Тому ледве звідти вийшов, і щоб хоч трохи утрамбувати перевантажений шлунок, вирішив ще трохи прогулятися. Час наближався до восьмої вечора, тому до дев'ятої саме те, що треба, щоб подихати свіжим вечірнім повітрям, аби вночі міцніше спалося, хоча я і так безсонням не страждав. Пройшовши пару провулків, несподівано опинився біля того самого невеликого парку, де ми вперше близько познайомилися з П'яточкою, вірніше дрихнули без задніх ніг. Ноги самі понесли мене в напрямку тієї самої лавочки, а серце враз забилося в прискореному ритмі. А раптом...
Але нічого раптом не сталося, лавка була порожня, і хоч знаходилася трохи осторонь від головних стежок, чим приваблювала безліч закоханих парочок, та цього разу чомусь нікого не зацікавила. Я втомлено опустився на неї і, спершись на спинку, на хвилину закрив очі. І сам не помітив, як заснув. Прокинувся, коли на вулиці вже стемніло, глянувши на годинник, ледь не ахнув, вже десь близько одинадцятої, ну і вмію ж я поспати. Смачно потягнувшись, так що затріщали кістки, обережно підвівся, пробуючи стати на поранену ногу. Начебто все в порядку, тільки десь глибоко знову починало легенько свербіти. Ну це нічого, терпимо, значить йде до загоєння. Поправивши піджак, жваво попрямував у бік будинку, сподіваючись по дорозі встигнути перехопити запізнілого візника, щоб не топати так далеко на своїх двох, як раптом на сусідній вулиці при світлі ліхтаря помітив тінь, що стрімко промайнула через дорогу та рухалася в бік західних воріт намагаючись триматися темних ділянок вулиці. Оскільки болю в нозі майже не відчувалося, вирішив піти слідом подивитися, що це за фігня і куди вона прямує.
Стараючись дотримуватися тієї ж тактики, що і невідомий шпигун, як я вирішив називати його про себе, тобто триматися неосвітлених ділянок, обережно пішов за незнайомцем. У моменти, коли він волею випадку на кілька миттєвостей опинявся на світлі, я встиг розгледіти, що одягнений шпигун у довгий темно-сірий плащ з накинутим на обличчя капюшоном, середнього зросту і такої ж комплекції, але рухався з неприродною швидкістю і спритністю, що видавало в ньому системного або...
На плечі незнайомець ніс важкий згорток, але таскав його з такою легкістю, ніби в ньому зовсім не відчувалася вага. У якийсь момент шпигун раптом вчепився у водостічну трубу, прикріплену до стіни одного з будинків, чіпляючись руками й ногами, спритно видерся на другий поверх, потім майстерно перестрибнув на сусідній балкон і кілька секунд лавіруючи на його краю, швидко стрибнув на стінку, відштовхнувся від неї ногою і таким чином, діставшись до краю карниза, без будь-яких зусиль підтягнувся і за мить опинився на даху, де нечутно рушив у колишньому напрямку. Я секунду постояв з відкритим від подиву ротом, дивуючись гімнастичним викрутасам новоявленого ніндзя, потім крутнувши шиєю пішов за його "маршрутом".
Щоб зробити те саме, мені довелося позбутися взуття і шкарпеток, а заодно і зняти піджак, повісивши його на найближчий кущ, може потім повернуся й одягну знову, ну а якщо не повернуся або його вже хтось привласнить, то так тому і бути. Можна взагалі нічого не робити, а зв'язатися з Анею і повідомити про дивного гімнаста, але ось чи сприйме вона це серйозно або скаже, щоб я йшов додому і лягав спати, не страждаючи всякою фігнею – питання. Тому рішуче схопившись руками за трубу, поліз вгору. Добравшись до рівня балкона, не роздумуючи, стрибнув на нього, встав ногами на поруччя і трохи присівши, підстрибнув вгору з першої спроби, вчепившись за край карниза. Підтягнувся і закинувши праву ногу на дах вже збирався повністю піднятися на нього, як раптом в пораненій нозі як "стрільнуло" гострим імпульсом неймовірного болю, аж в очах потемніло, ледь не впав з даху, благо вистачило залишків свідомості, щоб встигнути перекотитися вперед і зачепитися рукою за виступ черепиці.
Полежав, віддихався, трохи прийшовши до тями, покрутив ногою, пробуючи, чи зможу на неї встати, начебто не боліла. І ось виникає питання, навіщо я побіг за цим проклятим незнайомцем з пораненою ногою, та ще й пересуваючись по дахах, виконуючи при цьому різноманітні гімнастичні трюки. Але що поробиш, якщо свербить в одному місці і не можу себе пересилити, щоб не вляпатися в чергову халепу. Ну раз вже взявся... Обережно піднявшись і намагаючись не з'їхати вниз по похилому покриттю, почав спочатку повільно, а потім все впевненіше просуватися вперед, при цьому балансуючи руками для рівноваги. Еге ж, поки що такий я з себе ніндзя, досить посередній. Хвала небесам, що хоч на дах зміг забратися без драбини, вже привід злегка "розпушити хвіст".
