Потім поколупав пальцем у пропаленому блискавкою отворі, ну і наостанок одним оком оцінивши рівний розріз відрубаної руки потвори, байдуже викинув її собі за спину.
— Це що ж за вміння у тебе таке мудрувате, що дозволяє так жорстко й ефективно, та ще й самотужки розправитися з таким небезпечним супротивником? — поцікавився танк-стрілець, обтрушуючи руки.
— Пофігізм, — хмикнув я.
— А може, хтось підсобив, а? — хитро примружив праве око, старий вояка.
— Він був один! І одним пострілом завалив усіх шістьох! Ми всі це бачили на власні очі, а я навіть зафіксував це діяння Великого Стрілка на камеру і став першим, хто виклав його в мережу, — раптово відгукнувся один із полонених, який вже повністю прийшов до тями та почав вигинатися й борсатися по землі, марно намагаючись самостійно вибратися з міцної павутини. — Стрілку, мене звуть Тарок 22, стрілець-автоматник 15-го рівня, я тільки за сьогодні, особисто, завалив добрий десяток зомбі і клянуся тобі Системою, далі буде більше!
— Молодець! Тільки навіщо ти мені це говориш? — здивовано запитав я у бідолашного хлопця, після чого той раптово перестав сіпатись і з серйозним виглядом вимовив:
— Згадай про мене, коли підеш у свій останній похід.
Після його слів "спартанці" почали переглядатися між собою, багатозначно хмикаючи, а мені згадався коп-охоронець, який чергував біля зали засідань, який крикнув мені навздогін схожу фразу. Невже знову почалися якісь каламутні імпровізації навколо мого імені, дізнаюся, хто автор нової дурної затії, вуха відірву й стусанами випроваджу за ворота в його останній похід. Атом, окинувши похмурим поглядом своїх соратників, нічого при цьому не сказавши, пройшов далі в бік міста. Аеліта пішла за своїм чоловіком, але, як і всі жінки, промовчати не змогла та трохи зупинившись, іронічно хмикнула й голосно вимовила в нікуди:
— Цирк поїхав, клоуни залишилися.
— Тільки нікому не смішно, — кинула їй услід чорнява кучерява.
— Ану цыц! — приструнив її Анк. — Чим базікати, піди допоможи Авіценні потерпілих розплутати, не кидати ж їх тут. Решта, хто не задіяний, розійдіться по периметру, мало хто ще бродить в цьому чортовому тумані.
Я теж не став стояти склавши руки а підскочивши до Баффі, почав швидко звільняти її з пут. Дівчина ще остаточно не прийшла до тями, але все ж намагалася в міру сил допомогти мені завершити розпочате якомога швидше, при цьому пошепки виправдовуючись:
— Вибач, Стрілку, я знову підвела тебе. Треба було слухати, коли ти попереджав про небезпеку, і негайно йти! Ні, я, як дурепа, зациклилася на цьому проклятому золоті, й знову через мене ти наразився на смертельний ризик. Я намагалася попередити, що проклята тварюка тут не одна, інші ховаються в тумані, але на той момент могла тільки очима крутити. А де дівчата?
— Думаю, з ними все гаразд. Як тільки тебе затягнуло в марево, я відправив їх до міста по допомогу. Правда, поки ні допомоги, ні твоїх дівчат. Ну все... ти вільна! Можеш йти?
— Звичайно, правда, не дуже швидко — ноги все ще тремтять.
— Нічого, за мене триматимешся.
— Я б тільки за тебе й трималася.
Взявши дівчину під руку, що ще не зовсім впевнено стояла на ногах, і намагаючись не поспішати, ми рушили в бік міських воріт. Павуча отрута, напевно, добре "вдарила" по моториці тіла й вестибулярному апарату, тому що Баффі раз у раз заносило то вправо, то вліво. Ще й у мене зовсім не до речі почала боліти нога, мабуть, позначилася недавня пробіжка наввипередки з мисливцями. Шкода, що знеболювальне я так і не спромігся взяти, а зараз просити якось не з руки, сусідка й так в напівнепритомному стані.
— Гей, Стрілку! — пролунало за спиною, я, навіть не обертаючись, впізнав голос Анка, ну от що, питається, йому весь час від мене потрібно?
Як би не хотілося з ним розмовляти, але все ж вирішив не дурити й послухати, що хорошого він мені скаже. Зупинився, чекаючи, поки наздожене, при цьому підхопивши дівчину під руку, бо вона щось зовсім почала відключатися. Може, варто було показати її Авіценні, але чомусь геть відкинув цю ідею, не через те, що могли відмовити (думаю, що навіть навпаки — першою б прийняли), але принципово не хотів бути зобов'язаним людям Атома. Анк, наздогнавши мене, погладив бороду рукою і, зупинившись збоку, напевно, щоб я не подумав, ніби він перегороджує мені прохід, запитав, киваючи головою в бік Баффі:
— З твоїх?
— Угу, — відповів я, не до кінця розуміючи сенсу, з моїх що: подруг, коханок, товаришів по теперішньому загону?.. Але перепитувати не став, питання все одно було поставлено для зав'язки розмови.
— Фактурна! — схвально кивнув він сам собі. — Слухай, може ти б пішов і помирився з ними, ну або хоча б для початку вибачився.
— Вибачився за що? За те, що його кохану поцілував? Та інший нормальний мужик просто дав би за це в морду і забув, а я б навіть на нього ображатися не став. Ну а щодо примирення... А навіщо він мені потрібен? Я й без нього чудово себе почуваю: он, монстрів потихеньку кришу, дівчат довожу до несамовитості — що ще потрібно молодому та нежонатому. Чи то він вас самих вже задовбав?
