Так що це не калейдоскоп пригод, а мій важкий хрест, який треба нести на свою Голгофу, і інтересу у мене до цих справ практично ніякого, хіба що з необхідними робочими питаннями.
— Ну-ну, — знову похитав головою Айболіт, закінчуючи зашивати рану, і збивши товкачиком у маленькій ступці купу білосніжної піни, щедро обмазав нею заштопане місце. — Через пару хвилин, рана почне розсмоктуватися, але це тимчасовий ефект, повне загоєння можу прогнозувати, беручи до уваги твою прискорену регенерацію та зілля Баффі, тільки до завтрашнього ранку. Але, нормально ходити зможеш тільки коли м'язи й сухожилля стануть на свої місця, хоча вставати можеш вже години через дві.
— А шрами?..
— За тиждень-другий і сліду не залишиться.
— Ну що можу сказати, велике – величезне спасибі, з мене належить.
— Все вже оплачено порятунком наших дівчат. Тобі спасибі, стрілку! Це найменше, чим ми могли тобі віддячити.
— До речі, а як там Олівія і її... е-е, ноги?
— Пришили, вже може вставати, правда ходить поки не дуже, але це скоро пройде, буде бігати як очманіла. І як тобі не було страшно знову спускатися за ними, особисто я б не наважився.
— А як інакше: "Очі бояться, а руки роблять" — дещо пафосно відповів я, але тільки для того, щоб не розвивати цю тему далі, бо спускався я туди зовсім не за ногами, їх я прихопив так — до купи, але всім знати про це і не потрібно.
— Ну що ж, я зробив все, що від мене залежало, і навіть більше, а зараз змушений відкланятися, справи, справи... Бажаю якнайшвидшого одужання, і чекаємо на подальші неймовірні історії з твоїх нудних і рутинних буднів. А тобі, Баффі, окреме спасибі за асистування.
— І поцілуй за мене Олівію, в губи! — крикнув я навздогін.
Той на мить завмер біля самих дверей, потім посміхнувся і, повернувшись до мене, жартома пригрозив пальцем. А то, не один ти вмієш підбурювати. Як тільки двері за лікарем зачинилися, Василь кинувся з кута до них і відразу зачинив на ключ, після чого ще й кілька разів смикнув, щоб переконатися, що вони надійно зачинені і моторошний ескулап не зможе просто так увійти. Потім радісно посміхнувся мені, підняв великий палець вгору і промовив:
— Мене звати Василь! Можу допомогти!
Баффі розреготалася, при цьому випадково впираючись у мою прооперовану ногу. Я закричав від болю і кинув у неї подушкою. Вона від несподіванки схопила її і машинально кинула в мене. А Василь, подумавши, що це ми так дуріємо, вирішив взяти безпосередню участь у забаві, і схопивши купу подушок з дивана, на якому ночувала Баффі, почав по черзі кидати ними то в мене, то в дівчину. Щоб уникнути можливих пошкоджень моєї кінцівки від дурних кидків, я взяв і вистрілив з Магнума в стелю. Баффі скрикнула, закрила вуха і присіла, а Василь від переляку, як рибка, пірнув під диван, злякано визираючи звідти й перебуваючи в повному непорозумінні, з чого це раптом почалася стрілянина.
Я хотів було відкласти зброю вбік, відновивши тишу і порядок, але раптовий потужний удар у вхідні двері змусив передумати і націлити її в той бік. Другого удару досить солідні дверцята не витримали і, видавши гучний тріск та дзенькнувши залізяками збитого замка, широко розчинившись, гулко вдарилися об стіну, постояли секунду і впали на підлогу, знову гучно гупнувши так, що Баффі скрикнула і знову присіла. Крізь клуби диму в кімнату увірвалася капітан Анна зі своїм кургузим револьвером, жваво рухаючи ним вправо-вліво, вицілюючи можливого супротивника. Все б нічого, і рішучий пильний погляд, і суворо стиснуті пухкі губки, ну прямо ідеальний образ непримиренного борця зі злочинністю, якби не коротенька літня сукня і легкі босоніжки на високих підборах.
— Якщо я буду запрошувати тебе в гості, то треба запам'ятати й передати іншим, щоб двері залишали свідомо відкритими, так би мовити — для уникнення. — зауважив я, відкашлюючись і марно розганяючи налітаючий пил руками.
— Мені здалося... та ні, я чула напевно, як хтось у цій кімнаті вистрілив. Тому і почала діяти, так би мовити, згідно з інструкцією...
— От Саті зрадіє, коли побачить, у що ми перетворили її хату. Хоча, дивлячись, яка вона педантка і чистюля, то може навіть нічого і не помітить. — додав я, легенько обтрушуючись і дивлячись на грізну красуню, що стояла переді мною.
— Дивлячись на зброю у твоїй руці й дірку в стелі, логічно припустити, що стріляв ти. Можна поцікавитися з якого приводу?
— Нудно стало.
— А що це у тебе на обличчі, дозволь поцікавитися? — її личко раптом знову стало суворим і безжальним, напевно, помітила помаду, залишену напередодні безрозсудною Саті.
— Пил, напевно, як і скрізь після твоєї урочистої появи, але так я без дзеркала не бачу. А що там? Сподіваюся, док із "Світлих" не якийсь шахрай і самозванець і нічого зайвого туди не пришив.
— Я просто відмовляюся розуміти, як можна, перебуваючи при смерті, знову опинитися зі слідами помади на обличчі. Ти що, зі смертю примудрився поцілуватися?
— Анька, у мене на сьогоднішній випадок є повноцінне алібі, я був без свідомості, і що там творили з моєю безпорадною тушкою, абсолютно не в курсі, може навіть і ґвалтували, що тепер доведеш. До речі, маєш гарний вигляд, наші ніжки лідирують серед загального розмаїття.
