Я незграбно обернувся, щоб самому поглянути та оцінити ситуацію. Але побачивши – відразу похолов. Прямо в наш бік, з висоти – пікірувала зграя крилатих, зубасто-ікластих чудовиськ, схожих на горгуйль, які розмахували руками з гострими, як бритва, кігтями. І головне що наближалися вони дуже швидко, часу кудись бігти або діставати зброю і відстрілюватися, практично не було. П'яточка ще раз відчайдушно вискнувши, занурилася головою в футболку, зіщулилася там і намертво вчепилася нігтями в моє тіло, так що мене аж перекосило. Я зробив єдине, що встигав – пірнув "рибкою" в бік кущів, намагаючись приземлитися на бік, через цінний "вантаж" спереду. Падіння вдалося на славу. Малявка не постраждала, на відміну від моїх ребер. Зате встиг ухилитися в останній момент, опинившись серед густих рятівних кущів, коли позаду – за пару метрів, пролунало численне лопотіння крил, супроводжуване хрипким карканням, що видавали чудовиська. Як тільки звуки стихли, я обережно виглянув у просвіт між рослинами і побачив того самого перехожого, який підняв тривогу. Він так і продовжив бігати з боку в бік... але вже без голови. Тіло ще трохи ворушилося, потім впало на землю, вихлюпнувши з шиї відро крові. Потім знову почулося тріпотіння крил і неприємні звуки, що видавали летючі тварюки. Видно, зграя поверталася за залишками здобичі.
Моє припущення виявилося вірним. Біля нашої схованки пролунало гучне плескання безлічі крил, ричання, тріск розірваного одягу, а потім хрускіт кісток і гучне чавкання декількох пащек, які іноді шипіли одна на одну через особливо ласий шматок. Я, намагаючись не робити різких рухів, щоб не привернути увагу небезпечного противника, обережно витягнув кольт і, ледь дихаючи, перевів його в бойовий режим. Але все виявилося марним – тому що мала, стиснувшись під футболкою в грудочку і дрібно тремтячи, раптом несподівано голосно гикнула.
Начебто й не так голосно, щоб серед того галасу, який влаштували тварини біля тіла бідолахи перехожого, його можна було розчути, але одна з них несподівано підвела голову і насторожилася. Потім її ніздрі заворушилися, вдихаючи повітря, а голова впевнено повернулася в бік нашого тимчасового прихистку. Ще двічі понюхавши гадина поповзла навкарачки у нашому напрямку. Решта поки не звертали на неї уваги, доїдаючи залишки людського м'яса. Але це – поки. Фактично нас викрили, і бігти марно, тому я підвівся, лівою рукою притиснув крихітку до грудей, а правою зі зброєю, направив у бік тварини що невідворотно підповзала до сховку. І як тільки вона, лівою лапою відсунула кущі, що приховували нашу присутність, і сунула морду, я відразу вистрілив їй прямо в голову – причому кілька разів, знісши при цьому половину черепа. Безголова гаргуйля, відскочила назад, бризкаючи кров'ю і хаотично тріпочучи крилами, врізалася у своїх товаришок. Ті, налякані пострілами і конвульсіями однієї з них, злякалися, заверещали й злетіли в небо. Але панікували недовго і, на жаль, виявилися не з боягузливих. Якимось дивом розгледівши або відчувши мене серед листя, трохи покружлявши, всім гуртом ринулися в атаку.
Я вже навіть не ховаючись, вискочив на тротуар і почав методично розстрілювати монстрів що пікірували в нашому напрямку, не шкодуючи куль. Іноді доводилося нахилятися, іноді ухилятися, а одного разу навіть перекотитися вздовж дороги, тікаючи від гострих пазурів, і до того ж вести безперервну стрілянину, та ще й придивлятися, щоб не упустити або, що гірше, не пошкодити безцінну грудочку, яка іноді, після особливо жорсткого струсу, видавала перелякані звуки. Після пари хвилин, від зграї залишилася тільки одна особина, та й та тріпотіла крилами об землю в передсмертній агонії. Я спокійним кроком підійшов до неї, про всяк випадок остерігаючись, щоб не потрапити під безладний хльост шкірястих крил, і декількома пострілами розніс потворну голову на шматки. Стріляв не те щоб особливо влучно – але через те, що не шкодував куль, і вийшов переможцем. Добре, що у мене кожна друга – задарма. Можна блатувати. Хотів уже було дістати перелякану дитину, тепер уже плювати на думку інших, але почув знайоме каркання. Обернувся... і знову похолодів!.. У мій бік мчала величезна зграя, особин тридцять-сорок, нових монстрів. Тут вже не до героїзму – не відстріляєшся. Тому кинувся шукати нове укриття. Та тільки нічого прийнятного не знаходив.
Спробував заскочити в найближчий будинок, але двері виявилися зачиненими, і скільки не стукав, ніхто так і не відчинив. У сусідньому – та сама історія. Хотів було вибити вікно і так проникнути всередину, та майже всі вікна або закриті міцними віконницями, оббитими залізом, або з міцною металевою решіткою. Хороші люди живуть в цьому місті – чуйні і милосердні.
Довелося притиснутися до однієї зі стін, щоб хоч зі спини убезпечитися, і прийняти бій. Але як би не тиснувся до будинку, все одно довелося й ухилятися, і перестрибувати, і перебігати. Тому що хитрі тварюки лізли звідусіль, атакували і з землі, і з повітря, у мене вже утворилося кілька подряпин, нанесених особливо спритними екземплярами. Добре хоч куль поки вистачало, але, якщо справа піде так і далі, за наслідки я не ручався. Тоді моїм єдиним завданням стане засунути куди-небудь в безпечне місце малючку, і про це вже варто задуматися прямо зараз, ось тільки підстрелю ще парочку особливо завзятих тварюк.
