Дівчинка повністю втратила людську подобу і зараз переді мною між трубами злякано тулилося нещасне зацьковане звірятко.
Поки я ошелешено витріщався на мою крихітку, ззаду протиснулися Баффі з Сама́й, але як тільки вони визирнули з-за мого плеча, Сам вигукнувши "О небо!", одразу ж вибігла з приміщення, ну а цілителька, яка мала б надати швидку медичну допомогу, спершу збліднувши, а потім міцно заплющивши очі, без коментарів рушила за сусідкою. Теж мені лікар, хоча я знову упереджено ставлюся до людей, адже вона як-не-як дівчина і добре знала якою мала була зі мною, а побачивши таку моторошну зміну її психіка не витримала, та я і сам ледве встояв на ногах побачивши такою свою малечу.
— Хто це з нею так? — запитав я в порожнечу.
— Місцевий кочегар, за сумісництвом двірник, а по факту спитий п'яниця, що практично не просихає, але зі слів місцевих співробітників, цілком адекватний та спокійний, тільки дещо нелюдимий. — глухим голосом промовила Аня. — Ось так от, ніби знаєш людину…
— Правильно кажуть: "В тихому болоті чорти водяться". Де він, я хочу з ним поговорити?
— Не треба тобі з ним бачитися, стрілку. — втрутилася мадам Суддя. — Та й відвели його вже. Ним займуться інші люди, які саме спеціалізуються на таких от мерзотниках, і його подальшій долі не позаздрить ніхто. Вже повір мені. Тепер я бачу, наскільки винна, й зроблю все щоб хоч частково загладити свою провину перед тобою мій хлопчик.
— Життя саме спитає з вас, мадам. Ну а той, хто по-справжньому винен, незабаром понесе заслужене покарання, так і передайте йому тітонько, хай готується, не сьогодні-завтра я прийду за ним.
— Я розумію твій біль, але піти на вбивство, це скоїти тяжкий злочин, невже ти готовий перейти межу дозволеного і забруднивши руки кров'ю, стати злочинцем та вигнанцем?
— Пишномовні слова мадам, як для жінки, що наплювала на закон заради примхи збожеволілих родичів. Але я вас засмучу, я не злочинець, і покарання моє буде цілком законним. Я все зроблю, по справедливості, бо тільки вона головне мірило людських вчинків, так що не забивайте собі голову пустою казуїстикою, а просто передайте те, що я попросив.
Висловивши мадам Судді все, що було потрібно, я в ту ж мить забувши про неї, обережно присів і потягнувся рукою до малечі що ледь повискувала тихенько примовляючи:
— П'ятюнічка, маленька моя, що ж вони з тобою зробили, тварюки, чого ж ти мене не дочекалася, рідна, я ж обіцяв, що ніколи не покину тебе. — спочатку, як тільки побачила що я простягаю руку, вона почала було загрозливо шипіти, вишкіряючись нещасним зубчиком, ось тільки при цьому почала боязко тремтіти. Але почувши мій голос у запалих оченятах щось заблищало й припинивши скалити зубом, але все ще тремтячи взялася потроху виповзати зі свого сховку витягнувши голову вперед і невідривно дивлячись мені в очі. — Що, жабенятко, впізнаєш, іди до мене крихітко, кажеш не дочекалася, бо били всі навколо й знущалися з моєї П'ятюнічки, нічого тепер я поруч, більше ніхто не посміє тебе не те що образити — косо глянути, бо вирву я те око, що зрить лихо.
Нарешті помаленьку покинувши своє сховище й опинившись практично поряд, я зміг легенько погладити її по голові, ковзаючи пальцями по маслянистих волосинках, провівши так кілька разів ледь дихаючи від смороду, що йшов від неї. Відтак легенько почухав за вушком, від чого малеча раптово переставши тремтіти, раптом притиснулася голівкою до моєї долоні і схопивши ручками мій великий палець блаженно посміхнулася, принаймні так можна було розцінити її рот, що раптом розтягнувся і вишкірився. Я простягнув іншу руку і полоскотавши за іншим вушком, ніжно провів пальцями по кістлявій спинці, від чого П'яточка радісно цявкнувши засмикала по підлозі лівою ніжкою, а потім несподівано сунула в рот мій великий палець і почала його смоктати, при цьому ще й прицмокуючи. Я від несподіванки рвонув палець на себе, звичайно разом з рукою від чого маленька, що тісно притискалася до неї, мимоволі впала на бік, злякавшись такого раптового пориву вона знову безпорадно завищала, і стиснувшись від страху в маленьку грудочку, не зводячи з мене настороженого погляду почала потроху задкувати у своє сховище.
— Фу, П'яточко, хіба я тебе не вчив, що смоктати можна тільки льодяники на паличці, але аж ніяк не чужі пальці… хоча можливо, що й не вчив, але зате тепер навчу, щоб віднині й назавжди запам'ятала, крім солодощів більше нічого ні, ні!
— Стрілку, ну ти зовсім хворий чи від побаченого в тебе теж дах поїхав, вона смоктала палець, тому що голодна, це природний інстинкт усіх ссавців. Ти хіба ніколи не був у селі й не бачив, як маленьким телятам сунуть палець до рота, і вони починають його смоктати.
— Аню, а ти з якого переляку почала пхати телятам пальці, невже тільки за цим у село і їздила? Якось із такого боку я тебе ще не знав.
— От дурне. Будь тут, а я піду пошукаю пляшечку із соскою та молоком, у цьому закладі таке по-любому має бути. Експропріюю одну в рахунок порушень, яких у притулку стільки, що час його прикривати.
