Загальне руйнування...
-— Просто...
— Рішення з цього питання прийнято? Одноголосно!
— Регіон відродження — зелений, жовтий, помаранчевий, червоний?
— Почнемо з помаранчевого... але відправимо ми його в Тайфу!
— Але ж цей регіон скоро стане червоним. У чому фішка?
— Ви, шановний, так щиро обурювалися подарованими хлопцю навичками, мовляв, він цього не заслужив, він негідний... Тому я вирішив вас трохи потішити...
— І кинути його просто в пекло червоного сектора!
— Ну, вам не догодиш, шановний! Нехай відпрацьовує! А ми подивимось, чи зможе він правильно використати наш дар, і чи втримає регіон у помаранчевій зоні, чи ми даремно на нього витратилися.
— Тоді, може, парі?
— О! Неодмінно, мій друже. Неодмінно.
Розділ другий
Так, цікаві балачки, балакаються, в той час коли, мною вертить в темряві, як білизну в пральній машині. Але не довго довелося обурюватися...
Бо знову спалах світла, хвилини болю, і я відчуваю, як падаю, вдаряюся об землю, але не асфальт, і не каміння, що вже добре, потім судомний подих і я розплющую очі.
— Чорти забирай! Щоб мене!.. — але відразу ж закриваю рота, щоб не наврочити. Адже мене вже...
Майже неподалік, приблизно за п'ятдесят метрів або трохи більше, височіє фортечна стіна. Височенна, на око, десь з п'ятиповерховий будинок. По всьому простору між мною і стіною бігають люди, в основному без зайвих розмов, цілеспрямовано до стіни, з неї рідко хто повертається, тільки ті, кого несуть на ношах або тягнуть на плечах, ну і, звичайно, ті, хто їх волочить. Все навколо горить і палає, всюди валяються уламки якихось дерев'яних шматків, клаптів тканин і ще якогось залізяччя, до того ж у повітрі висить запах горілого пластику, та якийсь неприємний присмак, чи то тухлих яєць, чи то мертвечини. Загалом, "весело" тут, особливо нагорі, на стіні, де все шуміло, кричало і гуркотіло. І вся ця какофонія звуків супроводжувалася яскравими спалахами світла. Майже як удень... Чому майже? Тому що так то, на дворі стояла дуже темна і стрьомна ніч.
Стогнучи й хекаючи, немов старий дід, я ледь звівся на ноги, і що головне здається, без будь-яких наслідків від падіння. Голова не крутилася, ноги згиналися, руки не тремтіли, хоча деякий дискомфорт все одно відчувався у всьому тілі.
Про всяк випадок поблимав очима. Крики і шум не стихали. Хоча зі стіни долинали не лише крики, а ще й стрілянина, вибухи, дзенькіт металу об метал. Стріляли — як поодинокими, так і чергами, а іноді гупало залпами якогось ну дуже великого калібру, а в цей час в нічному небі де витали дивні сіруваті силуети, час від часу яскраво спалахували вогняні "кулі".
Щось або хтось, постійно падало зі стіни, іноді з гуркотом і звуком глухого удару, а іноді з несамовитими криками й вересками, ну а в кінці, звичайно, теж закінчуючи глухим ударом і, як правило, тишею. А чого ще чекати, після падіння з "п'ятиповерхівки", це десь на вигляд напевно метрів п'ятнадцять, переломом пальчика не відбудешся.
Зі стіни, в повітрі, висіли розтяжні троси з підвісними мостами, які вели кудись за мою спину. На них теж вгадувався якийсь рух, судячи з вібрації дерев'яних брусів, прикріплених до мотузок.
Простір освітлювався не лише вогнищами та смолоскипами, прикріпленими до стін, а й ліхтарями та навіть прожекторами, які своїми променями прорізали темряву, що означало наявність електрики. Хвала небесам що не в таку вже й глушину втрапив.
Я озирнувся навколо, за моєю спиною, метрів за два, стояли дерев'яні будівлі незрозумілого призначення, можливо, майстерні або невеликі разові склади, судячи з невеликих розмірів будівлі. А за ними була ще одна стіна, можливо, трохи нижча за першу, але теж висока.
Одним словом, все зрозуміло! Точніше, не зовсім зрозуміло, але судячи з недавньої розмови, яка відбулася в моїй голові розчавленої транспортним засобом, я перебуваю на якійсь Tеррі — ймовірно, назва планети. І місто Тайфу, розташоване в помаранчевому, але яке повільно переходить в червоний сектор небезпеки. А ще навколо йде війна! Але це якщо не брати до уваги можливість високотехнологічного і високобюджетного розіграшу. Або хворобливого марення запаленого і розбитого мозку.
Тепер до реалій. Я стою серед нічної темряви, освітлений вогнями, біля фортечної стіни, яку штурмує невідомо хто... Абсолютно голий! Яка несправедливість, помер то я одягненим. Виходить затиснули невідомі голоси мій одяг. Напевно, жлоби хотіли хоч чимось компенсувати свої неоцінені навички. Речі, звичайно, не від кутюр, але нові й не дешеві. Ех, ну та що вже тепер шкодувати, було й було, хоч живий залишився — напевно. Правда чи при здоровому глузді – оце, питання.
