Поряд він поклав маленьку дерев'яну фігурку-вирізьбленого з вишні шахтаря в касці, що випромінювала давню енергію. То була робота його діда, тепер вона стала символом нерозривного зв'язку поколінь і поваги до тих, хто пішов у землю.
Сашко озирнувся. У темряві штреку щось ніби ледь чутно шурхнуло-не страшно, а радше знайомо, як подих старого друга. Спокійно. Відчуття присутності було тепер не гнітючим, а оберігаючим.
Коли він піднявся нагору, небо було чисте, немов вимите світлом. І його серце — теж. Воно було вільне від страху, наповнене повагою та пам'яттю, готове до нового життя.
26.05.2025р.