— Слухай, а не можна заодно якусь ємність із теплою водою знайти, поки ти шукаєш соску, я спробую малу відмити, а то з таким амбре переміщувати її буде важко?
— Я розпоряджуся, щоб принесли.
— А куди поділися Сама́я з Баффі?
— Одній стало зле і її знудило на вулиці, зараз сидить під деревом і оговтується. А інша теж не набагато краще почувається і просила передати, що сама поки не може оглянути малу, але натомість зв'язалася з Айболитом із клану "Світлих" — він десь за годину звільниться і під'їде куди скажеш.
— От помічниці на мою голову. Ні з однієї ніякої користі, ні з іншої.
— Ну я б не бралася їх суворо судити, тому що, коли вперше побачила таке видовище, самій мало не стало зле. До речі, стрілку, хочу тебе запитати, як офіційного опікуна — що ти маєш намір робити з дівчинкою далі, якщо взяти до уваги її нинішній стан?
— А що з її станом, підлікуємо, відгодуємо, а те, що дах трохи протік, так у вас баб він у всіх трохи набік. Нічого, теж не страшно, правда, жабеня? Як кажуть: Були би мізки, а дах ми самі справимо. А з чого це ти раптом питаєш таке?
— Просто мадам Суддя припустила, що можливо трапиться таке, коли, побачивши в якому стані знаходиться дівчинка, ти не захочеш її забирати й тим більше покласти своє життя на турботу про неповноцінну, так би мовити, істоту, — це не мої слова, просто я переказую її думку, тим паче знаючи твою непосидючість і вічну жагу до пригод.
— І що, знову здати в притулок чи того гірше — в дурдом? Уже один раз здали, практично нормальну дівчинку, і що з цього вийшло?.. Чи може вона пропонує прикласти малій, подушку до обличчя і нехай краще спочине з миром ніж залишиться такою на все життя?
— Таке припущення теж прозвучало з її вуст, а ще було сказано і навіть погоджено з вищими органами, що таку дію ніхто б не порахував за проступок, і закон закрив би очі на це діяння.
— Передай мадам Судді нехай іде до біса з таким своїм законом і його діяннями. Дівчинка поїде додому, і крапка. А там розберемося… П'яточко, ти чого знову пхаєш мій палець до рота, фу, ану кинь каку. Аню, давай припиняй марно базікати, дістань ти вже ту соску, а то вона мене скоро жерти почне… Так, жабко, ану давай для початку позбавимо тебе цього клятого ременя.
Поки дівчина бігала корпусами шукаючи соску та молоко, я, посадивши малу брудним задом на подушку кочегара, взяту з ліжка, почав розстібати шкіряний зашморг з її обдертої та закривавленої шийки. Вона ніби відчуваючи, що скоро настане довгоочікуване звільнення, сиділа тихо навіть не ворухнувшись, і тільки важке хрипке дихання видавало в ній життя. Зате, коли ремінь із дзвоном упав на підлогу, мала як дикий лев накинулася на нього, почавши з розлюченим ричанням гризти ненависну шкіру, ну як гризти, скоріше жувати, беззубими яснами мружачись і перекидаючи його з одного куточка рота в інший. Бач, як завелася, коли батя поруч, нічого рідна я тепер завжди буду з тобою. Пожувавши та познущавшись над заклятим ворогом, вона раптом випустила ремінь, вигнулася дугою і почала з надривом кашляти, та так жорстко що здавалося зараз легені виплюне. Відкашлявшись і важко дихаючи, мала втомлено плюхнулася задом на подушку, але спиною до мене, а потім трохи посидівши раптом випрямилася ніби щось згадавши й почала швидко вертіти головою вправо-вліво немов щось загубивши. Потім відчайдушно заверещавши підскочила й стрімко обернувшись, затряслася ніби від лихоманки і почала очманіло витріщатися на всі боки. Але побачивши, що я на місці і нікуди не подівся, тоненько вищачи і все ще тремтячи всім тільцем кинулася до мене і тільки знову притулившись до лівої долоні та вхопивши ручками великий палець, а для надійності ще й ніжками стиснувши моє зап'ястя, почала потроху заспокоюватися й знижувати свій писк до розміреного, але хриплого дихання. Так і сиділа поки хтось із копів не притягнув невеликий таз із теплою водою та мильним приладдям, а з ним одночасно з'явилася й Аня, несучи в руках пляшку із соскою, наповнену теплим молоком. Я, взявши її у дівчини, почав повільно водити біля обличчя малої, а та, раптом переставши задоволено щиритися від насолоди бути під надійним захистом і теплом моєї руки, прийнявши найсерйозніший вираз обличчя почала втягувати сопливим носом навколишні запахи, а коли я підніс соску практично до рота одразу заплямкала губами відчувши близькі ласощі. Ну й звісно, кинувши до біса мою руку, гепнувшись спиною на подушку, вчепилася в пляшечку і всунувши її до рота ледь при цьому не вдавившись почала налягати на лактозу так, що за вухами затріщало, та ще й ніжками намагаючись підняти тару аби влилося побільше. Починаю впізнавати свою П'яточку.
За пару хвилин нахлебтавшись молока до такої міри що запалий животик вмить роздувся, мала гучно пукнула, хіхікнула і випустивши напівпорожню пляшечку на підлогу миттєво заснула, при цьому продовжуючи прицмокувати захляпаним ротом, напевно, уві сні продовжуючи спустошувати бажану ємність. Ну що ж, так навіть краще — сплячу мити зручніше, хто знає чи не повернувся її колишній страх води, а Сама́й щоб заговорити, поруч немає, вірніше вона є але тільки ні за що не бажає заходити в страшну котельню.