Я ж, побачивши, що візок порожній, відразу застрибнув у нього і, сівши, прокричав візникові, що плачу подвійну ціну, якщо доправить за вказаною адресою за найкоротший час.
Кучер відпрацював на всі сто. Аня з суддівською якраз підходили до будинку, як мій екіпаж, що мчав на шаленій швидкості, ледве пригальмував біля потрібного місця. Та й то коні від невмілого керування аж на диби встали, ледь не скинувши недбалого господаря з насидженого місця. Швидко розрахувавшись з ним, і не дивлячись кинувши пару монет, напевно, переплативши рази в три, я зіскочив з карети. Щоправда не зовсім вдало — прямо на поранену ногу, але навіть не звернувши особливої уваги на гострий біль, де, прикульгуючи, а де пристрибуючи помчав за дамами. Вони, до речі, помітили мене — вірніше мій вражаючий приїзд, з піднятими кіньми — і стали чекати біля ганку.
— Як завжди, ефектна поява, і, як завжди, вигляд той ще, — зауважила Аня, наблизившись до мене й діставши хустинку, почала витирати мені обличчя. — Ні, боюся, однією хустинкою тут не відбудешся, давай краще зайдемо до тебе, де для початку хоча б вмиєшся, а там і поговоримо.
— Зате без слідів помади.
— Та годі тобі, цього разу пів міста бачило, де ти був і що робив.
— Якщо людині долею судилося звершувати великі діяння, то вона, даруйте на слові, навіть сидячи в себе вдома на унітазі, утне щось таке, про що потім складатимуть легенди, — рівним голосом із абсолютно беземоційним виразом обличчя промовила мадам Суддя, і було незрозуміло, хвалить вона мене чи насміхається. — Здрастуй, стрілку, бачу, тобі як завжди не сидиться на місці. Хоч би в якій ти ситуації не опинився, одне звершення за іншим. Ну що ж, сподіваюся, запросиш до хати, хоч побачу, як живе герой із легенд.
— А ось іронізувати не треба, люба тітонько. нормально живу, навіть вода гаряча в крані є, а ще… стіл зі стільцями і ліжко. Щоправда, на пружинах, тому прогинається, що не дуже добре для спини, але якщо почне боліти поперек, викину його до бісової матері, на підлогу переляжу — так воно й корисніше, і влітку не спекотно. — усе це я говорив у якості короткого екскурсу, між тим підіймаючись сходинками і час від часу повертаючись до дам, щоб вони розуміли, що це я до них звертаюся, а не сам із собою розмовляю.
Увійшовши до квартири, я швиденько збігав у ванну, щоб хоча б умити обличчя та руки, довго хлюпатися не було часу — хотілося швидше дізнатися, які новини принесла мені мадам Суддя. Витерши обличчя та руки, вийшов на кухню і, пройшовши до Ані, що нишпорила в мене по полицях, почав нетерпляче чекати, коли ж вони почнуть мене радувати.
— Ти хоч нормально харчуєшся чи раз на день напихаєшся до нестями, а потім ходиш голодний? — запитала дівчина, виклавши на кухонну тумбу залишки вчорашньої їжі, деякі компоненти з якої прийняли вже зовсім плачевний вигляд.
— Коли як, все-таки холостяцьке життя, воно таке, непередбачуване.
— Стрілку, невже тобі нічого від життя не потрібно окрім вічної війни з монстрами, а в перервах між боями конфліктувати з можновладцями. Квартира, як на мене, непогана, але складається таке враження, що вона існує лише для того, щоб у ній переночувати. Абсолютний мінімум зручностей і навіть натяку хоч на якусь подобу затишку. Ні килимів на підлозі, ні штор на вікнах, навіть кухонний стіл без скатертини. Як ти так живеш, адже в тебе дівчинка на вихованні, — завелася мадам Суддя, поблукавши кімнатами і знову повернувшись на кухню.
— Була, доки ви її не забрали. І навіть в такій спартанській обстановці ми були абсолютно щасливі. Хоча з іншого боку — а чого тут не вистачає, якого ще затишку треба? Ситі, одягнені, взуті, дах над головою, ванна з гарячою водою, для безпритульної дівчинки, яка їла з однієї миски з бродячими собаками, це як з морозу просто в царські палати потрапити. А мені багато чого й не треба, може, коли одружуся з Анею, то злегка освіжу обстановку та прикуплю дещицю меблів, а зараз для чого воно?
Після моїх слів дівчина густо почервоніла, але очі її спалахнули такою радістю, що мені якось навіть ніяково стало. Спробуй тепер не одружитися, одразу засудить до розстрілу і на місці виконає вирок.
— До речі, я начебто краєм вуха чув, що ви таки знайшли викрадених дітлахів?..
— От брехун, — усміхнулася Анічка. — Ніде ти такого почути не міг. Напевно, просто від Системи прийшла нагорода з цього приводу, ось ти й зробив правильні висновки. Ну а що стосується викрадених дітей — то так, їх знайшли. І, як ти й припускав, знаходилися вони в одній із занедбаних майстерень, що розташовані між стінами. Ми спочатку звернулися до робочої профспілки за посильною допомогою правоохоронним органам, так практично одразу ж до нас завітав один з майстрів із підозрою, що з його майстернею, якою він уже давно не користується, діється щось недобре. Спершу зауважив, що хтось нібито колупався в замку, але, зайшовши, жодної пропажі не виявив, зате звернув увагу якісь дивні звуки, що йшли незрозуміло звідки. Коли ми прийшли, то виявили в майстерні потаємний підвал, де знаходилися всі викрадені дітлахи, напівголодні й страшенно перелякані.
