Хвала небесам, руки вже працювали як треба, тому злегка підвівшись, щоб, чого доброго, не потягнути поранену кінцівку, стягнув з ноги простирадло, оголивши досить-таки неприємний розріз і почав обережно чухати місце навколо рани. У мене навіть щелепу звело від задоволення — чухав би й чухав. Моє чухання перервав скрип старого дивана, розташованого в іншому кінці кімнати, де з-під ковдри виринула напівсонна з розпатланим волоссям постать Баффі в нічному халатику, який, на моє велике задоволення, від незграбного руху повністю розкрився, оголивши приголомшливо офігенні груди. Дівчина, спросоння не зрозумівши, в якому вигляді постала перед моїми безсоромними очима, посміхнулася і дружньо помахала рукою. Ну а я, перебуваючи в напівлежачому положенні, помахав у відповідь, а потім стиснувши руку в кулак, відстовбурчив великий палець на знак схвалення, хтиво посміхнувшись у відповідь. Вона, почавши щось підозрювати, опустила очі і раптово скрикнувши знову зарилася під ковдру, де почала незграбно зав'язувати віроломний халатик.
— Та не переживай, у тебе там все гаразд! – спробував я заспокоїти почервонілу дівчину.
— Я бачу! – з сарказмом відгукнулася вона.
Настала моя черга опустити очі, і тут же, одним ривком накинути на себе простирадло.
— Будемо вважати – в розрахунку! – зауважив я, знову вкладаючись на подушку.
— Як нога? – поцікавилася вона, переступаючи через Василя, який спав біля мене, немов вірний пес.
— Страшенно свербить, якщо не дуже зайнята і палаєш величезним бажанням, почухай, будь ласка, навколо ранки, інакше я зійду з розуму, і ти опинишся в компанії двох Василів. – заскиглив я, благально дивлячись на дівчину.
— Взагалі-то так робити не рекомендується, але знаючи по собі, як це буває, так вже й бути, почухаю, але тільки не довго, скоро повинен Айболіт підійти, щоб залатати тобі рану. – змилостивилася Баффі і почала обережно чухати мою ногу, практично з точністю вгадуючи ті місця, де свербіло найбільше, доводячи мене практично до екстазу.
– Ні Баффі, я тебе нікому не віддам, моя будеш навіки, і, якщо хтось тільки спробує на тебе зазіхнути, не зносити йому голови! – стогнав я, заплющивши від задоволення очі і погладжуючи дівчину по спині.
— То може одружишся зі мною. – зауважила вона.
— Ні, одружуватися, напевно, не буду, бо якщо судити з того пійла, яким ти мене напоїла з вечора, життя моє буде недовгим і зовсім не радісним.
— Це був протеїновий коктейль з комплексом вітамінів і додаванням деяких лікарських препаратів для допоміжної регенерації. — засміялася вона і прилягла поруч, тісно притиснувшись і поклавши руку мені на груди. – І якщо чесно, то ти правий, як господиня – я не дуже, ні готувати не вмію, прибирати теж не люблю, а вже нечупара, гірша за Саті. До речі, чи це не її сліди у тебе на обличчі, я якось з вечора була втомлена, навіть не звернула уваги.
– А кого ж іще. Вона рідна. Вчора з'явилася в плащі до підлоги, під яким виявилася тільки в одній спідній білизні, і давай мене немічного примушувати до злягання.
— Очманіти! І що? Домоглася свого? – Баффі навіть підвелася наді мною, так їй стало цікаво, чим справа закінчилася.
— Ні, Вася врятував. Як завжди з'явився, коли його ніхто не чекав, і зруйнував всі її підступні плани.
— З глузду з'їхати, у тебе ні дня без пригод. До речі, про пригоди... після нашого останнього данжу, ми стали власниками певної кількості золотих монет і купи шмоту, що випав з бандюганів, які я вдало заховала від копів. Вчора Чібі продала останню річ, і ми розділили всі гроші навпіл...
— Справедливо, і на скільки ми стали багатшими?
— Загалом, на кожного вийшло по тисячі чотириста золотих...
— Охрініти! Що ж це за бандити нам попалися такі мудруваті? Звідки у них стільки?
— Насправді готівкових монет у них виявилося не так вже й багато, просто кожен був одягнений як мінімум у три легендарні шмотки. Ось з їх продажу і вийшла така значна сума. І ось ще що... — не договоривши, вона раптом підхопилася і побігла в бік свого дивана, і щось там намацавши, миттєво сховала за спину і знову повернулася до мене. — Ми тут з дівчатами порадилися, і вирішили в подяку за те, що ти всіх нас врятував, піднести тобі ось, його...
І вона простягнула мені новенький, ніби щойно з конвеєра, Глок-17, про який я мріяв, ще перебуваючи на Землі. Тремтячою від хвилювання рукою, обережно, ніби боячись упустити або ще якось пошкодити зброю, взяв з рук дівчини і тут же з'явилося повідомлення від Системи:
(СИСТЕМА) "Glock-17" — Зброя, одноручна. Клас – стрілок. Легендарна. Масштабована. Незнищенна. Додаткове посилення (1) — наздоганяє ціль в радіусі трьох метрів. (Тобто куля, підлітаючи до цілі, і, якщо та встигає відхилитися або відскочити вбік, теж зверне і полетить за нею на відстань до трьох метрів по колу — просто бомба). Додаткове посилення (2) – Кожна десята куля, що потрапила в тулуб або кінцівку, починає самостійно, розриваючи внутрішні органи, просуватися до головного мозку, щоб розірватися там.(Ну таке… для початку звичайно хороше і потрібне вміння, але моя кінцева мета потрапляти куди мені треба, з однієї кулі).
