Спочатку я оторопів, а потім особисто поліз у дивну кишеню, щоб перевірити, що там ще є. Поки я нишпорив всередині, намагаючись знайти хоч якийсь предмет, малючка терпляче чекала і шкірилася мені у всі свої три зуби. Нічого не знайшовши, я прямо запитав:
— Ти звідки нитки взяла? І куди поділися сірники?
А вона тикає мене клубок і крутить боком, вказуючи на дірку, не припиняючи при цьому вишкірятися. Знущається! Ну, я плюнув і сказав, що раз така розумна, то нехай сама і зашиває собі плаття. Вона — не знайшовши в мені підтримки і розуміння, особисто взялася за роботу. Пару хвилин тикала нитку в голку, всіма силами намагаючись її заселити, та так, що навіть язика висунула, а коли нарешті вцілила, впустила клубок, а він впав та ще й покотився. Поки ловила, загубила голку. Слідуючи за ниткою, вдалося знайти голку, що валялася в траві, але через те, що хапала розплутану нитку як не будь, то в підсумку в ній же і заплуталася з ніг до голови. А оскільки терпіння на те, щоб обережно звільнитися від пут, вже не вистачило, почала злитися і гарчати, намагаючись обірвати нитки, які виявилися напрочуд міцними, ну або просто дівчинці що вічно голодує, елементарно не вистачало сили, і та ніяк не бажала піддаватися їй. Врешті-решт, втративши віру, знову скривила мордаху, заскиглила і від безвиході бухнулась на п'яту точку. Та, мабуть, забула, що та пошкоджена, бо раптом підстрибнула, схопившись за зад, і голосно заревіла в розпачі. Отак голосно ревучи, вона простягла руки, заплутані в нитках, і побрела в мій бік у пошуках прощення і милосердя.
Я від душі посміявся над незграбною малючкою, не забувши записати відео – змилосердився, сів і почав звільняти своє нещастя від непорушних пут. Потім, відкинувши заплутані нитки, знову заселивши голку, завернув поділ сукні, почав акуратно зашивати розірване місце. Все було готове за дві хвилини (чому так швидко? Все завдяки моїй бабусі, по маминій лінії, з якою я в дитинстві залишався на всі літні канікули, вона жила одна і могла майже все! А ще у неї був бзик, відносно самостійності, мовляв, треба все в житті вміти самому, бо не знаєш, що і коли стане в нагоді). От і згодилося. Але й на цьому справа не закінчилась..., тому що мала зараза, насупившись, деякий час скрупульозно оцінювала мою роботу, кілька разів оглядаючи шовчик то зверху, то вивертаючи поділ навиворіт. Зрештою, розгладивши тканину рукою, вона задоволено кивнула сама собі, і знову показала мені свої три зуби. Ну, хвала небесам, схвалила — а то я вже весь спереживався. Спересердя сплюнувши, схопив малечу за руку і потягнув в напрямку ринкової площі, зопалу забувши, що за моїм довгим кроком, коротуні доводиться весь час підбігати на своїх маленьких ніжках-сірничках.
От після таких халеп ми і постали перед ясні очі грізної адміністраторши, яка виписала нам тимчасову медичну картку, тому що у мене не було ніяких документів на малючку, довелося викручуватись, брехати, що наступного разу обов'язково занесу і оформлю все як треба, вона можливо не дуже в це і повірила, але відмовити в медичній допомозі не змогла, тому вирішила якомога швидше позбутися від стрьомних пацієнтів і відправити їх на медогляд.
Мені здається, я обмовився, що після всіх халеп ми те-то й те... та насправді наші митарства не закінчилися – вони продовжилися, але вже тут. Почалося все з аналізів — треба було здати кал і сечу, здавалося дрібниця, що там попісяти та покакати в баночку. Але П'яточка навідріз відмовилася брати участь у цій процедурі, ну не мені ж туди прудити. Довелося скористатися старим перевіреним методом — несподівано гаркнути на неї... результат перевершив очікування — повна баночка, плюс мої обіссяні руки. Брати фекалії таким чином я не наважився, щоб уникнути плачевних наслідків, тому малій довелося добровільно тужитися, при цьому я двома пальцями притискав їй очі — щоб бува, не повистрибували. Загалом, ми з цим якось впоралися. По суті, медсестра попередила, що для точності результату такі аналізи потрібно робити вранці й натщесерце, на що я відповів, що такі, як я, не до всякого ранку, доживають. Проканало.
Далі пішли на одну з моїх найменш улюблених процедур — кров з пальця. На диво, малявка виявився непохитною, єдина неприємність полягала в тому, що з тонюсіньких напівпрозорих пальчиків було практично неможливо видавити хоча б краплю крові. На третьому бідолашному пальчику заледве націдили дві крихітні крапельки, сестра хотіла взятися за четвертий, але, дивлячись на П'яточку — як вона тремтить і дивиться на мене величезними очима, повними сліз, зрозумів, що дівчинка на межі і припинив екзекуцію, сказавши медичці, хай задовольняється тим, що у неї вже є, а якщо спробує вколоти ще хоча б один пальчик, то я відстрелю палець їй і тоді крові вистачить на всю лікарню. Тітку пройняло, і вона відпустила нас у своїх справах. Але потім, в коридорі, мені ще довго довелося заспокоювати і цілувати по черзі поколоті пальчики.