Весь подряпаний, але на добрі дві третини зменшивши поголів'я нападників, я змусив їх відступити і піднятися високо в небо. Так, це не зомбі, без почуття самозбереження, що дуже навіть добре. Я, важко дихаючи, подивився вслід відлітаючим тварюкам, і пішов добивати поранених, при цьому із задоволенням спостерігаючи, як помаленьку, у віртуальний гаманець падає дріб'язок. Після двадцятого рівня з'явилася функція – авто збір. Так що тепер не треба було паритися, і збирати трофеї з землі, або перебувати в загоні. Добивши останню летючу хрінь, мене раптом щось почало турбувати... прислухався... начебто тихо навколо, крики й шум присутні, але десь на сусідніх вулицях – тоді, що не так? Я раптом схопився за груди... П'яточка! Її не було! Я так забігався та настрибався, що десь загубив малу. Тільки б з нею нічого не сталося! У мене навіть руки почали тремтіти, а серце мало не вилетіло з грудей. Плюнувши і на тварюк, і на трофеї, почав поривисто озиратися в пошуках дівчинки. Знайшов!
Вона стояла, зчепивши ручки, метрів за тридцять позаду, з розбитими колінцями, мабуть, внаслідок падіння, і безпорадно озиралася в пошуках мене. Вся невелика ділянка була вистелена трупами тварин з розчепіреними крилами, ось через них вона мене і не могла розгледіти.
— П'яточко! Я тут! Біжи до мене! — крикнув я, вибігши так, щоб вона мене побачила.
Почувши мій голос, вона здригнулася, обернулася і, побачивши мою постать, з плачем кинулася бігти в мій бік.
І раптом, як на зло, лунає ненависне крякання, і з-за даху одного з будинків, жваво вилітає п'ятірка огидних тварюк, і побачивши дитину, що біжить, видають радісний крик і кидаються прямо на неї. Я зриваюся з місця до неї назустріч і знову на ходу починаю вести неприцільну стрілянину, бо боюся втратити з виду мою П'яточку.
— П'яточко, лягай, ховайся! — кричу щосили, з жахом спостерігаючи, як тварюки наздоганяють її, а я не встигаю нічого зробити.
Дівчинка, тремтячи від страху, починає озиратися в пошуках укриття і не знаходить нічого кращого, ніж сховатися в невелику продуктову сумку, загублену кимось у поспіху. Пробіжи ще трохи і опинилася б біля мене! Ну так сам же крикнув, щоб ховалася, а як трирічній переляканій дитині, збагнути, як краще вчинити і де надійніше сховатися. А мені нічого кращого не залишається, це якнайбільше розстріляти чудовиськ що налітають щільною зграєю і молитися, щоб вони не звернули увагу на сумку.
Встигаю завалити трьох — дві інші проносяться у мене над головою, при цьому одна паскуда встигає схопити задньою лапою дорогоцінну сумку. Все відбувається миттєво — мені спадає на думку, що можливо і добре, що мала зарилася в товсту сумку, інакше тварюка підчепила б її кігтем, а для такої охлялої фігурки це рівнозначно смерті, хоча і зараз все дуже погано складається. Ось про що я пошкодував, так це про те, що не активував "зупинку часу", але все відбувається так стрімко, що навіть думати ніколи. Зараз застосуванняНавиків нічого не дасть. Горгулі піднялися вгору, і мені їх не дістати, а якщо вистрілю і влучу, то дівчинка може розбитися. Тому зриваюся і біжу за ними. Мчуся як на крилах, але розумію, що безнадійно відстаю. Сльози застилають очі і заважають бачити, але я не припиняю бігти. Треба буде, буду гнатися за тваринами навіть за межами міста. Раптом краєм ока помічаю, запряжений парою коней – тарантас, і візника, що ховається під ним (цікаво – а чому літуни коней не чіпали?.. Чи ще просто не дісталися до них?). Але хоч би що там було, застрибую на нього, і схопивши віжки, хльостаю ними коней, і вони відразу ж зриваються з місця, ледь не переїхавши господаря, який в останній момент встиг вискочити з-під коліс.
Ось тепер я з тваринами на одній швидкості. Та тільки й вони по ходу не дурні – побачивши погоню, починають викручувати віражі, повертаючи то в один, то в інший бік. Доводиться і мені – летячи на шаленій швидкості, круто звертати в сторони, намагаючись вміститися в поворот і не врізатися в огорожу або стіну будинку. Якби не додаткові очки характеристик, які значно підняли мої параметри, чорт з два мені вдалося б керувати возом що шалено мчить по нерівній дорозі. І так страшно аж моторошно, — але у мене є мета, тому — ніяких перешкод! Пристосувавшись до швидкості, починаю знову стріляти в надії поранити тварину, і тим самим повільно приземлити. В одну таки влучаю і вона на ходу врізається в чиєсь вікно. Позаду дзвін розбитого скла, вереск і передсмертні крики монстра. Попереду ще тільки один — найважливіший.
У гонитві за монстром, мені довелося увійти в дрифт ще два рази, причому при другому, я возом, гарненько обдер пару фасадів. Але все-таки зумів перебити пташці одне крило. Висота відразу впала, і горгулья, гнівно клекочучи стала летіти не вище третього поверху. Я практично зрівнявся з нею і вже міркував, як би забрати сумку у тварини так, щоб не пошкодити вміст.