— А тобі б тільки на чужі ноги витріщатися. — грізно пирхнула дівчина у відповідь, але по її личку було видно, що комплімент зайшов. — Баффі, що там Айболіт прогнозує, і хто це його облобизав так, я маю на увазі не дока, а цього баламута.
— Досить образливі ваші слова, Анна — "капітанівна", я тут, бачите, захоплююся вами, а ви у відповідь мене нижче плінтуса. Сексизмом відгонить. — висловився на свій захист, при цьому намагаючись дотягнутися до її ніжки.
— Через дві години може вставати, але ходити поки що буде важко, стегнову кістку довелося нарощувати практично заново. А щодо помади... так це Саті, напевно, заходила додому... — Баффі стояла перед мініатюрною капітаншею, як школярка, що накоїла лиха, та як на духу все розповіла і всіх здала.
— Ну звичайно ж, як я могла забути про цю стурбовану німфоманку! Сподіваюся, у тебе з нею нічого не було? Чи було? — вона знову підозріло поглянула в мій бік.
— Ні, ні, нічого такого, мене Вася врятував! — замахав я руками.
— Вася?..
Я тільки вказав пальцем під сусідній диван, з-під якого витріщалися два величезні очиська її колишнього колеги, вкрай очманілі від злетівших дверей.
— А чому він туди забрався? — здивовано запитала дівчина, злегка пригнувшись і тим ще більше оголюючи свої красиві стегна.
— Він злякався тебе, я і сам думав до нього пірнути, та ось немічний став, якого кожен може образити. — з сумними нотками в голосі вимовив, дивлячись на неї телячими очима.
— Бідненький мій, і як тільки ти примудряєшся виживати в цьому жорстокому і непередбачуваному світі, де кожен так і норовить, тебе слабкого і беззахисного, образити та штовхнути по болючіше. Тільки одні вертихвістки та шльондри до тебе прихильні, та лише намагаються залишити свої відбитки на твоїй нахабній фізіономії. – Примовляючи це, Аня присіла біля мене і, діставши з сумочки хустинку, почала витирати сліди помади з моєї "нахабної фізіономії".
Я подумав, що вона прямо скаже: нахабна пика або морда, але, мабуть, вирішила поберегти мої почуття і завуальовувала своє обурення в більш прийнятне словосполучення. Хоча якщо подивитися з боку, як вона дбайливо витирає мою "фізіономію", то абсолютно очевидно, що "мадемуазель" теж благоволить до моєї особи. І що? Після цього її так само називати шльондрою?.. Але вголос я такого не сказав, бо бачив, як вилетіли багатокілограмові залізні двері, вибиті двома ударами. Хоча і дурневі ясно, що вона ляпнула так із ревнощів, але при цьому мимоволі образивши Баффі, яка теж небайдужа до мене і почувши з вуст своєї подруги такі неприємні слова, навіть почервоніла, мабуть, взявши до серця, але проковтнувши образу, щоб не погіршувати ситуацію. Швидше за все "королева" Анна з висоти своєї краси та статусності може іноді "пройтись" по подружках з нижчим соціальним статусом, навіть сама того не помічаючи. Нічого, і її ми можемо "приземлити".
— Тебе послухати, так у нас непогрішна тільки капітан Анна, всі інші, так — мимо проходили. Баффі теж треба було залишити мене на полі помирати, тому що подбавши про мене, вона автоматично переходить в розряд про...
-Все мовчи, і нічого більше не кажи! — раптом стрепенулася дівчина. — Я просто не так висловилася! Вибач мені, Баффі, якщо ти прийняла мої слова на свій рахунок, я не тебе мала на увазі. Відтоді, як я зустріла цього пустомелю, іноді сама не знаю, що творю, і навіть можу випадково ляпнути щось недоречне. Через нього я навіть отримала догану від мадам Судді, чого досі навіть важко було уявити. Якщо так і далі піде, то мене спочатку понизять у званні, а потім взагалі виженуть з поліції...
— І ми нарешті зможемо нормально сходити на побачення! – вигукнув я і ніби випадково поклав руку на кругленьке коліно.
— Так, а я не зрозуміла... у вас що, стосунки? — здивовано подивилася на нашу парочку, вмить забувши про будь-які образи, дівчина. — Аня, я прощаю тобі все сказане про вертихвісток і прошмандовок, але хочу знати всі подробиці?
— Ну там всякого вже було...
— У сенсі всякого?!
— Наприклад, він цілував мене прямо в моєму кабінеті в присутності мадам Судді.
— Офігенно! І як вона відреагувала?
— Так! Стоп, стоп, дівчата, встигнете ще попліткувати про мою скромну персону! — перервав я вербальний потік, що почався. – Ти мені краще скажи, куди П'яточку сховали, і чому Самая' не прийшла жодного разу мене провідати?
— І що ти з цією Самай' так носишся, невже у тебе з нею щось було?
— Ань, може, досить вже, а?.. Вона допомогла мені, коли я гостро потребував допомоги, і коли сама опинилася на вулиці з маленькою донькою, я, не роздумуючи, прихистив їх у себе, і вони залишатимуться в моєму домі, поки самі не вирішать піти! А раз прийняв, то і якусь відповідальність повинен нести за обох, як мінімум знати, де вони і що у них все в порядку, а якщо потрапили в якісь неприємності, то допомогти в міру своїх сил, хоча б з почуття громадянського обов'язку. Ось так. І це – не обговорюється. – Я так рознервувався, що навіть прибрав руку з коліна, хоча про стосунки збрехав, не червоніючи.
А які у нас з капітаном стосунки, так – загравання, за великим рахунком.