Основні оцінки:
+ 15 очок до Спритності.
+ 12 очок до Захисту.
+ 17 очок до Атаки.
+ 11 очок до Атаки.
+ 19 очок до Атаки.
А ось три оцінки до атаки – це просто шикарний приріст. Але в усьому цьому є один величезний мінус — фактично я можу використовувати тільки один пістолет. Ні, я, звичайно, спробую постріляти одночасно з двох рук, але десь чув або прочитав у загальному чаті, що нічого з цього не вийде, поки на якомусь рівні не відкрию навик: "стрільба з двох рук". Гаразд, потім щось вирішимо, поки що нехай полежить у рюкзаку, бо навик на Кольті: "кожна друга куля – системна", я нізащо не проміняю.
— Ну дівчата, вшанували так вшанували! Навіть не знаю, як буду віддячувати за такий підгін. Та ні, знаю, я кожну з вас розцілую по кілька разів і навіть Саті, хай їй грець. До речі, а як там Мон?.. Я бачив, що з нею зробив Різаний...
— Ну що ж, я з нетерпінням чекатиму, коли ти мені віддячиш, а ось з Мон... там не все так райдужно, як хотілося б, навіть після розмови з психологом, якого прислали "Світлі".
— Треба буде провідати бідолаху.
— Після того, що сталося, вона взагалі не виносить чоловіків на дух, втім, і з іншими теж не дуже. Замкнулася в собі і ні з ким не бажає спілкуватися.
— Слухай, а чого це світлі так метушаться навколо нас, і кращого хірурга прислали, і психолога в цій дірі відшукали — ви їм що, заплатили?
— Все знову-таки завдяки тобі. Айболіт розповідав, як ти в якомусь данжі, не кинув їх сокланів, хоча міг, а самовіддано захищав до самого кінця і навіть коли якесь чудовисько викрало їхню дівчину, ти, перебуваючи за два метри від порятунку, все одно повернувся за нею. Втім, як і в нашому випадку. Ти міг і не вступати в смертельне протистояння з противником що переважав за чисельністю, вони тебе і так прийняли за свого, я чула. Міг просто постояти осторонь, і нічого з тобою б не сталося, і не лежав би в цьому ліжку при смерті, стікаючи кров'ю.
— У тому-то й справа, Баффі, що не міг! Мертвий лев краще за живу собаку!
— Ось тому й не ділили цей пістолет, а подарували його тобі, і це найменше, що ми могли для тебе зробити. А я ще й особисто хотіла б тебе якось...
— А можеш ще раз розкрити свій халатик?
— Стрілку! Як тобі не соромно!
— Дуже соромно, але всього лише один раз, ну, будь ласка!
— Гаразд, але тільки цього разу...
— Доброго ранку! Це я, Василь! Допомога потрібна?
Я ледь не застрелив паршивця, благо Баффі вчасно встигла вихопити з моїх рук зброю і відбігти до свого дивана. А Вася хоч би хни, трясе радісно мою руку та посміхається на всі свої тридцять два, ще й дівчині встигає помахати на знак привітання. Ну і що ти з ним, з гадом і кайфоломом, будеш робити, адже так щиро тішитися, що наша дружна компанія потроху, після тижневої перерви, починає збиратися знову. Хоча, як тільки зможу ходити, особисто здам його в дурку, тому що своїми несподіваними появами й суперечливими вчинками починає доводити мене до сказу. А ще є П'яточка... двох неадекватів, мені ніяк не потягнути. Швидше б вже з'явилася Аня, та розповіла, що там з моїми, за, справи такі не хороші трапилися.
Але спершу підтягнувся ескулап, і пославшись на брак часу, ретельно вимивши руки, кинувся латати мою ногу, перед цим здивовано цокнувши язиком, дивуючись моїй стрімкій регенерації. Хоча, як мені здається, в цьому велика частка заслуги Баффі з її гидким пійлом і вечірніми маніпуляціями біля моєї кінцівки. Але хоч би що там було, настала остання фаза моїх болісних лежань на огидному ліжку, зараз док залатає мою багатостраждальну частину тіла, і можливо вже через пару годин я зможу помаленьку докульгати до рідних пенатів і по душах поговорити з Самай' про все, що сталося під час моєї відсутності, а заодно вирішити, що робити далі.
Всю процедуру мого лікування мало не зіпсував невгамовний Василь. Побачивши що, Айболіт розіклав біля моєї жахливої рани всілякі ріжучі та колючі предмети і своїм відсутнім розумом сприйнявши все, що відбувається, як спробу замаху на мою дорогоцінну особу, він накинувся на лікаря з кулаками, відганяючи того від ліжка якнайдалі. Довелося на горланити на нього і самого відігнати в кут, звідки той з переривчастими завиваннями витягав голову, наче переляканий гусак, намагаючись розглянути, чи багато шкоди завдає мені, проклятий лікарюга.
— Цікаві у тебе друзі Еех, і життя у тебе прямо калейдоскоп пригод, та таких, що, якби не численні свідчення, в житті, не повіриш. — похитав головою Айболіт, здійснюючи свої, одному йому відомі маніпуляції.
Ну може ще й Баффі, яка асистувала йому, подаючи потрібні інструменти.
— Якщо ти про Василя, то там нічого цікавого, звичайний божевільний, так-то він не агресивний, просто не сприймає агресії, навіть з благородною метою. А що до решти, то там теж нічого захопливого – просто відстрілюю інфікованих і привабливого в їх мерзенних пиках зовсім нічого не бачу, а ще цей запах, що від них тхне – взагалі жах. І до всього цього неподобства, вони ще й кусаються, падли такі.