І взагалі у тебе є дівчина, між іншим, моя подруга, і так поводитися це не гарно по відношенню до неї.
— Гаразд, гаразд, присоромила, хоча, з іншого боку, нема чого до самотнього чоловіка в такому вигляді з'являтися. — пробурмотів я, відпускаючи від себе апетитну дівчину.
— Тому що я поспішала, хотіла дізнатися, в якому ти стані, оскільки з'явилася можливість трохи заробити, але побачивши твої пов'язки...
— Так, мала, а ну давай не части і розкажи, чого там такого цікавого намалювалося, а потім вже поговоримо про мій стан.
— Загалом розвідка топ гільдій повідомила, що інфіковані знову активізувалися й потроху починають збиватися в купи, при цьому рухаючись у бік міста. Тому було прийнято рішення, щоб не допустити нової хвилі, взяти й завдати превентивного удару. Зібрати від кожного клану по великому та сильному загону і вийти за стіни міста, щоб там по черзі знищувати поки що нечисленні групи зомбі.
— А ви до якого клану вирішили приєднатися?
— До жодного, ті взагалі цього разу беруть тільки своїх, перевірених, справа ж нова. А ми з дівчатами вирішили трохи пополювати на одинаків, тих що відбилися від основної зграї. Звісно не відходячи далеко від стін так щоб на виду у вартових бути. Рівні ж піднімати треба, міські квести багато досвіду не дають, а напади монстрів останнім часом практично зійшли нанівець, ось і вирішили скористатися шансом. Хоча там багато таких низькорівневих, як ми, буде. Але нічого, краще синиця в руці...
— І надовго йдете?
— Ну на півдня як мінімум, виходимо через годину після основних загонів, десь о шостій. Саті й Мон стоять на сторожі і якщо з'являються зомбі, валять їх, я всіх прикриваю щитом й екраном, плюс зцілюю в разі чого, а Чібі за допомогою своїх жуків підбирає монети й різне барахло, що випало з мерців, з якого потім кожен вибирає собі те, що потрібно відповідно до класу, а решту на продаж. Ну а гроші, звісно, порівну.
— Непоганий план, ти потроху стаєш справжнім лідером Баф, молодець. Тільки я дуже сумніваюся, що після топів вам сильно вдасться підняти рівні. Монет і лівого шмоту, якщо будете нахабнішими й спритнішими за інших, думаю, зберете чимало, а ось нарватися на високорівневу тварюку, яка проскочила повз кланових, шанс теж є... Ви ж минулого тижня заробили майже півтори тисячі, навіщо далі ризикувати через жменьку срібла й дешевого шмоту.
— Ну від тих грошей майже нічого не залишилося, бо ми вирішили, що, як хоч раз у житті пощастило зірвати куш, то давай капітально підсилимося за рахунок легендарного шмоту й біжутерії, плюс запаслися зіллями й еліксирами. До речі, ідея виявилася непоганою, тому що за силою ми тепер удвічі крутіші, ніж були тиждень тому, і це ще не весь шмот одягли, тому що не вистачає рівнів.
— Логічно. А звідки у тебе раптом взялися щит та екран?
— А ти думаєш, заради чого я більше півроку робила цей дурний ланцюжок квестів, де тебе мало не поховала. Це після його виконання мене так посилили, до того ж знатно підвищили деякі навички цілителя й відкрили додаткові гілки розвитку. Тому я тепер можу не тільки зцілювати, але й захищати.
— Якщо так і далі піде, то скоро й "танкувати" почнеш. Ну, а як там Мон себе почуває, якщо йде з вами, то значить оговталася?
— Завдяки Ані. Саме вона вивела її з депресії і спроб суїциду. Сказала, раз через тебе хлопець (тобто ти) мало не віддав своє життя, то й ти не маєш ніякого морального права позбавляти себе життя. І так як ти, ледь оговтавшись від смертельних ран, все ще кульгаючи, відразу кинувся у вир життя, так і вона повинна заховати свій біль глибоко в собі і продовжувати жити та ставати сильнішою, щоб якщо, не рівна година, знову потрапить в подібну ситуацію, то вже сама могла за себе постояти, а може ще й іншим допомогти.