Не дійшовши до краю, відразу розбігся і перестрибнув на дах сусіднього будинку, благо той знаходився всього у двох метрах. Стрибнув відразу, бо знав, що як почну придивлятися, заглядати вниз, брати розбіг, то, можливо, щось піде не так. Чи десь запнуся, або на іншому кінці неправильно ступлю, та підверну й так травмовану ногу, ну і звісно після такого, плюнувши на все, можна припиняти погоню, бо поки знову почну возитися й приходити до тями, від шпигуна і слід охолоне. Далі так і рухався, не замислюючись й лише намагаючись очима визначати місце, куди ступати, щоб надійніше, та хоч трохи визначати подальший маршрут. Зробивши довгий стрибок на четвертий за рахунком дах, я зовсім втратив з виду проклятого незнайомця, та й будинок на верху якого я перебував, виявився досить великим з безліччю димарів що хаотично стирчали по всій покрівлі, до того ж з додатковою прибудовою, що йшла вліво, загубитися тут, та ще й вночі простіше пареної ріпи. Але я поки ще сподівався, що незнайомець недалеко пішов і ось-ось десь промайне його сірий плащ, тому намагаючись не шуміти, та обережно ступаючи, потихеньку рушив вперед, роблячи спроби здалеку і по дузі заходити за ті чи інші виступи. А раптом втікач відчув, що його переслідують, і затаївся за одним із димарів, чекаючи переслідувача, щоб штрикнути його ножем у бік. Такого результату я собі рідному не бажав ніколи, тому й страхувався, тому й залишився живий, коли, трохи не дійшовши до найближчої цегляної кладки, встиг відхилитися назад, коли звідти несподівано вискочив незнайомець у сірому й блискавично рубанув по моєму горлу гострими й довгими кігтями. Бив гад навскоси, щоб перерізати горло або навіть відрубати повністю голову, і якщо судити по довжині кігтів, то таке цілком було можливо. Але на щастя, через своєчасний ухил постраждали тільки мій жилет і сорочка, перетворившись в районі грудей в суцільні лахміття. Біда в тому, що на цьому незнайомець і не збирався зупинятися, він явно поставив за мету позбутися непотрібного свідка і якнайшвидше, тому що кігті на двох його руках миготіли з дивовижною швидкістю, я ледве встигав ухилятися, показуючи при цьому дива спритності та вправності, як же добре, що я одного прекрасного дня закинув всі очки в спритність.
Тим часом постійно присідаючи, перестрибуючи різні перешкоди та щосекунди ухиляючись, я почав потроху втомлюватися, та й дія зілля, видно, добігала кінця, оскільки поки що не часто, але я почав відчувати якийсь дискомфорт у своїй правій нижній кінцівці, якщо так і далі піде, то до дванадцятої я перетворюся на гарбуз, який розколе на друзки своїми гострими кігтями проклятий незнайомець, який і не думав втомлюватися або зменшувати оберти. Проблема була в тому, що, перебуваючи постійно в русі, я не міг ніяк дістати свій револьвер, що знаходився за поясом ззаду, він би в будь-якому випадку допоміг вирівняти ситуацію. Думаю, настав час робити хід конем. "Зупинка часу", на жаль, поки що в відкаті, тому я вирішив для початку пожертвувати ще одним зарядом амулета, плювати на золото – життя дорожче.
Додаток до спритності й швидкості дав значно підвищений ефект цих параметрів. Мені стало легше ухилятися і навіть відбиватися сторонніми предметами, що траплялися під руку. У якийсь момент, підчепивши ногою цеглину, що валялася, я підкинув її вгору і спритно схопивши правою рукою запустив у супротивника. На моє щастя, той або не звернув на мій кидок уваги, або вважав його незначною загрозою, тому що навіть не зволив ухилитися. А даремно. Тому як він, так несподівано вилетів з моєї руки, що добряче приклав незнайомця в районі підборіддя. Його аж відкинуло на кілька кроків назад, але оскільки кидок через ситуацію що надто стрімко розвивалася, вийшов не сильним, то і супротивнику вдалося встояти на ногах, але при цьому від ривка назад його капюшон спав з обличчя, відкриваючи моєму погляду огидну щурячу морду, цілком людських розмірів. Ну що ж, не дарма я погнався за підозрілим незнайомцем, адже насправді я шостим чуттям відчув монстра – диверсанта, з ще невідомої породи інфікованих. Щур – переросток, на подив швидко прийшовши до тями, раптом підстрибнув й крутнувшись у повітрі навколо своєї осі, несподівано явив на світ ще одну свою зброю – хвіст з гострим лезом, прикріпленим на кінці. Він вилетів дуже швидко, і в цю мить заряд амулета закінчився, тому відразу увімкнув "Стелс", який вирішив залишити наостанок, потай сподіваючись, що одного заряду амулета мені вистачить з головою. Не вистачило, та й цей навик діє недовго, а відкочується півтори хвилини, яких цілком вистачить, щоб порізати мене на капусту. Але то пусто, головне, що активував вчасно, тому що хвіст вилетів зі швидкістю кулі, та ледь не пробив мені грудну клітку, на якусь мить встиг трохи ступити вліво, тільки з цієї причини залишився цілим, й відбувся лише знову порваним жилетом і сорочкою, але вже на боці. А ще я встиг дістати свій кольт, звести курок і вистрілити у ворога. Скотина, напевно, теж активував якусь свою навичку, тому що досить-таки спритно зумів уникнути кулі перекочуванням убік, і таким же способом уникнути удару блискавки, але ось "циркулярка", честь їй і слава, зуміла відрубати спритному мерзотнику його страшний хвіст, майже під самий корінь. Як же він завив і засіпався, словами не передати, але хочу зауважити до його щурячої честі, швидко оговтався і налетів на мене з подвоєною швидкістю, працюючи кігтями акі комбайн жорнами.
Так ми деякий час миготіли по даху будинку як блискавки, обидва під навичками, і зберігаючи більш-менш стабільний паритет.