А от якби був татуньо, такий здоровий, як ти, то враз би всіх приструнив, а там дивись і я підріс би та зміцнів. Удвох і з хлопцями б розібралися і новий будиночок собі облаштували. Невеличкий. Нам величезного не треба, дві кімнатки для батьків і мене, кухня і вітальня, щоб всією сім'єю обідати та вечеряти сідали. А ще хай би крішка подвір'я було з лавицею під стіною, щоб у теплі дні всі разом на сонечку грілися, сидячи на ній і насіння гризли. І сарайчик хоч якийсь хай би біля будинку стояв і з різними інструментами в нім, як же в своєму будинку і без інструментів?.. А як, раптом щось підлатати або прибити... ні, без них ніяк.
Розмовляючи про життя, малий і сам не помітив, як почав клювати носом, і тому мало не впав на підлогу, якби я його не підхопив. Після чого передав заплаканій дівчині, яка, слухаючи одкровення хлопчика, не змогла стримати сліз.
— Ти дивись, який розумний малий виявився. Степанов, придивися до нього, в майбутньому може стати здібним співробітником, виховуй, так би мовити, собі заміну з пелюшок.
— Ага, щоб мене потім за спиною худим і непоказним обзивав. Гаразд, те що назвав тебе безмозким, це зрозуміло, будь у тебе мізки, давно б погодився на мою пропозицію. Але ж по мені, за що так жорстко проїхався?
— А ти себе в дзеркало бачив, мені досі незрозуміло, як твоя дружина погодилася за тебе заміж вийти. Ти, напевно, і до майора так швидко дослужився, що бандити на допиті, як побачать твою… лице, так з них зізнання самі по собі сиплються.
— Так, громадянин Еех, я вас більше не затримую, будьте ласкаві покинути кабінет.
— З величезною радістю, а то твоя лисина так відблискує, що аж очі залипають. — висловився я на прощання, і не чекаючи, поки знову почервоніла морда Степанова лопне від обурення, махнув рукою і швидко змився.
У коридорі мене наздогнала Аня і, погладивши по руці, жалісливо промовила:
— Який же ти у мене невгамовний, вічно знайдеш на свою голову таке, що нормальна людина в житті не зустріне. Ось як так?
— Зате тобі не доведеться сидіти цілу ніч у запорошеному відділку і "диригувати" патрулями. Можеш спокійно йти додому відсипатися.
— Яке там — відсипатися, поки дочекаюся хлопців, які шукали адресу хлопчика, щоб відвезти до мами. Поки доберуся додому, помиюся, перекушу, вже знову на роботу.
— А вихідний взяти не варіант?
— Який, завтра треба допомагати Степанову розгрібати справу по цьому щуру. Організувати пошуки зниклих дітей, може вони дійсно, як ти і говорив, знаходяться в одній з тих занедбаних майстерень, що біля західної стіни, поки їх всіх перевіриш... дня на три роботи, а ти говориш вихідний. До речі, я тут подумала, а може твоя малючка теж серед зниклих дітей, викрадених щуром, адже нам відомі тільки випадки зниклих сімейних, а про безпритульних і поняття не маємо.
— Дуже навіть може бути, тільки три дні — це довго. Нехай хтось із ваших вищих поговорить з майстрами, може допоможуть. Діти ж з місцевих.
— Добре придумав, так і зробимо. До речі, на твоєму місці я б теж так відразу не відмовлялася від пропозиції Степанова, повна свобода дій і за хороший оклад — таке не кожен день пропонують.
— Ну раз ти просиш, обіцяю подумати. Чорт, як же мені лінь так далеко топати додому, може я у вас в мавпятнику переночую?
— Я попрошу когось із хлопців — підвезуть. — запевнила дівчина, а потім притиснувшись до мене прошепотіла. — Давай я завтра після роботи до тебе приїду, краще, звичайно, щоб ти до мене, але у мене свій транспорт, мені легше.
— От же ж, ні, треба терміново обзавестися власною бричкою, тоді взагалі транспортні питання зникнуть з порядку денного.
— Зате з'являться питання, пов'язані з утриманням тварини, доглядом за нею, закупівлею корму, який, до речі, не дешеве задоволення, плюс послуги ветеринара, коваля, майстра-колясочника. А ще необхідне приміщення, або по-нашому гараж чи стайня, де повинні будуть знаходитися візок і кінь, коли вони не використовуються, не на вулиці ж їх тримати, під снігом і дощем. Я вже не кажу про обов'язковий щомісячний податок на прибирання міськими комунальними службами доріг, де часто залишаються сліди життєдіяльності тварин, а ще податок за використання і ремонт дороги, де постійно доводиться міняти тріснуту під кінськими копитами, бруківку. У мене всім цим займається держзабезпечення департаменту, а ось приватній особі...
— Пішки і тільки пішки! І екологічно, і для здоров'я корисно. Взагалі, з чого це я почав раптом щось там про власну бричку патякати. Забудь! Хай горить вона синім полум'ям, а кобилу взагалі краще на ковбасу пустити. Хоча ні, хай живе, бо ковбаса з них — таке собі задоволення. Коротше, на чому ми там зупинилися перед тим, як зайшла розмова про свій транспорт.
— Про те, що завтра я маю можливість заїхати до тебе і ми можемо...
— А ти після півтори доби, не вимкнешся прямо у мене на руках. Я, звичайно, не проти твоєї присутності, все одно один. Не хочу просто щоб, і ти загналася.
— Гаразд, переконав, тоді завтра після роботи їду додому, приберуся, а ось післязавтра чекай гостей.
— От і добре, тепер головне не забути закупитися твоїми улюбленими цукерками, а то я вранці встав і жодної не знайшов.
