голови – є. Зустрінемося – розповім більше.
— Так давай сьогодні.
— Сьогодні не можу. Виїжджаємо зі спецзагоном на зачистку твоєї занедбаної фабрики.
— Оперативно, однак! Це добре, але я так сподівався, що ти сьогодні будеш жаліти мене і гладити мої бойові шрами.
— Зайди до Баффі, вона швидко позбавить тебе від тих подряпин.
– Зараз! А що ти тоді будеш жаліти?
– Ми обов'язково щось придумаємо. А зараз мені потрібно йти, і не забудь прийти завтра вранці до опікунської ради. Все, бувай. Побачимось пізніше.
Поговорили. Цікаво – а до приходу системних тут теж так носилися із документами?..