— Ай да Анька, ну молодець, треба їй не три кіло цукерок, а цілих шість взяти.
— Ось бачиш, яка у тебе дівчина, а ти до мене чіпляєшся!
— Тому що, Баффі, ти займаєш особливе місце в моєму житті, і я вже не зможу тебе з нього ні викинути, ні забути.
— Боже мій, як приємно! Іди до мене, я тебе ще раз обійму, тільки давай без рук. — Моє задоволене обличчя знову опинилося тісно притиснутим до двох чудових півкуль, які мало приховував злегка розхристаний халатик.
Раптом вона несподівано відсторонилася, щось згадавши, та так зненацька, що я, трохи ошелешений, ледь не впав зі стільця.
— Блін, я ж забула, що домовилася з дівчатами ввечері пробігтися по магазинах й затаритися витратками. Так що, ти з нами чи не зможеш?
— А чого тоді поспішала пропонувати похід в данж, якщо сумніваєшся в моїх фізичних можливостях?
— Я просто не думала, що знову застану тебе пораненим ще й в бинтах. Док казав, що на третій день ти вже зможеш більш-менш нормально ходити, ось і запропонувала піти з нами, ми ж не далеко, багато рухатися не доведеться. А ще подумала, раптом ти дізнаєшся, що ми пішли без тебе й образишся, мовляв, якщо під кулі, то за обидві руки тягнуть, а якщо по легкому грошей та рівнів заробити, то відразу забули.
— Та кажу ж тобі, подряпини там, той, хто бинтував, сказав, що зі спини та ноги сьогодні ввечері пов'язки можу зняти, на руці ще день триматиму — не більше, та й то вранці, напевно, зніму. А нога практично вже й не болить, в крайньому випадку знеболюючого зілля вип'ю.
— З руки не поспішай знімати, раз док не велів, а щоб прикрити пов'язку та убезпечити руку, раджу купити наручі стрілка, не знаю чому ти ще такими не обзавівся. Хочеш я пошукаю якісь на тебе, щоб ти не бігав і ногу до завтра поберіг, все одно ж іду на шопінг. А ввечері ще раз забіжу, занесу покупки, а заодно й бинти допоможу зняти, а може ще й баф зцілення на тебе накладу для швидкого одужання, хоча Айболіт радив не зловживати, але один раз думаю можна.
— І навіть потрібно, а ще знеболююче прикупи, якщо не важко. Гроші як, зараз чи по факту?
— Якщо знайду щось підходяще, то зв'яжуся з тобою, бабло скинеш поштою, а знеболююче я й сама вмію робити, можу парочку тобі задарма дати, вони не дорогі.
— Буду вдячний, і до речі, ти ніде не бачила Василя?
— Начебто вдень у тітки Поллі крутився. Покликати?
— Якщо не важко.
На тому ми й розлучилися, правда тільки до вечора. Йти з дівчатами шастати по полях та підбирати всяку хрінь мені не дуже-то й хотілося. Але почувши від Баффі, що в місті назріває бунт, вирішив змитися від гріха подалі, а то ще запропонують очолити і змусять виголошувати палкі промови біля будівлі ратуші, в той час як в мене з якогось горища буде цілитись снайпер-вбивця двохсотого рівня. Ні — такі діяння не для мене. Я поза політикою. А так буду займатися своїми прямими обов'язками — бити монстрів, заодно забезпечивши собі стовідсоткове алібі. Люди потім ще будуть говорити, мовляв, хоч Стрілка й утискають, а він все одно стоїть на захисті міста всупереч усьому. А Василя я вирішив покликати, щоб запрягти збігати для мене в продуктову крамницю, бо на кухні хоч кулею покоти. Самому лінь, а Вася все одно бігає скуповуватися для тітоньки, ось нехай раз і для мене збігає. Скільки він мені нервів попсував, нехай спокутує.
Тільки подумав про юродивого, як його задоволена пика з'явилася в дверному отворі з незмінним
— Добрий вечір! Це я Василь! Допомога потрібна?
