Ніжно-рожева сорочечка, зверху темно-фіолетовий сарафанчик-кльош, набагато нижче коліна. Судячи з усього, потрібного розміру не знайшлося. Рожеві колготки та фіолетові босоніжки. Дівчинка-дзвіночок. Я навіть почав душитись сміхом, спостерігаючи, як малючка крутиться перед дзеркалом, незграбно підтягуючи одяг там, де їй було незручно.
— Що смішного! — обурилася Самая'. – Дуже навіть гарненько.
П'яточка, дивлячись на мене, щасливо посміхнулася своїм щербатим ротом, тим самим підтвердивши, що їй теж все подобається.
— Та ви обидві, красуні, очей не відірвати. — я вирішив хоча б раз щось сказати без підколів. — Але ж ця хустка дурнувата, її не можна зняти, вона в ній схожа на кріпосну селянку.
— Я намастила їй волоссячко лікувальною маскою від параз... ну від комах в голові. А хустка фіксує, щоб вбиралося. Це на добу. Потім їй потрібно вимити голову дитячим шампунем, я тобі трохи відсиплю.
— А де я буду мити їй голову — в міському фонтані, чи що? Та і як мити? Ти пам'ятаєш ранковий концерт?
— А П'яточка вже розумниця. – защебетала Самая', – Тепер вона знає, що митися – це добре. І водички вона вже не боїться. Правда, маленька?
Та ствердно кивнула головою у відповідь, і діловито пошурувала до мене, схопившись рукою палець.
— Поїсти я вам теж дам з собою, нагодувати тут, вже не встигаю. І як тільки ви десь влаштуєтеся, дай мені відразу знати. У будь-який день, приходь на базарну площу до дошки оголошень о другій годині, я буду чекати тебе там кожен день, на жаль, недовго, чверть години, максимум. Гаразд.
— Гаразд. — Я кивнув головою, слухаючи, як швидко і чітко мене проінформували, і як тільки з'являлася можливість, вставив своє слово. — А що це за взуття таке... де ви його взяли?
Я підняв ногу, показуючи, про що йдеться. П'яточка в точності повторила мій рух, напевно, думаючи, що це так треба. Тепер настала черга дівчини порснути від сміху, але вона швидко взяла себе в руки й затараторила далі:
— Це мого чоловіка. Колись він надумав справити на мене враження, і купив собі взуття системних, сподіваючись, що станеться диво і він миттєво стане сильнішим і швидшим. Але — лиш гроші на вітер. Те, що створено для вас, не працює на нас.
— А не пробував займатися спортом. Чи у вас ще немає такого поняття?
— Я знаю, що таке спорт. Невже забув, від кого моя донька... ми, хоч і не багато, але трохи спілкувалися, і в загальних рисах я багато знаю про ваш світ. Так, у нас дійсно немає такого поняття, як спорт. Зате є тренувальні зали, де за невеликі гроші вчать користуватися різноманітною зброєю, або навчають кулачному бою. Тільки для тренування потрібно докладати зусиль, а їх у нього вистачає тільки на пекарню. Але хоча б так. А ти що, займався? Теж хотів когось вразити?
— Правильніше було б сказати: хоч когось. Ти не повіриш, але в юності я був довготелесим і худим підлітком, ще й незграбним. Так що, привернути увагу дівчат було не реально. Тому мені довелося змінитися.
— Не знаю, куди гляділи ваші дівчата. Але і без купи м'язів видно, що ти хлопець з характером, а також дуже харизматичний. Таким, зовнішній вигляд не особливо важливий, вони й так справляють враження.
— Але так, ще краще!
— Безсумнівно, — відповіла вона, збираючи в кошик прості продукти, але в цілком пристойних кількостях, напевно згадала про мій апетит. — Це говорить про те, що крім усього, у тебе є ще й сила волі — одна з якостей, яку я хотіла б бачити у своєї дитині. До речі, про дитину... Ось гроші.
Перед тим, як зібрати кошик, вона витягла звідкись з-під нього, невеличкий подзенькуючий мішечок.. І як їй вдається так швидко все запам'ятати й відразу приготувати? Гроші, звичайно ж, взяв, але при цьому запитав:
— Думаєш, я виконав свою частину угоди?
— Поки що не можу відповісти з упевненістю, точно, це стане відомо через деякий час, але моя жіноча інтуїція підказує, що все добре. Ну, здається, я все зібрала, ось... і дивись, дбай про П'яточку.
— Хто б про мене подбав...
— Ти сильний, з усім чудово справляєшся сам. – Самая' посміхнулася мені й ніжно штовхнула до дверей.
— Я просто повинен бути сильним, інакше навіщо й бути!
— А ще ти розумний і сміливий і я просто тану поруч з тобою — раптом, немов піддавшись внутрішньому пориву, дівчина пригорнулася до мене і потягнулася за поцілунком.
— Так, я такий, я можу. — шморгнув носом. – Ану ж бо швиденько почухай мені спинку, вже несила терпіти.
— Все, йди геть. Прощавай дорогенька, і приглядай за нашим Еешиком, а то він такий...
Вона так і не сказала, який, але довго дивилася нам услід. Звідки я знаю? А ми з П'яточкою кілька разів озиралися і махали їй рукою, поки не зникла з поля зору.
Глава п'ята
Ми з малою представляли, напевно, ще те видовище. Здоровенний чоловік в кедах і з пушкою за поясом, за ручку з маленькою дівчинкою в сарафані — дзвіночку, що ледь перебирає ніжками-сірничками, аби встигнути за довгоногим дядьком. Я навмисно не брав її на руки, тому що бігати як божевільна, вона ой як любить, от нехай і топає, скидає залишки дурної енергії.