Далі малу оглядав лише один лікар. Він поміняв хустку на голові, викинувши стару у відро для сміття, сказав, що тут все зроблено правильно. Заглянув їй в рот — перевірив горло, помацав ясна. Проінформував мене, що зубки так погано ростуть, тому що малючка знаходиться на якійсь там стадії дистрофії, і що організму просто не вистачає необхідних елементів для нормального розвитку. Здивувався, тому що дівчинка не може говорити, адже з артикуляційним апаратом практично все було добре, списав це на психологічну реакцію на шок від втрати батьків. З серцем, легенями та всіма іншими органами все було в порядку. А ось в області інших, нижніх органів, виявилися висипи і попрілості через відсутність гігієни, і застуджений сечовий міхур — тому вона так пісяється. Якщо коротко, то основні з її проблем виявилися в тому місці, де мені найбільше не хотілося, а ще покидьок-ескулап призначив мазь від висипу, мовляв, мазати там треба двічі на день. Доведеться знову бігти до Самай', такі процедури не для мене. Також ескулап натякнув і про паразитів. Результатів аналізів, звичайно, ще не було, але ведучи безпритульний спосіб життя, паразити по любому малися. Тому він прописав суміш, яку потрібно було приймати в обов'язковому порядку, і мені теж. Загалом, лікар виявився розсудливим, якби в підсумку не зіпсував все своїми безпідставними підозрами, побачивши розпухлу попку дівчинки.
— Такі травми являються тільки наслідками фізичного впливу, а якщо врахувати загальний фізичний стан дитини, то вони можуть стати критичними… починаючи від переломів тазових кісток до повного паралічу нижньої частини тіла.
— Що поробиш, якщо дівча любить шукати пригоди саме на це місце, але в майбутньому я особисто подбаю про те, щоб таких наслідків більше не було. — запевнив я цілителя, при цьому звівши все до жарту.
— І все ж я не можу допустити, щоб дитина зі слідами насильницьких дій просто так, покинула мій кабінет, як добропорядний громадянин і лікар, я просто зобов'язаний повідомити про це відповідні органи і опікунську раду. Та й дівчинку я вам віддавати теж не збираюся, тому що ви не є ні прямим, ні дотичним родичем, і навіть не опікуном.
— Ваше право док... повідомляйте куди завгодно. І я навіть прислухаюся до ваших порад щодо медичної частини, але навіть не збираюся слухати людину, що дивиться на зовнішній світ з вікна свого чистого і затишного кабінету. Тому навіть не смійте звинувачувати мене в чомусь, а тим більше ставити свої умови. Прийшов з дівчиною — з нею і піду! А якщо ви такий добропорядний громадянин, то прогуляйтеся після роботи по вулицях східного кварталу. Думаю, до вечора у вас збереться добрий десяток таких от дітей, зі слідами фізичного впливу. Тоді робіть з ними все, що захочете, хоч повідомляйте у відповідні органи, а хоч всім натовпом до опікунської ради ведіть. А зараз дозвольте відкланятись.
Той мовчки вислухав мою тираду, і на диво так нічого і не відповів — навіть не намагався зупинити. Зате відколола П'яточка... дочекавшись, коли я договорю, вона, насупившись і розчепірившись, простягнула ручку з двома направленими в бік лікаря пальчиками і, видавши слиняве "иф — иф", типу вистрілила, після чого підбігши впритул, несподівано зарядила ескулапу ніжкою по гомілці. Та так добряче влупила, що той аж йойкнув зігнувшись, і хапаючись за забиту кінцівку, після чого пролунало переможне пискляве "с-і-ту" і моє невдоволене бурчання:
— П'яточка, годі стріляти! Знову вся заслинилась. — насварився я, витираючи їй рота, "позиченим" у дока рушником.
А на вулиці на нас вже чекала "друга частина Марлезонского балету"...
У вигляді шести поліціянтів зі спрямованою на нас стрілецькою зброєю, на чолі з мініатюрною білявкою в чині лейтенанта. Красуня в моєму смаку: світле волосся, зачесане назад і зібране в довгий хвіст, красивий ніс з горбинкою, пухкі губи, ямочка на підборідді, рівний овал обличчя та сині-пресині очі. А що вже говорити про струнку спортивну фігуру, затягнуту в чорно-сіру поліційну форму, що тільки підкреслювала її чесноти.
Єдиний мінус — вона, як і інші, направляла на мене ствол куцого "Сміт і Вессона".
Позаду дівчини стояла брюнетка середніх років у чорному брючному костюмі, беззбройна, але точно з цієї компанії. Обидві системні, на відміну від інших, котрі всі, крім одного, були місцевими.
— Громадянин Еех! Вас звинувачують у збройному нападі на мирних жителів нашого міста, у побитті неповнолітнього з нанесенням тому травм середньої тяжкості, а також у побитті його матері з аналогічними наслідками, а також у погрозі застосування вогнепальної зброї в громадському місці серед скупчення великої кількості цивільного населення. Пропонуємо здатися добровільно, інакше будемо змушені застосувати зброю. Прошу віддати мені револьвер і підняти руки, а також відпустити дівчину!
— Маленька, йди-но сюди! — ніжним голосом сказала жінка в чорному, злегка нахилившись і простягнувши руку.
У відповідь вона отримала лише висунутий язик і чотири "иф-ифа" в голову, а поліціянт, який намагався непомітно підкрастися збоку і схопити дівчинку, ще й відхопив ніжкою по пальцях руки, і з ганьбою відступив. Після цього короткого виступу нас стали вважати спільниками і більше нічого від дівчинки не вимагали.
Ніякого кіпішу вчиняти я не збирався – для чого? Якби зробив щось дійсно серйозне, то, напевно, сама Система мене б покарала.