Голий, не голий, але весь цей час, поки я роззирався на всі боки роздумуючи що і як, щось важке відтягувало мою праву руку. Чомусь спочатку я не звертав на це уваги, мабуть, перебуваючи в шоці. Але коли підніс її до очей, то мало не ахнув. Мої пальці стискали найсправжнісіньку, зброю... а точніше, револьвер, Colt Magnum 44 калібру, обойма на шість патронів. Судячи з усього, вона справжня, бойова, і доволі важка. Як уже згадували "голоси", я хоч і не великий стрілок, але свого часу цікавився вогнепальною зброєю, з метою придбання. А одного разу, коли був ще юнаком, особисто забацав самопал, цілком робочий. Кримінальна ситуація в країні проживання загострювалася, доводилося озброюватися, хоча б з метою самозбереження. Я вже придивлявся на Glock-17... Та, не пощастило, нещасний випадок.
Магнум — відмінна зброя, супер смертоносна! На цю мить мінусів всього два... Дуже складно, стріляти однією рукою, як то кажуть, ще треба "могти", а другий мінус, виходить з першого — стріляти ж то нема чим, револьвер без патронів. А де їх взяти, не написано. Гаразд, відкладемо поки що пошук куль на потім.
Далі йде наступне: де взяти одяг? І розібратися, що тут і до чого, і як відреагують на голого чоловіка зі зброєю навколишнє оточення. Діяти потрібно обережно і делікатно, щоб не потрапити в ще більш незручну ситуацію. Раптом це якась масова витівка (як я вже згадував), і дуже багато людей зараз дивляться реаліті-шоу по своїх телевізорах, як ми тут ганьбимося.
Хоча, з іншого боку, у мене атлетична статура, прес правда трохи "під розпустив", зате мій "пістолет" нормального калібру; знайомі дівчата, принаймні не скаржилися.
І РАПТОМ...
Ласкаво просимо у світ TERRA, Покликаний! Планета практично повністю вражена епідемією зомбі-вірусу. Вогнища епідемії поширюються і розмножуються. Зараження можливе при укусі або попаданні на тіло активної вірусної спори, створеної деякими мутованими формами. Покликані, імунні до зараження, але смертні до інших видів впливу. Ряд інфікованих з невідомої причини має здатність мутувати в різні форми з різнобічними летальними навичками.
ТРИ ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ ПОКЛИКАНОГО:
Захищати цивільне населення від усіх видів небезпек, за будь-яку ціну і за допомогою всіх можливих засобів.
Знищення інфікованих, всіх форм і видів!
Захистіть місто: За допомогою всіх доступних ресурсів та здібностей не дайте зараженим потрапити за межі міських стін!
Другорядне завдання: Якщо є можливість, повністю знищити інфікованих, вірус і основне вогнище інфекції!
Для досягнення цих цілей і виконання поставлених завдань існує система прокачування, з якою більш детально можна ознайомитися в базі даних, що повинна активуватися віртуальним натисканням мерехтливої, червоної кнопки в правому верхньому кутку.
(Ого, я навіть і не звернув уваги!)
На початковому етапі ваше екіпірування, боєзапас та різновид вашої зброї, а також набір навичок і параметрів буде мінімальним, як за характеристиками біологічної структури, так і за основним навантаженням боєприпасів, що знаходяться у вашому віртуальному "рюкзаку", з мінімумом слотів (6 штук) ...
Опачки, то виходить, що кулі все-таки є! А може, в рюкзаку знайдеться ще щось корисне. Але на жаль!.. Крім шести патронів 44-го калібру, там більше нічого не було. Вони жартують, чи що? Тут і десятка буде замало для пристрілки, віддача у ствола, ще та... Якщо не вистачає елементарної фізичної сили, то десяток, можна вистріляти куди завгодно, але тільки не перед себе. А тут їх всього шість. Та що поробиш – і це хліб! Заряджаю і читаю далі.
Але дочитати мені не дали...
По тій простій причині, що відбувся перший контакт з "аборигенами"...
З'явився місцевий з темного закутка однієї з будівель. Довготелеса і сухопара постать чоловіка в кепці, невизначеного віку. Що стосується одягу — брудна кепка і майка, на ногах, старі спортивні штани з відтягнутими колінами, та стоптані кеди на босу ногу.
Він крадькома озирнувся і, не помітивши нічого небезпечного (на свою думку), вальяжно підійшов до мене, і, зупинившись за метр, запитав:
— Здоровий хлопче, я бачу, ти з "системних", тільки що з'явився? Новачок? Тоді ласкаво просимо, мене звуть Сьома! — і він простягнув руку.
Хоп! І я на секунду завис...
(СИСТЕМА) Увага! Для повного ознайомлення з функціоналом завдань, розробкою, базою даних, доступом до ресурсів, характеристик, повним контактом з іншими об'єктами — рекомендується ввести ІМ'Я, яке в майбутньому буде прописано в системі.
Теж мені, знайшла час! Головне саме тоді, коли мав би статися перший контакт з представником інопланетної раси, хоча більше схожим на місцевого п'яницю, але тим не менш. Та, дивлячись на Сьому, застиглого з простягнутою рукою, що не подавав жодних ознак руху, зрозумів, що процес реєстрації, обов'язковий. Й зайшов в систему…
Будь ласка, оберіть ім'я, яке ви будете використовувати в процесі впровадження в суспільство:
Подумки кажу: "Олександр"...
— Ім'я зайнято! Виберіть інше, або система запропонує свій варіант!
Вибрати щось, що було б потужним, сильним... Якщо вже сходити з розуму, то хоча б з красивою назвою!
-Тайфун.
-Зайнято.
-Смерч.
-Зайнято.
-Грім.
-Зайнято.
-Буря.
-Зайнято.
-Валун.
-Зайнято.
— Задовбали!
-Зайнято.
Пам'ятаю, коли свого часу я грав у комп'ютерні ігри, така ж ситуація зводила мене з розуму.