— Ой, вибач, я що, справді жодної не залишила? Який жах, мені так соромно, але я нічого не можу з собою вдіяти, як бачу їх, так все.
— Та годі, мені не шкода, просто здивувався, як це за один раз три з половиною кіло з'їсти... Слухай, мало не забув, а ти зможеш дати мені адресу цього хлопчика?
— Що, хочеш усиновити, чи на матусю подивитися? — раптово змінивши голос, перепитала дівчина.
— Ну Ань... причому тут вона, просто слухаючи його байки, згадав, що над П'яточкою теж знущалися, і де вона тепер, що з нею, ти можеш відповісти?.. Ось тому треба буде піти й розібратися з його кривдниками та тією товстою тіткою, домогосподаркою, що полюбляє ляпаси роздавати. Не люблю, коли люди один одного гноблять, неправильно це.
— Тоді і я з тобою поїду. Не бійся не через маму, просто простежити, щоб ти там ніяких дурниць не наробив, як ти можеш... після яких півміста на вухах стоїть.
Домовившись про все, що нам було потрібно, в напівтемному кутку порожніх коридорів нічного поліцейського департаменту, ми деякий час пристрасно цілувалися, поки до Ані не прийшло повідомлення, що під'їхав наряд, який займався пошуками матері хлопчика, та в даний момент стоїть й чекає обох біля ганку разом із стурбованою матір'ю що не припиняє ревіти. Дівчина тут же здригнулася і, схопивши мене за руку, потягла до бічного виходу, де, відразу схопивши за рукав першого-ліпшого копа, суворо наказала йому доставити мене додому.
І ось я, намагаючись ступати якомога тихіше, піднімаюся по сходах на другий поверх, де знаходиться моя порожня, сповнена невидимої самотності квартира. Відчинивши двері і увійшовши, знову зачинив їх на ключ, увімкнув світло і просто так пройшовся по порожніх кімнатах, потім знявши і викинувши в сміттєве відро порвані штани, пішов у ванну. Поки мився, чомусь ловив себе на тому, що постійно прислухаюся, чи не шкребеться хтось у двері ванної кімнати. І коли ліг спати, ще довго перевертався, чекаючи, що ось-ось до мене під ковдру спритно залізе маленька тепла грудочка, і забившись мені під пахву, за секунду вимкнеться, миттю засопівши носиком картоплею, час від часу посміхаючись уві сні своєю фірмовою посмішкою до вух з випнутим переднім зубчиком.
Як ліг близько шостої ранку, так і прокинувся без чверті на шосту, але вже ввечері, та й то, тому що хтось наполегливо стукав у вхідні двері. Позіхаючи і чухаючись, як був в одних трусах, так і пішов відкривати, а чого мені соромитися, я у себе вдома не по вулиці ж голий бігаю. Наполегливим відвідувачем виявилася сусідка Баффі, теж не обтяжена одягом, дефілюючи лише в одному коротенькому халатику.
— Привіт, за сіллю?
— Що? А, ні, я з іншого питання. А що у тебе з рукою?
— Порізався, коли голився.
— А при чому тут рука?
— Я тримав в ній бритву. Заходь, чого топчешся на порозі.
— А-а, зрозуміло. — простягнула дівчина, заходячи всередину і при цьому уважно оглядаючи мою руку, мабуть розмірковуючи, яким чином я примудрився її порізати.
— Ой, а у тебе і спина заклеєна пластиром, і нога перев'язана, хочеш сказати, що їх ти теж голив?
— За рік сильно обріс, ось і пройшовся злегка.
— Нічого собі злегка. Який же ти все-таки брехун, напевно, знову в якусь халепу потрапив. І як ти тільки примудряєшся, адже всього півтора дня минуло після того, як ледь встав на ноги після важкого поранення, а на тобі — знову весь у бинтах. Як нога, до речі?
— Твоїми молитвами, практично не болить, зараз так точно. А ти чого прийшла, моїм здоров'ям поцікавитися?
— Звичайно, я ще вчора заходила, але стукала, стукала — все марно. Так що з тобою сталося, куди знову влип, адже судячи з галасу біля ратуші, сварився з кимось із можновладців.
— Не зрозумів, а що такого біля ратуші коїться, і при чому тут я?
— А ти не чув, чи досі спиш. Твої прихильники, з цих істинно віруючих, зібралися на головній площі, близько тридцяти-сорока осіб, з гаслами, зверненими до муніципальної ради, припинити політичне переслідування тебе, улюбленого, і твоїх близьких. До них потроху приєднуються місцеві жителі, в більшості своїй твої фанати і, до слова, влаштували нехилий такий двіж. Це ти влаштував через Самай' і дівчаток?
— Я не розумію, про що ти. Тільки якщо вже прийшла, може пожалієш мене трішки, а то ці порізи так щипають.
— Ну звичайно, пожалію. — з гірким зітханням вимовила дівчина і притиснула мою голову до своїх грудей, від чого я відразу впав в осад. — От би за мене хтось хоч раз підняв на вуха все місто.
— А ти думаєш, якби з тобою щось подібне сталося, то я б кинув тебе напризволяще. Значить, ти мене погано знаєш.
— Невже побіг би витягати?
— А ти мене що, кинула?
— Там було інше, від того, виживеш ти чи ні, залежало й моє життя, і до всього, це ж я затягла тебе в той дурний данж.
— Яка різниця, друзі в будь-якому випадку повинні допомагати один одному, винен чи не винен. Якщо винен — виправляй, ні — допоможи просто так, тільки тримаючись один за одного ми зможемо ефективно протистояти ворогу.
— Гей, стрілку, а що це твої руки роблять там, де не треба?
— Я ж кажу: "Тільки тримаючись один за одного" ...
— Ти божевільний, стрілку, та до того ж ще й бабій.