А з кошика, врученого нам на прощання гостинною господинею, доносилися настільки запаморочливі запахи, що мій живіт, а в унісон ще й малої, видавали на пару гучне бурчання. Відповідного місця, щоб сісти і як годиться поїсти, поки що не траплялося. Тому знову і знову, на ходу, я щось діставав з кошика, половину відкушував сам, а другу половину давав малій. У неї виявився напрочуд великий рот, в прямому сенсі цього слова, я лише зараз при світлі дня, це розгледів. Звичайно, воно добре в плані харчування, але в плані зовнішності — істотний мінус. Коли він був закритий, ще нічого, але коли починала реготати або роззявляла його, щоб поглинути їжу, то ставала схожа на беззубу жабу, хоч жаби і є беззубі. Ще й голова у неї теж була злегка плеската по горизонталі що надавало їй ще більшої схожості з земноводним. Словом – якщо вона ростиме біля мене, то в майбутньому я задовбаюсь шукати їй женихів. Та й діяти за схемою героя з одного побаченого мною фільму, де той з допомогою маленької донечки-симпатюльки, дурили людей, отримуючи від тих різні матеріальні блага, теж не вийде. Тому що, навряд чи П'яточка викличе хоч у когось щире зворушення, а якщо до того ж почне шкіритись, у всі своїх три зуби, то нас ще й проженуть до біса.
Під час прогулянки мала, щоб не нудьгувати, почала придумувати собі заняття. Спочатку вона почала копіювати мене... як я зрозумів? А як не зрозуміти – ноги-руки, широко розставлені, корпус трохи нахилений вперед, насуплений ... потім несподівано правою рукою робить рух, як ніби дістає з-за пояса зброю і, зігнувши три пальці, два стирчать немов ствол, починає смикати рукою, імітуючи постріли, а на додачу ще й видає ротом звуки, схожі на "иф-иф". В результаті перестрілки ніхто не постраждав, крім підборіддя, що виявилось все запльоване слиною яка вже почала стікати й капати на сарафанчик. Добре, що розсудлива Самай' додумалася поставити в кошик з їжею хустинку, якою я і витер слиняве неподобство.
Після цього, грати в себе, я категорично заборонив — хустка була тільки одна. Тому вона почала зображати чудовиськ. Встала на карачки, задерши свою кволу дупку догори, так, що поділ сарафана закотився їй на спину, і почала незграбно повзати, видаючи своєрідне "прфл", і зупинившись ручкою відкидувати щось від себе. "А чи не стрибуна вона копіює", промайнув у мене здогад, і чи не цієї ночі вона його побачила, порушивши свою обіцянку не вилазити за жодних обставин. Але не встиг я це все обдумати, як "стрибун" під час чергового "плювка" не втримав рівноваги й завалився на бік, вивалявшись в пилюці. Я кинувся було підіймати, та малючка ввійшла в такий раж, що, не звертаючи ні на кого уваги, швидко підвелася і на секунду завмерши, раптом видала високий звук "і-і-ту" і, високо задерши ніжку в фіолетовому сандалику, завдала "потужного" удару по невидимому чудовиську. Потім, знову втративши рівновагу, гучно гепнулась на дупку. Ймовірно, падіння виявилося досить болючим, тому що личко спотворила гримаса болю, і вона, ахаючи, почала терти травмоване місце.
— От і запам'ятай тепер, що від всіляких дурниць, завжди буде боліти попа. – відчитав я її, підіймаючи з землі та обережно обтрусивши, тому що трохи сильніший дотик змушував її сіпатися та здригатися.
Хустка теж пішла у справу, "плювки" стрибуна також залишили слід у вигляді обслиненого обличчя. Словом, всього за два квартали ходьби хустинка стала повністю непридатною, дупка травмована, чистий сарафанчик, з лівої сторони весь замащений, травою, землею й ще чимось, добре хоч не г…м. Еге ж, як говориться: у нас такий поганий початок, що і кінця не видно.
Повністю зачовгану хустку я запхав двома пальцями в кишеню сарафанчика, залишивши її наполовину висіти, хай так сохне. Одяг вимагав професійного прання — розібратися на місці було неможливо. Ну, а щодо забитої дупи... треба буде, додам ще.
Так з горем навпіл ми дошкутильгали до ринкової площі, пройшовши яку, я мав намір потрапити в той самий парк, де нещодавно ночував і де відбувся безпосередній контакт з малючкою, а якщо наша лавочка виявиться не зайнятою, то розташуємось там і ретельно пообідаємо. Такий був план. На базарі було не так вже й багато людей, тому ми рухалися вільно, я пояснив малій, куди ми йдемо, і виявилося, що вона добре пам'ятає це місце, і, напевно, була дуже голодна, незважаючи на перекус, тому що забігала наперед, хоча щоразу озираючись назад, щоб не випустити мене з поля зору. І тому нарвалася на неприємності.
Якийсь товстий пацанчик, років дванадцяти, з нахабною рудою пикою, прогулюючись по ринку за ручку з матір'ю такої ж комплекції, помітивши малючку що самотньо блукала між лотками, єхидно посміхнувшись, та напевне не маючи чого робити, щосили вгатив копняка її в охлялу дупку. Та так, що дівчинка пролетіла кілька кроків вперед і впала на колінця, зойкнувши і тут же заревівши, так, що з очей аж сльози закапали. Так і не встаючи, вона швиденько перебираючи ручками та збитими колінцями поповзла до найближчого прилавка й, тулячись об нього, зіщулилась грудочкою, та тремтячи немов від лихоманки, продовжила ревіти, час від часу кидаючи на кривдника перелякані погляди.