А після купання змастимо їй волоссячко.
— Я нізащо, не буду її мити! Вона маленька... я що на збоченця схожий!
— А що? Велику б мив? — дівчина примружила очі, дивлячись на мене.
— Ну, якщо тебе... то, з величезною радістю, можливо, навіть декілька разів! А її не буду. Хай смердить... своїм запахом, комарів буде відганяти. Вже плюс.
— Ну чому?
— Я ж чоловік! А чоловіки не миють маленьких дівчаток — це не пристойно.
— Ох, ти ж мій дорогий чоловічку! – сплеснула вона руками. — А якби ти був батьком-одинаком, то що, твоя маленька донечка ходила б брудною, в цьому віці діти ще не вміють самостійно митися.
— Я б найняв няню. Давай, краще я збігаю в аптеку.
— А що я буду робити, ти ж бачив — малючка не підпускає мене до себе, довіряє тільки тобі. Так що перестань нити, стрільцю... раз взяв дитину, будь ласкавий піклуйся про неї.
— Я її взяв! Вона сама до мене вчепилася... слухай, а давай ти біжи не в аптеку, а до опікунської ради. Мовляв, прибилася бездомна дівчинка, бідна, нещасна, врятуйте дитятко — приютіть.
— Як скажеш, ти вже доросла людина, маєш сам вирішити, що робити в такій ситуації. Дитина – це не іграшка. З одного боку, чомусь серед величезного натовпу людей вона обрала саме твою персону...
— Ну, ти теж чомусь обрала саме мою персону.
— І не змушуй мене шкодувати про це. Ми, жінки, слабкі істоти, нам потрібен захисник в житті. Не всі правда знаходять такого. Маленька свій вибір зробила — ти її захисник. І проявивши хоч якусь турботу про неї, ти погодився з її вибором. А це означає, що це доля, твій хрест. А хрестами не розкидаються, стрільцю. Хоча, з іншого боку, ти повинен сам зрозуміти для себе, чи зможеш дати їй все необхідне для щасливого життя, чи геть занапастиш його, — сказала дівчина, змушуючи задуматися. — Гаразд, я біжу, а ти просто візьми теплу воду, тільки дивись, щоб не була гаряча, спробуєш рукою. Роздягнеш її й покладеш у ванну, хай вимочується. А я прийду і допоможу тобі викупити дівчинку. Тільки стеж, щоб вона не потонула. Й речі, обов'язково всі в мішок, я дам вам інші, чисті.
— Але я все одно, труси знімати не буду, хай у них мокне.
— О, боги! І навіть нікому не поскаржишся, сама ж вибрала такого. Гаразд, не знімай. Просто поклади її у ванну на попу, залишайся поруч з нею і тримай так, щоб не послизнулася та не впала на спинку й не захлинулася. Якщо в недобрий час захлинається і наковтається води — знаєш, що робити?
— Ну, звичайно, в мішок, а потім викину на смітник...
— Це зовсім не смішно. — серйозним тоном сказала дівчина.
— А чом би й ні? П'яточка... а чи не хочеш ти потрапити в цей мішок? – та радісно вишкірившись кивнула головою, і відразу ж почала лізти всередину. – Хопа! Фокус — покус, була дівчинка і раптом її не стало.
Мала, подумавши, що це така гра, радісно захіхікала з торбинки.
— Все! Я пішла! Як повернуся, щоб вже сиділи у ванній. — похитала вона головою і пішла в кімнату, переодягнутися.
— Вона не мій хрест, а моя кара. А плече, куди вдарила, все одно болить, навіть здається, вже й рука німіє. А для стрілка руки — все! — крикнув їй услід, але відповіді так і не отримав.
Закинувши мішок з дівчинкою, що щось там шаруділа в нім, за спину, відкрив двері у ванну кімнату й обдивився. Приміщення не велике. Основний простір займає солідна, і досить симпатична на вигляд ванна. Не емаль, матеріал якийсь інший, або мідь, або схожий сплав, не важливо — головне чиста. Збоку є крісло і тумба з банним і мильним приладдям. Навпроти, на стіні висить велике дзеркало, а поруч з ним — невеличка шафа. Нормально — бідненько, але чистенько.