— Так Васько, дуже потрібна. Ти пам'ятаєш, що у мене болить нога і важко ходити, а ще, майже ніяких продуктів не залишилося, з голоду скоро помру. Може, збігаєш до продуктової крамниці, купиш мені трохи їжі. Давай я тобі запишу на папірці, а то раптом забудеш.
Я поплентався в дитячу, знайшов там шкільний зошит Самі й вирвавши останню сторінку, її ж чорнилом, накидав Васі невеликий список продуктів. Хотів би й побільше, але боявся, що мій посильний або не зможе нести, або половину розгубить по дорозі, хоча тітонька запевняла, що він у цій справі досить педантичний. Відрахувавши потрібну суму і вручивши продуктову сумку, в якій ще П'яточку носив, відправив Василя в крамницю, а сам вирішив прилягти, все одно робити нічого. Поки чекав, знову задрімав. І з чого мене так в сон хилить, може процес одужання вимагає занурення в сон для кращої регенерації. Але дрімав недовго, бо через деякий час знову почув: "...Це я Василь!". Жваво підхопившись з ліжка, в передчутті рясної вечірньої трапези, пішов зустрічати свого посильного. Вхідні двері не зачиняв, тому Вася вільно увійшов всередину, дотягнув повну сумку до столу, та ще й поставив її на стільницю. Потім гордо випнувши груди, підійшов до мене і, задоволений собою, відрахував здачу, якихось пару мідяків.
— Молодець Васю, буде з тебе толк, якщо не сп'єшся. — з цими словами я підійшов до сумки і почав вивантажувати продукти на стіл.
Але яким було моє здивування, коли замість продуктів вивалив з сумки купу упаковок кам'яної солі. Я обернувся до блаженного, тримаючи в кожній руці по упаковці його покупки:
— Вась, а Вась, ти чого мені купив, скотина? Я, по-твоєму, що, огірки солити зібрався?
— Добрий вечір! Я Васи...
— Сволота ти, а не Василь! А ну йди сюди, зараз ти у мене цю сіль насухо жерти будеш?
— Потрібна допомога? — вигукнув переляканий Вася, ошелешено дивлячись на мене, що грізно йшов у його бік, своїм виглядом не віщуючи нічого доброго, після чого, не роздумуючи, з пробуксовкою й криком кинувся в бік відкритих дверей, де за мить жваво затупотів по сходах і в паніці почав гучно стукати у двері тітоньки Поллі, виючи не своїм голосом.
— Не потрібна мені допомога Васю, я тебе сам приб'ю, а потім твою тушку цією сіллю присиплю, щоб не тухла. — гукнув я йому навздогін.
— А-я-яй, це я Василь! — заволав той ще гучніше, мало не виносячи нашій хазяйці двері.
Ті відразу відчинилися і на коридор вибігла не менш перелякана господиня, здивовано дивлячись то на Васю, то на мене. А той, скориставшись моментом й відкритими дверима, відразу ж прослизнув під руку тітки, що стояла в проході, миттю зникнувши в її квартирі.
— Що відбувається, чому Васенька так кричить?
— Тітонько, я вас, звичайно, безмежно поважаю, тому робіть що хочете і як хочете, але щоб я більше в упор не бачив нахабної Васиної харі. Інакше викличу санітарів з психушки і скажу, що він надзвичайно буйний та становить загрозу для суспільства. Тоді гада точно запакують у гамівну сорочку, закриють у камеру без вікон та дверей і забудуть про його існування.
— Ой, я-я-я, Василь! Можу допомогти! — заголосив той ще голосніше, почувши мої останні слова, мабуть, причаївся за стіною падло та підслуховував.
— Та що ж сталося? — знову перепитала тітонька, вкрай розгубившись і не розуміючи, що відбувається.
Але я так нічого їй і не відповів, повернувся та пішов до себе одягатися, щоб вже самому піти за продуктами, як слід було вчинити з самого початку і не вірити ніяким Василям з його тітоньками.
Повернувшись із продуктової крамниці в кепському настрої, я виклав нормальну їжу на стіл і, все ще згадуючи юродивого незлим тихим словом, почав готувати вечерю.