— І?..
— Вибач, стрілку… але П'яточки серед них не було, — вона сумно опустила голову, ніби в цьому була її провина.
— От чорт! — спересердя вилаявся я. — Невже справді не змогла дістатися додому та померла в якійсь норі, і дворові собаки розтягли її кісточки, не залишивши й сліду!
— Ми поки що не припинили пошуків. Місто велике… — тихо промовила дівчина.
— Послухай, Стрілку, я прийшла сюди до тебе додому, щоб сказати… — раптом нісіло-ніпало заговорила мадам Суддя, але на півслові затнулася, ніби їй бракувало духу продовжити, та все ж пересиливши себе, продовжила: — Я дуже завинила перед тобою! Відтоді як мене поставили на цю посаду, я дала собі слово суворо дотримуватися букви закону і ніколи не зловживати владою. Але… що стосується тебе, тут я припустилася жахливої помилки. Всупереч даному слову, піддавшись емоціям, таки перевищила свої повноваження, і тепер понесу за це заслужене покарання. Я сьогодні зранку добровільно подала прохання про відставку.
— Ага, я так і знав, що тут діло нечисте. Не можна ж так завзято переслідувати людину за такі дріб'язкові порушення, тим паче, коли є достатньо вагомі виправдання. Не думаю, що коли ви давали відмашку забирати малу, то були не в курсі, що я лежу на приватній хаті тяжкопоранений і без свідомості, через що ну ніяк не можу з'явитися до опікунської ради.
— Тому я й прийшла сьогодні до тебе, щоб попросити вибачення. Але все ж я не бажала зла ані тобі, ані твоїм рідним, і поки рада розглядає моє прохання про відставку та шукає заміну, я докладу всіх зусиль, щоб знайти твою дівчинку і тим самим хоча б частково загладити свою провину.
— А якщо вона зараз мертва?.. Як тоді ви думаєте загладжувати свою провину? Проголосите полум'яну промову над її могилкою без тіла, чи виб'єте мені разову допомогу в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат? Смішно.
— Я думала над цим. Якщо ти зажадаєш від мене відповіді, я вчиню як велить мені обов'язок. Під час наступної атаки інфікованих я встану в перші ряди і буду битися до останнього, поки смерть не забере мене.
— Ну, це буде занадто гідна для вас смерть. Хоча… так було б правильно, напевно.
— Але для чого ви це робили, мадам Суддя? — здивовано запитала дівчина, приголомшена зізнанням суддівської, яку вважала зразком моральності та законослухняності.
— Давай я поки залишу це питання без відповіді, і якщо доживу до того моменту, коли у вас з'являться діти, ми поговоримо про це.
— Та чого там гадати! — хмикнув я, звертаючись до Ані. — Вона це робила на прохання своєї доньки та зятя, з якими в мене сталося деяке непорозуміння.
— Ти знав! — скинулася жінка, дивлячись на мене здивованими очима.
— На жаль, тільки нещодавно здогадався, інакше я б вам усім трьом…
Що б я їм трьом зробив, так і не договорив, тому що й сам не уявляв, яким чином можна покарати таких негідників, які замість того, щоб чесно, по-чоловічому розібратися один на один, використовують родинні зв'язки улюбленої матусі, що стоїть у самих верхах, щоб шкодити мені шляхом насильства над моїми близькими. Але найгірше, якщо через їхню надмірно роздуту гординю загинула маленька нещасна дівчинка. Тоді швидкої смерті від монстрів для них буде недостатньо.
— До речі, я пішла на ще один службовий злочин, але тільки щоб ти зрозумів, наскільки щирі мої слова про прощення. Тому, незважаючи на абсолютно незаперечні докази та численні свідчення, я змінила вирок для такої собі Самай', яка, за вашими словами, доводилася дівчинці гувернанткою. Відтепер тюремний термін на три з половиною роки їй замінять на рік умовного покарання з виплатою компенсації постраждалій стороні в розмірі п'ятисот золотих монет.
— Так вона вільна? — вигукнув я, чим змусив Аньку злегка насупитись.
— Як тільки за неї внесуть необхідну суму компенсації.
— Так що ж ви раніше не сказали! Поїхали негайно звільняти мою гувернантку. До речі, а що стосується її доньки?
— Ну, не вимагай у мене занадто багато чого, її удочерили на законній підставі, головне, що мати буде на волі, а там можна клопотати про перегляд справи про опіку.
— Ага, з тюремним терміном за плечима, хоч і умовним, але цілком собі винесеним на законній підставі. Та ніхто її навіть слухати не стане, тим паче бездомну й безробітну. Ведмежу послугу надали ви мені, тітонько, від вас шкоди набагато більше, ніж користі. Гаразд, може, хоча б підвезете мене до міської в'язниці і покажете куди там іти і що робити для якнайшвидшого звільнення Самай'.
— Добре. Але в мене буде до тебе ще одне прохання, Стрілку.
— Кажіть, чого вже там.
— Якщо це в твоїх силах, то я прошу тебе припинити заворушення біля ратуші та переконати народ розійтися по домівках.
— Я подивлюся, що там можна зробити, але й ви повинні тепер землю носом рити, тому що я хочу, щоб до кінця тижня мала повернулася додому, ну або хоча б була по-людськи похована.
— Я обіцяю тобі. Я найму найкращих ясновидців і пророків, але знайду її!
Блін, а чому я до такого не додумався, адже сам Степанов колись казав, що місцевим віщунам можна і навіть потрібно вірити, бо відсоток їхніх передбачень у декого практично доходить до ста одиниць, із мінімальною похибкою.