Витрусивши радісно заверещавшу П'яточку з мішка на підлогу почав набирати воду. Змішувач з лійкою, звичного дизайну, так що розібрався — швидко. Налаштував на тепленьку приємну водичку, став чекати, поки ванна наповниться до потрібного рівня. Так щоб малій було те що треба, без потопельників. А вона залізла собі на стільчик, зручно вмостилась і почала гратися зі своєю лялькою, тихенько мугикаючи щось собі під ніс. А водичка тим часом тихо-мирно тече з крана, за вікном біля ванни — в саду, красиво щебече якась пташка. Благодать.
Кошмар почався, коли вода дійшла до потрібного рівня і перекривши кран, я почав, потроху, готувати малявку до купелі. Для початку вирішив зняти футболку:
— Все, П'яточка, погралися, а тепер підемо купатися, бо он яка нечупара. Для початку знімемо футболку...
Шиш з маслом. Мала ні в яку. Я за футболку, вона вниз... а головне, вчепилася в неї своїми тоненькими ручками, на смерть. Я знову почав умовляти, кажучи, що грязнуль ніхто не любить, і якою ж вона стане гарною-прегарною, немов принцеса, якщо скупається в такій чистенькій і тепленькій водичці. Нуль реакції — тільки вперто мукає. Я знову підняв футболку, вона знову опустила. В цей момент мій терпець урвався, то я взяв, й попросту розірвав одяг надвоє.
Що тут почалося. Вона завищала, як різана, зірвалася зі стільця і кинулася до дверей. Я на ходу схопив її за пухову хустку, перев'язану навколо неї, і підняв дівчисько в повітря.
— Ні, сьогодні ввечері одна маленька дівчинка, по любасу прийме ванну. – тремтячим від люті голосом, але все ж таки лагідно вимовляючи, повідомив я.
Та куди там. Вона почала верещати ще голосніше, при цьому брикаючись і руками й ногами. Одна порвана сандаля злетіла з її ноги що смикалася як навіжена й вилетіла у вікно, інша все ще трималася.
Намагаючись розв'язати кляту хустку, зав'язану на Бог знає скільки вузлів, я випадково впустив малу у ванну (а ви спробуйте однією рукою розв'язати туго зав'язаний вузол, а іншою, намагаючись утримати дещо, що постійно — брикається, вигинається, перевертається зверху вниз, та ще й несамовито верещить.
П'яточка плюхнулася у воду занурившись з головою, і вискнула так, що мені заклало вуха. Бризкаючи на всі боки, вона перекотилася через край, звалившись на підлогу, і, підскочивши, знову кинулася до дверей, залишаючи за собою мокрий слід. Незрозуміло, як це сусіди ще не збіглися на такий кіпіш. Хороший будиночок, напевно, з якісною звукоізоляцією.
В цей час мій погляд упав на ляльку дівчинки, що лежала під стільцем, яку та в паніці кинула. Схопивши іграшку і піднявши її високо над собою, я вирішила вдатися до шантажу.
— А чия це гарненька лялька, яка, на відміну від однієї неслухняної дівчинки, ну дуже любить купатися!
П'яточка, вищачи та стрибаючи біля дверей, обернулася, і побачивши під стелею свою улюбленицю, в моїй руці, яка широкою дугою наближалася до ванни, зарепетувавши з новою силою (здавалося б, куди ще більше), кинулася до мене і, вчепившись в мою штанину, хоч і худенькими, але досить чіпкими ручками, почала видиратися до мене вверх, хапаючись за тканину (ну чисто кішка). За секунду видряпавшись до рівня талії, її зовсім не збентежив той факт, що далі я голий, і зачепитися, по суті, нема за що. Та щоб дістатися до своєї улюбленої ганчірки, для неї не існувало перешкод, і вона встромила свої гострі кігтики прямо мені в шкіру. Ой-йой, як боляче...