— Та не кажи!.. Якщо не кричить, то ходить як індик надутий, слово йому поперек не скажи. А якщо раптом побачить, як ці ледарі (він кивнув у бік сокланів) починають купчитися та шепотітися, обговорюючи черговий вчинок Великого Стрілка, зовсім з глузду з'їжджає. Народ вже почав нарікати, мовляв, що це за ставлення таке свинське. Якщо так і далі піде, того й гляди, ще й розбігатися почнуть. А так поговорили б по-чоловічому, може, до чогось і домовилися, а там, глядиш і до нас приєднався б, чого одному бігати, навіть спину прикрити нікому, хоча тобі, напевно, як солов'ю...
— А ти думаєш, якщо я до вас у клан вступлю, то тобі від цього легше стане чи дисципліна покращиться?.. Дуже в цьому сумніваюся: там, де я, порядок і правила втомлено махають ручкою на прощання.
— Нічого, кричав би на тебе, дисциплінарні покарання всілякі придумував, щоб якраз під тебе. А то на цих дурнів кричи не кричи, все марно, стоять і дивляться на мене як телята на Макара, а дівки, до всього іншого, ще й сльозу пустити можуть. Хоча так-то народ зібрався хороший: веселий та завжди один за одного горою, та тільки не здумай розповісти, що я таке про них говорив, інакше вимахуватись почнуть. А так дурні — значить дурні.
Я посміхнувся про себе, по-новому поглянувши на головного старшину "спартанців", вже немолодого, але все ще в силі й при відмінному здоров'ї мужика років п'ятдесяти з хвостиком, який, проживши пів життя, так і не навчився викручуватися та брехати, а слова "вірність" і "честь" для нього важливіші за життя.
— Гаразд, я подумаю, що можна зробити. Мені б теж не хотілося, щоб через одного неадеквата такий клан розпався.
— А під неадекватним ти кого мав на увазі?
— Ну тут з якого боку подивитися. Гаразд, піду я, твоїм "спартанцям" усім привіти передавай.
— І тобі не хворіти. Тільки з рішенням щодо нас, сильно не затягуй, а то так тоскно...
От зараз усе кину і піду вирішувати його проблеми. Ваш клан — вам і вирішувати його долю. Не бажаєте терпіти тирана й самодура — зберіться й всією шоблою викиньте його ногами вперед з кланового замку, потім сядьте і виберіть нового главу, а перед тим, як він сяде задом на трон, попередьте: мовляв, якщо стане дурити, повторить долю свого попередника. Ось і вся казка. Влада повинна служити народу, а не користуватися його благами, та ще й гамселити зверху батогом.
Але мої думки були перервані чисельною групою стражників з двома возами, що раптово виринули з завіси туману. В центрі групи йшли наші три дівчини з посмішками до вух. Саті перша, наче дзиґа, перестрибнувши через віз, кинулася до мене обійматися, ігноруючи свою подругу, що ледь пленталася позаду, і практично повністю повисла на мені.
— Ну ти й потрясний чувак, весь чат гуде, як стривожений вулик! — закричала вона мені в вухо. — Це ж треба, одним пострілом шість мисливців на шматки рознести. Ти — справжнє уособлення смерті. А ще завдяки тобі кожна з нас піднялася аж на п'ять рівнів й отримала по одній легендарній шмотці, що якраз підходить за класом і рівнем, а на мене так взагалі цілих дві випали, тому я прощаю тобі твій борг за ремонт, а ще в будь-який час в будь-якому місці я готова, сам знаєш до чого, тобі варто тільки попросити. І запам'ятай, тільки у тебе в усьому місті є такий привілей, тому раджу скористатися ним, і якнайшвидше.
— Я обов'язково подумаю над твоєю пропозицією, але зараз треба подбати про Баффі. Добре б доставити її до цілителя і якнайшвидше, у неї важке токсичне отруєння.
— Вам допомогти? — запитав один із вартових, змусивши мене здригнутися, бо своїм питанням нагадав про старого знайомого.
— Ні, хлопці, дякую, ми самі впораємося, ви краще пройдіть ще метрів сто, там стоять бійці зі "Спарти", у них багато поранених, які потребують транспортування.
Попрощавшись, ми попрямували кожен у свій бік. Поки будемо добиратися до воріт, вирішив одним оком заглянути в повідомлення, щоб самому подивитися, чим нас обдарували загиблі мутанти.
(СИСТЕМА) Ви вбили мутованого інфікованого — Жахливого Павука Мутанта Зергілія. 69-й рівень. Бос рівня. Життя 3450/3450
Ви досягли 49-го рівня.
Нагорода за вбивство боса: 300 золотих монет.
(СИСТЕМА) Ви вбили мутованого інфікованого — Головного Мисливця Пустощі. 58-й рівень. Глава групи. Життя 2900/2900
Ви досягли 52-го рівня.
Нагорода за вбивство боса: 200 золотих монет.
(СИСТЕМА) Ви вбили мутованого інфікованого — Простого Мисливця Пустощі. 46-й рівень. Життя 2300/2300
Ви досягли 53-го рівня.
Нагорода за вбивство боса: 200 золотих монет.
Ну й так далі і в такому ж дусі. За монетами ми в загалом заробили 1590 золотих, це по 318 на кожного. За рівнями найбільше, звичайно ж, дісталося мені — 57-й. Тут в голову закралася підступна думка: що якби вчасно вийшов із загону, то був би вже далеко за шістдесят. Але тут же прийшла відповідь: не поклич дівчата мене з собою, то не було б взагалі нічого. Так що не треба скупитися.