Я, озвірівши від болю, жбурнув ляльку у ванну і, схопивши дівчинку, відправив її туди ж.
— Ой ні! Аж сьогодні одна маленька мерзотниця таки буде митися-купатися, хоч в одязі, хоч без, причому дуже довго і ретельно. – горлав я, запихаючи малу у воду.
— І-і-і-а-а! – верещала вона, наче різана, брикаючись ногами так, що половина води з ванни вже капала зі стін та стелі.
-Що тут відбувається?.. — вигукнула Самая', раптом увірвавшись до кімнати і завмерши, ошелешено споглядаючи вчинений погром.
— Миєм, миєм замазюку – відмиваємо грязюку..." — продекламував я дитячий віршик, витягаючи за ногу, хвицяюче лихо з води.
Але в ту ж мить з моєї руки вислизає мокра ніжка, в якій залишається друга облуплена і порвана сандаля, і мала знову плюхається у воду. Нова порція вереску, кашлю і крику, та відчуваючи, що її вже ніхто не тримає, хапає ляльку, вистрибує з ванни, як жаба, при цьому вдруге добряче приклавшись головою об підлогу, (бідова та голова) і вже не маючи сил встати, заповзає під стілець, і, дивлячись звідти на всіх, як загнане в кут звірятко, продовжує оглушливо ревіти, та так, що аж задихатись починає.
— Да-а... якби були мізки, отримала б струс мозку. — прокоментував я коротку сцену втечі з ванни.
— Ви зовсім збожеволіли, влаштувавши тут такий армагеддон! Добре, дівча, вона ще маленька, але ж що ти робиш? – звернулась до мого здорового глузду стурбована господиня.
— Все під контролем, рідненька! Готуємося до другого запливу!
— Як я розумію, хтось дуже не любить митися, а хтось взагалі не вміє поводитися з дітьми. – прокоментувала дівчина ситуацію, хитаючи головою.
— А я що, маю щось проти? Не вмів, не вмію, а після сьогоднішнього дня, навіть намагатися не буду. Я й так не особливо любив дітей, а тепер точно стану дітоненависником. Краще із зомбі на стіні обличчям до харі, ніж із цим чудовиськом. Ой-йо-йой, як же вона мене подряпала! — вигукнув я, ненароком глянувши в дзеркало.
— Про дітей так не можна говорити. — повчально сказала господиня дому, присідаючи поруч із П'яточкою, що задихалася від плачу. – Ніяке вона не чудовисько, а просто маленька і дуже гарненька дівчинка, яка просто не любить купатися, тому що не знає, наскільки може бути хорошою та приємною, тепленька водичка. А те, що трохи подряпала... то це нічого... заживе як на песику. Ми, дівчата, любимо кусатися і дряпатися, і нас не потрібно, за це лаяли, а потрібно любити і прощати.
Вимовляючи ці слова, вона начебто, між іншим, почала повільно гладити мокру голівку маленької. Дивно, але та вже не цуралася і не шипіла на неї, як раніше, дозволяючи без заперечень гладити себе і навіть почала поступово заспокоюватися.
— Ні, ні, я не збираюся нікого лаяти. Тільки навіщо мені така, забирай її собі. Хоча у вас вже є дівчинка, розумна і слухняна, напевно. Тоді віддайте цю в дитячий будинок, там їй і місце. Адже кому ще потрібна така вередлива ще й грязнуля, до того ж плакса. А я собі можливо знайду іншу, яка буде мене любити й слухати... і не дряпатися.
З цим словами я попрямував до дверей... та мене зупинила нова порція оглушливого виття, брязкіт стільця, щось, наче перелякане звірятко миттєво вистрибнуло з-під нього, і от на моїй нозі висить маленьке, розпатлане і дуже мокре, чудо-юдо.